Свідок в цивільному процесі

З урахуванням позиції  свідка і його ставлення до виконання  обов'язків свідка юридична теорія і практика виділяють різні категорії  свідків: заінтересованих у справі та незаінтєресованих, сумлінних і  несумлінних, а показання, що надаються  ними, кваліфікують як помилкові або  правдиві.

Однак наведений розподіл свідків на заінтересованих та незаінтересованих  і тим більш на сумлінних та несумлінних має сугубо попередній і орієнтовний характер. Більш  обґрунтованим це стає на завершальних стадіях процесу при заключній  оцінці всієї сукупності зібраних у  справі доказів.

Для більш детального з'ясування розходжень між щирим, помилковим і  неправдивим висловленням у літературі по судовій психології рекомендується кожне показання розглядати щонайменше з п'яти позицій:

а) чи був дійсно описуваний у показаннях факт, або його не було;

б) знає або не знає допитуваний  про існування (неіснування) цього  факту;

в) відповідає або не відповідає його висловлення знанню (незнанню) цього факту;

г) чи оцінюється у світлі усього попереднього це висловлення  як істинне або неістинне;

д) чи кваліфікується воно при  цьому як щире або нещире, тобто  помилкове.

Таким чином, при розгляді надійності показань свідків необхідно  розрізняти дві групи питань, які  досить легко змішуються і підмінюються одна одною.

По-перше, це питання про правдивість або неправдивість показань.

По-друге, це питання про істинність або помилковість показань. Розбіжність понять правди і неправди з одного боку, істини і омани – з іншого дуже важливо враховувати в судовій практиці для успішного одержання правильної оцінки та ефективного використання показань свідків.

Судова практика констатує, що при дослідженні показань свідків  у судовому засіданні варто встановити зв'язок між показаннями свідків, поясненнями сторін і спірними правовідносинами. Закон також не допускає спиратися  в рішенні на суперечливі показання  свідків, оскільки в остаточному  підсумку це відображається на істині при вирішенні суперечки, що виникла. Проведені узагальнення, огляди судової  практики дозволяють виявити недоліки й порушення закону та прийняти відповідні рекомендації з їхньої ліквідації.

Для того, щоб правильно  визначити вірогідність показань свідків, треба не тільки встановити стосунки свідка з сторонами і ступінь  фактичної зацікавленості їх у результатах  справи, але й "перевірити вірогідність показань свідків у вивченні умов сприйняття фактів, щодо яких свідок розповідає суду"³².

Таким чином, як доказ можна використовувати об'єктивні, чіткі, несуперечливі показання свідків для встановлення істини в справі при винесенні законного та обґрунтованого рішення. Для того, щоб одержати достовірні докази, необхідно дотримуватись передбачених законом гарантій.

Отже, судам при розгляді цивільно-правових спорів варто широко використовувати показання свідків.

Аналіз судової практики дозволяє зробити наступні рекомендації:

1. необхідно ліквідувати всякого роду протиріччя в показаннях свідків;
2. допитувати тих свідків, які можуть повідомити про факти, що мають відношення до справи і отримані з першоджерела;
3. відкидаючи ті або інші показання, треба даний висновок аргументувати;
4. допитувати рівною мірою свідків як з боку позивача, так і в боку відповідача;
5. оцінювати показання свідків у сукупності з іншими доказами.³³

 

Висновки

Найбільш дієвим доказом є показання свідків. Виклик свідка Відповідно до ст. 50 ЦПК свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи. При заявленні клопотання про виклик свідка необхідно назвати обставини, які може підтвердити даний свідок.

Осіб, які не можуть бути допитані в якості свідків, можна  умовно поділити на дві категорії: це особи, які внаслідок своїх фізичних вад не здатні розуміти обставини  або давати показання, та особи, які  внаслідок своїх службових обов’язків не можуть бути допитані як свідки. До першої категорії віднесені недієздатні  фізичні особи, а також особи, які перебувають на обліку чи на лікуванні у психіатричному лікувальному закладі і не здатні через свої фізичні або психічні вади правильно  сприймати обставини, що мають значення для справи, або давати показання. До другої категорії віднесені особи, які за законом зобов’язані зберігати  в таємниці відомості, що були довірені їм у зв’язку з їхнім службовим  чи професійним становищем, — про  такі відомості; священнослужителі  — про відомості, одержані ними на сповіді віруючих; професійні судді, народні засідателі та присяжні —  про обставини обговорення у  нарадчій кімнаті питань, що виникли  під час ухвалення рішення  чи вироку.

Відповідно до ст. 52 ЦПК  фізична особа має право відмовитися  давати показання щодо себе, членів сім’ї чи близьких родичів. Членами  сім’ї та близькими родичами визначено  чоловіка, дружину, батька, мати, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, брата, сестру, діда, бабу, внука, внучку, усиновлювача чи усиновленого, опікуна  чи піклувальника, особу, над якою встановлено  опіку чи піклування, члена сім’ї  або близького родича цих осіб. Особа, яка відмовляється давати показання, зобов’язана повідомити причини відмови.

Окрім повідомлення про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивих показань і відмову від давання показань, свідок має бути приведений до присяги.

У разі наявності розходжень у показаннях свідків, суд може допитати їх одночасно. Метою такого одночасного  допиту свідків є з’ясування причин розходжень у їхніх показаннях. Свідки, які ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під  час розгляду справи.

Відповідно до ст. 182 ЦПК  допускається допит малолітніх та неповнолітніх  свідків. Допит даних свідків  має певні особливості. Допит  малолітніх свідків в обов’язковому порядку проводиться в присутності педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, піклувальників, якщо вони не заінтересовані у справі.

Дослідження та оцінка доказів  проводяться безпосередньо судом і являє собою їх логічний аналіз, який має за мету виявлення достовірних відомостей про фактичні обставини справи. 

Список  використаної літератури

1. Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, – №254/96 –ВР.
2. Сімейний кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), – 2002, – N 21-22.
3. Цивільний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), – 2003, – NN 40-44.
4. Цивільний процесуальний Кодекс України. // Відомості Верховної Ради (ВВР), – 2004, – N 40-41, 42.
5. Закон України "Про судову експертизу" від 25.02.1994, зі змінами до 09.07.2007. // Відомості Верховної Ради України (ВВР), – 1994, – N 28
6. Закон України "Про нотаріат" від 02.09.93, зі змінами до 16.04.2009. //  Відомості Верховної Ради України (ВВР), – 2009, – N 38.
7. Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25.
8. Белков О. Теоретичні і практичні аспекти прав свідка відмовитись свідчити стосовно себе членів сім’ї та близьких родичів Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003.
9. Васильєв С.В., Цивільний процес, //2008, ТОВ «Одіссей»
10. Казаренко М. Право свідка на імунітет та підстави його застосування // Право України. –К. 1998, №2.
11. Коченов М.М.. Осипова Н.Р. Психология допроса несовершеннолетних свидетелей. – М. 1984.
12. Садовський А. “Правовая незащещонность свидетеля”  Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ІХ регіональної науково-практичної конференції 13-14 лютого 2003р. – Львів: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2003
13. Стахівський С.М. Перевірка та оцінка показань свідка // Право України. –К,, 1997 №12
14. Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. – Х.,: Консум,  2002.
15. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. – Санкт-Петербург: Альфа, 1996.
16. Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.
17. http://www.yurincom.kiev.ua/main/uvu-publ-details.php?lang=ua&Parameter=PB-772d733
18. Треушников М. К. Судебные доказательства. – М., 2004. – 272с.
19. Диба І. «Свідок в цивільному процесі» // Юридичний вісник України №43,-2005.
20. Кравчук В. М., Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. — К. : Істина, 2006.- 944 с
21. Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України : Підручник / - Київ : Юрінком Інтер, 2006. - 632с

¹ Диба І. «Свідок в цивільному процесі» // Юридичний вісник України №43,-2005. – с.12-13.

² Кравчук В. М., Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. — К. : Істина, 2006. - 944 с.

³ Тертишніков В.І. Цивільний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Х.,: Консум,  2002.

⁴ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

⁵ Треушников М. К. Судебные доказательства. – М., 1997. – 200с

⁶ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

⁷ Цивільний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2003, NN 40-44.

⁸ Цивільне процесуальне право України: Підручник. В.В. Комаров, В.І. Тертишніков, Є.Г. Пушкар та ін.; Х.: Право, 1999.

⁹ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

¹⁰ Конституція України. Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року, №254/96-ВР.

¹¹ Гражданский процесс: Учеб. Изд. третье, перераб. и доп. / Под ред. В.А.Мусина, Н.А.Чечиной, Д.М.Чечота. – М., 2001.

¹² Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

¹³ Закон України "Про нотаріат" від 02.09.93, зі змінами до 16.04.2009. //  Відомості Верховної Ради України (ВВР), – 2009, – N 38.

¹⁴ Сімейний кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 21-22.

¹⁵ Закон України "Про свободу совісті та релігійні організації" // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 25.

¹⁶ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

¹⁷ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

¹⁸ Кравчук В. М., Угриновська О. І. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України. — К. : Істина, 2006.- 944 с

¹⁹ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

²⁰ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

²¹ Васильєв С.В., Цивільний процес, //2008, ТОВ «Одіссей»

²² Тертышников В.И. Гражданский процесс: Курс лекций. – Харьков, 2001.

²³ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

²⁴ Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України : Підручник / Є.Г. Коваленко; МОНУ. - Київ : Юрінком Інтер, 2006. - 632с.

²⁵ Коваленко Є.Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України : Підручник / Є.Г. Коваленко; МОНУ. - Київ : Юрінком Інтер, 2006. - 632с

²⁶ Цивільний процесуальний Кодекс України. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2004, N 40-41, 42.

²⁷ Васильєв С.В., Цивільний процес, //2008, ТОВ «Одіссей»

²⁸ Штефан М. Й. Цивільний процес: Підручник для студ. юрид. спеціальностей вищих закладів освіти. — Вид. 2-ге, перероб. та доп. — К.: Видавничий Дім «Ін Юре», 2001.

²⁹ Васильєв С.В., Цивільний процес, //2008, ТОВ «Одіссей»

³⁰ Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства. — Санкт-Петербург: Альфа, 1996.

³¹ http://www.yurincom.kiev.ua/main/uvu-publ-details.php?lang=ua&Parameter=PB-772d733

³² http://www.yurincom.kiev.ua/main/uvu-publ-details.php?lang=ua&Parameter=PB-772d733

³³ Цивільний процес , Васильєв С.В.,2008, «Одіссей»