Суб'єкти та об'єкти цивільних правовідносин

 Що ж до обмеження дієздатності громадян, то вона повинна мати місце і застосовуватися на підставі рішення суду в усіх випадках, коли буде доведена наявність систематичного невиконання громадянином обов'язків стосовно людей, про яких він зобов'язаний турбуватися й матеріально їх забезпечувати.

 Як член суспільства, громадянин має не лише права, а й обов'язки. Обов'язки можуть виникати як внаслідок угод або інших цивільно-правових зобов'язань, так і на підставі закону. Наприклад, батьки зобов'язані утримувати своїх малолітніх і непрацездатних дітей, діти непрацездатних батьків, які потребують цього; один із подружжя, якщо він працездатний, повинен матеріально допомагати непрацездатному. Інколи буває так, що цих обов'язків громадянин не дотримується. Заробітну плату в сім'ю не приносить, витрачає ії на придбання спиртних напоїв, наркотичних засобів, програє у карти або використовує на інші цілі, не пов'язані з утриманням і забезпеченням добробуту сім'ї. Іншими словами, займається надмірним марнотратством, від чого страждають його близькі, про яких він зобов'язаний турбуватися. Буває часто й так, що й сам марнотратник потерпає від матеріальної незабезпеченості. На мою думку, підставою для обмеження дієздатності мусить бути будь-яке систематичне надмірне марнотратство, внаслідок якого громадянин ставить себе або непрацездатних членів своєї сім'ї в тяжке матеріальне становище. Звертатися до суду із заявою про обмеження громадянина в дієздатності можуть дієздатні члени його сім'ї, профспілкові та інші громадські організації, психіатричні лікарні, прокурор. Заява подається в суд за місцем проживання громадянина, а якщо він перебуває на лікуванні, то за місцем знаходження лікувально-профілактичного закладу. Дієздатність обмежується також у випадках засудження громадянина до позбавлення волі. Під час відбуття покарання засуджений не може самостійно укладати угоди, які потребують його особистої участі. Він не може бути учасником договору-підряду та деяких інших договорів. Визнання громадянина недієздатним передусім пов'язане з його здоров'ям. При цьому закон враховує не всі хвороби, а лише ті, які не дають можливості громадянинові розуміти значення своїх дій або керувати ними. До таких захворювань закон відносить душевну хворобу і недоумство. Внаслідок цих хвороб громадянин може поставити себе в тяжке матеріальне становище шляхом участі в укладанні угод. Реєстрація шлюбу з таким гро-мадянином може призвести до непередбачуваних наслідків. Можуть виникнути й інші ускладнення від участі душевно хворих в цивільно-правових відносинах. Визнання громадянина недієздатним можливе лише на підставі рішення суду. Громадянин, визнаний недієздатним, не має права укладати будь-які угоди. Від його імені угоди укладає його опікун.

У разі видужання або значного поліпшення здоров'я громадянина, визнаного  недієздатним, суд поновлює його в  дієздатності.

1.2. Юридичні особи 
Поняття та ознаки юридичної особи

Суб'єктами цивільних правовідносин поряд з громадянами є також юриди-чні особи. Хоча юридичні особи це не громадяни, але в їх створенні та функціонуванні беруть участь фізичні особи. Об'єднання фізичних осіб завжди передбачає досягнення якоїсь спільної мети. Кожна фізична особа, вступаючи до, об'єднання, передає йому частину своїх прав і обов'язків, в результаті чого об'єднання, яке бере на себе ці права і обов'язки, уособлює своїх засновників. Але однієї волі громадян для створення юридичної особи не достатньо. Потрібно, щоб новостворювана організація була належним чином зареєстрована державними органами. Цим підтверджується зацікавленість держави у створенні (виникненні) юридичних осіб.

Ще активнішу участь держава  бере в створенні, державних юридичних  осіб. Вони створюються з метою  найбільш ефективного і раціонального  використання державного майна. Зрозуміло, що держава, в особі її вищих органів влади і управління, не може управляти усіма належними їй ціннос-тями. Закріплюючи майно за окремими державними підприємствами, установами та організаціями, держава, як власник, дозволяє їм управляти цим майном, розпоряджатися грошовими коштами, вступати від свого імені в різні правовідносини, тобто надає їм статус суб'єктів цивільного права.

Існує кілька тлумачень феномена юридичної особи, які зводяться  до трьох головних. Це:

а) тлумачення юридичної особи як штучного утворення;

б) невизнання юридичної  особи як суб'єкта цивільних прав;

в) визнання юридичної особи  як повноцінного суб'єкта цивільних  прав⁷.

В ЦК України поняття та ознаки юридичної особи розкриваються  в ст. 23. 
Юридичними особами визнаються організації, які мають у власності, повному господарському віданні або оперативному управлінні відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачами і відповідачами в суді, арбітражному суді або в третейському суді⁸. Виходячи з цього визначення, можна виділити такі істотні ознаки юридичної особи:

а) організаційна єдність. Вона передбачає, що юридична особа належним чином організована, виступає як єдине ціле, має організаційну структуру й органи управління. Порядок організаційної структури юридичної особи встановлюється її статутом. Про організаційну єдність свідчать також найменування юридичної особи, місце її розташування; та інші атрибути організації; 
    б) майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності, повного господарського відання або бути в її оперативному управлінні. Слід мати на увазі, що майнова ві-докремленість передбачає дійсну відокремленість майна юридичної особи чи від майна її власників, чи від майна учасників або акціонерів, чи від майна інших організацій, у тому числі й того відомства, до якого входить юридична особа. Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети. Це може бути: вироблення продукції, культурно-освітня діяльність, досягнення творчих успіхів тощо. Мета юридичної особи повинна бути закріплена в її установчих документах (установчому договорі, статуті);

в) участь у цивільному обороті  від власного імені. Кожна юридична особа має індивідуальне найменування і може діяти лише від свого  імені: від свого імені вона набуває майнові і особисті немайнові права, несе обов'язки, вступає в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб'єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності; 
    г) здатність нести відповідальність. Юридична особа як суб'єкт цивільно-правових відносин повинна відповідати за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе обов'язків або відшкодовувати заподіяну її праців-никами шкоду іншим особам. Юридична особа відповідає по своїх зобов'язаннях належним їй майном, на яке може бути звернене стягнення. 
    д) здатність бути позивачем або відповідачем у суді, арбітражному чи третейському суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів з участю юридичних осіб регулюється цивільно-процесуальним правом.

Всі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов'язані між собою і повинні розглядатися в сукупності, взаємодії, хоча кожна з цих ознак виконує різну роль у визначенні функціональної діяльності юридичної особи. 
Здійснюючи функції суб'єкта цивільних правовідносин, юридична особа повинна мати й такі властивості, як правоздатність і дієздатність.

Правоздатність  юридичної особи

У порівнянні з правоздатністю і дієздатністю громадян правоздатність і дієздатність юридичної особи має свої особливості. У громадян спочатку виникає правоздатність і лише через деякий час, при досягненні повноліття (або раніше, за умови укладення шлюбу), дієздатність. Для юридичних осіб розрив у часі при виникненні правоздатності і дієздатності неможливий. Правоздатна, але не дієздатна юридична особа не могла б не тільки виконувати цивільні права і обов'язки, а була б неспроможною й набувати їх.

Правоздатність і дієздатність юридичних осіб виникає одночасно, що дає можливість законодавцеві  ототожнити терміни правоздатність і дієздатність юридичної особи  і говорити лише про правоздатність такої особи. 
Правоздатність юридичної особи виникає з моменту її державної реєстрації, а у випадках, передбачених законодавчими актами, - з моменту реєстрації статуту. Державна реєстрація юридичних осіб здійснюється у виконкомі місцевої ради народних депутатів чи в держадміністраціях. 
Всі громадяни мають рівну правоздатність. Юридичні особи такої рівності не мають. Кожна юридична особа має правоздатність, яка визначена в її статуті або передбачена законом. Тому інколи її називають спеціальною.

У рамках своєї правоздатності юридична особа може виконувати різні види діяльності, що не суперечать меті її створення і не заборонені законодавчими актами. Державні підприємства, наприклад, володіють, кори-стуються і розпоряджаються майном на правах повного господарського відання, а державні установи - на правах оперативного управління⁹.

Як і громадянин, юридична особа може бути обмежена в правах лише у випадках і порядку, передбачених законодавчими актами. Рішення про обмеження цивільних прав може бути оскаржено в суді чи арбітражному суді. 
    Цивільну правоздатність юридичної особи здійснюють її органи управління. Ці органи можуть бути єдиноначальними (директор, начальник) або колегіальними (правління, загальні збори). Можливі випадки поєднання єдиноначальних і колегіальних начал управління. Найчастіше це притаманно кооперативним організаціям. Вищим органом управління кооперативом є загальні збори. Керівний орган юридичної особи виражає її волю, тому його дії - це дії самої юридичної особи.

Розділ ІІ. Об’єкти цивільного права

Об'єкти цивільних прав і об'єкти цивільних правовідносин - поняття  тотожні.

У діалектико-матеріалістичній філософії  об'єкт визначається як зовнішній  протилежний суб'єкту предмет, на який спрямовані пізнання і дія суб'єкта. Проте прямолінійно застосовувати це філософське положення до правових, у тому числі й цивільних, відносин не можна. Інакше склалося б хибне уявлення, що правовідносини — це відношення між суб'єктом і об'єктом. Насправді ж правовідносини слід розглядати як відносини між суб'єктами з приводу того чи іншого об'єкта¹⁰. Вони складаються між особами щодо матеріального чи нематеріального блага для задоволення своїх потреб. Тому об'єктом цивільних прав (правовідносин) може бути те, заради чого суб'єкти вступають у відносини і на що спрямовані їхні суб'єктивні права та обов'язки з метою здійснення своїх законних прав та інтересів.

В юридичній літературі побутують  також інші визначення поняття об'єкта цивільних прав. Проте, на мою думку, вони різняться між собою в основному не за змістом, а лише за формою.

Об'єкти цивільних прав за цільовим призначенням та правовим режимом поділяються на такі види: речі, включаючи гроші, валютні цінності та цінні папери, інше майно, у тому числі майнові права, дії (роботи) та послуги, результати творчої діяльності, службова та комерційна таємниця, особисті немайнові блага, а також інші матеріальні та нематеріальні блага.

2.1. Речі як об'єкти цивільних прав

Класифікація  речей. Майно

Речі є основним видом об'єктів  цивільних прав. З погляду цивільного права, до них належать засоби виробництва, предмети споживання, предмети природи як у натуральному стані, так і створені людською працею, оскільки вони можуть служити для задоволення потреб людини. Речі, не придатні для такого задоволення, не можуть бути об'єктами права. Не можуть ними бути і речі, якими людина взагалі не володіє (наприклад, планети, невідкриті елементи природи тощо). Отже, під речами у цивільному праві мають на увазі всі предмети матеріального світу, які можуть задовольняти певні потреби людини і бути в її володінні.

Держава встановлює відповідні правила  поведінки людей стосовно тієї чи іншої речі. На цій основі виникає термін “правовий режим речей і майна”. Він є умовним (ніякого правового режиму речей насправді бути не може) і встановлюється не для речей, а для поведінки людей щодо тієї чи іншої речі (майна), зокрема щодо порядку володіння, користування, способів і меж розпорядження речами.

Речі, залежно від особливостей їх правового режиму, поділяються на такі види: засоби виробництва і предмети споживання, вилучені з цивільного обороту, обмежені в обороті або не вилучені з цивільного обороту; індивідуально визначені і родові; замінні і незамінні; споживні і не споживні; подільні і неподільні; головні і приналежності; плоди і доходи; гроші; валютні цінності та цінні папери, нерухомі та рухомі речі.

Засоби виробництва  і предмети споживання

Економічно такий поділ речей  застосовується у будь-якому суспільстві, оскільки жодне не може існувати, не створюючи предметів споживання за допомогою засобів виробництва  — основних і оборотних. До основних належать: будівлі, споруди, машини, устаткування, засоби транспорту і зв'язку. Вони використовуються багаторазово у виробничому процесі, поступово переносячи свою вартість на продукцію, що виробляється. Оборотними засобами є сировина, основні і допоміжні матеріали, паливо, запасні частини тощо. Предмети споживання — це речі, що використовуються безпосередньо людиною (продукти харчування, одяг, взуття, предмети побуту та ін.).

Юридичне значення такого економічного поділу речей полягає в тому, що ті чи інші засоби виробництва можуть бути тільки у відповідних суб'єктів цивільного права, які відповідно до закону можуть мати у власності чи користуванні лише певні об'єкти. Закон визначає порядок розпорядження і звернення стягнення на майно, яке належить до основних і оборотних засобів і предметів споживання. Дозволяючи кооперативну та індивідуальну трудову діяльність, держава також визначає, які засоби виробництва можуть бути на праві власності кооперативів і громадян, безпосередньо зв'язуючи це з характером дозволеної діяльності.