Державні символи України (герб, гімн, прапор)

     Найдавніші  прапорні полотнища Київської держави  були трикутно-клиновидної форми. У  ХІІІ-ХІV ст. з'являються чотирикутні  прапори з клиновими полотнищами  на вільному кінці. Найуживанішим кольором був червоний. Вживали також білий, блакитний кольори, рідше - жовтий. Починають  існувати також колірні сполучення.

     За  правилами вексиології (прапорознавства), порядок кольорів у багатоколірних прапорах ведеться зверху вниз - першим називають той колір, котрий є  верхнім і т. д.

     Прапор  Руської землі був переважно  червоним із золотим тризубом - двозубом, а хоругва Галицько-Волинського  князівства - відповідно до кольорів свого  герба - блакитна (синя) із золотим левом, з такими стягами галицькі полки  брали участь у Грюнвальдській битві 1410 року.

     Поєднання кольорів жовтого і синього може трактуватися багатозначно: це і поєднання  символів життя - золотого сонця у  синьому космосі, це  і чисте, мирне  безхмарне небо, що простягнулося  над  жовтим кольором  хлібного лану - символом мирної праці і достатку. Як сказав поет: 

     Наш стяг - пшениця у  степах

     Під голубим склепінням неба. 

     Ще  є така думка: синій і жовтий - це вогонь і вода, чоловіча і жіноча стать.  Однак головна ідея синьо-жовтого  - це велика гармонія космосу, сонця, землі  та всього на землі сущого.

     Цікаво, що слово «хохол», яким дехто зневажливо  називає українців - монгольського  походження - «хох» - синій, голубий, «улу» (олу) - жовтий. Остання літера   редукувалась і  маємо «хохол». 

     Жовто-блакитні барви символізували Київську Державу  ще до християнізації Русі. Після прийняття  християнства ці кольори освячувалися образом животворного Хреста. Після  нашестя татарських орд Батия  ця символізація зникла, але згодом відродилася в церковних оздобах, на гербах українських міст. Майже  всі герби міст Київщини й України  загалом обрамлялися жовто-блакитними кольорами. З XVIII століття полкові й  сотенні козацькі прапори Війська  Запорозького все частіше виробляються з блакитного полотнища, на якому  жовтою фарбою наносять хрест, зорі, зброю, постаті святих.

     Синя  й жовта барви найчастіше трапляються  в козацькому одязі часів Визвольної війни (1648-1654 рр.), а пізніше - гайдамаків часів Коліївщини. У XVIII ст. жовта  та блакитна барви домінували у побуті, в церковних речах ... 

     На  початку 20 ст. У Галичині з’явився жовто-блакитний  прапор, який прийняли Українські січові стрільці.  Прапор вивішували на всіляких народних зборах з нагоди відзначення  національних свят.  У березні 1918 р. Центральна рада затвердила жовто-блакитний  прапор, як символ українського народу, Української Республіки. Ініціатором був М.Грушевський. Після перевороту, вчиненого гетьманом П.Скоропадським, прапор з блакитно-жовтого був змінений на синьо-жовтий і таким уже й залишився.

     Українці  у еміграції у повоєнний період, незалежно від політичних поглядів, використовують як національний символ синьо-жовте знамено.

     У липні 1990 р. у Києві синьо-жовтий прапор було висвячено в Соборі св. Софії і урочисто піднято біля будинку міськради. Після проголошення незалежності України  Верховна Рада прийняла 28 січня 1992 року постанову  про прийняття національного  прапора  державним прапором України. Відповідно до Конституції  державним  прапором  є  прямокутне полотнище  із двох рівних за шириною  горизонтальних смуг:   верхньої синього кольору, нижньої -  жовтого кольору із співвідношенням ширини прапора  до його довжини 2:3.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     2. Конституція —  основний закон  держави, що визначає  найважливіші засади  організації суспільства. 

     Відповідь на перше питання пов'язана із визначенням загального співвідношення між суспільством і державою. Державу не можна ототожнювати із суспільством — вона є специфічним, багатоманітним його інститутом, який через організацію влади і управління віддзеркалює всі його основні риси, особливості. Не випадково, ще Гегель зазначав, що держава і суспільство пов'язані в їхній ідентичності і відмінності багатовидовими взаємопроникненнями, що між ними є "безліч переходів, поєднань і залежностей.

     Згідно  з цією тезою навряд чи можна стверджувати, що за рівнем відображення дійсності  конституція — це виключно конституція  держави або виключно конституція  суспільства. Конституції, як свідчить практика переважної більшості країн, поряд із закріпленням основ державного ладу, найважливіших державних інститутів визначають і вихідні положення, що характеризують даний суспільний устрій, систему власності, соціально-економічні й політичні відносини, рівень духовного життя саме конкретної країни. Особливо це притаманно конституціям, прийнятим після другої світової війни, а також після розпаду так званого соціалістичного табору.

     Отже, маємо підстави стверджувати, що за загальною характеристикою конституція — це, насамперед, основний закон держави. Разом із тим відповідно до впливу на посутні ознаки держави конституція визначає основи суспільного ладу певної країни. Наприклад у статтях 13 і 14 Конституції України визначаються об'єкти права власності українського народу, регламентуються питання, пов'язані із соціальною спрямованістю економіки нашої держави, соціальним і правовим статусом землі та правом власності на неї. 

Література: 

1. Конституція України