Співавторство та його види

Співавторство та його види

Авторське право на твір, створений у співавторстві, належить співавторам спільно, незалежно від того, становить такий твір одне нерозривне ціле чи складаєть­ся з частин, кожна з яких може мати й самостійне значення. Частина твору, створено­го у співавторстві, визнається такою, що має самостійне значення, якщо вона може бути використана незалежно від інших частин цього твору.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на створену ним частину твору, яка має самостійне значення.

Відносини між співавторами можуть бути визначені договором. У разі відсутнос­ті такого договору авторське право на твір здійснюється всіма співавторами спільно.

Будь-який результат творчої діяльності може бути створений не одним автором, а двома або декількома. Такий вид співучасті у створенні результату інтелектуальної влас­ності прийнято називати співавторством. ЦК виділяє два вида співавторства: нероздільне співавторство — коли неможливо виділити працю кожного з співавторів, і роздільне спі­вавторство — коли частини, які складають твір, чітко визначені і відомо, хто зі співавторів створив ту або іншу частину.

Для визначення співавторства і, відповідно, права авторства за особами, які беруть участь у створенні творчого результату, необхідні певні умови:

а) має бути творчий резуль­тат, створений спільною творчою працею співавторів, він повинен бути єдиним цілим, тобто таким, який не може існувати без складових частин як ціле;

б) повинна бути спільна творча праця співавторів (технічна допомога не є співавторством);

в) результат творчої інтелектуальної праці співавторів повинен бути об'єктивно виражений у знаках, звуках, зображений у будь-якій іншій формі, яка є можливою для сприйняття, оскільки, не закрі­пивши свою творчість на об'єктах матеріального світу, жоден з авторів не зможе довести, що цей твір є саме його інтелектуальною діяльністю, у зв'язку із нестійкістю усної форми вираження інформації і з її можливим спотворенням;

г) повинна бути угода про спільну працю. Законодавство не передбачає обов'язкової письмової процедури оформлення угоди між співавторами, воно може бути і усним. Відсутність же такої угоди не дає підстав вва­жати, що спільна діяльність авторів є співавторством;

д) при роздільному співавторстві кожний з співавторів зберігає авторське право на свою частину, однак він є і співавтором всього результату творчої діяльності;

є) співавторство повинне бути добровільним.

Від співавторства слід відрізняти співробітництво, за яким кілька авторів беруть участь у створенні колективної праці за завдан­ням певної організації. Ця колективна праця не є єдиним цілим. Авторське право на колективний твір належить юридичній особі.

Не визнається співавтором, а отже, і суб'єктом авторського права і той, хто надавав авторові технічну допомогу (друкарки, креслярі, стенографісти тощо).

Працівники вищих навчальних закладів, науково-дослідних установ, підприємств та інших організацій часто створюють тво­ри у порядку виконання службових обов'язків чи службового завдання. У цих випадках особисті немайнові права належать тільки авторам зазначених творів. Виключне право на викорис­тання твору належить особі, з якою автор перебуває у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено догово­ром. Виключне право на використання твору охоплює усі май­нові права автора. Отже, усі вони належать роботодавцю, але за таких умов: 1) твір створено за договором між автором і робото­давцем, тобто не на підставі трудового договору (контракту), а саме на підставі договору між автором і роботодавцем про ство­рення твору; 2) автор працює у роботодавця за наймом, тобто за трудовим договором (контрактом) (ст.20 Закону про авторське право).

Розмір авторської винагороди за створення і використання твору, створеного за договором з автором, який працює за най­мом, та порядок її виплати встановлюється у договорі між авто­ром і роботодавцем.

Суб'єктом похідного авторського права може стати будь-яка фізична чи юридична особа, до якої авторське право перейшло на підставі цивільної угоди відповідно до статті 27 Закону про авторське право. Крім того, авторське право може перейти від автора чи іншої особи, яка має авторське право, до інших фізич­них та юридичних осіб або до держави в порядку спадкування (ст.25 Закону про авторське право). Спадкоємці мають право захищати авторство на твір і протидіяти перекрученню, спотво­ренню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому пося­ганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.

Відповідно до статті 24 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 50 років після його смерті. Проте із загального правила цією самою статтею передбачено винятки: 1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 50 років після смерті останнього співавтора; 2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 50 років після їх реабілітації; 3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах ЗО років після смерті, діє протягом 50 років від дати опублікування твору; 4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське право діє протягом 50 років від дати обнародування.

В усіх зазначених випадках чинність авторського права почи­нається з 1 січня року, наступного за роком, в якому мали місце зазначені юридичні факти.

Право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекручен­ню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстрокове.

Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним над­банням.

Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської вина­городи. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають збері­гатися право авторства, право на ім'я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а та­кож будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора.

Кабінету Міністрів України надано право встановлювати ви­плати спеціальних відрахувань за використання на території Ук­раїни творів, які стали надбанням суспільства.

У відповідності зі ст. 428 ЦК співавтори можуть врегулювати свої правовідношення за допомогою договору. Сторони такого договору можуть визначити, які права і в якому обсязі здійснює кожний з суб'єктів правовідносин інтелектуальної власності. Якщо ж спів­автори не уклали такий договір або ж не досягай згоди з приводу істотних умов договору, в такому разі право інтелектуальної власності здійснюється ними спільно. Це означає, що кожний з таких суб'єктів не може самостійно розпоряджуватися жодним з майнових або немайнових прав інтелектуальної власності без згоди іншого співавтора. Вони беруть участь в управлінні правом інтелектуальної власності, мають право на винагороду, але й несуть витрати, пов'язані із здійсненням права інтелектуальної власності. Винагорода за використання твору, створеного у співавторстві, належить співавторам у рівних частках, якщо в угоді між ними не передбачається інше. При роздільному співавтор­стві винагорода за використання твору визначається угодою між ними. Якщо такої угоди немає, то розмір винагороди визначається відповідно до частки твору, створеного конкрет­ним співавтором.

Проте співавтори можуть домовитися й про інший розподіл винагороди за використання твору, створеного спільною творчою працею. При нерозривному співавторстві спільний твір, створений спільною творчою працею кількох співавторів, використовується ними за згодою усіх співавторів. При відсутності такої згоди спір розв'язується судом. При роздільному співавторстві кожен із співавторів має право використовувати свою частину твору самостійно на свій розсуд, якщо інше не передбачено угодою між співавторами.

Згідно із ч. 3 ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» співавторство виникає при інтерв'юванні. Однак зазначена норма має певні суперечності із законами, що регулюють діяльність ЗМІ. Згідно зі ст. 26 Закону України «Про друковані засоби масової інформації» журналіст має певні права та обов'язки, які захищають його від перешкоджан­ня його професійної діяльності та втручання в його творчий процес. Однак положення ст. 13 Закону України «Про авторське право і суміжні права» відносить особу, що бере ін­терв'ю, та особу, що дає інтерв'ю, до співавторів, що зобов'язує журналіста публікувати інтерв'ю лише за згодою особи, що його дає, і надає цій особі право вимагати половину гонорару від журналіста, якщо угодою не передбачене інше.