Эволюция развития и особенности формирования информационной политики Европейского Союза

УДК 061.1ЄС:327(045)                                         Бєлоусова Н.Б., Квартенко Д.   

ЕВОЛЮЦІЯ РОЗВИТКУ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВННЯ ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ

Досліджуються основні принципи, напрями, стратегічні цілі  та особливості формування інформаційної політики Європейського Союзу.

Ключові слова: інформаційна політика, інформаційне суспільство, Європейський Союз, інформаційно-комунікаціийні технології.

Глобалізація та парадигма  цивілізаційного розвитку змусили  переглянути структуру державної політики провідних країн світу та регіональних об’єднань, виокремивши інформаційну політику, як новий та ефективний інструмент державного регулювання. Ці зміни зумовлені трансформацією самого поняття «національна безпека», що на сьогоднішній день формується на трьох рівнях: національному, регіональному та глобальному. Виникнення загроз інформаційного характеру, здатних набувати все новіших та небезпечніших форм, змушує сучасні держави запроваджувати системне державне управління інформаційними процесами. Інформаційна політика стала окремою галуззю, інструментом реалізації як внутрішньо, так і зовнішньополітичного курсів держави. І в даному контексті інформаційна політика розглядається вже не тільки в рамках гарантування національної та міжнародної безпеки, а стає засобом досягнення цілей держави або організації на глобальному рівні [1].

Дослідження окремих аспектів проблеми формування європейської інформаційної політики здійснювались багатьма науковцями. Зокрема, серед вітчизняних дослідників слід виділити праці Є.А.Макаренко, А.Л.Шинкарука, А.В. Колодюка, О.П.Дубас, О.М.Флюр, О.О. Григора та інших в яких аналізувались правові, міжнародні, науково-дослідні, економічні, соціальні, інституційні аспекти політичної активності ЄС в зазначеній сфері. Проте в них мало уваги приділено виявленню особливостей процесу формування європейської політики в межах окремих її періодів.

Метою даної статті є виявлення і характеристика стратегічних цілей, завдань та напрямків інформаційної політики ЄС на кожному з основних етапів її становлення.

Європейський  Союз є найбільш впливовим об’єднанням  держав в європейському регіоні, покликани забезпечувати їх інтеграцію в єдиний інформаційний простір. Дана інформаційна інтеграція здійснюється на основі концепції єдиної загальної інформаційної політики Євросоюзу. Вона являє собою  ідеологію європейського співробітництва у сфері комунікацій, є втіленням програм і концепцій розвитку інформаційної сфери, спрямованих на співробітництво в галузі інформації та комунікації. Європейський Союз є прикладом для розгляду процесів формування та реалізації багаторівневої інформаційної політики  та взаємоузгодження цих рівнів між собою: глобального рівня, рівня ЄС та рівня окремих держав. Країни ЄС на глобальному рівні беруть участь у міжнародній інформаційній політиці (через участь в роботі спеціалізованих установ ООН з питань освіти, науки, культури та комунікації, в рамках НАТО та інших.) На національному рівні інформаційна політика кожної з держав-членів ЄС має своє втілення у регулюванні і розподілі інформаційних ресурсів, національного інфопростору, встановлює пріоритети для забезпечення національних інтересів. Регіональний вимір інформаційної політики ЄС втілюється у двох основних напрямках: через реалізацію європейської інформаційної політики в стратегіях, рамках і проектах міжурядових регіональних організацій, таких, як Рада Європи, ОБСЄ, ЦЄІ, та через інформаційну політику як спільнау політику ЄС. Політика країн Європейського Союзу в інформаційній сфері базується на таких принципах [2]:

– сприяння розширенню суспільного доступу до передових  інформаційно-комунікаційних технологій шляхом створення локальних центрів  доступу до них у бібліотеках, школах тощо;

– розширення деяких соціальних послуг, що надаються в електронній  формі та підвищення рівня їх доступності;

– запровадження інформаційно-комунікаційних технологій у державну систему освіти та перепідготовки кадрів і допомога з боку держави в адаптації  до нових можливостей;

– проведення досліджень у  сфері соціальних наслідків, викликаних розповсюдженням інформаційно-комунікаційних технологій, та у сфері можливостей адаптації усіх категорій громадян до нових умов життя;

Ще у 1971 р. при КЄС було створено Консультативний комітет з проблем розвитку інформаційного та документального обслуговування у галузі науки та технології. Цей  Комітет — перший європейський офіційний орган, який почав розробляти пропозиції у галузі інформаційної політики щодо розвитку інформаційного ринку. Найвідоміші проекти Комітету: програма ЕВРІКА; європейська стратегічна програма досліджень та розвитку інформаційних технологій —ESPRIT; програми RAS, DOCDEL, COMMET [3].

Подальша інформаційна політика ЄС здійснювалась у межах  комплексної програми розвитку ринку  спеціалізованої інформації, розрахованої на п’ятирічний період (1984—1988 рр.), а також плану заходів щодо створення ринку інформаційних послуг, що отримав назву IMPAСT 1 (Information Market Policy Action), прийнятого у 1988 р. Програма IMPACT мала  на меті становлення внутрішнього ринку електронних інформаційних послуг і підвищення рівня конкурентоздатності європейських компаній шляхом надання доступу до високоякісних інформаційних послуг. Подальшу інформаційну політику ЄС сформульовано в програмі IMPAСT2. Центральна стратегічна ідея IMPACT 2 це INFO EURO ACCESS («вдосконалення доступу до інформації на європейському рівні для всіх зацікавлених сторін»).

Важливе значення мала «Зелена книга з лібералізації  телекомунікацій» 1987р., яка мала на меті: лібералізацію монополізованих сегментів ринку, гармонізаціюєвропейського телекомунікаційного сектору за допомогою загальних правил і стандартів, строге застосування правил конкуренції до лібералізованих сегментів ринку для запобігання таємним згодам, зловживанню домінуючими позиціями і створенню домінуючих позицій.

У 1993 році ЄК ухвалила революційний документ «Біла Книга. Зростання, конкурентоспроможність, зайнятість: виклики та стратегії XXI століття» про зміну економічної політики ЄС, де визнається важливість ідеології інформаційної цивілізації, ефективність промислового розвитку на основі нових комунікаційних технологій, підвищення якості життя населення європейських країн, підкреслюється важливість державного контролю в комунікаційній сфері (особливо над супермагістралями) з врахуванням переваг приватного сектору [4].

Європейський  союз з 1994 р. визначив задачу побудови інформаційного суспільства як одну з найпріоритетніших.  Європейська Рада доручила групі видатних осіб підготувати розгорнуту доповідь про інформаційне суспільство з конкретними рекомендаціями. Відповідний документ “Рекомендації Європейській Раді: Європа і глобальне інформаційне суспільство” став згодом відомий як доповідь Бангеманна”[5]. У доповіді містився заклик до лібералізації регулювання телекомунікаційного господарства в Європі з метою підвищення його ефективності і конкурентноздатності. Значний наголос у Доповіді робився на необхідності лібералізації сектора ІКТ внаслідок послаблення  ролі урядів, яка повинна була підвищити національну і міжнародну конкуренцію, покращити розподіл інформації, і зробити для кожного можливим доступ до технологій.

Конкретний план дій у  даному напрямку був розроблений  ЄС у липні 1994 року й одержав назву  “Європейський шлях в інформаційне суспільство”. Він передбачав основні  напрямки діяльності Євросоюзу: створення нормативно-правового простору; розвиток інформаційних мереж, класифікацію основних послуг, стандартизацію устаткування; вивчення соціальних і культурних аспектів інформаційного суспільства; пропаганду концепції інформаційного суспільства серед населення.

У грудні 1997 року Європейська комісія прийняла Зелену книгу з «Конвергенції телекомунікацій, медіа та інформаційних технологій», яка стала спробою зрозуміти, що може статися після 1998 року на технологічному рівні через конвергенцію основних секторів інформаційної індустрії [6].

У 1998 році була  започаткована  П'ята рамкова програма Європейського Союзу з наукових досліджень  і технологічного розвитку в межах ЄС на період 1998-2002 років. Її складовою частиною стала Програма «Технології інформаційного суспільства». ЇЇ принциповою відмінністю від попередніх програм є новий підхід, який полягає в тому, що результати наукових досліджень і розробок, здійснених у рамках науково-технічних програм ЄС, повинні мати практичну цінність для звичайних громадян, впливати на їхнє повсякденне життя в таких соціальних сферах, як охорона здоров'я, навколишнє середовище, освіта і, насамперед, зайнятість.

У 1999 ЄК зробила огляд  подій на ринку електронних комунікаційних послуг ЄС  і внесла ряд пропозицій по можливих майбутніх регуляторних заходах для цього сектора. А в січні місяці була випущена для обговорення Зелена книга «Державний сектор інформації: ключовий ресурс для Європи», основною проблемою якої було те, як інформація, зібрана державними відомствами та установами могла б  бути використана мультимедійною промисловістю для розробки нових продуктів та послуг і громадянами для кращого використання своїх прав. А  6-7 травня 1999 року в Будапешеті на 104-й сесії Комітету міністрів Ради Європи була прийнята Декларація про Європейську політику в області нових інформаційних технологій. В декларації робиться акцент на сприяння для всіх максимально широкому доступу до нових інформаційних і комунікаційних послуг, забезпечення безперешкодного доступу з використанням нових інформаційних  технологій до інформації про місцеві, регіональні і національні адміністративні і юридичні служби і прямих зв'язків з ними [7].

Слід зазначити, що незважаючи на успіх попереднього етапу, у 1999 році стало зрозуміло, що інформаційна політика ЄС потребує нового імпульсу для розвитку. Тому у березні 2000 р. Європейська Комісія прийняла нову десятилітню програму “Електронна Європа” і “Електронна Європа-2002”, метою якого було прискорення руху Європи до інформаційного суспільства і мереж економіки. У рамках проекту "Електронна Європа" виділяють декілька пріоритетних галузей, серед яких інвестиції в людей і знання: “європейська молодь у цифровому столітті”. Найважливішими з них є забезпечення наявності доступу в Інтернет і до мультимедіа в усіх навчальних закладах, здешевлення користування Інтернетом, впровадження електронної торгівлі, електронний уряд. Додатково до цієї програми Комісія також представила послання «Робочі стратегії в інформаційному суспільстві». 12  липня 2000 р.  Європейська Комісія публікує  документ "Регіони нової економіки",  який містить основні рішення Надзвичайної Ради в Лісабоні. Основні цілі, що були  представлені  у "стратегії Лісабону", – швидкий розвиток, більше робочих місць та соціальне охоплення або  інклюзивність –  передбачали  використання  інформаційних  технологій.  Ці  технології  підвищують  продуктивність,  ефективність  та  якість  загальних  послуг,  рівень життя, пропонуючи доступ до послуг, які раніше не були доступні. План дій «Електронна Європа 2002» («Електронна Європа плюс») визначив три головні цільові напрямки дій: дешевший, швидкий та безпечний Інтернет, інвестування в людей та навички, стимулювання використання Інтернету. І був побудований на методології, яка складається з: прискорення правових заходів, перефокусування існуючих фінансових програм підтримки і визначення ефективності дій.

У березні 2001 р. Європейська Комісія у Стокгольмі представила  нову  програму "е-Європа.  Вплив та  пріоритети". Була прийнята Резолюція щодо е-уряду та створена спеціальна  група  координації  дій. План дій «Електронна Європа 2005» був прийнятий Європейською Радою 28 травня 2002 року у Севільї. У порівнянні з попереднім планом він містив більш цілеспрямовані дії. Особливо це стосувалося: введення юридичної бази для забезпечення конкуренції між різними технологіями, використання широкосмугових інфраструктур, створення стимулів для регіонів щодо використання найновіших технологій, розвитку електронних послуг національними адміністраціями, особливо у сфері освіти та охорони здоров’я [8].

Певним підсумком  формування міжнародної інформаційної  політики можна вважати проведення Всесвітнього Самміту з питань Інформаційного Суспільства. 10-12 грудня в 2003 р. під егідою Генеральної Асамблеї ООН і патронатом Генерального Секретаря ООН Кофі Аннана, а також при сприянні Міжнародного Телекомунікаційного Союзу в Женеві була проведена перша стадія Світового Самміту з питань Інформаційного Суспільства. Метою цієї події стало прийняття країнами-учасниками двох стратегічних документів: “Декларації Принципів” і “Плану дій”, що стали фактично Конституцією інформаційного суспільства. У прийнятій “Декларації Принципів” визначені шляхи досягнення цієї мети, а саме: повномасштабне використання можливостей інформаційно-комунікаційних технологій, ліквідація розриву в цифрових технологіях, забезпечення універсального, масштабного, справедливого і доступного за ціною доступу до інформаційної інфраструктури і послуг. Відповідно до затвердженого “Плану Дій” необхідно стимулювати утвердження національних стратегій розвитку інформаційного суспільства в усіх країнах до 2005 р. з огляду на розвиток соціального капіталу і національних особливостей кожної країни. Основною метою II етапу Самміту, що відбувся в 2005 р. у Тунісі, стало рішення проблеми інформаційної нерівності і сприяння максимальному використанню потенціалу інформаційно-комунікаційних технологій для всебічного соціально-економічного розвитку [9]. На підсумковому засіданні Самміту 18 листопада 2005 р. світовими лідерами були схвалені два головних документи: “Туніське зобов’язання”, у якому підкреслена значущість інформаційно-телекомунікаційних технологій у подоланні “цифрового розриву” у світі і необхідність ефективного міжнародного співробітництва з метою побудови глобального інформаційного суспільства; і “Туніська програма”, що містить положення з ключових питань Самміту і наступних кроків, які необхідно здійснити для її виконання. У цілому, підсумкові документи Самміту підтвердили женевські угоди.

У 2005 році було переглянуто  Ліссабонську стратегію та розроблено програму в сфері інформації під  назвою «і2010». Щодо позицій цієї програми, то вони включали: 1) завершення формування єдиного європейського простору, сформувати відкритий ринок для  інформаційних продуктів та послуг; 2) посилення інновацій та зростання інвестицій у дослідженні інформаційно-комунікативних технологій задля економічного зростання та покращення умов праці; 3) досягнення повністю сформованого всеохоплюючого інформаційного суспільства.

У 2010 році була прийнята нова програма «Електронна  Європа» (Резолюція «і2010» - «Європейське інформаційне суспільство в 2010 році»). Програма передбачає виконання двох взаємодоповнюючих груп дій. З одного боку, це стимулювання послуг, програмних платформ і контенту, що охоплюють надання державних послуг у режимі он-лайн, а також електронний бізнес, а з іншого  – охоплення універсальної інфраструктури та  питань безпеки. Відтак, до 2020 р. Європа має забезпечити:

– модернізацію державних послуг у режимі он-лайн;

• діяльність електронного уряду;
• комп’ютеризацію освітньої сфери;
• надання медичного обслуговування в електронній формі;

– створення  більш динамічного середовища для розвитку електронного бізнесу.

Інноваційною  за змістом є Сьома Рамкова  програма ЄС 2007-2013 pp., якою передбачено підвищення конкурентноздатності європейської інформаційної індустрії та інших промислових галузей високих технологій задля задоволення потреб суспільства та економіки. Програма забезпечить європейську науково-технологічну базу, трансформацію ІКТ для всіх сфер життєдіяльності європейської спільноти та стимулює інноваційний розвиток європейського інформаційного суспільства. Технологічний напрямок передбачає стратегічні дослідження в галузі технологічних платформ, які гарантують наскрізну інтеграцію іїехнологій, тобто поєднання ІКТ-технологій з нано-, фотоно- та інтегрованими мікросистемами, що уможливлю використання новітніх технологій в бізнесі та управлінні промисловими комплексами. Прикладні дослідження охоплюють інтелектуальні інфраструктури, а також рішення для соціальних проблем, охорони здоров’я, електронного врядування, вільного і безперешкодного доступу до аксесуарів мережі Інтернет, для охорони довкілля і сталого розвитку, для підтримки бізнесу і промисловості, для інтелектуального розвитку особистості тощо. Прикладні дослідження мають забезпечити інноваційний прорив Європи у фундаментальних науках та біотехнологіях. Пріоритетним напрямком цієї програми є інформаційні та комунікаційні технології, а саме: