Торгівля жінками: сучасний стан старої проблеми

Торгівля  жінками: сучасний стан старої проблеми

Кіт М.С., Лук’янчикова К. В.

Кримінальне законодавство  України досить довгий час не містило 

відповідальност за торгівлю людьми. Вважалося, що це негативне  явище 

було відсутнє у нашому суспільств. Дійсно, Україна зіткнулася з цією

проблемою лише на початку 1990-х років, після розпаду  СРСР, коли люди

отримали можливість вільно виїжджати за кордон. Все  частіше в засобах 

ЗМІ з'являлися повідомлення про вивезення людей  для продажу за

кордон. Проблема торгівлі жінками почала обговорюватися завдяки

діяльності міжнародних  оргаізацій, метою яких було привернення  уваги до

цієї проблеми.

Завдяки співпраці  з національними владними структурами  та неурядовими 

організаціями, Міжнародна організація з міграції (МОМ) проводила в

Україні широку інформаційну компанію, метою якої було підвищення

розуміння реалій міграції, наявност серед жінок потенційних  жертв 

торгівлі жінками  з України.

У міжнародній практиці ця проблема є достатньо розвиненою, про що

свідчить прийняття низки міжнародних актів, а саме у 1949 році

Генеральною Асамблеєю  ООН було прийнято міжнародний правозахисний 

документ-Конвенцію  про заборону торгівл людьми та експлуатації

проституції третіми  особами, спрямований на ліквідацію сексуальної 

торгівлі жінками та дітьми, а також примусової проституції. Ця

Концепція направлена проти втягування жінок до проституції та на боротьбу

з торгівлею  живим товаром. У 1979 році Генеральна Асамблея ООН прийняла

Конвенцію про  ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. В

документах Всесвітньої  Конференції з прав жінок (Пекін, 1995) проблема

торгівлі жінками  також знаходить своє відображення. Наголошуючи на

необхідності  вжиття відповідних заходів, спрямованих  на викорінення як

зовнішніх, так  внутрішніх чинників, які стимулюють перевезення жінок та

дівчат з метою  використання в проституції, різних видах комерційного

сексу та примусового  одруження.

  Починаючи  з законодавчого рівня, такі  заходи повинні захищати 

права жінок  та карати винних в їх порушенні . Але, незважаючи на те,

що понад 100 країн, включаючи Україну, ратифікували Конвенцію, проблеми

ще далеко не розв'язані. Правозахисна система ще не впроваджена в 

реальне життя  світової спільноти.

В 1998 році Кримінальний кодекс України був доповнений статею 124-1, яка

передбачала відповідальність за торгівлю людьми, яка пов'язувала  дане

діяння лише з переміщенням особи через державний  кордон України, а 

Кримінальний  кодекс 2001 року в статті 149 передбачає в дповідальність

за торгівлю людьми або іншу незаконну угоду щодо передачі людини.

Серед чинників, як сприяли розповсюдженню цього  явища, продовжують 

існувати в  нашому сьогоденні, часто видозмінюючись, пристосовуючись до

сучасних реалій та набираючи нових форм називають:

-бідність та  безробіття;

-нерівномірність економічного світового розвитку;

-корумпованість  суспільства;

-глобалізація  економіки;

-швидкий розвиток  туризму;

-міждержавн  та локальні конфлікти;

-законодавство  та політика щодо мігрантів;

-законодавство  та політика щодо проституції;

-порушення прав жінок та їх маргіналізація у суспільстві.

Перешкодою для  розкриття злочинів, пов’язаних з  торгівлею 

жінками є відсутність  офіційної статистики кількості  жінок, які працюють

в секс індустрії  за кордоном. Як показали дослідження  Міжнародної 

організації з  міграції, нині в Україні від 800 тис. до 1 млн. 400 тис.

молодих жінок  можуть постраждати від торгівлі людьми .

Торгівля жінками - це складна проблема пов'язана з  різними сферами та

інтересами: міграція, організована злочинність, проституція, права

людини, насилля  стосовно до жінок, нерівні міжнародні економічні

взаємовідносини тощо. Коли торгівля жінками визначається як проблема

кримінального законодавства, метою є застосування покарання, розвиток

міжнародної координації  правоохоронних органів та інші заходи, як дають

змогу більш  ефективно переслідувати злочинців, тобто більше акцентується

на боротьбі з організованою злочинністю  у цій сфері. Також торгівля

жінками часто  ідентифікується з нелегальною  міграцію. У межах цього 

підходу запобігання торгівлі означає запобігання в'їзду потенційних

жертв. Тому щодо міграції вживаються такі заходи як жорстка  візова

політика, суворий  прикордонний контроль, пильніший нагляд за змішаними 

шлюбами. Фактично ці заходи мають на меті захистити  країну від

нелегальних мігрантів, але не вирішують проблеми торгівлі жінками.

Покарати тих, хто займається транспортуванням “живого  товару” з 

України, надто  складно. І, можливо, цьому допомагає  декілька чинників.

Як серед високих  чиновників, так і серед рядових службовців УВС,

паспортно-візової  і митної служб, адміністрації існує  традиційний 

стереотип щодо жінок, які виїхали на роботу за кордон і були втягненими

до секс-індустрії  та проституції. Загальна думка зводиться  до того, що

“… вони (тобто  жінки) самі винуваті. Вони знають, на що йшли, коли

виїжджали за кордон”. Таким чином, питання боротьби з  організованою 

торгівлею людьми переміщуєтьсядо сфери моралі й  виховання. По суті, ми

зіштовхуємося з філософією невтручання 

          Існує й інша проблема виявлення та розслідування таких

злочинів. Багато опитаних потерпілих заявляли, що вони не будуть

порушувати кримінальні  справи проти тих, завдяки кому вони опинилися у 

складній ситуації за кордоном. Практично всі потерпілі  не вірять, що їх

заяви будуть розглянуті чи будуть вжиті дійові заходистосовно

работорговців. Вони бояться громадської думки  і зневажливого ставлення з 

боку правоохоронних органів. За відсутності заяв дуже важко  з’ясувати,

хто ж насправді  займався переправленням потерпілих за кордон.

     Стратегії, спрямовані на торгівлю, рухаються  у двох напрямках, з одного

боку це репресивні стратегії, мета яких - придушення організованої 

злочинності, нелегальної  міграцї та проституції, а з іншого боку, це

стратегії, метою  яких підтримка жінок та зміцнення їх прав. Для

подолання такої  проблеми як торгівля жінками, необхідно  поєднання цих 

двох концепцій, тобто необхідне недискримінаційне  застосування існуючого 

законодавства щодо жертв торгівлі, впровадження у реальність діючих

міжнародних конвенцій щодо заборони торгівлі жінками, необхідна

координація міжнародних  правоохоронних органів, які займаються цією

проблемою. Також  для жінок, які стали жертвами цього злочину необхідна 

соціальна, юридична, медична допомога. Тільки у комплексі  ці заходи

сприятимуть подоланню  цієї проблеми.