Завдання адміністративного судочинства

Вступ

    В статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено завдання адміністративного судочинства. Дана стаття містить норми-завдання , що опосередковують відносини між людиною та державою в особі державних органів і посадових осіб. Як на мене, значення цієї статті є досить суттєвим, адже навіть пересічний громадянин може, ознайомившись з її змістом зрозуміти, що таке адміністративне судочинство, сферу діяльності адміністративних судів, з'ясувати, що фізичні та юридичні особи мають право на захист їх порушених інтересів з боку окремих посадових осіб чи державних органів,тобто знати свої права. Отже, вона дає загальну картину розуміння про що ж ідеться в Кодексі адміністративного судочинства України  і визначає функції адміністративних судів.

    Завдання адміністративної юстиції співпадають із загальними завданнями правосуддя як одного з різновидів державної влади в системі розподілу влад: це розгляд і вирішення спору про право, поновлення порушених суб'єктивних прав громадян і організацій, зміцнення законності у державі. Це цілком логічно,адже всі вони базуються на Конституції України, а саме статті 55, в якій зазначається, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

    Суспільні відносини у сфері здійснення правосуддя у адміністративних справах виникають з метою розгляду адміністративних справ за позовом зацікавленої особи та з метою захисту прав, свобод та охоронюваних правом інтересів фізичних юридичних осіб та прав і інтересів юридичних осіб.

    Таким чином, предметом адміністративного процесуального права у сфері здійснення адміністративного судочинства є правовідносини, що складаються у зв'язку з реалізацією зацікавленими особами права на судовий захист. Особливістю даних відносин є те, що вони пов'язані із реалізацією прав, свобод та інтересів суб'єктів у сфері публічно-правових відносин і спрямовані на захист від порушень з боку публічної влади при здійсненні нею владних управлінських функцій.

   У відповідності з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.  В цій частині статті завдання захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб є для адміністративних судів на першому місці.І дійсно це досить важливо, адже часто громадянин зазнає утисків і порушень своїх прав і інтересів саме з боку посадовців, що зумовлено певною бюрократизацією, як залишковим явищем минулих років.

   Необхідно усвідомити, що завдання правосуддя може бути реалізоване лише через судочинство як процедурно унормовану діяльність суду.Згідно ч.2 ст 2 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Положення, що міститься у ч. 2 ст.2 слід розглядати у двох аспектах. По-перше, має йтися про вирішення питання щодо принципу встановлення кола публічно-правових спорів, підвідомчих адміністративному суду. Друге питання стосується розподілу компетенції між адміністративними та іншими судами судової системи.

Щодо першого аспекту, слід зазначити, що у науці адміністративного права склалося дві точки зору відносно визначення кола правових спорів у сфері публічного управління, які підвідомчі органам адміністративної юстиції. Відповідно до першої, обов'язковим є встановлення переліку кола спорів, які можуть бути розглянуті у адміністративних судах. Прихильники другої точки зору виступають за введення загальної підсудності, тобто можливості оскаржити до суду будь-який правовий акт, дію чи бездіяльність суб'єкта публічного управління, що порушує права громадян або організацій, за винятком тих, у відношенні яких це прямо заборонено законом. Аналізуючи статтю 2 Кодексу адміністративного судочинства України можна стверджувати, що в даному випадку законодавець підтримав другу точку зору.

  Частиною 3 статті 2 встановлено перелік обставин, які підлягають перевірці з боку суду у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. А саме стаття проголошує: у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);безсторонньо(неупереджено); добросовісно;розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

   Із наведеного у нормі переліку можна виокремити ті, що є критеріями законності актів, дій (бездіяльності), що оскаржуються: чи ґрунтується правовий акт на законі; прийнятий уповноваженою особою; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; а також з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.Іншою групою обставин, що є предметом перевірки суду, є питання обґрунтованості рішень, дій чи бездіяльності: чи обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) прийнято акт, вчинено дію. Тобто потрібно бути дотримано двох вимог: законності і обгрунтованості. Ці положення потребують відповідного роз'яснення. Наприклад термін «своєчасно» є синонімом іншого терміну - «протягом розумного строку». Цей термін «розумний строк» має відповідне роз'яснення у частині 11 ст. З цього Кодексу і означає найкоротший строк розгляду і вирішення адміністративної справи, достатній для надання своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту порушених прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Таким чином, вчинення дій органом публічної влади своєчасно, тобто протягом розумного строку можна трактувати як вчинення таких дій без невиправданих зволікань, у найкоротший строк. Натомість термін «добросовісність» - один із принципів адміністративного права .Цей принцип закріплений і в міжнародному приватному праві. Перенесення цього принципу в сферу публічного права свідчить про демократизацію адміністративного судочинства. У цивільному праві він знайшов відображення у ст. 330, ст. 3 ЦК. Сьогодні добросовісність є загальним принципом права, сприйнятим судовою практикою і означає вимогу поваги адміністрації по відношенню до усіх, хто потрапляє у сферу її дії. Цей принцип досить часто фігурує у судових справах про зловживання владою, відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р. № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»). Принцип добросовісної адміністрації містить вимогу старанності, дбайливості, мотивації рішень і дій, їх відкритості і прозорості, уважності до тих, хто звертається до адміністрації. Принцип добросовісної адміністрації вимагає від неї діяти таким чином, щоб отримати довіру громадян.

    Отже, вчинення дій органом публічної влади добросовісно означає, що ці органи мають діяти старанно, уважно, вмотивовано, дотримуючись принципу верховенства права і моральних норм.

Висновок

     Підводячи підсумок, слід зазначити, що завдання адміністративного судочинства визначені  в статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. У цій нормі законодавець також дає перелік осіб, права та інтереси яких можуть потребувати судового захисту, виділяючи фізичних осіб, юридичних осіб. Права, свободи цих осіб потребують судового захисту, тому що знаходяться в порушеному, невизнаному або оспорюваному стані; інтерес також потребує захисту шляхом встановлення юридичних фактів.

    У відповідності з ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Це означає, що в ч. 2  статті 2 закріплений обов'язок органів публічної влади та їх посадових і службових осіб нести відповідальність за кожен правовий акт, що приймається ними, а також за будь-які вчинені ними діяння .

    Отже, особливістю адміністративного судочинства є насамперед те, що у судовому процесі особі, яка потребує судового захисту, як правило, протистоїть потужний адміністративний апарат. У зв'язку з цим у сторін вихідні можливості заздалегідь є нерівними, і щоб збалансувати їх, адміністративний суд повинен відігравати активну роль у судовому процесі з тим, щоб сприяти особі у захисті її прав, свобод чи інтересів. Це зобов'язує адміністративний суд вжити всіх заходів, що передбачені законом, щоб права людини, які влада порушила, були захищені, тобто суд повинен виявляти активну роль, яка обумовлена ще й тим, що переважно саме з вини публічної адміністрації виникають конфлікти, які змушують особу звертатися до суду, або публічна адміністрація не вжила достатніх заходів, щоб цьому запобігти.