Адміністративне право України

в)  надання можливості вибору одного з варіантів належної поведінки, передбачених адміністративно-правовою нормою. Як правило, цей метод розрахований на регулювання поведінки посадових  осіб, причому останні не мають  права уникати такого вибору. Це «жорсткий» варіант дозволу, що дає  можливість виявити самостійність  при вирішенні, наприклад, питання  щодо застосування до особи, яка вчинила  адміністративне правопорушення, того чи іншого заходу адміністративного  впливу (стягнення), чи звільнення її від  відповідальності;

г)  надання можливості діяти (чи не діяти) за своїм бажанням, тобто  чинити чи не чинити передбачені адміністративно-правовою нормою дії за визначених нею умов. Як правило, це має місце при реалізації суб'єктивних прав. Наприклад, громадянин сам вирішує питання, чи варто  оскаржити дії посадової особи, які він оцінює як протиправні. Це м'якший варіант дозволу. У зв'язку з цим слід підкреслити, що фактично дозвільні варіанти керуючого впливу мають усі риси офіційного дозволу  на вчинення певних дій. Дозвільний метод  є найперспективнішим.

 

 

Адміністративне право - Алфьоров С.М.    СТРУКТУРА.  Система адміністративного права - це внутрішня будова галузі, яка відображає послідовне розміщення елементів - інститутів і норм, що утворюють її єдність і структурний взаємозв'язок. Більшість адміністра-тивістів вважає, що ця система складається з двох частин: загальної й особливої, що зумовлюється сутністю і специфікою державного управління, його багатогалузевим характером і необхідністю постійного вдосконалення. У деяких наукових працях мова йде і про спеціальну частину [2, с.26].

З курсу "Теорії держави і права" відомо, що вся правова система поділяється на галузі, які класифікуються за трьома головними групами:

- профілюючі (первинні, фундаментальні, самостійні) - державне, адміністративне, цивільне, кримінальне право та їх процесуальні аналоги;

- спеціальні - земельне, фінансове, трудове, сімейне, виправно-трудове право;

- комплексні - господарське, сільськогосподарське, природоохоронне, житлове, морське тощо.

Адміністративне право належить до категорії фундаментальних і, будучи частиною правової системи України, має власну внутрішню будову, власну систему, пов'язану з адміністративно-правовими нормами, інститутами, підгалузями. Необхідно розрізняти систему адміністративного права, тобто сукупність підгалузей, інститутів і норм адміністративного права, і систему адміністративного законодавства, яка являє собою сукупність діючих законодавчих та інших нормативних актів, які пов' язані між собою і врегульовують відповідні відносини у сфері державного (публічного) управління.

Разом з тим адміністративне право і адміністративне законодавство - нерозривні поняття.

Загальна частина адміністративного права об'єднує норми, що закріплюють принципи державного управління; правове становище суб'єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, громадян та ін.): форми і методи виконавчої та розпорядчої діяльності: адміністративний процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні [18, с.52].

Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють управління промисловістю, агропромисловим комплексом, соціально-культурною сферою (освітою, наукою та ін.), адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами, управління юстицією), а також міжгалузеве державне управління у сферах статистики, стандартизації, ціноутворення і т. ін.

Спеціальна частина об'єднує норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління конкретними сферами. Наприклад, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ.

Зміст загальної і особливої частин адміністративного права є взаємозалежним і складає єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності і дію актів державного управління, реалізуються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління у всіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.

Поряд з поділом на дві основні частини (загальну і особливу), система адміністративного права складається із адміністративно-правових інститутів - груп норм, що регулюють тісно пов'язані, однорідні суспільні відносини (наприклад, державної служби, адміністративної відповідальності, місцевого самоврядування).

Разом з тим адміністративне право й адміністративне законодавство - нерозривні поняття.

Загальна частина адміністративного права об' єднує норми, що закріплюють принципи державного управління; правове становище суб' єктів адміністративного права (органів виконавчої влади, державних службовців, громадян та ін.); форми і методи виконавчої та розпорядчої діяльності; адміністративний процес; засоби забезпечення законності і дисципліни в державному управлінні [18, с.52].

Особлива частина адміністративного права містить норми, що регулюють управління промисловістю, агропромисловим комплексом, соціально-культурною сферою (освітою, наукою та ін.), адміністративно-політичною діяльністю (управління внутрішніми справами, управління юстицією), а також міжгалузеве державне управління у сферах статистики, стандартизації, ціноутворення і т.ін.

Спеціальна частина об'єднує норми, що регулюють адміністративно-правову діяльність суб'єктів управління конкретними сферами. Наприклад, адміністративна діяльність органів внутрішніх справ.

Зміст загальної й особливої частин адміністративного права є взаємозалежним і становить єдине ціле. Норми загальної частини застосовуються до всіх інститутів особливої частини. Наприклад, загальні правила, що регулюють порядок підготовки, видання, набрання чинності і дію актів державного управління, реалізуються у процесі виконавчо-розпорядчої діяльності органів управління в усіх галузях соціально-культурного будівництва з урахуванням їх специфіки.

Поряд з поділом на дві основні частини (загальну й особливу), система адміністративного права складається із адміністративно-правових інститутів - груп норм, що регулюють тісно пов'язані, однорідні суспільні відносини (наприклад, державної служби, адміністративної відповідальності, місцевого самоврядування).

Разом з тим у теорії адміністративного права існує поділ адміністративного права і на підгалузі, такі як:

- законодавство в галузі організації і функціонування органів виконавчої влади;

- законодавство про державну службу;

- законодавство в галузі управлінського процесу (управлінських

процедур);

- законодавство про адміністративні правопорушення та провадження щодо них;

- законодавство в галузі захисту прав і свобод громадян;

- законодавство про міліцію, податкову міліцію та митну службу (у сфері діяльності правоохоронних органів);

- законодавство в галузі освіти (освітнє право);

- законодавство про місцеве самоврядування (муніципальне право). Інститут - це сукупність норм, за обсягом дії порівняно менших, ніж

галузь права. Вони можуть бути: галузевими (наприклад, інститут правового акта управління) і міжгалузевими (наприклад, інститут адміністративної відповідальності); матеріальними (наприклад, інститут адміністративно-правових форм управління) і процесуальними (інститут проходження державної служби, провадження справ про адміністративні правопорушення); регулятивними (інститут державної служби); охоронними (інститут адміністративного примусу); простими (інститут атестації державних службовців); складними (інститут державної служби, юридичної відповідальності посадових осіб).

Наприкінці необхідно зазначити, що зміст адміністративного права - безперервний ланцюг відносин, які виникають у глибині економічних та соціальних процесів, що перетворюються через діяльність органів держави на адміністративні правовідносини. Система ж адміністративного права поряд з предметом визначає самостійність галузі, забезпечує разом з принципами та методами цілісність, взаємозв'язок поєднаних у ній норм із спорідненими інститутами як самої галузі, так і інших галузей права України.

 

 

ФУНКЦІЇ Адміністративне право України - Шкарупа В.К., Коваль В.М.

Під функціями даної галузі права слід розуміти основні напрямки прояву її призначення в загальному механізмі правового регулювання. Природно, що адміністративному праву  притаманні всі основні функції, властиві правовому регулюванню. Але  на їхній характер впливають особливості, характерні для реалізації виконавчої влади. У силу цього воно насамперед виконує регулятивну функцію, різні  форми  вираження якої відповідають цілям створення в сфері державного управління правового режиму.

Зазначений режим припускає: реалізацію державної політики по усіх напрямках економічного і соціально-культурного  життя; створення міцної правової бази діяльності різноманітних об'єктів  незалежно від форми власності; забезпечення реалізації прав громадян, а також їх охорони, виконання  ними обов'язків перед державою і  суспільством; удосконалювання управлінських  зв'язків між різнорівневими суб'єктами виконавчої влади; здійснення державного контролю за поводженням керованих  і т.д.

Свій регулятивний вплив  адміністративне право виявляє  в наступних  функціях:

а) правовиконавчій, яка прямо випливає із суті адміністративного права як юридичної форми реалізації виконавчої влади;

б) правовстановлюючій, яка  знаходить своє вираження в підзаконному нормотворчості, що деталізує і конкретизує загальні правові вимоги закону;

в) правоохоронній, що забезпечує дотримання встановленого у сфері  державного управління правового режиму;

г) організаційній, що виражається  в регулюванні основних сторін формування і функціонування механізму реалізації виконавчої влади;

д) координаційній, яка забезпечує ефективну взаємодію всіх елементів  регульованої сфери.

Свою службову роль, яка  виражена в його функціях, адміністративне  право виконує, керуючись принципами, покладеними в основу практичної реалізації виконавчої влади. До таких  принципів належать: пріоритетність інтересів особи; законність; розподіл влад; відповідальність.

Адміністративне право України: Підручник.    Під джерелом адміністративного права розуміють зовнішню форму вираження його норм.

Відомо, що за своїм змістом адміністративно-правова  норма відрізняється від норм інших галузей права тим, що регулює  відносини управлінського характеру.

 

Нормами адміністративного права  визначаються межі відповідної поведінки  органів виконавчої влади, їхніх  службовців, громадян, а також громадських  організацій (їхніх органів) у сфері  виконавчо-розпорядчої діяльності держави.

За допомогою адміністративно-правових норм органи управління, державні органи, громадяни, громадські організації  наділяються певними повноваженнями.

 

У цих нормах встановлюються також  гарантії реалізації прав і додержання обов'язків.

Таким чином, внаслідок дії адміністративно-правових норм створюється відповідний правовий режим управлінської діяльності.

 

Адміністративно-правові норми  містяться безпосередньо в Конституції, законодавчих актах, постановах уряду, нормативних наказах, інших нормативних  актах державних структур, а також  у рішеннях місцевих рад та їхніх  виконавчих органів. Усі вони є джерелами  адміністративного права.

До джерел адміністративного права  належать не тільки нормативні акти, а  й затверджені ними кодекси, статути, правила і т. ін., що регулюють  управлінську діяльність.

 

Таким чином, джерело адміністративного  права — це акт суб'єкта публічного управління, що регулює виконавчо-розпорядчу діяльність і складається з адміністративно-правових норм.

Якщо такий акт, поряд з нормами  адміністративного права, містить  норми інших галузей права (фінансового, цивільного й ін.), для адміністративного  права він буде джерелом лише в  частині, що містить адміністративно-правові  норми.

Усі джерела адміністративного  права мають свої особливості  й різняться між собою. Ці відмінності  найчастіше зумовлені такими обставинами: а) цільовою спрямованістю і змістом  норм; б) їх юридичною чинністю; в) масштабом  дії норм; г) правовим статусом адресатів  та ін.

Вчені-адміністративісти давно помітили, що кількість джерел адміністративного права просто не піддається підрахункам. І дійсно, адміністративно-правові акти Президента і Кабінету Міністрів публікуються майже в кожному номері газет «Голос України» і «Урядовий кур'єр», велика їх кількість приймається центральними та місцевими органами виконавчої влади, численними структурними підрозділами.

Розмаїтість джерел адміністративного  права обумовлює необхідність виділення  у цьому масиві окремих видів. Найдоцільнішою є така класифікація:

1.  Конституція України (Основний  Закон).

2.  Законодавчі акти України:

а)  закони України;

б)  кодифіковані акти управлінського характеру (кодекси, положення, статути).

3.  Постанови Верховної Ради  України, що містять адміністративно-правові  норми.

4.  Укази і розпорядження Президента  України.

5.  Нормативні акти, що приймаються  органами виконавчої влади:

а)  нормативні постанови і розпорядження  Кабінету Міністрів України;

б)  положення, статути, правила, інструкції, інші акти, затверджені Кабінетом  Міністрів України;

в)  нормативні накази, інструкції керівників центральних органів  виконавчої влади;

г)  нормативні акти урядових органів  управління.