Цивільна правосуб’єктність

Міністерство освіти і  науки молоді та спорту України

Київський національний торговельно-економічний  університет

Кафедра правознавства

Факультет ресторанно-готельного

та туристичного бізнесу

 

 

 

 

Доповідь з дисципліни:

 Правознавство

На тему: «Цивільна правосуб’єктність»

 

 

 

Підготувала студентка 2 курсу 3 групи

Шелеманова Вікторія Валентинівна

 

 

 

 

 

 

 

Київ2011

         Правосуб'єктність являє собою сукупність правоздатності та дієздатності. Це поняття відображає ті ситуації, коли правоздатність і дієздатність нероздільні у часі, органічно об'єднані, наприклад, у організацій чи дорослих осіб, коли вони одночасно і правоздатні, і дієздатні. Не існує правоздатних, але недієздатних колективних суб'єктів.   Багато із прав, що належать громадянам, не можуть передаватися, їх не може здійснити за недієздатну інша особа (наприклад, укласти шлюб, одержати освіту тощо). На відміну від майнових прав їх повинен реалізовувати сам носій права.

     Правосуб'єктність — об'єднувальна категорія. На думку деяких вчених, вона включає в себе чотири елемента: 1) правоздатність; 2) дієздатність; 3) деліктоздатність, тобто здатність відповідати за цивільні правопорушення (делікти); 4) осудність — умова кримінальної відповідальності.  У цілому правосуб'єктність є однією з обов'язкових юридичних передумов правовідносин. Правосуб'єктність — це можливість чи здатність особи бути суб'єктом права з усіма відповідними наслідками. Сама поява в теорії права такої категорії, як правосуб'єктність необхідно віднести до того, що правове регулювання передбачає наявність певних якостей у суб'єктів. Правосуб'єктність визначає, якими якостями повинні володіти суб'єкти правового регулювання для того, щоб мати права і нести обов'язки.

Уявлення про цивільну правосуб'єктність зв'язують з наявністю у громадян таких якостей, як правоздатність і дієздатність. Перша - правоздатність - означає здатність мати цивільні права і нести обов'язки, друга - дієздатність - означає своїми діями набувати і здійснювати цивільні права, створювати для себе громадянські обов'язки і виконувати їх. Якщо правоздатність признається в рівній мірі за всіма громадянами з моменту їх народження і до смерті, то дієздатність виникає, як правило, з моменту досягнення певного віку, а в повному об'ємі - з 18-ти років, тобто повноліття. Відрив правоздатності від дієздатності може мати місце тільки відносно громадян, оскільки саме вони володіють здатністю дорослішати і поступового надбання певних вольових і психічних якостей¹.

Як узагальнююча категорія цивільна правосуб'єктність означає єдність право- і дієздатність. Бо, чи може громадянин, що володіє тільки правоздатністю і що не досяг віку настання дієздатності, бути повноцінним суб'єктом цивільного права? Сам - немає, однак відсутність у нього дієздатності може бути заповнено діями його законних представників - батьків, усиновлювачів або опікунів².

Володіння цивільної правосуб'ктністю для суб'єкта недостатньо, щоб мати конкретні суб'єктивні цивільні права і нести обов'язки. правосуб'єктність є необхідною передумовою володіння суб'єктивними правами, для виникнення яких необхідний крім цього юридичний факт, який базується на основі правосуб'єктності виникнення конкретного суб'єктивного права.

Правосуб'єктність носить абстрактний характер, тобто це узагальнена можливість правоволодіння, яка не може бути представлена у вигляді набору або комплексу окремих суб'єктивних прав. Не варто, мабуть, представляти правосуб'єктність і як постійно, динамічну категорію, що змінюється, що залежить від об'єму конкретних прав і обов'язків, якими наділений громадянин. Цивільна правосуб'єктність - це така, що визнається в рівній мірі за всіма особами максимально повна, сумарно виражена можливість правоволодіння.

Абстрактний характер правосуб'єктності не дозволяє трактувати її і як особливе суб'єктивне право - "право на праві". Відмінність полягає в незмінності правосуб'єктності при її реалізації, в той час як реалізація суб'єктивних прав завжди супроводиться їх модифікацією, тобто динамікою³.

Абстрактних характер правосуб'єктності і встановлення її законом передбачають незалежність останньої від волі і дій осіб. Обмеження правоздатності або дієздатності можуть здійснюватися тільки у випадках і порядку, встановлених законом. Дії самих громадян, направлені на повну або часткову відмову від правосуб'єктності, і інші операції, що обмежують правоздатність і дієздатність громадянина, не мають юридичної сили. Як правило, обмеження правосуб'єктності пов'язані або із захворюванням громадянина, внаслідок якого він втрачає можливість адекватно оцінювати власні дії, або як санкція за здійснене правопорушення.

Цивільна правосуб'єктність тісно пов'язана з ознаками самого громадянина - ім'ям, місцем проживання, актами цивільного стану

 

 

Правосуб’єктність юридичної особи, тобто її здатність бути суб'єктом цивільних відносин, складається з цивільної правоздатності та цивільної дієздатності цієї особи.

    Цивільна правоздатність юридичної особи — це її здатність мати цивільні права і обов'язки, яка виникає з моменту створення юридичної особи і припиняється з дня внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про припинення її діяльності.   Згідно зі ст.91 ЦК юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки, як і фізична особа, крім тих, що за своєю природою можуть належати лише людині.   Таким чином, на зміну спеціальній правоздатності юридичної особи, яка передбачалася радянським цивільним законодавством, з'явився принцип універсальної правоздатності, що є відображенням сучасної тенденції розвитку концепції цивільного права України як права приватного.   Слід зазначити, що правоздатність юридичної особи розширилася не тільки за рахунок надання їй ознак універсальності, а й завдяки зміні підходу до вирішення питання стосовно того, які права може мати така особа. Якщо раніше традиційно наголошувалося на майнових правах юридичної особи, то тепер нарівні з ними у ЦК закріплені також її особисті немайнові права. Зокрема ст.94 ЦК встановлює, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на Інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.   При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються на загальних засадах відповідно до гл.3 ЦК.   Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, даних у постанові "Про застосування судами законодавства, що регулює захист честі, гідності і ділової репутації громадян та організацій" у випадках поширення відомостей, що принижують репутацію організації, остання, якщо вона є юридичною особою, має право звернутися до суду з вимогами про їх спростування, незалежно від того, якою особою (фізичною чи юридичною) поширено ці відомості (п.5).

     Водночас обсяг цивільної правоздатності юридичної особи не є безмежним, оскільки визначається її установчими документами. Це означає, що комерційні організації, якщо у їх установчих документах не міститься вичерпний перелік видів діяльності, яку вони можуть здійснювати, можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, не забороненою законом. Реалізуючи власну правоздатність, юридична особа може укладати будь-які угоди. Проте якщо, наприклад, статутом юридичної особи визначений вичерпний перелік можливих видів її діяльності — вона наділена спеціальною правоздатністю, виходити за межі якої не має права. Укладені такою юридичною особою за межами її правоздатності правочини є недійсними.

     Обмеження цивільної правоздатності юридичних осіб може мати місце за рішенням суду у випадках, спеціально передбачених законом. Крім того, обмеженням правоздатності юридичної особи можна вважати правило ч.3 ст.91 ЦК, відповідно до якого здійснення нею окремих видів діяльності, перелік яких встановлюється законом, можливе лише після одержання спеціального дозволу (ліцензії). Це правило поширюється на юридичних осіб, наділених як спеціальною, так і універсальною правоздатністю. Вказана вимога поширюється як на підприємницькі, так і непідприємницькі організації. Наприклад, таке ліцензування передбачено Законом України від 22 квітня 1993 р. "Про аудиторську діяльність", Законом України від 16 вересня 1997 р. "Про благодійництво та благодійні організації". Органи, які здійснюють ліцензування, і порядок здійснення ліцензування передбачені законом. Відмова у наданні ліцензії може бути оскаржена до суду.

      Цивільна дієздатність юридичної особи — це її здатність набувати власними діями цивільні права і брати на себе цивільні обов'язки. Цивільну дієздатність юридична особа реалізує через свої органи, які діють відповідно до закону, інших правових актів і установчих документів. Склад і перелік органів юридичної особи, компетенція кожного з них, порядок їх утворення визначаються для різних видів юридичних осіб, регулюються ЦК та відповідним цивільним законодавством.

   Органи юридичної особи формують і виражають її волю Тому саме через останні, за їх допомогою, їх діями юридична особа набуває цивільних прав і бере цивільні обов'язки. Водночас як особи, які реалізують дієздатність юридичної особи, можуть бути відповідно до ч.2 ст.92 ЦК інші суб'єкти, які є її учасниками. Юридична особа бере участь у цивільному обігу через своїх працівників, завдяки діям яких вона не тільки здійснює свої права і виконує обов'язки, а й набуває і припиняє їх. Дії цих працівників вважаються згідно із законом діями самої юридичної особи. Відповідно до ч.3 ст.92 ЦК той, хто веде справи юридичної особи і виступає від її імені на підставі закону або установчих документів, повинен діяти добросовісно і розумно, забезпечувати усіма можливими законними засобами охорону інтересів юридичної особи, яку він представляє. При цьому орган юридичної особи або Інший суб'єкт, який діє від її імені, не можуть виходити за межі наданих ним повноважень. Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи важливе значення має її місцезнаходження (зокрема при вирішенні питань, пов'язаних з виконанням зобов'язань, у яких вона бере участь, визначенням підсудності спорів тощо).

    У ЦК 1963 р. місцем знаходження юридичної особи визнавалось місцезнаходження її постійно діючого органу. А місцезнаходженням останнього визнавалось те місце, де розташоване приміщення, в якому працює її виконавчий орган, — дирекція, правління на чолі з директором, начальником, головою тощо. У ЦК 2003 р. зазначається, що місцезнаходження юридичної особи визначається місцем її державної реєстрації, якщо інше не встановлене законом. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах (ст.93 ЦК).

     Місцезнаходженням суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на день державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором оренди чи іншим відповідним договором. У випадку зміни місцезнаходження суб'єкт підприємницької діяльності зобов'язаний у семиденний термін з моменту настання таких змін сповістити про це органи державної реєстрації, подавши необхідні документи. Невиконання зазначеної вимоги у встановлений термін є підставою для звернення органу державної реєстрації до суду (господарського суду) із заявою про скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності . Для реалізації правосуб'єктності юридичної особи нею можуть створюватися філії та представництва (ст.95 ЦК).

       Правосуб'єктність фізичних осіб  (індивідуальних суб'єктів правовідносин) —

                                                                                                                                                                          це передбачена нормами права

 здатність (можливість) бути учасниками правовідносин.  У міжнародних

 документах про права  людини (ст. 6 Загальної декларації  прав людини, ст. 16

 Міжнародного пакту  про громадянські і політичні  права) записано, що кожна людина,

 де б вона не знаходилася,  має право на визнання її  правосуб'єктності. В

 основі визначення  природи правосуб'єктності (праводієздат-ності) фізичної

 особи лежать два  критерії: — вікова характеристика (певний вік); —

 зрілість психіки,  відсутність психологічних дефектів. Склад правосуб'єктності

 фізичної особи: •  правоздатність; • дієздатність; •

 деліктоздатність. Правоздатність — це передбачена нормами права здатність

(можливість) індивіда мати  суб'єктивні юридичні права і  виконувати

 суб'єктивні юридичні  обов'язки. Правоздатність виникає  з моменту

 народження і припиняється  зі смертю особи. Правоздатність  — не кількісне

 вираження прав суб'єкта, а постійний громадянський стан  особи; не саме

 володіння правами,  а здатність мати права, набувати  суб'єктивних прав.

 Вік, психічний і  фізичний стан громадянина не  впливають на його правоздатність.

 Правоздатність є рівною  для всіх громадян незалежно  від статі, національності,

 походження, майнового  стану, місця проживання, причетності  до релігії, належності

 до громадських організацій  та ін. Дієздатність — це передбачена  нормами

 права здатність індивіда  самостійно, своїми усвідомленими  діями здійснювати

(використовувати і виконувати) суб'єктивні юридичні права, обов'язки  і

 нести відповідальність. Дієздатність, на відміну від  правоздатності,

 залежить від віку, фізичного стану особи, а також  інших особистих якостей людини,

 що з'являються у  неї в міру розумового, фізичного,  соціального розвитку.

 Повна дієздатність  настає з моменту громадянського  повноліття. Як

 правило, у більшості  галузей права дієздатність і  правоздатність збігаються в

 одній особі, вони  нероздільні, крім цивільного (і  частково сімейного) права, де

 недієздатна людина  може бути суб'єктом конкретних  правовідносин. У

 цивільному праві є  градація різних ступенів дієздатності. Повна

 дієздатність настає  з 18 років. Неповна (відносна) дієздатність: 14-18

 років (проектується  в новому Цивільному кодексі  України), 15-18 (за чинним

 законодавством). Законодавством  передбачена можливість оголосити

 неповнолітнього, який  досяг 16 років, повністю дієздатним, якщо він працює за

 трудовим договором,  у тому числі за контрактом, чи займається підприємницькою

 діяльністю. Оголошення  неповнолітнього повністю дієздатним (акт емансипації)

 провадиться за рішенням  органу опіки і піклування  — за згодою батьків,

 усиновителів або піклувальника,  а в разі відсутності такої  згоди — за рішенням

 суду. Часткова дієздатність: до 14 років (проектується в новому  Цивільному