Завдаток для цивільного законодавства та його новели

Однак, попередній договір не передбачає оплати. Судова практика з часів прийняття нового Цивільного кодексу України (1 січня 
2004 року)  йде по шляху визнання завдатком виключно суми, яка була сплачена після укладення договору з обов'язковим дотриманням його форми. Формулювання типа: "У тих випадках, коли сторони домовились укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансовими і повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися" повторюється у всіх рішеннях Верховного Суду України, починаючи з Ухвали судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 26.02.2004 року по Ухвалу судової палати в цивільних справах Верховного Суду України від 07.07.2010 року[8, с.231].

Практика Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних  і кримінальних справ по розгляду справ про завдаток на даний час  відсутня, однак з великою ступеню вірогідності можливо вважати, що вона не зазнає змін.

Завершуючи викладення вищезазначених доводів і посилаючись в їх обґрунтування на правову позицію  і судову практику Верховного Суду України, автор вважає, що за умови  відсутності хоча б одного з трьох  вищенаведених критеріїв відмінності передані однією стороною другій стороні грошові суми або рухоме майно у рахунок належних за договором платежів є не завдатком, а авансом.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

З прийняттям ЦК України  відбулося відродження окремих  цивільно-правових інститутів, наповнення їх новим змістом. Сталі цивільно-правові  конструкції, які використовувалися  протягом тривалого часу, в умовах переходу до ринкової економіки та розширенні свободи договору вже  себе не виправдовують і вимагають  принципового перегляду. Для забезпечення поступового і послідовного розвитку національної економіки законодавець повинен встановити чіткі правила, які б дозволяли суб'єктам цивільно-правових відносин в конкретній ситуації найбільш раціонально визначати зміст  своїх прав і обов'язків.

На основі проведеного  дослідження автор приходить  до наступних висновків:

1. Значення завдатку як способу забезпечення виконання зобов'язань полягає в тому, що він перш за все має на меті запобігти невиконанню договору, який забезпечує. Разом з тим у випадку невиконання зобов'язання перед кредитором та боржником постає питання про відшкодування завданих цим збитків. Щодо цього ЦК містить положення, яке встановлює співвідношення збитків та грошової суми, внесеної як завдаток: якщо в договорі не передбачене інше, збитки підлягають відшкодуванню із зарахуванням суми завдатку. Це позначає, якщо за порушення договору відповідає сторона, яка надала завдаток, вона повинна відшкодувати збитки в частині, що перевищує суму завдатку.
2. Завдаток має давню історію існування та застосування. Проте з прийняттям нового Цивільного кодексу України відносини завдатку отримали нове регулювання (див. ст.ст. 570-571 ЦК). Відтак, постала необхідність у визначені видів зобов’язань, що можуть забезпечуватися завдатком, а також з’ясуванні проблем, котрі виникають у сфері його застосування.
3. Завдаток відрізняється від усіх інших способів забезпечення виконання зобов’язання тим, що він може забезпечувати лише договірні зобов’язання, отже, завдатком не можуть бути забезпечені деліктні зобов’язання, зобов’язання з безпідставного збагачення та інші, що виникають не на підставі договору.
4. Завдаток необхідно відрізняти від авансу. Аванс --це також визначена грошова сума. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов'язання. Тому незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов'язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. І якщо продавець чи підрядник отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України: Закон України від 28 червня 1996р.// Голос України.-1996.-7 серпня.
2. Про заставу: Закон України від 02 жовтень 1992 р.//Відомості Верховної Ради України.-1992.-№47.-Ст.643.
3. Роз’яснення Вищого арбітражного суду від 24.12.1996р.-№02-0/602.
4. Ухвала судової палати з цивільних справ від 19.08.2004р.
5. Ухвала судової палати з цивільних справ від 26.02.2004р.
6. Ухвала судової палати з цивільних справ від 13.10.2005р.
7. Ухвала судової палати з цивільних справ від 21.06.2006р.
8. Ухвала судової палати з цивільних справ від 07.07.2010р.
9. Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р.// Офіційний вісник України.-2003.-№11.-Ст.461.
10. Цивільний кодекс УРСР від 18 липня 1963р.// Офіційний вісник України.-1966.-№46.-Ст.284.
11. Вісник Верховного суду України.-№1.-2005р. Ст.18.
12. Вісник Верховного суду України.-№3.-2005р. Ст.22.
13. Вісник Верховного суду України.-№1.-2006р. Ст.16-17.
14. Вісник Верховного суду України.-№12.-2006. Ст.4-5.
15. Герасименко А.І. Завдаток при купівлі нерухомості: обходимо підводне каміння//Все про бухгалтерський облік.-2004.-№32.-Ст.8.
16. Дзера О.В., Кузнєцова Н.С. Цивільне право України: Книга перша.-К.: Хрінком Інтер, 1999.-с.782.
17. Ніколаєва Л.В., Старцеві О.В., Іваненко Л.М. Підприємницьке право: Навчальний посібник.- К.: Істина, 2001р.-с.270.
18. Єфрімов О., Гулик А. Забезпеченя виконання зобов’язань// Бухгалтерія.-2004.-№48.-с.59.