Лобіювання, як засіб PR

Для ілюстрації деяких засобів лобіювання іміджу компанії наочним і цікавим видається приклад з компанією МакДональдс, яка до 2005 р. здійснювала велику програму створення мережі закусочних швидкого обслуговування. При будівництві нових закусочних поблизу житлових кварталів, компанія зіткнулася з проблемою - громадською думкою місцевих жителів, які з обурення вимагали припинити будівництво. Скарги громадян могли негативно вплинути як на продовження будівництва, так і на долю проекту в цілому. Але керівництво компанії МакДоналдс знайшло вихід із ситуації. Воно не стало апелювати до розуму населення («важливо розвивати міський громадське харчування, ми будемо дотримуватися санітарних норм; в наших ресторанах заборонено вживання спиртного» і т.д.) - це було б марно. Все було зроблено простіше і витонченіше, хоча й обійшлося МакДональдсу дорожче. Було оголошено, що учнів прилеглих шкіл МакДональдс буде годувати безкоштовними сніданками. Обурення мешканців припинилися, а програма розвитку мережі МакДоналдс отримала підтримку.

У даному прикладі показано як лобіюється імідж компанії МакДоналдс засобами з групи роботи над громадською думкою. Керівництво мережі ресторанів домоглося підтримки у мас допомогою коректування свого позиціонування і в результаті отримало підтримку і з боку влади. Варто відзначити, що можливо МакДоналдс використовував додатково і інші засоби лобіювання свого іміджу, але вони залишилися за межею описуваного прикладу. Тут явно використовувалися також такі засоби як налагодження персональних контактів з представниками влади та лобіювання іміджу всієї сфери громадського харчування за допомогою надання звітів і послань з боку бізнесу в бік влади.

Таким чином, лобіювання, як і будь-яка інша діяльність, має в своїй основі певну мету і засоби досягнення цих цілей. Існує безліч класифікацій засобів лобіювання іміджу компаній. Але, проаналізувавши їх, представляється можливим виділити основні групи цих коштів: група громадської думки, група формальних контактів, група неформальних контактів і група особистої взаємодії. Засоби лобіювання, якщо це «чисте» лобіювання, використовуються в сукупності і зазвичай ставляться до всіх чотирьох груп.

3. Аналіз лобістської діяльності на прикладі різних країн

3.1 Досвід лобіювання в Україні.

Після проголошення незалежності і розвитку в України громадянського суспільства поступово зростає роль громадських організацій як представників його інтересів та можливостей їх впливу на державні інституції, в першу чергу, Верховну Раду України.

З початку розглянемо законодавство України щодо об’єднань громадян. Воно, перш за все, представлено Конституцією України та Законом України „Про об’єднання громадян”. Згідно ст.36 Конституції України громадяни України мають право на свободу об’єднання у політичні партії та громадські організації для здійснення і захисту своїх прав і свобод та задоволення політичних, економічних, соціальних, культурних та інших інтересів. Ст.1 Закону України „Про об’єднання громадян” виділяє два види об’єднань громадян: політичні партії та громадські організації.

Відповідно ст.20 цього ж закону зареєстровані об’єднання громадян мають право: „...представляти і захищати свої законні інтереси та інтереси своїх членів у державних органах...вносити пропозиції до органів влади і управління”.

У Конституції України право лобістської діяльності прямо не регламентується, однак там є ряд норм, з яких випливає відповідне право громадян. Протягом 90-х років було зроблено кілька спроб прийняти закон про лобістську діяльність, однак подані законопроекти не були розглянуті в парламенті.

В Україні лобіювання – це діяльність громадян і їх об’єднань будь-якого виду та форми, не заборонених законом, метою якої є відстоювання інтересів різних зацікавлених верств та груп населення в здійсненні певної економічної, соціальної, культурної політики.

Незважаючи на відсутність законодавчої бази в Україні є й певні досягнення в галузі просування інтересів. Наприклад, результатом успішного лобіювання “Спілки орендаторів-підприємців” України парламенту 12-го скликання став закон “Про оренду майна державних підприємств”, а “Спілка військових матерів” значно вплинула на Постанову Верховної Ради “Про порядок проходження військової служби призовниками України”. Отже, основними лобістами громадських інтересів є громадські організації.

Вони залежно від своїх цілей відстоюють інтереси певних категорій громадян або окремі інтереси. Так, нині в Україні зареєстровано близько п’яти тисяч громадських організацій, з яких 21% займаються проблемами інвалідів та ветеранів, 19% – культурою й освітою, 14% – проблемами в галузі материнства і дитинства, 11% – економікою та культурою, 6% і 4% – відповідно наслідками Чорнобильської аварії і проблемами довкілля, 5% – проблемами молоді. Однак попри таку величезну їх кількість вагу у суспільстві має дуже мала їх частка. Серед них профспілки (Федерація профспілок України), асоціації та спілки (Українська спілка промисловців та підприємців, Асоціація міст України). Досить часто для досягнення певних цілей окремі групи об’єднуються в так звані концесії.

Лобіювання в Україні здійснюється як на рівні законодавчої, так і виконавчої влади. Найбільш поширеним є лобіювання рішень виконавчої влади тому, що ухвалення законопроекту – це досить тривала справа. Тому найчастіше апелюють через Кабінет Міністрів та Адміністрацію Президента.

В Україні лобіювання громадськими організаціями через Верховну Раду проводиться прямими і непрямими методами.

До прямих методів відносяться:

– приватні зустрічі із законодавцями;

– збір інформації, проведення досліджень і підготовка презентацій перед законодавцями;

– присутність і виступи на слуханнях комітетів та інших урядових структур;

– участь у проведенні круглих столів, семінарів;

– надання професійних порад, допомога в підготовці законопроектів;

– надання коштів на передвиборну програму;

– запрошення законодавців на громадські заходи.

Непрямими методами є:

– вплив громадськості (наприклад через ЗМІ);

– опитування населення.

Найкраще використовувати не один із згаданих методів, а цілий їх комплекс – тоді лобіювання буде набагато результативнішим.

Так, наприклад асоціація підприємців м. Києва проводила лобіювання щодо внесення поправок до закону „Про оподаткування прибутку підприємств”. Протягом цієї компанії було організовано громадські слухання, ця тематика була висвітлена в ЗМІ, потім було надіслано законопроект до відповідного комітету Верховної Ради. А якщо наводити приклади непрямого впливу, то можна згадати, що Асоціація міст України перед прийняттям Конституції організовувала семінари та „круглі столи” з питань законодавчого забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування в Основному Законі.

Загалом намагання про лобіювати в парламенті свої інтереси є цілком нормальне явище. Щоправда, на нинішньому етапі ми маємо лобізм якогось незрозумілого типу. Звісно, повністю контролювати процес лобіювання неможливо в силу специфічної природи цього явища, але очевидно, що необхідна норма закону, яка провела б чітку межу між „сумлінним” і „несумлінним” лобіюванням. І й у хаотичному, на перший погляд, русі можна буде розгледіти надзвичайно цікаву шахову партію, що піддається як аналізу, так і прогнозуванню.

Таким чином, можна резюмувати, що лобізм в Росії - явище ще мало вивчене, відсутність нормативно-правової бази не дозволяє простежувати розвиток цього механізму. Так само відсутність законодавства породжує основну проблему українського лобі - корупція і тіньовий характер діяльності. Лобізм в Україні, зокрема в стінах Верховної Ради України, на думку експертів, процвітає. Головним чином лобіюються бізнес-інтереси окремих підприємців чи галузевих корпорацій. Оскільки здійснюється це в прихованій формі, а часом і під прикриттям політичних гасел і соціального популізму, то результатом стає корупція, кризовий стан економіки, політична безвідповідальність парламенту.

У той же час, відкрите лобіювання інтересів певних соціальних груп і прошарків, суспільних рухів і територіальних громад, що є нормою для цивілізованих країн, лишається в зародковому стані. Громадські організації не мають для цього необхідних коштів і навичок. Не створена й відповідна законодавча база. На перешкоді повноцінній участі громадськості в законодавчому процесі стоять сьогодні також існуючі норми Регламенту Верховної Ради України.

Учасники круглих столів і громадських слухань прийшли до висновку, що легалізація парламентських лобістів у тому вигляді, як пропонується її здійснити згідно законопроекту народного депутата Ігоря Гриніва, є корисним кроком, але вона може стати лише початком утвердження цивілізованих форм лобізму в Україні.

Умовою цього є зміна уявлень громадян про явище лобізму, а також підвищення політичної культури і відповідальності парламентарів.

3.2 Історія розвитку та характеристика лобізму в США

У розвинених країнах світу лобізм протягом останніх десятиліть перетворився на дуже впливовий політичний інститут. Особливо помітно це на прикладі США - країни з давніми і глибокими традиціями лобізму. Вже понад шістдесят років (з 1946 р.) в цій країні діє федеральний «Закон про регулювання лобізму». Він, зокрема, передбачає, що лобіст-професіонал, який відстоює інтереси своїх клієнтів у Конгресі і бюрократичних відомствах, повинен мати юридичну освіту і досвід роботи в федеральних органах влади. Положення закону поширюються на будь-яку особу (крім політичного комітету, а також штатних і місцевих комітетів політичних партій), яка збирає (одержує) грошові кошти та інші цінності з метою прямого або непрямого впливу на Конгрес у процесі прийняття або відхилення їм будь-якого законодавчого акта .

Закон передбачає обов'язкову реєстрацію лобіста секретарем Сенату або клерком Палати представників. При цьому лобіст зобов'язаний під присягою представити в письмовому вигляді заяву, в якій наводяться такі дані: ім'я та адресу установи реєстрованого особи, а ім'я та адресу особи, яка його наймає й у чиїх інтересах вона виступає; терміни найму; сума винагороди, сума і цілі виділених на витрати коштів.

Після цього лобіст регулярно (один раз на квартал) представляє клерку і секретарю детальний звіт, в якому наводяться такі дані:

а) усі кошти, отримані і витрачені на зазначені цілі в попередньому кварталі;

б) особи, яким було виплачено будь-які суми, а також цілі проведених виплат;

в) найменування будь-яких документів, періодичних видань, інших публікацій, в яких за ініціативою особи були поміщені статті або матеріали щодо законопроектів, яким воно, згідно з договором про найм, має перешкоджати або надавати підтримку.

Однак цей закон, на думку американських фахівців, мав ряд істотних недоліків: неясність деяких формулювань, протиріччя в статтях, наявність лазівок, відсутність надійного механізму реалізації. Крім того, цей закон не поширювався на непрямий лобізм і на лобіювання виконавчих органів влади. Ось чому в грудні 1995 р. в США був прийнятий новий федеральний «Закон про розкриття лобістської діяльності». Президент Б. Клінтон назвав його «жорстким, хорошим законом для Америки», здатним зняти завісу з світу вашингтонського лобізму та допомогти відновити віру американського народу в свій уряд.

У новому законі вводиться поняття «охоплене посадова особа». Критерієм, за яким посадова особа потрапляє в число «охоплених», є його можливість приймати рішення чи реально впливати на їх прийняття. До категорії «охоплених посадових осіб» за новим законом відносяться: президент і віце-президент США; посадові особи (крім канцелярських працівників) виконавчого апарату президента США; керівники міністерств і відомств, їх заступники, помічники, радники та інші особи (перераховані в спеціальному розклад виконавчих посад); посадові особи та службовці (що займають посади конфіденційного характеру); вищі службовці збройних сил; члени Конгресу США; виборні посадові особи будь-якої палати Конгресу США; співробітники апарату членів Конгресу США; керівництво палат і комітетів Конгресу США, а також робочих груп, створюваних для надання законодавчих послуг або іншої допомоги членам Конгресу США.

Вперше в офіційному державному документі введено поняття «лобістська фірма». Згідно з новим законом, платність послуг професійних лобістів виправдовує сама вимога розкривати їх діяльність. Не підлягає розкриттю лобістська діяльність, не подолавши 20-відсотковий «поріг» часу, витраченого на надання лобістських послуг. Новий закон встановлює суттєві відмінності між правами і відповідальністю співробітників апарату, членів Конгресу. Лобістські компанії зобов'язані відтепер звітувати за використання коштів, витрачених на лобістську діяльність в обох палатах, де є відділи, в штат яких входять співробітники апарату, які відають контролем, звітністю та реєстрацією лобістських організацій.

Новий закон містив 6500 зареєстрованих лобістів. Введення в дію нового закону призвело до того, що число зафіксованих державними органами лобістів до весни 1996 р. досягло 40 тис. чоловік. Новий закон дозволяє чіткіше відстежувати методи фальсифікування в лобіюванні, коли, наприклад, в Конгрес США надсилаються листи від неіснуючих адресатів (такі дії піддаються штрафу в 50 тис. доларів), регламентувати лобіювання на користь іноземних держав, ставити ряд обмежень лобістської активності колишніх конгресменів (особливо попалися на зловживаннях).

Зокрема, Закон про реєстрацію іноземних агентів 1938 р., в чималому ступені сприяв зміцненню позицій «агентів» (тобто лобі) в США, став поширюватися тільки на агентів іноземних урядів та політичних партій. Іноземні корпорації, асоціації та ті, хто лобіював від свого імені, повинні відтепер керуватися Законом 1995 р. Це означає, що до закордонним компаніям, які отримують допомогу від США, повинні застосовуватися такі ж вимоги, що й до американським фірмам.

Поряд з федеральним законодавством про лобізм в США діють ряд суміжних законодавчих актів, побічно контролюючих цю сферу, - федеральні закони про етику службовців державних органів (1978 р.), про федеральних виборчих кампаніях (1972 р.) та ін Крім того, штати мають свої закони про регулювання лобізму, а також закони, що не мають аналогів на федеральному рівні. Наприклад, у Флориді закон розмежовує політичні та економічні інтереси, оскільки не дозволяє особам, які зробили внески до фондів кандидатів на виборні посади, згодом укладати контракти з штатом. Сенс цього закону в тому, що фінансування виборчих кампаній є одним з основних стимулів у лобіюванні, а державні підряди - найбільш доступна і очікувана форма «подяки» 15.