Комунікативні технології

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Національна Академія керівних кадрів культури і мистецтв

Контрольна робота

з дисципліни "Технологій комунікацій"

на тему: " Комунікативні технології"

Виконала студентка 3-го курсу

заочної форми навчання

групи МІД 131/3

Щибря Т.В.

Київ 2011

План роботи

1.      Основні завдання та напрямки інформаційного суспільства. Етапи розвитку.

2.      Інформація та її функції в системах комунікацій. Моделі та функції, що висуваються до комунікаційних систем.

3.      Становлення інформаційного простору в Україні.

4.      Закони України в інформаційній сфері.

ОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ТА НАПРЯМКИ ІНФОРМАЦІЙНОГО СУСПІЛЬСТВА

Поняття комунікація як науковий термін і галузь дослідження своїм другим народженням зобов’язана XX ст. Походить воно від лат. соmmunicatio — повідомлення, передача, бесіда, розмова. Більше того, словники свідчать, що вивчення проблем комунікації започатковано ще за часів Платона. Як і завжди в науці, різні автори абсолютно по-різному тлумачать зміст цього поняття. Соціологи (П. Сорокін) розуміють під комунікацією взаємодію, тобто передачу соціальної інформації. Психологи (А. Леонтьєв) — процеси обміну продуктами психологічної діяльності, насамперед спілкування.

Кібернетики (А. Урсул) — обмін інформацією між складними динамічними системами та їхніми частинами сприймати, накопичувати та переробляти інформацію. З огляду на зазначене можемо констатувати, що комунікація є процесом передачі інформації між суб’єктами соціальної сфери суспільства. У свою чергу власне інформацію представники кібернетики (в особі одного із засновників цієї науки Н. Вінера) визначають як зміст, що отримується із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього.

Взагалі термін комунікація використовується багатьма соціальними, біологічними, технічними науками. Але у будь-якому випадку комунікація передбачає наявність як мінімум трьох учасників цього процесу: передавач — повідомлення — приймач.

Таким чином вимальовується, що комунікація є різновидом взаємодії між певними суб’єктами (передавач, приймач) за посередництвом певного об’єкта (повідомлення). Зрозуміло, що йдеться про взаємодію окремих людей, групп людей, суспільства в цілому. Під комунікацією розуміють також сигнальні способи зв’язку у тварин (зоокомунікація), і не більше... Гравітаційна взаємодія, скажімо, між небесними тілами, з огляду на нинішній рівень знання суті і законів Всесвіту, не вважається на цьому історичному етапі розвитку людської цивілізації комунікаційним процесом.

Окрім суб’єктів процесу комунікації, обов’язково має бути присутній об’єкт комунікації (повідомлення). Він може мати матеріальний характер (поштовий лист, книга, SMS, подарунок, жест, мова), або несвідомий, нематеріальний характер впливу на реципієнта (приймача). В останньому випадку комунікатор (передавач) може несвідомо впливати на реципієнта, викликаючи в нього симпатію (антипатію), довіру (недовіру), любов (ненависть) тощо.

Ґрунтуючись на висловленому вище, маємо можливість сформулювати наукове поняття: комунікація є опосередкованою і цілеспрямованою взаємодією двох суб’єктів.

Ця взаємодія може відбуватися в реальному геометричному просторі та астрономічному часі (рух матеріальних об’єктів) або в багатомірному віртуальному просторі і часі (рух ідеальних суб’єктів: змістів, образів, ікон, знаків та ін.). З огляду на це можемо запропонувати і типологію комунікацій (рис. 1).

Комунікація виконує дуже важливі функції в суспільному житті, створюючи умови для забезпечення роботи не тільки інформаційної, а й усієї суспільної сфери. Щодо цього варто розглядати інформаційну сферу як своєрідну кровоносну систему суспільства, без якої функціонування економічної, соціальної, політичної та духовної сфер суспільства не можливе.

Віддаючи належне міжособистісній та груповій комунікації, з точки зору інформаційно-комунікаційного менеджменту значно більшу вагу мають масові комунікації — процес обробки інформації, її передавання за допомогою преси, радіо, телебачення, а також спілкування людей як членів “маси”, яке здійснюється за допомогою технічних засобів комунікації.

Проте нас найбільше цікавлять соціальні і психологічні функції масової комунікації, які є ключовими при розгляді проблем паблік рилейшнз, реклами, пропаганди та ін.

СОЦІАЛЬНІ ФУНКЦІЇ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

Інформаційна функція — є основною функцією, оскільки на організації й управлінні потоками інформації побудовані паблік рилейшнз (PR), реклама тощо.

Соціалізуюча функція — пов’язана із соціальним вихованням членів суспільства, формуванням або зміною інтенсивності і спрямованості соціальних настанов, цінностей та ціннісних орієнтацій аудиторії, з якою здійснюється комунікація. Зокрема, соціалізуюча функція може розглядатися як така, що реалізує стратегічний PR, на якому ґрунтується вся суспільна сфера.

Організаційно-поведінська функція — пов’язана з ініціюванням або припиненням певних дій масової аудиторії. З нею можна поєднати тактичний PR (політична, виборча або рекламна кампанія).

Емоційно-тонізуюча функція полягає в регулюванні емоційного рівня аудиторії, стимулюванні її емоційних реакцій.

Комунікаційна функція — пов’язана з регулюванням зв’язків між різними індивідами або сегментами аудиторії, а також комунікатора з тією самою аудиторією.

ПСИХОЛОГІЧНІ ФУНКЦІЇ МАСОВОЇ КОМУНІКАЦІЇ

З точки зору психології виокремлюють такі функції масової комунікації:

Формування масової психології — стратегічна, оскільки формує і масу (як суб’єкт соціальної дії), і масову психологію.

Інтеграційно-комунікаційна — пов’язана з формуванням загальних емоційно-психологічних настроїв аудиторії.

Інформаційна — забезпечує аудиторію певним набором інформації, створює єдину “інформаційну” систему координат для сприйняття і оцінки подій, які відбуваються в суспільстві.

Соціалізуюче-виховна — сприяє формуванню узагальнених настанов, цінностей і ціннісних орієнтацій.

Організації поведінки — стимулює напрями конкретних дій маси.

Отже, феномен масової комунікації можна розглядати як:

1. Набір технічних механізмів (засобів масової комунікації, які доносять повідомлення до аудиторії) для впливу на психіку людей.

2. Нові змістовні компоненти психологічного впливу (коли транслюються не просто директивні повідомлення, а повідомлення, що стимулюють, “підштовхують” індивідів до певних дій).

3. Спеціально організований процес, коли зовнішньо люди (начебто) мають право на індивідуалізацію і свободу людської свідомості, а по суті — внутрішньо (психологічно) такого вибору не мають, оскільки дивляться одні й ті самі (по змісту) телепрограми, слухають одні й ті самі радіопередачі і читають одні й ті самі повідомлення в газетах з різними назвами.

У цьому контексті варто виокремити такі масово-психологічні функції засобів масової комунікації:

• загальної регуляції психодинаміки суспільства;

• інтегратора масових настроїв;

• управління циркуляцією психоформуючої інформації.

Тож розглянемо такі базові поняття, як комунікаційний канал і інформація як така, без чого розуміння власне процесів комунікації попросту неможливе.

ІНФОРМАЦІЯ ТА ЇЇ ФУНКЦІЇ В СИСТЕМАХ КОМУНІКАЦІЇ

На думку А. Звєрінцева, якщо комунікація є процесом, то інформація є тим, чим обмінюються при комунікації. Проте це поняття, на нашу думку, є дещо звуженим. Якби йшлося лише про актуалізовану інформацію, якою користуються у процесі життєдіяльності, тут можна було б погодитися. Але як же бути з інформацією, яка ще чекає на своє використання? Уявіть собі, що ви Робінзон Крузо, який написав листа про свою самотність на безлюдному острові, вклав його у порожню пляшку і кинув в океан. Минають дні, місяці, роки, а ваше послання ще ніхто не прочитав. Чи є інформацією зміст вашого SOS — послання людству, яке ще блукає в безмежних просторах океану? Переконаний, що ви й самі знаєте відповідь. А що ви скажете на те, якщо дізнаєтесь, нібито вищезгадана пляшка розбилась об рифи, а текст послання вже роз’їдений солоною океанською водою? Чи можна вважати інформацією те, що вже не можна прочитати навіть за допомогою досвідчених криміналістів? Отже, комунікація не відбулась. Але ж те, що ви писали, все-таки було інформацією, чи не так?

Зазвичай в буденному житті пересічні люди розглядають інформацію як знання, а люди, що проводять наукові дослідження, й поготів схильні вважати науку “машиною” з переробки інформації — таким собі велетенським комп’ютером, який намагається в усьому, як писав про самого себе відомий російський поет Л. Пастернак, “дійти до самої суті”.

Якщо це дійсно так, уявімо, що цей віртуальний світовий комп’ютер має почуття, власну нормативно-ціннісну (морально-етичну) систему оцінки інформації, яка надходить до нього “на переробку”. Страшно й подумати: Вселенський Розум? Бог? Якщо щось інше, то Що? (Чи Хто?) Припустимо, що цей “Вселенський Розум — Бог — Щось інше” існує. Чи має він об’єктивну інформацію про все, що відбувається в світі? Як він її отримує? Навіть якщо це — раціонально мислячий холодний розум, чи має він гаряче або принаймні тепле серце? Чи може він пожаліти і спасти дівчинку, яка вмирає від лейкемії внаслідок Чорнобильської катастрофи? Адже одна маленька дитина не повинна відповідати за гріхи усього людства?!

Запитання… запитання… запитання… Здається, відповіді доведеться шукати все-таки на Землі, якою б грішною чи праведною вона не була…

Отже, є суспільство, є комунікація, є інформація і є наука, яка все те намагається узагальнити і систематизувати. Позаяк скільки людей — стільки й думок, автор виносить на суд громадськості таке тлумачення терміна інформація — змістовне відображення об’єктивних і суб’єктивних процесів, явищ і предметів Всесвіту, себто усього, що оточує нас і міститься всередині нас.

За великим рахунком, кожен з нас — це вже певний мікровсесвіт. Вчені підрахували, що в одній хромосомі людини закодовано стільки інформації, скільки може вмістити чотири тисячі книг по п’ятсот сторінок кожна. А автоматичний космічний корабель “Вікінг”, запущений 1976 р. на Марс, мав у своїх бортових комп’ютерах інструктивну інформацію трохи більшу за обсягом, ніж у звичайнісінькій бактерії, і значно меншу, ніж у не менш пересічної морської водорості.

Якщо ви погоджуєтесь із запропонованим визначенням терміна інформація як змістовного відображення певних процесів, явищ і предметів, пропоную звернутися до табл. 1, в якій пропонується версія типології інформації.

Подобається це вам чи ні, але ви не можете не погодитися, що за рівнем та характером оцінки інформації виокремлюється два типи інформації:

1. Об’єктивна (хімічна, фізична, біологічна (генетична), економічна, правова);

2. Суб’єктивна (соціальна, політична, психологічна, культурна тощо).

Якщо йтиметься про об’єктивну інформацію, варто зауважити, що її можна певним способом зафіксувати. Скажімо, формула води Н2О і назва Закону України “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 16.11.92 є саме такими, які вони є, незалежно від того, подобається це комусь чи ні. Те саме можна зауважити, якщо взяти фото українця та, скажімо, ефіопа. Хімічний, фотографічний процес перетворення зображення представників білої та чорної раси дає нам підстави для об’єктивного порівняння. Але чи не криється тут пастка? Звичайно. Якщо ви не доведете фотографічний процес до кінця, а зупинитеся на стадії отримання негативу, у людини, яка ніколи не бачила живого українця та ефіопа, а на додаток ще й не знайома з технологією виготовлення фотографій, може виникнути протилежне уявлення про представників європеоїдної та негроїдної рас.

Соціологічні моделі комунікації

Двоступенева модель комунікації

На першому етапі вчені розглядали одноступеневу модель комунікації “джерело інформації — споживачі” і вважали, що така модель адекватно віддзеркалює комунікативні процеси у суспільстві. Але життя свідчить, що джерело інформації (газета, теле-, радіостанція, зрештою просто людина) далеко не завжди мають високий авторитет у споживачів інформації. Рівень довіри до редакційної статті або коментарю диктора телебачення чи радіо, написаного безіменним редактором інформаційної служби новин, є значно нижчим до цитування або “живого” інтерв’ю авторитетної, популярної у суспільстві людини.

Відтак комунікаційна модель стає більш адекватною сутності процесів передачі інформації, якщо має вигляд “лідери громадської думки — мас-медіа — споживачі”. Свого часу цю модель розробляли Б. Берельсон, П. Лазарсфельд, В. Мак-Фі, дійшовши висновку щодо пріоритетності міжособистісної комунікації над масовою при спробах переконання аудиторії в певних речах. Але і серед самих лідерів громадської думки, і серед мас-медіа є свої лідери громадської думки, що перебувають всередині реферованої групи. Відтак цей ланцюжок може бути подовжений.