Державний рівень організації господарської діяльності та керівництво нею

   Управління (як правова форма державного керівництва економікою) - означає прийняття компетентним органом юридично значущих рішень для суб'єктів господарювання з оперативних питань господарського життя (здійснення державної реєстрації суб'єктів господарювання, окремих видів договорів та майна; видача ліцензій, патентів та інших дозволів; встановлення квот; затвердження стандартів та здійснення сертифікації продукції, робіт, послуг; встановлення лімітів на використання природних ресурсів тощо).

   Контроль (як правова форма державного керівництва економікою) - це встановлення компетентними органами ступеня відповідності фактичних напрямів і результатів діяльності суб'єктів господарського життя встановленим державою правилам, нормам і нормативам, а також виявлення порушень у діяльності цих суб'єктів, вжиття заходів щодо їх усунення, в т. ч. застосування господарсько-правових санкцій. Ця правова форма державного керівництва економікою регулюється Господарським кодексом: ст. 19 визначає основні засади державного контролю та нагляду за господарською діяльністю, в т. ч. його напрями (сфери):

   - збереження та витрачання коштів і матеріальних цінностей суб'єктами господарських відносин - за станом і достовірністю бухгалтерського обліку та звітності;

   - фінансових, кредитних відносин, валютного регулювання та податкових відносин - за додержанням суб'єктами господарювання кредитних зобов'язань перед державою і розрахункової дисципліни, додержанням вимог валютного законодавства, податкової дисципліни;

   - цін і ціноутворення - з питань додержання суб'єктами господарювання державних цін на продукцію і послуги;

   - монополізму та конкуренції - з питань додержання антимонопольно-конкурентного законодавства;

   - земельних відносин - за використанням і охороною земель; водних відносин і лісового господарства - за використанням та охороною вод і лісів, відтворенням водних ресурсів і лісів;

   - виробництва і праці - за безпекою виробництва і праці, додержанням законодавства про працю; за пожежною, екологічною, санітарно-гігієнічною безпекою; за дотриманням стандартів, норм і правил, якими встановлено обов'язкові вимоги щодо умов здійснення господарської діяльності;

   - споживання - за якістю і безпечністю продукції та послуг;

   - зовнішньоекономічної діяльності - з питань технологічної, економічної, екологічної та соціальної безпеки.

   Ст. 19 ГК України встановлює також гарантії для суб'єктів господарювання при здійсненні державного контролю та нагляду з боку компетентних органів державної влади та їх посадових осіб, встановлюючи умови здійснення інспектування та контролю: на підставі закону; в межах компетенції зазначених органів та посадових осіб; неупередженість, об'єктивність, оперативність проведення інспектування (перевірок) з дотриманням прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; інформування останніх про результати перевірок (інспектування); можливість оскарження суб'єктами господарювання дій та рішень державних органів контролю та нагляду та їх посадових осіб. Основні засади здійснення контролю (в т. ч. уповноважені на це органи) визначаються відповідними законами: від 04.12.1990 р. (в редакції Закону від 24.12.1993 р.) “Про державну податкову службу”, від 26.11.1993 р. “Про Антимонопольний комітет України”, від L26.01.1993 р., “Про контрольно-ревізійну службу в Україні”, “Про захист прав споживачів” (в редакції Закону від 15.12.1993 p.), від 14.10.1994 р. “Про відповідальність підприємств, установ та організацій за правопорушення у сфері містобудування”, від 17.05.2001 р. “Про стандартизацію” та ін. Порядок проведення контролю (в т. ч. перевірок) регулюється підзаконними нормативно-правовими актами, в т. ч. відомчими - тих центральних органів державної влади, до сфери діяльності яких належить управління певною категорією суб'єктів господарювання та/або до складу компетенції якого входить контроль за дотриманням положень відповідної гілки (інституту) господарського чи іншого законодавства (наприклад: Положення про порядок проведення перевірок додержання законодавства про захист економічної конкуренції: затв. розпорядженням АМК України від 25.12.2001 р. № 182-р; Правила проведення перевірок діяльності емітентів та саморегулівних організацій на ринку цінних паперів: затв. рішення ДКЦПФР від 08.07.2003 р. № 302 та ін.).

   Від форм державного керівництва економікою слід відрізняти методи державного керівництва економікою.

   Методи державного керівництва економікою - це передбачені законодавством способи впливу держави на поведінку суб'єктів господарського життя з метою отримання необхідного для суспільства результату. Розрізняють адміністративні та економічні методи.

   Адміністративні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається прямим наказом компетентного органу, що підлягає обов'язковому та однозначному виконанню суб'єктом господарювання. Ці методи мають як позитивні сторони (вони є швидкодіючими, тобто необхідний результат досягається через незначний проміжок часу), так і негативні (не враховуються належним чином економічні інтереси виконавців). Прикладом таких методів є: державна реєстрація суб'єктів господарської діяльності, деяких видів господарських договорів, ліцензування, встановлення податкових ставок та інших платежів тощо).

   Економічні методи - це такі способи впливу держави, коли необхідний суспільству результат досягається через економічний інтерес виконавців. Останнє обумовлює надійність дії цих методів, що становить їх позитивну якість. Водночас економічні методи мають негативний бік - повільність дії: бажаний для суспільства результат настає через значний проміжок часу.

   До економічних методів слід віднести:

   - встановлення податкових пільг;

   - державне кредитування суб'єктів господарювання;

   - надання дотацій;

   - застосування господарсько-правових санкцій за порушення встановленого державою порядку у сфері господарювання.

   У сучасних умовах господарювання держава в комплексі застосовує економічні та адміністративні методи. При цьому домінування тих чи інших методів залежить від стану економіки, надзвичайних обставин (стихійне лихо, війна тощо), а також завдань, що стоять перед державою щодо вирішення тих чи інших питань суспільного життя.