Визначення поняття «міноритарні акціонери» не міститься у чинному законодавстві

Визначення поняття «міноритарні акціонери» не міститься у чинному законодавстві. 

В Україні можна виділити кілька груп міноритарних власників акцій: фізичні особи, що отримали акції в обмін на приватизаційні папери; фінансові посередники, які акумулювали приватизаційні папери громадян та купували за них акції; держава як власник дрібних пакетів акцій, які не були реалізовані у процесі приватизації; іноземні портфельні інвестори. 

До міноритарних акціонерів можна віднести осіб, що володіють менш ніж 25% статутного фонду+1 акція. 

Вплив акціонера на діяльність акціонерного товариства у багатьох випадках залежить не стільки від розміру пакета, скільки від його політичної підтримки та фінансових ресурсів. Підтвердженням цього є випадки, коли держава, володіючи контрольним пакетом акцій, не може реально впливати на діяльність акціонерного товариства та відчуває себе міноритарним акціонером. 

Одним з найважливіших прав міноритарного акціонера-нерезидента, що виникає при реорганізації акціонерного товариства, і найбільш порушуваним є право на вимогу викупу акцій у разі незгоди з рішенням загальних зборів про злиття та приєднання акціонерного товариства, яке передбачено положенням ст.68 Закону України «Про акціонерні товариства», відповідно до якої дане право виникає у акціонера, якщо він зареєструвався для участі у загальних зборах та голосував проти прийняття загальними зборами рішення про злиття, приєднання, поділ, перетворення, виділ товариства.

Зазначене право виникає у них з моменту прийняття зборами рішення про реорганізацію. 

Виходячи зі змісту ст.68 Закону України «Про акціонерні товариства», для того, щоб отримати право вимагати викупу акцій, акціонер-нерезидент повинен: (1) зареєструватися для участі у зборах; (2) голосувати проти зазначеного питання. Фактично, дана норма є закріпленням опосередкованого обов’язку акціонера взяти участь у загальних зборах, адже для реалізації зазначеного права акціонеру необхідно з’явитися на загальні збори, зареєструватися для участі у них та проголосувати проти ухвалення рішення про реорганізацію. Зазначений підхід є помилковим, оскільки участь у загальних зборах є правом, а не обов’язком акціонера. Відсутність чіткого порядку викупу призводить на практиці до численних порушень реалізації права акціонера на викуп.

Відповідно до ст.69 Закону України «Про акціонерні товариства», протягом 30 днів з дати прийняття рішення про злиття акціонер повинен подати товариству письмову вимогу про викуп акцій. Протягом 30 днів з дати отримання вимоги товариство має два шляхи реагування.

Перший – воно може оплатити акції за ціною викупу, зазначеною у повідомленні про право вимоги. Однак, Закон України «Про акціонерні товариства» не містить навіть визначення такого документа як повідомлення про право вимоги та порядок його надання. 

Другий шлях реагування – товариство може відмовити акціонеру-нерезиденту у задоволенні вимоги, наприклад, з підстави наявності заборгованості по виплаті поточних дивідендів за привілейованими акціями. 

У випадку обов’язкового викупу акцій Закон України «Про акціонерні товариства» допускає існування двох типів ціни: ціни викупу та ринкової ціни. Це підтримує висновок про те, що при викупі акцій оцінюються не усі акції товариства, а лише ті, що підлягають викупу. Такий підхід не можна вважати правильним, оскільки він надає можливість зацікавленим особам маніпулювати як ціною, так і загальним процесом викупу акцій незгодних акціонерів.