Функціональні принципи цивільного процесу

3. Система принципів цивільного  процесу іноземних держав

Цивільне процесуальне право близького зарубіжжя — СНД побудовано на спільних нормативно-керівних засадах, які характеризують його зміст, основу та закономірності регульованих ним суспільних відносин у сфері цивільного судочинства. В зв'язку з цим система принципів цивільного процесуальногоправа в основному збігається. Наявні відмінності стосуються конституційного чи галузевого їх закріплення. Так, Конституція Російської Федерації закріпила принципи: здійснення правосуддя тільки судом (ст. 163), виборність суддів і народних засідателів (ст. 164), одноособовість і колегіальність розгляду справ (ст. 168), участь у судочинстві народних засідателів (ст. 166) — при цьому питання про необхідність їх участі у розгляді конкретної справи вирішують особи, які беруть участь у справі; незалежність суддів, присяжних і народних засідателів та підкорення їх законові (ст. 167), рівність громадян перед законом і судом (ст. 34), гласність (ст. 169), недоторканність особистого життя громадян, таємниця листування, телефонних розмов, телеграфних й інших повідомлень (ст. 40), національної мови судочинства (ст. 171), змагальності (ст. 168).

Встановлена система конституційних принципів цивільного процесуального права Російської Федерації відрізняється за кількісним складом (менша) відсистеми принципів, закріплених Конституцією України, та має деякі особливості в змісті окремих принципів.

Законодавством про цивільне судочинство Російської Федерації закріплені принципи: диспозитивності, об'єктивної істини, усності, безпосередності, безперервності (за ЦПК України — відсутній), процесуальної рівноправності сторін.

Цивільний процесуальний кодекс Республіки Білорусь (прийнятий 11 січня 1999 р.) у гл. 2 «Принципи цивільного судочинства» закріпив і визначив зміст таких принципів: здійснення правосуддя тільки судом (ст. 9), одноособовий і колегіальний розгляд цивільних справ (ст. 10), незалежність суддів і підкорення їх тільки закону (ст. 11), рівність громадян перед законом і судом (ст. 12), повага гідності особи (ст. 13), право користування юридичною допомогою (ст. 14), роз'яснення судом учасникам цивільного судочинства їх прав і обов'язків (ст. 15), мова судочинства (ст. 16), гласність судового розгляду (ст. 17), диспозитивність (ст. 18), змагальність і рівність сторін (ст. 19), з'ясування судом дійсних обставин справи (ст. 20), вирішення справи на підставі законодавства Республіки Білорусь (ст. 21), нагляд вищестоящих судів за судовою діяльністю (ст. 22), прокурорський нагляд в цивільномусудочинстві (ст. 23), обов'язковість судових постанов (ст. 24).

У Цивільному процесуальному кодексі Республіки Казахстан (прийнятий 13 липня 1999 р.) у гл. 2 «Завдання і принципи цивільного судочинства» закріплені принципи: законність (ст. 6), здійснення правосуддя тільки судом (ст. 7), судовий захист прав, свобод і законних інтересів особи (ст. 8), повага честі і гідності особи (ст. 9), недоторканність особистого життя, таємниця переписки, телефонних переговорів, поштових і телеграфних повідомлень (ст. 10), недоторканність власності (ст. 11), незалежність суддів (ст. 12), рівність всіх перед законом і судом (ст. 13), мова судочинства (ст. 14), змагальність (ст. 15), оцінка доказів за внутрішнім переконанням (ст. 16), забезпечення прав на кваліфіковану юридичну допомогу (ст. 18), гласність судового розгляду (ст. 19), забезпечення безпеки в процесі судового розгляду (ст. 20), обов'язковість судових актів (ст. 21), свобода оскарження судових процесуальних дій і рішень (ст. 22).

В інших іноземних країнах, зокрема Франції, Англії, США, за наявності широкої диференціації у законодавчому визначенні процесуального порядку судочинства в цивільних справах, спільним є наявність окремих загальних принципів, закріплених нормами національного законодавства, які забезпечують реалізацію завдань і досягнення мети цивільного судочинства. До них належать принципи: диспозитивності, змагальності, рівноправності громадян перед законом і судом, оцінка доказів у процесі за переконанням суддів, процесуального формалізму, безпосередності і концентраціїпроцесуального матеріалу, гласності, усності і письмовості, офіційності18. У ФРН принципами цивільного судочинства є основні правові ідеї, відображені в нормах цивільного процесуального права. Ними є: принцип права бути вислуханим, гласності, диспозитивності, змагальності, усності; принцип права на провадження з дотриманням процесуальних норм, безпосередності; швидкості, економії або раціоналізації судового розгляду18.

Ключовою демократичною  засадою судочинства вважається жюрі присяжних, до якого входять  обрані громадяни, котрі розглядають  відповідні обставини справи і вирішують, на чию користь із сторін свідчать факти19.

За правилами диспозитивності  сторони можуть на свій розсуд розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, вони є господарями у виникненні і розвитку судочинства в цивільній справі, в його припиненні. Носії прав можуть їх здійснювати чи ні. Про захист права судом має потурбуватися сама заінтересована особа (vigilantibus jura scripta sunt — лат.). Цивільні справи в суді порушуються за заявами заінтересованих осіб. Але з цього правила існують винятки: органи прокуратури (зокрема, Франції) можуть порушувати справи, якщо про це є пряма вказівка закону, а саме: про оголошення особи померлою (ст. 90 Цивільного кодексу Франції), про визнання шлюбу недійсним (статті 184, 190,191), про передачу дітей на виховання одному з подружжя при розлученні (ст. 302), в інших випадках, передбачених нормами Цивільного кодексу. Прокурор також може, якщо вважає за доцільне, вступити у будь-яку справу між приватними особами і дати висновок, який є обов'язковим за вимогами, що стосуються осіб, котрі припускаються відсутніми (ст. 114), у справах про позбавлення дієздатності або призначення радника (ст. 515).

Федеральні правила цивільного процесу США передбачають обов'язкове пред'явлення відповідачем зустрічного позову під загрозою втратити право звернутися до суду потім із самостійним позовом. Апеляційна скарга до Палати лордів Англії, до Верховного суду штату в США допускається тільки на розсуд таких судів.

Принцип змагальності відтворений  у правах сторін розпоряджатися фактичним  матеріалом у справі і доказами в  судочинстві. Будь-яке втручання  судді в інтересах з'ясування матеріальної істини є порушенням свободи  сторін щодо захисту ними їх приватних  прав. За судом закріплюється можливість виносити рішення тільки на підставі матеріалів про фактичні обставини  справи, які сторони знайшли можливість подати до суду. Отже, відповідно до принципу змагальності суд може покласти в  основу свого рішення тільки факти, які зазначені стороною; використати лише ті докази, що подані стороною, і не досліджувати доказів в силу службового обов'язку (за окремими винятками); суд може досліджувати тільки факти, які оспорені протилежною стороною; суд пов'язаний визнанням сторони.

Допомагати в доказовій  діяльності суд може тільки одній  і другій сторонам. Допомога одній  стороні є підставою для відведення судці за мотивами упередженості.

В сучасних умовах функціонування цивільного судочинства спостерігається тенденція відходу від положень змагальності шляхом розширення повноважень судових органів. Так, суди ФРН можуть постановити, щоб сторона подала документи, що знаходяться в неї і на які вона посилається або інші документи, що стосуються справи; за своїм розсудом провести огляд і призначити експертизу. А суди Австрії — також допитати свідків, але вони цього не можуть зробити, якщо обидві сторони заявляють, що вони цього не бажають.

До винятків з принципу змагальності належать процесуальні процедури розкриття наявних у справі документів і письмового допиту сторін у цивільному процесі Англії і США. В цивільному процесі названих країн, а також Франції суд може викликати сторони для допиту, для яких можуть настати істотні негативні наслідки при ухиленні від явки і дачі відповіді при допиті судом. Суд має також можливість за власною ініціативою викликати і допитувати свідків, про що сторони не просять

Принцип рівноправності громадян перед законом і судом має  формальний, декларативний характер. Фактичне становище сторін у процесі повно і очевидно виражається в тому, що до послуг сторони економічно більш сильної — найкращі, найбільш високо оплачувані юридичні сили адвокатури, тоді як економічно слабка сторона не має можливості витрачати відповідні кошти на їх оплату. Не узгоджується з принципом рівноправності правило обчислення судових витрат, розмір яких зворотно пропорційний ціні позову — чим більша ціна позову, тим менші відсотки витрат.

Одним з положень рівноправності сторін є правило, що суд не може винести рішення, не надавши відповідачеві  можливості подати свої пояснення на позовну вимогу та що кожній стороні  повинна бути надана однакова можливість використати в процесі рівні процесуальні засоби. Але у цивільному процесі Франції голова цивільного трибуналу має право вирішувати окремі питання по справі без виклику відповідача або ж з наданням нереально короткого строку для явки до суду. В цивільному процесі Англії сторона, яка виступає першою, виступає останньою і має тому в процесуальномувідношенні перевагу над іншою стороною.

Принцип вільної оцінки доказів  дає суддям можливість за своїм внутрішнім переконанням оцінювати докази в  справі. Але така оцінка може бути перевірена вищестоящим судом у процесі апеляційного провадження. За винятком присяжних, від яких не вимагається викладення мотиву їх вердиктів (рішень), суди зобов'язані в мотивах судових рішень обґрунтувати переконання, якими судці керувалися при оцінці доказів. При цьому вимагається така обґрунтованість оцінки доказів, щоб вона могла бути перевірена вищестоящою судовою інстанцією.

За положеннями принципу процесуального формалізму дії сторін у процесі можуть викликати правові наслідки, якщо вони були виконані з додержаннямпередбачених процесуальних форм. Але нормативне визначення таких форм не завжди чітке і повне, що надавало б можливість правильно їх додержувати і реалізовувати.

Принципи безпосередності  і концентрації судового матеріалу  полягають в тому, що суд повинен  безпосередньо ознайомитися з усіма  судовими матеріалами в справі і  розглянути всі судові докази, а  сторони зобов'язані подати до суду весь наявний у них матеріал по справі відразу, а не частинами, не створюючи  для іншої сторони в процесі будь-яких штучних процесуальних труднощів чи несподіванок в судовому засіданні при розгляді справи по суті чи при розгляді справи в суді другої інстанції. В дійсності в правовому регулюванні цього принципу допускаються винятки. Вимога безпосередності не дотримується в апеляційній інстанції Франції, в якій свідки судом не допитуються, а суд знайомиться з їх показаннями, по протокольних записах. Уцивільному процесі Англії адвокат, який виступає останнім, розкриває свою аргументацію, позбавляючи іншу сторону її оспорити.

Принцип гласності в поєднанні  з усною і письмовою формою дає можливість певною мірою здійснювати  громадський контроль за діяльністю судових органів. Винятком з цього  принципу є можливість розгляду цивільних справ у закритому судовому засіданні та неможливість брати участь у цивільному процесі по розгляду справ в апеляційному і касаційному порядку особам, які не є учасниками процесу. За англійським правом, закрите засідання встановлено у справах, в яких беруть участь діти, наприклад, свідками; коли справа стосується таємниць виробництва; коли публікація доказів, використаних під час розгляду справи, може нанести шкоду національним інтересам; коли розглядаються справи про визнання шлюбу недійсним внаслідок сексуальної неповноцінності сторони, коли, на думку судді, відкритий розгляд справи не сприятиме меті правосуддя.

Слухання справ у відкритих  судових засіданнях, газетні звіти  про судові процеси й інші прояви гласності розглядаються в іноземних країнах як важливі складові демократії.

Посилання до глави 2 
1. Гражданский процесе / Под ред. М. С. Шакарян — М., 1993. — С. 32.

2. Советский гражданский процесе / Под ред. М. К. Треушникова — М., 1989. — С. 24; Решетникова И. В., Ярков В. В. Гражданское право и гражданскийпроцесс в Современной России. — Екатеринбург — Москва, 1999. —С. 96.

3. Чечина Н. А. Актуальные  проблемы теории и практики  гражданского процесса. — Л., 1979. — С. 52; Штутін Я. Л. Лекції з радянського цивільного процесу. — К., 1954. — С. 26; Чипалиева И. У. Принцип гражданского процессуального права Кыргызстана. — Бишкек, 1998. — С. 57-58.

4. Советский гражданский процесс. — М., 1975. — С. 16-17.

5. Семенов В. М. Конституционные  принципы гражданского судопроизводства. — М., 1982. — С. 59-60; Боннер А. Т.  Принцип диспозитивности советского  гражданского процессуального права. — М., 1987. — С. 15; Цивільне процесуальне право України. — Харків, 1999. — С. 31; Викут М. А., Зайцев И. М. Гражданский процесс. Курс лекций. — Саратов, 1998. — С. 26; Колодій А. М. Принципи права України. — К., 1998. — С. 16-28.

6. Юдельсон К. С. Советский  гражданский процесс. — М., 1956. — С. 31-32

7. Штефан М. Й., Кочер'янц  Р. Г. Конституційні основи  правосуддя в СРСР. — К., 1982; Штефан  М. Й. Демократичні принципи  радянського цивільногосудочинства // Рад. право. — 1977. — № 7. — С. 18-22.

8. Семенов В. М. Вказ. праця. — С. 62-63; Щеглов В. Н.  Советское гражданское процессуальное право. — Томск, 1976. — С. 26; Гражданский процесс / Под ред. М. К. Треушникова — С. 25-26.

9. Советский гражданский процесс / Под ред. Н. А. Чечиной, Д. М. Чечота — Л., 1984. — С. 28.

10. Боннер А. Т. Вказ. праця. — М., 1987. — С. 34-45; Тараненко  В. ф. Принципы диспозитивности  и состязательности в советском  гражданском процессе.— М., 1990. — С. 4-14; Авдюков М. Г. Принцип законности в гражданском судопроизводстве. — М., 1970. — С. 116-144; Боннер А. Т. Принцип законности в советском гражданском процессе. — М., 1989. — С. 6-17; Немировська О. В. Принцип змагальності сторін та його реалізація в судовій практиці: Автореф. канд. дис. — К., 1999. — С. 8-9; Мамницький В. Ю. Принцип змагальності в цивільному судочинстві. Автореф. канд. дис. — Харків, 1995. — С. 9-11; Шишкін В. Диспозитив-ність — принцип судочинства // Право України. — 1999, № 9. — С. 10-16.

11. Ванеева Л. А. Судебное  познание в гражданском процессе. — Владивосток, 1976. — С. 105.