Касаційне провадження. Суть і значення касаційного оскарження,право і строк на касаційне оскарження

 

Зміст

Вступ………………………………………………………………………….…..3

1. Поняття касаційного провадження, як стадії цивільного процесу ….……..4

2. Суть і значення касаційного оскарження і перевірки рішень і ухвал суду першої і апеляційної інстанцій…………………………………………………10

3. Суб'єкти, строки та порядок касаційного оскарження або внесення касаційного подання. Суди, які розглядають справи в касаційному порядку.13

Висновки…………………………………………………………………………18

Список використаної літератури………………………………………….……19

 

Вступ

Апріорі ніяке  законодавство не може повністю виключити  можливість судових помилок. Тому розробка довершеного механізму їх виправлення  є сумісним завданням, що стоїть перед  процесуалістами-практиками і теоретиками. Право оскарження судових рішень і обов'язок судів вищестоящих  інстанцій здійснити перегляд цивільної  справи є гарантією прав, свобод і законних інтересів учасників  цивільного процесу.

Актуальність  теми. На сучасному етапі розвитку правової системи основну увагу має бути сконцентровано на вдосконаленні існуючих та створення нових процедур, інститутів імеханізмів, покликаних забезпечити реальність конституційних прав і свобод громадянина, захист суб'єктивних прав і охоронюваних законом інтересів громадян, організацій (їх об'єднань). 

Об'єктом дослідження  дипломної роботи є суспільні відносини що виникають у сфері забезпечення захисту законних прав та інтересів громадян при застосуванні норм про касаційному провадженні.  
У прямій залежності від об'єкта знаходиться предмет дослідження, який складають:  
• норми цивільного та сімейного законодавства, що передбачає опіку, піклування і патронаж; 

• практика реалізації норм, що передбачає касаційне провадження;  
Мета даної роботи – комплексне, на основі узагальнення нормативно-правових актів, монографій і наукових статей дослідження інституту касаційного провадження.

У зв'язку з цією метою  були поставлені наступні завдання: дати визначення касаційного провадження;  визначити право касаційного  оскарження та визначити суб'єкти, строки та порядок касаційного оскарження або внесення касаційного подання та суди, які розглядають справи в касаційному порядку

 

1. Поняття касаційного провадження, як стадії цивільного процесу

 

Цивільний процес є передбачений нормами цивільно-процесуального права  системний порядок виникнення і  розвитку цивільно-процесуальних правовідносин, встановлений для правильного та швидкого розгляду і вирішення судом  цивільних справ. 

Громадянське судоустрій розвивається за стадіями. Під стадіями розуміється сукупність ряду процесуальних правовідносин, об'єднаних найближчою метою. 

К.І. Комісаров виділяє наступні стадії: 

Перша стадія - виробництво в суді першої інстанції, яка складається з трьох етапів: 

а) порушення цивільної  справи, шляхом подання позову, скарги чи заяви; 

б) підготовка справи до судового розгляду, метою якої є забезпечення своєчасного та правильного вирішення справи; 

Друга стадія - виробництво в касаційній інстанції - оскарження і опротестування рішень і ухвал, що не вступили в законну силу. Мета - перевірка вищестоящим судом законності і обгрунтованості судового рішення або визначення. 

Третя стадія процесу - перегляд у порядку нагляду судових  рішень, ухвал, постанов, що вступили в законну силу; 

Четверта стадія - перегляд, що вступили в законну силу рішень, ухвал, постанов за нововиявленими обставинами; 

П'ята стадія цивільного процесу - виконавче провадження.

У науці цивільного процесуального права існує думка, що виконавче  провадження не стадія цивільного процесу, а самостійна комплексна галузь права. Ю.К. Осипов підрозділяє процес не на стадії, а на правозастосовні цикли, що завершуються винесенням правозастосовчого акту. На відміну від стадій правозастосовні цикли не припускають суворо чергування. До правозастосовні циклам, на думку Ю.К. Осипова, належать: 

• виробництво в суді першої інстанції;
• виробництво в суді другої інстанції; 
• перегляд справ у порядку нагляду; 
• перегляд справ за нововиявленими обставинами; 
• виконавче провадження. 

Кожен із циклів включає  три етапи: порушення, підготовку, розгляд питання по суті. 

Касаційне оскарження і опротестування судового рішення є окремим інститутом і самостійною стадією цивільного процесу. На відміну від стадій, в яких переглядаються постанови, що набрали законної сили, касаційна стадія не є екстраординарною (виключної). Вона обов'язкова у тому сенсі, що законом передбачений спеціальний період після винесення постанови для порушення касаційного провадження. За загальним правилом, протягом десяти днів постанова вважається не набрало законної сили і може бути оскаржене чи опротестоване в касаційному порядку.  З метою усунення можливих судових помилок закон являє особам, які беруть участь у справі, широкі права на оскарження судового рішення. Особа, яка брала участь у справі, шляхом принесення скарги може довести помилковість рішення, вимагаючи його перевірки судом другої інстанції, вказуючи на неправильність рішення по суті або посилаючись на допущені в ході розгляду справи процесуальні порушення[8, с. 125].

Касаційне оскарження є, таким чином, процесуальною гарантією захисту прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у справі.  
Одночасно касаційне оскарження дає можливість суду перевіряти законність і обгрунтованість рішення і тим самим керувати діяльністю судів першої інстанції і контролювати її, забезпечуючи єдність застосування і розуміння матеріальних і процесуальних норм. 

Перевірка законності судового рішення означає виявлення правильності його в правовому відношенні, тобто встановлення того, що суд першої інстанції з дотриманням всіх вимог цивільного процесуального права точно встановив фактичні обставини справи і дозволив його відповідно до чинного законодавства. 

Перевірка обгрунтованості  судового рішення означає виявлення відповідності його фактичним обставинам справи. Касаційний суд має встановити, наскільки висновки суду про фактичні обставини справи засновані на достовірних доказах, розглянутих у судовому засіданні, наскільки з'ясовані всі факти, необхідні для правильного висновку про дійсні взаємовідносини сторін. 

Суд другої інстанції в  кожному розгляді справи повинен  одночасно перевірити правильність застосування матеріального і процесуального законів, а також з'ясувати, чи було справу повно, всебічне і правильно  досліджено і чи обгрунтовані висновки суду в рішенні.  
Касаційна перевірка рішення, таким чином, полягає в перевірці його як з юридичної, так і з фактичної сторони. Обов'язок касаційного суду перевірити обставини справи не перетворює його в суд першої інстанції, він перевіряє лише правильність рішення, а не розглядає справу заново. 

Суд другої інстанції перевіряє  обгрунтованість рішення не тільки на підставі наявних у справі доказів, але і на підставі нових матеріалів, представлених в касаційний суд. «Перевірка законності і обгрунтованості судового рішення - говориться в постанові Пленуму Верховного Суду СРСР від 11 жовтня 1965 року - повинна проводитися як за наявними у справі, так і додатково поданими сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, матеріалів, що містять відомості про суттєві для правильного вирішення справи факти ». 

Питання про природу «нових матеріалів» в літературі та судовій  практиці є до цих пір спірним. 

Одні процесуалісти відносять  до нових матеріалів лише докази, інші ж більш широко тлумачать поняття  «матеріалів», включаючи сюди не тільки ті, що є доказом у процесуальному значенні цього слова, але й письмові заяви громадян про ті чи інші факти, думки компетентних осіб, викладене у письмовій формі, не мають процесуальної сили доказів і т.д. 

В.М. Савицький вважає, що додаткові матеріали виконують доказову роль для вищестоящих судів, але вони не є доказами в звичайному розумінні, а поряд з іншими матеріалами справи служать лише джерелами відомостей для перевірки правильності оскаржуваних рішень. Використання додаткових матеріалів, з одного боку, є способом максимального розширення процесуальних гарантій для тих осіб, які оскаржують законність і обгрунтованість судового рішення. З іншого боку, особливий процесуальний режим додаткових матеріалів забезпечує авторитет суду першої інстанції.  
Оскільки законодавець вживає термін «матеріали», а не «документи», деякими юристами справедливо був зроблений висновок про допустимість подання до вищестоящого суду також різних предметів - речових доказів.

У ч. 2 ст. 339 ЦПК сказано, що право представляти нові докази до суду касаційної інстанції має особа, яка подала касаційну скаргу.  
Однак це не означає, що інші особи, які брали участь у справі, які рішення не оскаржують, а заперечують проти поданої касаційної скарги і оспорюють представлені в ній нові докази, позбавлені цього права[2].  

Виходячи з розуміння  принципу змагальності, який перенесений  законом до суду другої інстанції  і передбачає надання кожній стороні  можливості оскаржувати доводи і  докази з іншого боку, враховуючи закріплене в ст. 344 ЦПК право осіб, які  беруть участь у справі, не подали касаційні  скарги, представляти заперечення на скарги інших осіб (а, значить і  заперечення з приводу нових  доказів), в тих випадках, коли особа  подала касаційну скаргу, посилається  на нові докази і подає їх для  дослідження в суд касаційної інстанції, інші особи також має  право представити свої нові докази, які, на їхню думку, підтверджують висновки суду першої інстанції і спростовують нові докази, подані з касаційною скаргою[2]

Такий підхід повністю відповідає конституційному принципу рівноправності сторін, на основі якого здійснюється судочинство Конституції і який означає, що кожна сторона в судочинстві повинна мати рівні з іншою стороною процесуальними правами.

В іншому випадку цей конституційнийпринцип в даній ситуації буде порушений: у особи, яка подала касаційну скаргу, виявиться більше процесуальних прав, ніж у інших осіб, які беруть участь у справі.  
Новими матеріалами можуть бути: письмові пояснення сторін, які містять нові відомості про факти; письмові заяви осіб, які беруть участі у процесі (у суді першої інстанції вони повинні бути допитані в якості свідків); висновки фахівців (за повідомленими ними фактам в суді може бути призначена експертиза ); матеріалиперевірки прокуратури і т.д. 

Л.Ф. Лесницкая заперечувала проти розширення прав суду другої інстанції і доводила непотрібність  ініціативи суду, який не може все одно сам вирішити справи по суті.

І.М. Зайцев писав, що право  представляти нові матеріали дано сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі. Суд же не відноситься до вказаної категорії учасників процесу і отже, не має права збирати нові матеріали.

Суд другої інстанції використовує нові матеріали не для встановлення будь-яких нових фактів у справі і вирішення спору по суті, а  для найбільш повної і всебічної перевірки судового рішення . Тому нові матеріали не можна розглядати як засоби доказування. Нові матеріали свідчать лише про те, що ті факти, на які вказує заявник скарги, можливо, були або є в дійсності і встановлення їх має істотне значення для справи. Такі матеріали вказують на неповноту досліджених обставин справи[14, с. 297].

Суд другої інстанції оцінює нові матеріали, а також докази зібрані  і досліджені судом першої інстанції. Касаційна інстанція оцінює докази з метою перевірки правильності їх оцінки судом першої інстанції. Вона не має права на підставі своєї оцінки доказів вважати встановленими факти, які суд першої інстанції визнав недоведеними і навпаки. Якщо касаційна інстанція прийде до висновку про те, що суд першої інстанції неправильно оцінив докази, вона зобов'язана скасувати рішення і передати справу до суду першої інстанції для нового розгляду. 

Роблячи висновок можна сказати, що в стадії касаційного провадження  вищі суди загальної юрисдикції, розглядаючи  скарги і протести, перевіряють законність і обгрунтованість постанов (рішень і ухвал) судів першої інстанції, виправляють допустимі ними помилки, сприяють правильному здійсненню правосуддя і захисту прав і законних інтересів.  
Перевіривши постанову по скарзі (протесту), касаційний суд має право залишити постанову суду першої інстанції без зміни або змінює чи скасовує його. 

Касаційна інстанція, перевіряючи  законність і обгрунтованість рішення, не обмежена рамками касаційної скарги, а також межами містяться в  ній доводів. Касаційний суд зобов'язаний перевірити рішення як в оскаржуваній, так і в не оскаржуваній частині, а також відносно осіб, які не подали скаргу.  
Касаційне оскарження є одна зі стадій цивільного процесу, змістом якого є перевірка законності і обгрунтованості судового рішення, що не вступив в законну силу, вищестоящим судом з ініціативи осіб, які беруть участь у справі, з метою усунення допущених у вирішенні помилок і керівництва нижчестоящими судовими органами. 

Таким чином, касаційне оскарження як інститут цивільного процесуального права, заснований на засадах законності, забезпечує виконання правосуддям  його завдань з охорони прав та інтересів громадян, установ і  організацій.