Загальна характеристика законодавства про захист прав споживачів

      5) переліки сезонних товарів, гарантійні терміни за якими обчислюються з початку відповідного сезону (ст. 13);

      6) перелік товарів для обмінного фонду (ст. 14);

      7) перелік товарів, що не підлягають обмінові (поверненню) з підстав, визначених Законом (ст. 20);

      8) правила торговельного, побутового та інших видів обслуговування (виконання робіт, надання послуг).

      Наведений обсяг компетенції Кабінету Міністрів  України у сфері нормотворення  не слід розглядати як вичерпний. Думається, що правовий вплив Кабінету Міністрів України у сфері захисту прав споживачів може бути значно ширший, якщо це спрямовано на реалізацію цих прав. Однак у будь-якому разі акти Кабінету Міністрів України не повинні суперечити Закону України "Про захист прав споживачів" та іншим законам України. Безперечно, постанови Кабінету Міністрів України мають велике значення для ефективної реалізації споживачами своїх прав, визначених Законом України "Про захист прав споживачів", адже вони досить часто встановлюють конкретний механізм захисту порушених прав.

      Не  можна недооцінювати значення нормативних  актів різних міністерств і відомств, зокрема Державного комітету України  у справах захисту прав споживачів, Міністерства зовнішніх економічних  зв'язків і торгівлі України, Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, Антимонопольного комітету України. Такі нормативні акти мають юридичну силу лише за умови їх державної реєстрації у Міністерстві юстиції України, яка здійснюється відповідно до Указу Президента України "Про державну реєстрацію нормативних актів міністерств та інших органів державної виконавчої влади" від 3 жовтня 1992 р.

      Як  свідчить практика, саме відомчі нормативні акти є найменш структурно організованими, їх видають без додержання принципів побудови права, що ускладнює пошук та застосування їх правових норм. Крім того, здебільшого саме відомчі нормативні акти нейтралізують прогресивні, але декларативні норми того чи іншого закону шляхом встановлення складних формальних процедур реалізації громадянами проголошених законами прав. Такій "нормотворчій" діяльності слід встановити надійний заслін, зокрема проведенням правової експертизи незалежними експертами за дорученням Мінюсту України.

      Захист  прав споживачів має здійснюватися також відповідно до вимог міжнародного права. Так, згідно зі ст. 2 Закону України "Про захист прав споживачів", якщо міжнародним договором України встановлено інші правила, ніж ті, що є в законодавстві України про захист прав споживачів, то на її території застосовуються правила міжнародного договору.

      З проголошенням Україною незалежності перед державою постала проблема створити власну систему стандартизації, сертифікації, метрології та акредитації, яка могла б працювати в ринкових умовах, а також сприяла б входженню України у структури світової економіки і торгівлі.

      Основні принципи світової торгівлі сформульовано  у Генеральній угоді з тарифів і торгівлі (ГАТТ) та Угоді про технічні бар'єри в торгівлі (ТБТ). За цими угодами, кожна країна має право встановлювати власне технічне регулювання в інтересах національної безпеки, запобігання зловживанням, охорони життя, здоров'я та безпеки майна громадян, охорони навколишнього середовища. В Україні здійснюються необхідні заходи, спрямовані на приєднання до системи ГАТТ/СОТ.

      Центральне  місце в Законі України "Про  захист прав споживачів" займає розділ II "Права споживачів та їх захист". Однак норми, які вміщені у цьому розділі, неоднорідні за своїм праворегулюючим значенням. Їх умовно можна поділити на:

      1) організаційно-правові, які визначають повноваження Держкомітету України у справах захисту прав споживачів та інших органів державної виконавчої влади, обов'язки та відповідальність службових осіб державних органів і правовий захист службових осіб Держкомітету у справах захисту прав споживачів та його органів (статті 5, 6, 7, 9 та 10);

      2) правовстановлюючі норми, які визначають права споживачів — переддоговірні, договірні та права у разі порушення умов договору (статті 3,11—16,18—20);

      3) правозобов'язуючі норми, які зобов'язують продавців, виконавців, виготовлювачів забезпечити додержання певних вимог щодо якості товарів (послуг, робіт), безпеки, гарантійних термінів до вступу в договірні відносини із споживачами (статті 12 і 13);

      4) праворегулюючі норми, які регулюють відносини, що виникли між продавцями (виконавцями) і покупцями (замовниками) як сторонами договору, та визначають правові наслідки порушення прав споживачів (статті 14,15, 17, 20 та 23);

      5) правозахисні норми, які встановлюють організаційно-процесуальні способи захисту порушених прав споживачів (статті 8, 9 та 24).

      Такий поділ правових норм може сприяти  їх раціональному застосуванню та подальшому структурному вдосконаленню законодавства  про захист прав споживачів. У Законі України "Про захист прав споживачів" законодавець не завжди додержується принципу формування статей з норм однорідного змісту. Окремі статті містять споріднені норми правовстановлюючого, зобов'язального та іншого призначення, зокрема статті 13 і 14.

      В розділі III, що складається з двох статей, законодавець визнав за громадянами право з метою захисту своїх законних прав та інтересів об'єднуватися у громадські організації та визначати їх повноваження.

      Слід  зазначити, що не всі статті Закону рівнозначні за своєю юридичною значимістю, а доцільність введення до нього окремих статей викликає сумніви. Так, зайвою є ст. 10, якою передбачається правовий захист службових осіб Державного комітету України у справах захисту прав споживачів та його органів. Норми цієї статті за своїм змістом та призначенням мають бути вилучені. Немає ніякої правової потреби також у розміщенні в зазначеному розділі статей 6-9, які визначають у загальній формі повноваження, обов'язки та відповідальність органів державної виконавчої влади та їх службових осіб щодо захисту прав споживачів, адже у викладеній редакції вони не несуть повного юридичного навантаження.

      Основним  же недоліком розділу II Закону, на наш погляд, є те, що в ньому законодавець розмістив різнорідні за своїм юридичним змістом та галузевою приналежністю статті матеріального 1 процесуального права. Різнорідність також притаманна їхньому внутрішньому змістові. Звертає на себе увагу переобтяженість деяких статей великою кількістю норм (наприклад, ст. 14 містить 12 пунктів, ст. 15 — 10 пунктів, ст. 16 — 7 пунктів, ст. 18 — 7 пунктів), сформульованих багатослівне і непослідовно, що ускладнює сприйняття цих норм. Цьому сприяла також спроба законодавців об'єднати норми по захисту прав споживачів у торговельному та інших видах обслуговування громадян-споживачів.

      Між тим, закон колишнього Союзу РСР "Про захист прав споживачів", хоч багато в чому не збігається із Законом України "Про захист прав споживачів", все ж має  такі самі недоліки, що свідчить про  недостатність наукового досвіду  у цій галузі нормотворення. Однак, законодавцям Російської Федерації в Законі "Про захист прав споживачів" від 5 грудня 1995 р. вдалося більш раціонально і послідовно побудувати систему цього законодавчого акта. Він складається з преамбули (майже ідентичній преамбулі українського Закону в редакції 1993 р., в якому не знайшлося легального визначення поняття "стандарт"), глави 1 "Загальні положення", глави 2 "Захист прав споживачів при продажу товарів споживачам", глави 3 "Захист прав споживачів при виконанні робіт (наданні послуг)" та глави 4 "Державний і громадський захист прав споживачів".

      Аналізуючи  обидва закони (український і російський), на наш погляд, є підстави відзначити, що збігаючись змістовно, вони містять  істотні структурні розбіжності. При  цьому оптимальнішими уявляються окремі рішення, запропоновані в Законі Російської Федерації, зокрема ті, що стосуються його структурної побудови. Юридичне виправданим, насамперед, є розмежування правового захисту споживачів у торговельному обслуговуванні та в інших видах обслуговування.

   З урахуванням викладеного, на наш  погляд, доцільно було б внести відповідні зміни до чинного Закону України "Про захист прав споживачів"