Особливості видів підсудності в цивільному процесі

"Альтернативною називається  підсудність, за якою декілька  судів є компетентними розглянути справу" [5,с.19]. Позов може бути пред'явлений до одного із судів, визначених законом. Оскільки право вибору належить позивачеві, то ця підсудність названа ст. 110 ЦПК України підсудністю за вибором позивача. Альтернативна підсудність є пільговою, вона встановлена для невеликої категорії справ, які мають особливо важливе життєве значення для громадян. Визначена вона ст. 110 ЦПК України для позовів про стягнення коштів на утримання (аліменти) і про встановлення батьківства, позовів робітників і службовців, що випливають з трудових правовідносин, які можуть подаватися як за місцем проживання відповідача, так і за місцем проживання позивача.

Позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров'я або смертю фізичної особи, можуть пред'являтися за місцем проживання позивача чи за місцем завдання шкоди. Але позови осіб, за якими стягуються періодичні платежі, про зміну їх розмірів і строків, у тому числі  і позови платників аліментів  до стягувачів про їх зниження, пред'являються  за загальною підсудністю.

За місцем проживання позивача або  місцем знаходження відповідача  можуть пред'являтися позови про поновлення соціальних, пенсійних та житлових прав, повернення майна або його вартості, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної громадянинові незаконними  рішеннями, діями чи бездіяльністю  органами дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Позови про відшкодування шкоди, заподіяної майну фізичних або юридичних  осіб, можуть пред'явити також за місцем заподіяння шкоди. "Альтернативна  підсудність встановлена для  позовів, що випливають з діяльності філії або представництва юридичної  особи, які можуть бути пред'явлені за місцем їх знаходження".

Позови до відповідача, місце постійного проживання якого невідоме, пред'являються  за місцем знаходження його майна, або  за місцем його тимчасового проживання чи перебування, або за останнім відповідним місцем постійного проживання чи постійного заняття (роботи) відповідача.

Якщо відповідач не має в Україні  місця проживання, то позови можуть бути пред'явлені за місцем знаходження  його майна або за останнім відомим  місцем його проживання в Україні. Місце  знаходження майна відповідача  та останнє відоме місце його проживання чи заняття мають бути в кожному  випадку достовірно встановлені [5,с.92]. Позови про розірвання шлюбу можуть пред'являтися за місцем проживання позивача. Також у випадках, якщо з ним перебувають неповнолітні діти або для нього через стан здоров'я чи з інших поважних причин виїзд за місцем проживання відповідача буде утрудненим. За взаємним бажанням подружжя справа може бути розглянута за місцем проживання одного з них.

Альтернативна підсудність передбачена  також для позовів, що випливають з договорів, де зазначено місце  виконання, або виконати які через  їхні особливості можна тільки в  певному місці. Такі позови можуть бути пред'явлені також за місцем виконання  цих договорів. Договірна підсудність  встановлюється за угодою сторін, вона ще називається добровільною. Сторонам надається право встановлювати  тільки договірну територіальну  підсудність (ст. 112 ЦПК України), але  не родову, а також не дозволяється змінювати виключну підсудність [4,с.102].

До правила про договірну  підсудність включається і правило  з ч. 2 ст. 110 ЦПК про підсудність  за вибором позивача, за якою подружжю надається право за їх бажанням пред'явити  позов про розірвання шлюбу за місцем проживання будь-кого з них. Договірна підсудність може бути встановлена щодо конкретних позовів, їх групи, що можуть виникнути з існуючих між сторонами цивільних правовідносин. Критеріями, які беруться за основу при визначенні підсудності (компетентного  суду), можуть бути: місцезнаходження спірного майна, місце заподіяння шкоди, місце  проживання чи роботи однієї зі сторін тощо. Угода сторін про підсудність  може бути укладена у формі окремого письмового договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо. Така домовленість щодо встановлення договірної підсудності може бути здійснена як до, так і після виникнення спору [9,с.482].

Встановлена договірна підсудність  є обов'язковою для сторін, але  вони можуть відмовитися від одержаних  ними переваг у підсудності.

Договірна підсудність може бути встановлена  щодо конкретних позовів, їх групи, що можуть виникнути з існуючих між  сторонами цивільних правовідносин. Угода сторін про підсудність  може бути викладена у формі окремого письмового договору або включена до змісту конкретного цивільного договору: поставки, купівлі-продажу тощо.

"Встановлена цивільна підсудність  є обов'язковою для сторін, але  вони можуть, відмовитися від  одержаних ними переваг у підсудності"[7,с.60].

Позови, що виникають з приводу  нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або  основної його частини. Позови про виключення майна з опису пред'являються  за місцезнаходженням цього майна  або основної його частини. Позови кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття  спадщини спадкоємцями, пред'являються  за місцезнаходженням спадкового майна  або основної його частини.

Позови до перевізників, що виникають  з договорів перевезення вантажів, пасажирів, багажу, пошти, пред'являються  за місцезнаходженням перевізника.

За деякими категоріями справ  на підставі специфіки предмета спору  в таких справах процесуальне законодавство встановлює виключну підсудність, за якою тільки один конкретний суд серед інших може розглядати таку категорію справ. Виключна підсудність  встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи. Зазначені у законі суди можуть здійснити такий розгляд, оскільки в районі їх діяльності знаходиться основна маса доказів.

Стаття 114 ЦПК передбачає чотири види виключної підсудності щодо справ  позовного провадження. Перший вид  виключної підсудності встановлюється щодо позовів, предметом яких є об'єкти нерухомості. Так, позови, що виникають  з приводу нерухомого майна (будівлі, земельної ділянки тощо), пред'являються  за місцем знаходження цього майна або основної його частини.

Другий вид такої підсудності  встановлюється щодо позовів про  виключення майна з опису, які  також пред'являються за місцезнаходженням  цього майна або основної його частини. При цьому не має значення, з якою метою накладено арешт  на майно: на виконання вироку у кримінальній справі, рішення суду у цивільній  чи господарській справі, для забезпечення позову тощо.

Третій вид виключної підсудності  стосується позовів кредиторів спадкодавця, що подаються до прийняття спадщини спадкоємцями і пред'являються за місцезнаходженням спадкового майна  або основної його частини. Але якщо спадкове майно вже прийняте спадкоємцями, то позови до них пред'являються  за правилами загальної підсудності. Останній вид виключної підсудності  зумовлений позовами, які пред'являються  до перевізників щодо договорів перевезення  вантажів, пасажирів, багажу, пошти. Такі позови пред'являються за місцезнаходженням  перевізника (транспортної організації тощо).

Справи окремого провадження також  розглядаються, як правило, відповідно до вимог виключної підсудності.

 

Висновки

Завершуючи роботу, можна підсумувати:

- правила підсудності у своїй  сукупності складають алгоритм  визначення компетентного суду  для розгляду і вирішення конкретної  цивільної справи

- питання про підсудність виникає  перед суддею після позитивного  вирішення ним питання про  підвідомчість справи. Вирішуючи  питання про відкриття провадження,  суддя повинен визначити, який  саме суд повинен розглядати  цю справу.

Підсудність - "це розмежування компетенції  між окремими ланками судової  системи і між судами однієї ланки  щодо розгляду і вирішення цивільних  справ, які належать до їх юрисдикції

Визначення компетенції різних судів системи провадиться залежно  від виконуваних ними функцій, від  роду (предмета) справи, суб'єктів спору, що підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного  суду. Підсудність поділяється на функціональну (функціональна компетенція), родову (предметна, об'єктивна компетенція), територіальну (особиста, суб'єктивна  компетенція).

Функціональна підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової  системи України на підставі виконуваних  ними функцій.

Призначення родової підсудності  полягає в тому, щоб "розподілити  всю сукупність цивільних справ, підвідомчих суду, між окремими ланками  судової системи, тобто родова підсудність  розмежовує судову компетенцію по вертикалі"

Територіальна підсудність розмежовує компетенцію по розгляду підвідомчих  судам справ між однорідними  судами залежно від території, на яку поширюється їхня діяльність. Таке просторове розмежування компетенції називається особистою або суб'єктивною компетенцією.

Альтернативною називається підсудність, за якою декілька судів є компетентними  розглянути справу. Позов може бути пред'явлений до одного із судів, визначених законом.

За деякими категоріями справ  на підставі специфіки предмета спору  в таких справах процесуальне законодавство встановлює виключну підсудність, за якою тільки один конкретний суд серед інших може розглядати таку категорію справ. Виключна підсудність  встановлена з метою забезпечення правильного і своєчасного розгляду справи.

 

Список використаних джерел та літератури:

1. Конституція України:  прийнята на п'ятій сесії Верховної  Ради України 28 червня 1996 року // Відомості  Верховної Ради. Останні зміни  від 06 квітня 2010 р. - 2010. - № 254к/96.

2. Цивільний процесуальний  кодекс України: чинне законодавство зі змінами та допов. станом на 20лист. 2012р.: (ОФІЦ. ТЕКСТ ). – К.: Паливода А. В.,2012. – 204с.

3. Антоненко Л., Петров  Я. Чи може Закон «Про судоустрій  та статус суддів» зробити  українські суди більш ефективними  // Юридичний журнал. - 2010.- № 10.- С. 67 -68.

4. Кілічава Т. Цивільно-процесуальне право України. - К.: Знання, 2005. - 387 с.

5. Кучинська О. Проблеми єдності системи судів загальної юрисдикції у світлі Закону України «Про судоустрій та статус суддів» // Право Украни.- 2010.- № 11.- С. 200- 206.

6. Молдован В., Мельник С. Судоустрій України. - К: Алерта, 2010.- 360 с.

7. Сакара Н. Право на справедливий судовий розгляд та національна практика цивільного судочинства // Право України. - 2011.- № 10.- С. 63 - 76.

8. Цивільне процесуальне право України / За ред. С. Бичкової.- К.: Алерта, 2009.- 639 с.

9. Штефан М. Цивільно-процесуальне право України. - К.: Ін Юре, 2005. - 624 с.