Вибори Президента

Вступ……………………………………………………………………………...2

1. Поняття виборчої системи і виборчого права ……………............. …….4

2. Загальна характеристика виборчої системи України та її принципи...6

3. Історія президентства………………………………………………………..9

4. Порядок виборів Президента України і вступу його на посаду……….11

Висновки……….…………………………………………………………….….15

Список використаної літератури…...…………………………......................17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                            Вступ

     В Україні зародження демократичного суспільства розпочалося ще за часів козацтва, але бурхливий розвиток демократії та інституту президентства розпочався у 10-х роки ХХ століття. За часів діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали (Укази), які мали покласти основу демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1918 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.

      Пост президента України був заснований 5 липня 1991 року постановою Верховної ради УРСР «Про вибори президента Української РСР». 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому, одночасно з проголошенням незалежності України, народ віддав перевагу президентській формі правління. Того дня був обраний перший Президент нової Української держави – Леонід Кравчук. У липні 1994 року, в результаті дострокових виборів Президента, країну очолив Леонід Кучма. Він був Главою держави 10 років, вигравши й наступні президентські вибори – 1999 року.

     У грудні 2004 року Президентом України було обрано Віктора Ющенка.

     7 лютого 2010 року Президентом України обрано Віктора Януковича.

       Проблеми теорії та практики виборів Президента України набули надзвичайної важливості під час останніх виборів глави держави у 2004 році. Недосконалість чинного на той час законодавства про вибори Президента України та численні порушення основних принципів виборчого права мали значний суспільний резонанс і призвели до Помаранчевої революції, яка оцінюється як загалом позитивне явище в національній історії державотворення, але не знімає проблеми належного теоретичного і законодавчого забезпечення виборів Президента України.

     Вибори Президента України, як форма безпосереднього народовладдя, являють собою волевиявлення Українського народу щодо заміщення поста Президента України шляхом голосування.

     Обов’язковою передумовою та визначальною ознакою демократичної, правової держави, якою Україну проголошено на конституційному рівні, є проведення періодичних, вільних виборів, сутність яких полягає в оновленні складу представницьких органів публічної влади та зміні виборних посадових осіб на основі демократичних процедур.

    

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття виборчої системи і виборчого права.

 

Першою за часом виникнення та найпоширенішою у сучасному світі  є мажоритарна виборча система, в основу якої покладено принцип  більшості. За цієї виборчої системи  виборці голосують за конкретних осіб, а обраним вважається той з кандидатів, який отримав законодавчо встановлену більшість голосів виборців: відносну, абсолютну або кваліфіковану (в залежності від цього розрізнять мажоритарні системи відносної, абсолютної чи кваліфікованої більшості).

Пропорційну виборчу систему було запроваджено в державно-правову практику з появою політичних партій. В її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних об’єднань у представницьких органах влади – політична партія отримує кількість мандатів, яка є пропорційною кількості набраних нею голосів виборців. Особливістю цього типу виборчої системи є те, що виборець голосує не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії чи виборчого блоку політичних партій. За пропорційної виборчої системи зазвичай встановлюється виборчий бар’єр (тобто мінімальна кількість голосів виборців), лише подолавши який політична партія чи виборчий блок можуть брати участь у розподілі депутатських мандатів.

Окремими різновидами  пропорційної виборчої системи є: з жорсткими списками (виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів у виборчому списку), з напівжорсткими списками (виборцю надається право змінювати розташування кандидатів у виборчому списку), та з преференціями (від слова “перевага” – виборець віддає переваги окремим кандидатам у виборчих списках).

Змішана (пропорційно-мажоритарна) виборча система поєднує позитивні риси обох основних типів виборчих систем.

Виборче право можна  розглядати:

1) як конституційно-правовий  інститут, тобто сукупність правових норм, що закріплюють порядок формування органів публічної влади (виборче право у об’єктивному розумінні);

2) як суб’єктивне право,  тобто право громадянина обирати  (активне виборче право) та право бути обраним (пасивне виборче право).

Активне виборче право в широкому розумінні включає не лише право голосувати, але й право брати участь у висуванні кандидатів у депутати та на виборні посади (у тому числі і на партійному чи міжпартійному з’їзді), у проведенні передвиборної агітації, у проведенні передвиборчих заходів (мітингів, зустрічей, круглих столів, дебатів), у роботі виборчих комісій, право бути довіреною чи уповноваженою особою, представником, офіційним спостерігачем, розпорядником виборчого фонду тощо.

Виборче право – це також і конституційно-правовий інститут, який об’єднує собою норми Конституції України та норми поточного виборчого законодавства, якими закріплено основоположні принципи участі громадян у виборах, порядок призначення, підготовки та проведення виборів, а також порядок і процедури встановлення результатів народного волевиявлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Загальна характеристика виборчої системи України та її принципи.

Класифікація виборів  може здійснюватися за різними критеріями. Так, за часом проведення можна виділити такі види виборів: чергові, позачергові, повторні та замість вибулих депутатів (за мажоритарної та змішаної виборчої системи). За територією розрізняються: загальнодержавні, республіканські (вибори депутатів Верховної Ради АРК) та місцеві (вибори органів та посадових осіб місцевого самоврядування). За суб’єктами виокремлюють: парламентські вибори, вибори глави держави, вибори депутатів Верховної Ради АРК, вибори депутатів місцевих рад, вибори сільських, селищних та міських голів.

Виборча система України  є пропорційно-мажоритарною.

Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах пропорційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками від політичних партій та виборчих блоків політичних партій. У розподілі депутатських мандатів беруть участь ті партії та виборчі блоки, виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.

Президент України обирається за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості (а при повторному голосуванні – відносної більшості).

Вибори депутатів місцевих рад здійснюються за пропорційною та мажоритарною виборчими системами. Депутати міських, районних у містах, районних, обласних рад, міських рад міст Києва та Севастополя, а також депутати Верховної Ради АРК обираються за пропорційною системою, тобто за виборчими списками від місцевих організацій політичних партій та виборчих блоків. Депутати сільських та селищних рад, а також сільські, селищні та міські голови обираються за мажоритарною системою відносної більшості.

Усі вибори в Україні  відбуваються на основі таких конституційних принципів: вільних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування.

Сутність принципу вільних виборів полягає у тому, що виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. При цьому забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному волевиявленню виборця.

Принцип загального виборчого  права означає, що право голосу на виборах мають усі громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, за виключенням осіб, що визнанні судом недієздатними. Юридичною підставою для реалізації права голосу на виборах є включення громадянина до списків виборців на виборчій дільниці.

Рівне виборче право означає, що:

а) громадяни України  беруть участь у виборах на рівних засадах;

б) кожний виборець має  лише один голос, тобто може проголосувати тільки один раз; в) виборець може використати свій голос лише на одній виборчій дільниці.

Принцип прямого виборчого  права означає, що громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії (виборчого блоку). Непрямими є такі вибори, коли громадяни спочатку обирають виборщиків, які згодом формують відповідний орган чи обирають посадову особу (наприклад, вибори Президента США є непрямими).

Сутність принципу таємного голосування, полягає у конституційно встановленій забороні здійснювати у будь-якій формі контроль за волевиявленням виборців.

Окрім конституційних принципів  участі громадян у виборах, існує  й низка принципів, закріплених в поточному законодавстві. Зокрема, принцип добровільності участі у виборах, відповідно до якого ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у голосуванні. Разом з тим у деяких державах законодавчо встановлено обов’язок голосувати (Італія, Бельгія, Австрія, Греція, Туреччина, Пакистан, Аргентина). Принцип особистого голосування означає, що:

а) кожний виборець голосує на виборах особисто;

б) голосування за інших  осіб не допускається;

в) передача виборцем права  голосу будь-якій іншій особі забороняється.

До інших законодавчо закріплених принципів виборчого процесу відносять: політичний плюралізм та багатопартійність; гласність та відкритість; свобода передвиборної агітації, рівний доступ до засобів масової інформації; законність та заборона незаконного втручання будь-кого у цей процес; рівні можливості кандидатів у депутати у проведені передвиборчої кампанії; неупередженого ставлення органів державної влади та органів місцевого самоврядування до суб’єктів виборчого процесу тощо.

Виборчий процес – це сукупність послідовних, логічно обумовлених стадій (етапів) здійснення виборчих процедур, спрямованих на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Виборчий процес включає в себе такі основні стадії (етапи):

1) складання та уточнення списків виборців;

2) утворення одномандатних округів;

3) утворення виборчих дільниць;

4) утворення виборчих комісій;

5) висування та реєстрація кандидатів  у депутати;

6) проведення передвиборної агітації;

7) голосування;

8) підрахунок голосів виборців  та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення.

 

   

3. Історія президентства.

 

     У перекладі з латини «президент» означає: «той, що попереду». Розвиток цього політичного інституту бере початок наприкінці XVIII століття, з формуванням перших демократичних режимів у країнах Нового і Старого Світу. Упродовж XVIII–XX століть інститут президентства став майже невіддільним атрибутом республіканської форми правління і однією з ознак демократичного ладу.

     Як відомо, республіки існували з давніх-давен. Республіками були стародавні грецькі міста-поліси, у тому числі ті, що існували на території сучасної України: Херсонес, Ольвія, Пантікапей. Республікою був і Рим часів свого становлення (VI–I ст. до н. е.). В епоху середньовіччя (V–XV ст.) численні міста-республіки існували на території Італії (Венеція, Генуя, Флоренція). 1572 року час утворилася Республіка Сполучених Провінцій у Нідерландах; республіканський лад панував і в Англії часів революції (1649–1660). Але жодна з цих республік не управлялася на сучасний зразок.

     Перші республіки сучасного типу – себто з президентом на чолі – з’явилися тільки в Новому Світі. Їх виникнення було пов’язане передусім із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися пережитків монархічного ладу. Саме з цієї причини посада Глави держави стала виборною, недовічною і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства було покладено головне завдання республіканського ладу – гарантування конституції, а відтак і демократії.

     1789 року першим президентом Сполучених Штатів Америки обраний Джордж Вашингтон. Після цієї події інститути президентства стрімко почали у країнах Нового Світу: президенти очолили: 1807 року – Гаїті, 1814 – Парагвай, 1816 – Аргентину, 1817 – Чилі, 1819 – Колумбію, 1821 – Коста-Ріку та Перу, 1824 – Мексику, 1825 – Болівію, 1830 – Венесуелу, Еквадор та Уругвай, 1835 – Нікарагуа, 1839 – Гватемалу, 1841 – Гондурас і Сальвадор, 1844 – Домініканську Республіку. Першими президентами – главами держав у Європі – стали 1848 року дві особи: Луї Наполеон Бонапарт у Франції та Й. Фурер у Швейцарії. В Азії першим президентом став 1911 року Сунь Ятсен у Китаї, незабаром – 1923 року – Мустафа Кемаль, прозваний Ататюрком, у Туреччині. Що ж до Африки – то 1847 року перший президент очолив Ліберію, 1854 – Оранжеву Республіку (1910 року увійшла до складу нинішньої Південно-Африканської Республіки).