Поняття позову, його елементи та види

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ  УПРАВЛІННЯ ТА ПРАВА

 

Заочний факультет 

Відділення перепідготовки спеціалістів за спеціальністю 

«Правознавство»

 

Варіант №1

 

Навчальна дисципліна: Цивільне процесуальне право

 

контрольна робота

 

 

 

 

Виконала:

студентка групи №1

заочного факультету,

відділення перепідготовки

спеціалістів за спеціальністю 

«Правознавство»

Перевірив: Трач Оксана

Михайлівна

кандидат  юридичних наук, доцент

 

 

Хмельницький 

2013

 

ПЛАН

1. Поняття позову, йому елементи та види.

2. Ухвалення та оголошення рішення суду в справі.

3. Наказну провадження  у цивільному процесі.

Задача 

Література.

 

 

 

I. Поняття позову, йому елементи та види.

У позовному провадженні розглядається  і вирішується спір про право цивільне, тобто спір, який виник з цивільних, сімейних, трудових правовідносин.

Процесуальним засобом порушення  судової діяльності по захисту прав громадян і юридичних осіб у позовному  провадженні є позов, в якому  зацікавлена особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника суб'єктивного права (відповідача). Звертаючись до суду з позовом, позивач просить винести рішення, яким привести поведінку відповідача у відповідність з вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути направлені на визнання його прав, на відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, що порушують право, на присудження до виконання обов'язку в натурі, на припинення або зміну правовідносин, на стягнення з відповідача збитків, а у випадках, передбачених законом або договором, — неустойки (штрафу, пені), а також іншими засобами, передбаченими законом.

Поняття позову, як правило, визначається як звернення заінтересованої або  іншої уповноваженої на те особи  до суду з проханням про розгляд  цивільно-правового спору і захист суб'єктивних прав. Однак таке визначення поняття позову не відображає повністю його правової природи. Як засіб порушення процесуальної діяльності, і, таким чином, як процесуальне поняття за своєю юридичною природою позов тісно пов'язаний з суб'єктивним матеріальним правом (цивільним, сімейним, трудовим), на захист якого він пред'являється. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріально-правовій стороні позову в цивільному процесі Існують такі Інститути, як визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода тощо. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом в тому випадку, якщо вона звернена у відповідний суд, де підлягає розгляду в порядку позовного провадження з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з врахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони — вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має матеріально-правову сторону — вимогу позивача до відповідача про відновлення порушеного права.

Таким чином, позов — це вимога позивача до відповідача, звернена через  суд про захист порушеного чи оспорюваного суб'єктивного права або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється в певній, визначеній законом, процесуальній формі.

Для того щоб позов міг виконати роль засобу порушення судової діяльності, він повинен містити в собі певні складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови. За елементами проводиться класифікація позовів на види., встановлюються межі судового розгляду і предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, для вирішення питання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у своєму рішенні.

Кожний позов складається з  трьох елементів: предмета, підстави, змісту.

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен винести рішення. Ця вимога повинна носити правовий характер, тобто бути врегульованою нормами матеріального права, а також бути підвідомчою суду.

В процесі розгляду та вирішення  цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову (ст. 103 ЦПК), тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, в процесі розгляду справи він може замінити цю вимогу іншою. Таке право позивача забезпечує швидкість і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише протягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідносин. У випадку, коли нова вимога позивача виходить за межі спірних правовідносин, позивач зобов'язаний пред'явити новий позові

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значення, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд повинен дати відповідь у рішенні. За предметом позову визначається підвідомчість даної справи, проводиться класифікація на окремі категорії справ.

Матеріально-правова вимога позивача повинна опиратися на підставу позову.

Підставою позову визнають обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (ст. 137 ЦПК). Цими обставинами  можуть бути лише юридичні факти, тобто  такі факти, які тягнуть за собою  певні правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому в підставу позову не можуть входити обставини, що виступають доказами по справі. З ними закон не пов'язує виникнення, зміни або припинення прав чи обов'язків. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які входять у підставу позову.

В підставу позову може входити як один, так і декілька юридичних  фактів. Однак для обґрунтування  вимоги позивач повинен наводити завжди повний комплекс фактів. Відсутність  одного з них може зробити вимогу необґрунтованою. Так, наприклад, підставою позову про стягнення коштів на утримання дітей (аліменти) є: а) факт перебування позивача і відповідача в зареєстрованому шлюбі; б) факт народження дитини в цьому шлюбі; в) факт перебування дитини на утриманні позивача. Тільки при наявності цього комплексу (складу) фактів позовна вимога може вважатися обґрунтованою.

Підстава позову включає й себе ті юридичні факти, які підтверджують  наявність чи відсутність спірних  правовідносин, а також факти, які підтверджують порушення прав позивача (привід до пред'явлення позову).

Юридичні факти, покладені в  підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і що внаслідок певних дій відповідача  ці відносини стали спірними. Від  характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Слід підкреслити, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від  позивача обґрунтування своїх вимог  відповідними нормами права. На суд покладається обов'язок встановити спірні правовідносини і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Підстава позову має важливе  практичне значення. Правильне її встановлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача  на захист проти позову.

Підстава позову викладається в позовній заяві. Однак, як вже зазначалося, протягом всього часу розгляду справи по суті позивач має право змінити підставу позову (ст. 103 ЦПК). Така зміна може мати місце і допускається чинним законодавством з метою встановлення об'єктивної істини і дійсних взаємовідносин між сторонами. Разом з тим закон дещо обмежує позивача в можливості зміни підстави позову: міняючи її, позивач не може вийти за межі спірних правовідносин.

Слід зазначити, що в теорії цивільного процесуального права немає єдиної думки щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що немає необхідності виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки він охоплюється предметом і підставою, інші — заперечують проти цієї точки зору і обґрунтовують необхідність виділення такого елементу.

Виділення змісту позову як його елементу є необхідним, оскільки в позові повинні відобразитися дві вимоги позивача: вимога до суду про захист порушеного чи оспорюваного права і  вимога позивача до відповідача. Тому під змістом позову необхідно розуміти вид судового захисту, за яким позивач звертається до суду. Позивач може просити суд винести рішення: про Присудження йому певної речі; про поновлення порушеного права, про визнання наявності чи відсутності суб'єктивних прав; про зміну чи припинення існуючого між сторонами правовідношення. Тому вимога позивача про присудження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Виділення змісту позову як вимоги позивача, направленої до суду, про здійснення певних дій має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити підвідомчість даної справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і постановити конкретне, доступне рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права. За змістом позови класифікуються на окремі види.

Всі елементи позову тісно пов'язані  між собою. Юридичні факти, які підтверджують  суб'єктивне матеріальне право  і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, що складають предмет позову. В той же час матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.

Позови можна класифікувати  на види, беручи до уваги різні критерії. Найбільш розповсюдженою є класифікація позовів на види за матеріально-правовим і процесуально-правовим критеріями.

Враховуючи матеріально-правовий критерій, позови поділяються на види залежно від характеру спірних  правовідносин. Позови можуть виникати із цивільних, сімейних, трудових та інших  правовідносин. Кожний з цих видів позовів можна підрозділяти залежно від інститутів чи окремих норм галузей права. Наприклад позови, які виникають із сімейних правовідносин, можна поділяти на позови про стягнення аліментів, про розділ спільного майна між подружжям, про розірвання шлюбу тощо.

Такий поділ позовів на види має  не тільки теоретичне, а й практичне  значення. Залежно від характеру  спірних правовідносин суд може вирішувати питання про підвідомчість  спору, про предмет доказування, визначити суб'єктний склад спору, належність і допустимість доказів та інше. Ця класифікація позовів на види дозволяє зосередити увагу на процесуальних особливостях розгляду і вирішення окремих категорій справ.

У вимозі до суду про порушення  судової діяльності по захисту прав і законних інтересів визначається і засіб бажаного захисту — як наслідок, на досягнення якого спрямована ця діяльність. За засобом процесуального захисту позови поділяються на три види: про присудження, про визнання і перетворювальні.

Позови про присудження —  найбільш поширений вид позовів, коли позивач вимагає примусового здійснення обов'язку боржника-відповідача. Кожний процес виникає в зв'язку з тим, що суб'єктивне право позивача порушено або є загроза його порушення, внаслідок чого виникає необхідність звернутися до суду за захистом свого права. Позови про присудження пред'являються, як правило, в тих випадках, коли право позивача вже порушено і необхідно здійснити певні дії для його поновлення. Типовими прикладами позовів про присудження є позови про стягнення аліментів, про виселення з жилих приміщень, про стягнення боргових сум на підставі договору позики тощо.

Характерною особливістю позовів про присудження є те, що після їх розгляду і винесення по них рішення, якщо позови добровільно не виконуються, то вони можуть бути виконані в примусовому порядку. В судовій практиці ці позови нерідко поєднуються з позовами про визнання, коли позивач вимагає не лише визнати за ним право, а й примусити відповідача до виконання обов'язків.

Позови про визнання — це такі позови, коли позивач просить суд підтвердити наявність чи відсутність між ним і відповідачем певних правовідносин. Позови про визнання пред'являються в тих випадках, коли порушення права позивача, як правило, немає, однак між сторонами виникли сумніви щодо існування чи дійсності між ними відносин, які мають правові наслідки. Звертаючись до суду з позовом про визнання, позивач не ставить перед собою мети про матеріальне присудження, його мета полягає в усуненні сумнівів відносно існування правовідносин.

Залежно від мети, яку ставить перед собою позивач, позови про визнання поділяються на позитивні і негативні., Позови, які спрямовані на підтвердження наявності певних правовідносин між позивачем і відповідачем (наприклад, визнати право власності на будинок) визнаються позитивними. Якщо ж позивач просить суд підтвердити відсутність певних правовідносин між ним і відповідачем (наприклад, визнати угоду недійсною), такий позов визнається негативним.

Характерною особливістю позовів  про визнання є те, що рішення  по цих позовах ніколи не вимагають примусового виконання, а захист права здійснюється безпосередньо рішенням суду.

У судовій практиці нерідко позови про визнання доповнюються позовами про присудження, коли визнання служить  необхідною передумовою присудження. Так, наприклад, у позовах про поновлення на роботі суд перш за все повинен визнати звільнення працівника незаконним і на цій підставі поновити його на роботі і стягнути заробітну плату за вимушений прогул.

Перетворювальні позови — це такі, коли позивач просить суд перетворити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.

Залежно від мети, яку ставить  позивач, звертаючись до суду, перетворювальні  позови підрозділяються на: а) позови, спрямовані на зміну правовідносин. Прикладом такого позову може бути позов про виділення частини із спільного майна на підставі ст. 115 ЦК. Позивач у цьому випадку вимагає такого рішення, яке б змінило існуючі правовідносини; б) позови, спрямовані на припинення правовідносин. Характерним прикладом є позови про розірвання шлюбу, коли позивач просить суд припинити існуючі між ним і відповідачем правовідносини.

В юридичній літературі висловлюються заперечення проти виділення цього виду позовів, які зводяться до того, що завдання суду полягає не в творенні правовідносин, а в захисті реально існуючих прав та інтересів, які мають місце незалежно від суду, а також, що перетворювальні позови повністю охоплюються позовами про визнання і про присудження!

Такі висновки суперечать чинному  цивільному законодавству, яке передбачає можливість подання позовів про зміну чи припинення правовідносин окремо від позовів про визнання чи про присудження (ст. 6 ЦК). Це зовсім не означає, що суд творить правовідносини. Він змінює чи припиняє існуючі правовідносини, оскільки тільки суд компетентний це зробити, а сторони мають право на їх зміну чи припинення ще до виникнення процесу.