Судове встановлення батьківства та материнства

 

 

 

 

             

Судове встановлення

батьківства та материнства

 

 

 

 

Контрольна работа

з сімейного права

виконав

 

Викладач:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

 

Вступ............................................................................................................... 3

1. Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення.............................................................................................................. 5

2. Визнання батьківства (материнства) за рішенням суду...................... 7

3. Порядок встановлення батьківства (материнства)............................ 12

4. Порядок реєстрації народження дитини............................................... 14

5. Порядок оспорювання батьківства (материнства)............................ 19

ВИСНОВКИ................................................................................................... 21

Список використаних джерел..................................................................... 23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Сьогодні проблема дитинства є одною з найголовніших проблем в усьому світі, адже діти – це майбутнє кожного суспільства, надія будь-якої нації, послідовники розвитку певної держави.

Дитина, як і кожна  людська істота, від народження має  права людини. Але її жодним чином не можна прирівнювати до дорослої людини, у тому числі й у правових аспектах. Тому окрім загальнолюдських прав, вона повинна мати ще й додаткові, особливі права, має бути забезпечена особливим захистом. Ці права зафіксовані у Конвенції про права дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1989 року та ратифікованій урядами всіх країн світу, за винятком Сомалі та Сполучених Штатів Америки.

Конвенція містить повний перелік прав дитини: на життя, на ім'я, на набуття громадянства, на піклування з боку батьків, на збереження своєї індивідуальності, право бути заслуханою у ході будь-якого розгляду, що стосується дитини; право на свободу совісті та релігії; право на особисте та сімейне життя; недоторканість житла; таємницю кореспонденції; право користуватися найдосконалішими послугами системи охорони здоров'я; благами соціального забезпечення; на рівень життя, необхідний для її розвитку; на освіту; на відпочинок; на особливий захист: від викрадень та продажу, від фізичних форм експлуатації, фізичного та психічного насильства, участі у військових діях; право на вжиття державою всіх необхідних заходів щодо сприяння фізичному та психічному відновленню та соціальній інтеграції дитини, яка стала жертвою зловживань або злочину [2].

Норми цієї конвенції діють як складова національного законодавства України з 27 вересня 1991 року, тобто з часу її ратифікації Україною.

Ратифікація Конвенції нашою державою означає, що український уряд бере на себе зобов'язання забезпечити кожній дитині зростання у безпечних та сприятливих умовах, маючи доступ до високоякісної освіти та охорони здоров'я, а також високий рівень життя. Українська влада має на меті захищати дітей від дискримінації, сексуальної та комерційної експлуатації та насильства, і особливо піклуватися про дітей-сиріт та біженців.

Звичайно ж, окрім державного уряду та його обов'язків, перед дітьми мають велику кількість обов'язків  їхні батьки. З самого народження дитини у батьків виникає багато питань: процедура реєстрації народження, визнання батьківства, встановлення імені, по батькові й прізвища дитини. І це за умови, що батьки зареєстровані у шлюбі. Ще більше проблем виникає, якщо вони розлучені та хтось з них заперечує своє батьківство. Тому, звичайно, у таких випадках проблема встановлення батьківства (материнства) стоїть особливо гостро, що й обумовлює актуальність теми цієї роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Поняття батьківських прав і обов'язків та підстави їх виникнення

 

В нашій державі всі  громадяни мають рівні конституційні  права і свободи та є рівними перед законом (ст.24 Конституції України). Кожна дитина одночасно з народженням визнається суб'єктом права і наділяється правоздатністю, складовою частиною якої є право на особисті немайнові права [3].

Особисті немайнові  права позбавлені економічного змісту, а тому вони не можуть бути оцінені в грошах. Порушення їх, відповідно до закону, не веде до майнової відповідальності, на відміну від порушення цивільних особистих немайнових прав.

Характерним для особистих  прав і обов'язків є також тісний зв'язок з особою. Тому від них не можна відмовитися, вони не можуть бути передані за угодою третій особі. Проте закон не виключає можливості тимчасової переуступки батьками прав на виховання дітей навчально-виховним закладам, заснованим на різних формах власності. Але слід мати на увазі, що в цьому випадку права і обов'язки по вихованню дітей залишаються за батьками. Носіями особистого сімейного права й обов'язку можуть бути лише громадяни.

Особисті немайнові  права і обов'язки учасників батьківських правовідносин в основному тривають до досягнення дітьми повноліття або до часу їх одруження. Достроково ці права та обов'язки можуть припинитися тільки у випадках, передбачених законом.

За неналежне виконання, або невиконання батьківських прав і обов'язків, допускається позбавлення батьківських прав, а також обмеження їх здійснення.

До особистих прав і обов'язків батьків відносяться  право і обов'язок батьків визначати  ім'я, по батькові, прізвище дитини; право  і обов'язок батьків представляти інтереси дітей, визначати місце проживання дитини і право на відібрання своїх дітей від осіб, які незаконно їх утримують; право і обов'язок батьків на виховання своїх дітей.

Підставою виникнення прав і обов'язків батьків і дітей  є походження дітей, засвідчене у  встановленому законом порядку. Таке засвідчення юридично оформляється слідуючим чином:

1) шляхом реєстрації  народження дитини в органах  РАЦСу, коли батьки дитини перебувають  між собою у зареєстрованому  шлюбі;

2) добровільне визнання  батьківства дитини батьком, який  не перебуває в шлюбі з матір'ю дитини;

3) встановлення батьківства  в судовому порядку, якщо батьки  не перебувають у шлюбі, а  батько (мати) заперечує своє батьківство  (материнство).

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Визнання батьківства (материнства) за рішенням суду

 

За відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, чи особистої заяви чоловіка, який не перебуває у шлюбі з матір'ю дитини, але вважає себе батьком дитини, батьківство щодо дитини, яка народилася, може бути визнане за рішенням суду. Відповідно до п. З ст. 128 СК України позов про визнання батьківства може бути пред'явлений:

—  матір'ю дитини;

—  опікуном дитини;

—  піклувальником дитини;

— особою, яка утримує  та виховує дитину;

— самою дитиною, якщо вона досягла повноліття;

— особою, яка вважає себе батьком дитини.

На відміну від попередньо існуючого законодавства, яке встановлювало  формальні підстави для підтвердження  походження дитини від конкретного  чоловіка, ст. 128 СК України закріплює  положення, відповідно до якого підставою  для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до вимог ЦК України [5].

Таким чином, походження дитини встановлюється судом з урахуванням усіх обставин. При цьому можуть застосовуватися будь-які засоби доказування, передбачені цивільним процесуальним законодавством: пояснення сторін та третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази, висновок експерта. В основу рішення суду не можуть бути покладені лише докази, отримані з порушенням закону, які не мають юридичної сили.

Як докази для встановлення батьківства в суді можуть бути досліджені листи, телеграми відповідача, в  яких він повідомляє про можливість народження чи народження його дитини певною жінкою; заява відповідача  за місцем роботи про надання йому відпустки у зв'язку з народженням дитини; показання свідків про виявлення відповідачем турботи про дитину та її матір, обрання імені дитини тощо.

Очевидно, що при підготовці справ про встановлення батьківства  до судового розгляду і під час їх розгляду суд вправі з урахуванням думки сторін і обставин справи призначити експертизу. Висновок експертизи у справі про народження дитини, в тому числі експертизи, проведеної методом генної дактилоскопії, повинен бути оцінений судом у сукупності з іншими доказами у справі.

Позов про визнання батьківства  приймається судом, якщо запис про  батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до ч. 1 ст. 135 СК України. Підбиваючи підсумок викладеного, можна визначити умови, за яких буде мати місце визначення батьківства за рішенням суду. До них належать:

— відсутність зареєстрованого  шлюбу між батьками дитини на момент її народження;

— відсутність спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою;

— відсутність особистої заяви чоловіка про визнання себе батьком дитини [6].

Від визнання батьківства  за рішенням суду слід відрізняти встановлення факту батьківства за рішенням суду (ст. 130 СК України). Останнє можливе  у разі смерті чоловіка, який перебував  у шлюбі з матір'ю дитини. За необхідності факт його батьківства може бути встановлений рішенням суду. Заява про встановлення факту батьківства може бути подана матір'ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття.

На відміну від добровільного  визнання батьківства, судове встановлення батьківства можливе лише щодо дітей, які народились після 1 жовтня 1968 року, тобто після вступу в силу законодавства  Союзу РСР та союзних республік  про шлюб і сім'ю, які зворотної сили не мають. Тому суди не мають права приймати заяви про встановлення батьківства дітей, що народились до 1 жовтня 1968 року.

У тих випадках, коли дитина народилася після 1 жовтня 1968 року та згаданий батько помер, у зв'язку з чим неможливо встановити батьківство у даний час, судом може бути встановлений факт батьківства, а як доказ може бути використана будь-яка з підстав.

Факт визнання батьківства  або факт батьківства встановлюється з метою отримання пенсії на дитину з нагоди втрати годувальника, спадщини, а також для внесення запису про справжнього батька в актові книги та в свідоцтво про народження дитини [4].

Встановлення у судовому порядку батьківства може мати місце, якщо не була подана спільна заява  до органів РАЦСу від осіб, які  не перебували в шлюбі. В цих випадках з позовом до суду можуть звернутись один з батьків або опікун (піклувальник) дитини, особи, на утриманні яких знаходиться дитина, а також сама дитина по досягненні повноліття.

При встановленні батьківства суд приймає до уваги наступні обставини: спільне проживання та ведення спільного господарства матір'ю дитини та відповідачем до народження дитини; спільне виховання та утримання ними дитини; докази, що з достовірністю підтверджують визнання відповідачем батьківства.

Наявність спільного проживання та ведення спільного господарства дає право суду вважати, що відповідач є батьком дитини. Однак це не є безперечним доказом батьківства, так як відповідач може подати суду докази, які виключають його батьківство, наприклад, надати суду документи, з яких виявляється, що він довгий час страждає імпотенцією або з інших обставин не може бути батьком дитини.

Тому суд інколи застосовує біологічну, гінекологічну або урологічну експертизу, щоб з більшою достовірністю встановити батьківство, а відповідач, у свою чергу, може посилатися на факти, що заперечують презумпцію його батьківства.

Щодо спільного виховання батьками дитини, то воно може виявитися у спільній турботі про дитину, про її стан здоров'я та навчання. При цьому необов'язково, щоб батьки проживали разом та вели спільне господарство. Наприклад, хоча відповідач і проживав окремо від матері дитини, однак систематично відвідує її та доглядає за нею, дає поради по її вихованню, виявляє турботу під час захворювання, бере її на деякий час до себе. При спільному вихованні дитини необов'язково надавати матеріальні кошти на її утримання.

Суть спільного утримання  батьками дитини полягає в тому, що відповідач надає матері дитини кошти, необхідні для її утримання. Такі дії дають суду право визнавати відповідача батьком дитини.

Розміри, період надання  та систематичність матеріальної допомоги дитині зі сторони батька — все  це має велике значення для використання судом цього доказу.

Не відіграє ролі, скільки  часу пройшло з того моменту, коли в останній раз були надані кошти на утримання дитини, до моменту подання позову. Право на судове встановлення батьківства строком позовної давності не гаситься, тому і докази зберігають свою силу, скільки б часу не минуло.

Епізодичні або тимчасові  знаки уваги до дитини у вигляді подарунків або іграшок не можуть бути підведені під поняття утримання. Потрібно, щоб особа, яка надає утримання, усвідомлювала, що це її дитина, і діяла як батько.