Проблеми правової системи України у сфері захисту основних прав і свобод людини і громадянина

5

Білоцерковець Н.     Проблеми правової системи України у сфері захисту основних прав і свобод людини і громадянина

Актуальність проблеми захисту прав людини сьогодні

Проблема прав людини стала особливо актуальною після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік, коли перед Україною постало завдання реформувати свою правову систему, відкинувши неприйнятні догми радянського права та взявши за основу захист прав людини в побудові нового державного режиму. В 1989 році Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини, в 1997 році ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод. Але після цього проблема прав людини не втратила ні своєї актуальності, ні значущості. Адже, відповідно до чинного законодавства, Україна спрямовує свою політику в напрямі інтеграції до Європейського Союзу (далі ЄС). Проте, як нам відомо, для вступу до ЄС держава повинна  відповідати так званим Копенганським критеріям, головною вимогою яких є дотримання принципів демократії, свободи і пошани прав людини. У зв'язку з цим тема прав людини є актуальною у практичних та теоретичних аспектах.

Розвиток прав і свобод у світі через призму історії

У 1948 році Генеральною Асамблеєю ООН була прийнята Загальна декларація прав людини. Саме у ній закладено основи побудови системи міжнародних стандартів прав людини. Наступним кроком світової спільноти до демократії стало прийняття міжнародних документів, зокрема, Міжнародного пакту про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права, а також регіональних угод як-от Конвенція про захист прав людини і основних свобод 1950 р., Європейська конвенція про запобігання катуванням чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, Рамкова конвенція про захист прав національних меншин тощо. Принципово важливою, на мою думку, є ратифікація Україною Європейської конвенції про компенсацію збитків жертвам насильницьких злочинів, а в майбутньому – Факультативного протоколу до Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права.

Важливим досягненням світових організацій, зокрема ООН, було створення спеціальних органів, які контролюють виконання зобов’язань, які були взяті різними державами, наприклад, конвенційні комітети ООН, Рада з прав людини ООН, а також інститут омбудсмана, який діє в більш ніж 100 країнах світу.

Хоч наша держава є учасницею більш ніж 300 угод та конвенцій різних міжнародних організацій, але, на жаль, ці стандарти не дотримуються в Україні так, як, можливо, хотілося б кожному з нас. Цей висновок можна зробити з того факту, що велика кількість зауважень і рекомендацій органів ООН є справді об’єктивними та справедливими. Цю ситуацію погіршує те, що ці рекомендації майже ніколи не оприлюднювалися. Тому я хотів би привернути увагу до проблемних моментів стану дотримання Україною міжнародних стандартів у галузі прав і свобод людини.

Стан дотримання Україною міжнародних стандартів в галузі прав людини.

      Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права. Коли наша держава перейшла до нової форми організації економіки після проголошення незалежної держави, то збільшився рівень бідності населення, особливо інвалідів, пенсіонерів, селян. А бідність є порушенням прав людини тому, що через неї унеможливлюється реалізація всіх інших прав. Держава не забезпечує більшість працівників такими заробітними платами, які могли б забезпечити мінімальні потреби їх сімей. Ми є свідками високого рівня виробничого травматизму, що говорить про порушення права кожного на умови праці.

      Міжнародний пакт про громадянські і політичні права. В цьому питанні найважливішою залишається проблема забезпечення права громадян на справедливий суд і виконання судових рішень. В нашій державі практично відсутня безоплатна правова допомога соціально незахищеним громадянам як у кримінальних, так і в цивільних та адміністративних справах. Як наслідок, найбідніші прошарки не можуть захистити свої права. Тому Україні необхідно внести доповнення в закон «Про безоплатну правову допомогу». В Україні під загрозою зараз знаходиться реалізація принципу незалежності суддів та судової влади загалом. Наприклад, ліквідація Окружного адміністративного суду є свідченням порушення принципу незалежності суддів. На мою думку, доцільніше було створити ще один окружний адміністративний суд, юрисдикція якого поширюватиметься на м. Київ. Безперечно, потрібно звернути увагу на зауваження «Венеціанської комісії» стосовно деяких положень Закону «Про судоустрій та статус суддів». Адже суди – це органи, які безпосередньо займаються тим, що захищають права осіб. Комісія наголосила на тому, що зараз відбувається значне зменшення ролі Верховного Суду України в судовій системі нашої держави. Це, в першу чергу, фізичне витіснення його з судової системи шляхом неправомірної передачі приміщень Верховного Суду України Вищому спеціалізованому суду з розгляду цивільних і кримінальних справ. Тобто, Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ був розміщений в приміщеннях, де зараз розташовані судові палати по цивільним і кримінальним справам Верховного Суду України.

      Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації. Попри вдосконалення законодавства України у цій сфері, в суспільстві проявляються тенденції щодо проявів ксенофобії, релігійної, расової нетерпимості. В цьому випадку факти скажуть за мене: у 2007 році жертвами нападів на расовому ґрунті стали 94 іноземці, у 2008 – 76 нападів.

      Конвенція ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок. У 2005 році було ухвалено Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» та видано Указ Президента України «Про вдосконалення роботи центральних і місцевих органів виконавчої влади щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків». Треба звернути увагу на те, що багато жінок нині працює за кордоном на різного роду допоміжних роботах, залишаючи власні сім’ї. Це говорить про те, що держава не забезпечує жінок гідними умовами праці, порушуючи цим їх права. Сьогодні науковці констатують порушення принципу рівності між жінками й чоловіками в доступі до соціального розподілу. На це вказує економічне становище жінок, яке є гіршим за становище чоловіків, наявна фемінізація бідності. Потрібно наголосити на тому, що в суспільстві зберігаються прояви прямої та непрямої дискримінації жінок. Це стосується рівня оплати праці у галузях, де домінує праця жінок, високого рівня безробіття серед жінок старшого віку, істотна диспропорція участі жінок в органах державної влади на керівних посадах. Але існує також проблема захисту прав чоловіків. В Україні середня тривалість життя чоловіків на 12 років менша, ніж жінок. Чоловіки частіше зазнають трудового каліцтва, стають жертвами нещасних випадків. Виправити таку ситуацію може створення досконалішого законодавства, орієнтованого на розв’язання практичних гендерних проблем, законодавче визначення всього спектра прав та можливостей, які містить поняття «гендерна рівність» Держава повинна мати таку правову систему, щоб запобігати зайвій диференціації суспільства, щоб не допустити гострих соціальних конфліктів.

Забезпечення конституційних прав громадян в Україні.

А зараз я хотів би звернути увагу на дотримання та забезпечення державою прав і свобод громадян, які власне зазначені в Основному законі нашої держави.

            Конституція України та політичні права громадян. Я б хотів наголосити на потребі вдосконалення законодавства у сфері участі громадян у формуванні та реалізації державної політики, адже згідно зі статтею 38 Конституції України, це є їх невід’ємним правом. Так, чинний Закон України «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» не відповідає Конституції України, оскільки окремі його норми звужують права і свободи громадян у проведенні референдуму. Я переконаний, що вдосконалення законодавства про всеукраїнський референдум сприятиме формуванню дієвих юридичних механізмів реалізації народного суверенітету та утвердження конституційного режиму референдної демократії.

      Конституція України і право на працю. В статті 43 Конституції України чітко вказано: «Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю». Але цей запис не означає, що держава зобов’язується перед своїми громадянами надати їм гарантовану роботу. Держава надає умови роботи, а гарантовану роботу конкретному громадянинові ніхто не зобов’язаний давати. В Україні зараз без роботи опинилися мільйони висококваліфікованих фахівців. Станом на 2009 рік в Україні зареєстровано майже 3 мільйони безробітних. Тисячі молодих людей з дипломами про вищу освіту не можуть знайти роботу за фахом. Держава віддала у приватну власність тисячі підприємств, але очікуваного результату це не принесло, бо ці підприємства не забезпечують роботою мільйони людей.

      Конституція України і право на житло. Згідно зі статтею 47, держава створює умови, за яких кожен громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність чи взяти в оренду. Але для того, щоб держава забезпечувала це конституційне право, вона повинна мати державний житловий фонд, за найнижчими цінами відпускати будівельні матеріали, давати під низькі відсотки кредит у банку тощо. Наша держава такої можливості не має, адже суспільне виробництво в нашій країні переважно приватне, і яким чином держава може змусити приватний банк давати кредит під низький відсоток?

Висновок

Отже, ми звертаємо увагу на те, що дія права, яку можна розглядати насамперед як встановлені та захищені групи прав та свобод людини, як фактичну реалізацію права, здатність здійснювати свої функції, не функціонує в нашому суспільстві такою мірою, щоб його можна було назвати справді правовим. Далеко не кожен громадянин почуває себе захищеним, не завжди наявна гарантованість прав та законних інтересів чи безсумнівна дія механізмів щодо впровадження правового порядку в усіх сферах суспільного життя. Тож давайте будемо разом досліджувати ці проблеми, висвітлювати їх та шукати ефективні шляхи їх вирішення.