Принцип справедливості, добросовісності та розумності у судовій практиці

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

                Кафедра: Цивільного права

 

 

                                        Індивідуальна робота

                                          на тему:

“Принцип справедливості, добросовісності та розумності у судовій практиці ”

 

 

 

 

 

                                      

                                       

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2012

Вступ

Цивільний кодекс України визнав добросовісність,справедливість та розумність загальними засадами цивільного законодавства. Більше того в ньому визначено, що зобов’язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Через призму природних принципів справедливості, добросовісності і розумності має оцінюватися і тлумачитися все позитивне і природне право і наслідки його застосування. Враховуючи принципову новизну зазначених категорій для цивільного

законодавства України, наразі дуже актуальними є як теоретичний  аналіз понять,правової природи та змісту добросовісності,справедливості та розумності, так і пошук ефективних шляхів їх правозастосування. На жаль, відчутний брак  ґрунтовних наукових досліджень з цих питань становить значну перешкоду на шляху практичного застосування цих принципів, в тому числі – у судовій практиці

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Судова практика застосування принципу добросовісності у вирішенні договірних спорів

     Деякі дослідники вказують на те, що основними функціями, через які реалізується принцип добросовісності на стадії виконання договірних зобов’язань, є функції тлумачення і доповнення договору. Адже для правильного виконання договірних зобов’язань часто є необхідним з’ясування та розуміння дійсного їхнього змісту, тобто тлумачення договірних умов сторонами та судом.  У міжнародному праві одним із основних принципів, якими керується суд при тлумаченні міжнародного договору, є принцип добросовісності. До того ж добросовісність тлумачення розуміється як «чесність, відсутність бажання обманути контрагента, намагання встановити істинний зміст міжнародного договору». Використання принципу добросовісності при тлумаченні договірних умов і, відповідно, при вирішенні питання про дотримання сторонами вимог добросовісності при виконанні договору, є одним із найбільш актуальних питань, які необхідно вирішити для створення достатніх передумов для практичного застосування цього принципу в судовій практиці. Принцип добросовісного виконання зобов’язань став основою для однієї з тенденцій в розвитку судової практики в країнах континентальної системи права. Ця тенденція, направлена на доповнення деяких прогалин оферти, найбільш чітко просліджується відносно укладених договорів, до виконання яких сторони вже приступили і вже частково виконали, але в процесі виконання виявилась прогалина в оферті. Суди почали намагатися зберегти такі договори і створити умови для їх належного виконання, використовуючи для цього критерії добросовісності та розумності.

      Слід зазначити, що українська судова практика іде аналогічним шляхом, у випадках необхідності визнаючи договори укладеними, та такими, що були виконані добросовісною стороною, виходячи з загальних засад цивільного законодавства. У контексті аналізу судової практики окрему увагу привертає постанова Вищого господарського суду України (далі – ВГСУ) у справі, яка розглядалась у 2003 році, тобто ще до прийняття нового ЦК України, але в якій суд фактично застосував засади добросовісності до договірного спору, що виник з правовідносин спільної діяльності. Попри те, що судова практика України вже була збагачена рішеннями з договірних спорів, при винесенні яких важливу роль відіграв принцип добросовісності, застосування цього принципу при судовому тлумаченні положень нормативних актів та договорів ще не можна визнати поширеним. Водночас процес «освоєння» суддями норм цивільного законодавства щодо добросовісності у договірних зобов’язаннях має певну позитивну тенденцію. Зокрема визначальним є той факт, що посилання на принцип добросовісності було використане Конституційним Судом України при винесенні відомого рішення у справі «про охоронюваний законом інтерес. Так, поняття «охоронюваний законом інтерес»,  що вживається в ч. 1 ст. 4 ЦПК України, було визначено Конституційним Судом як «прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об’єктивного і прямо не опосередкований у суб’єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об’єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загально правовим засадам». Фактично у цьому рішенні Суд визначив, що добросовісність, як загально правовий принцип, є одним з критеріїв для визначення того, чи є будь-який інтерес «охоронюваним законом», тобто самостійним об’єктом судового захисту. Важливість такого висновку для розвитку принципу добросовісності в судовій практиці важно переоцінити, оскільки тепер суди України, розглядаючи будь-який спір, в якому заявлено про порушення охоронюваного законом інтересу (зокрема інтересу, охоронюваного актом цивільного законодавства), фактично зобов’язані на підставі рішення Конституційного Суду аналізувати питання про те, чи направлений такий інтерес на задоволення індивідуальних і колективних потреб, які, в тому числі, мають не суперечити принципу добросовісності. З огляну на наведене вище, завдання інтеграції принципу добросовісності в договірну судову практику є актуальним та невідкладним завданням судочинства.

    З огляду на наведене вище, завдання інтеграції принципу добросовісності в договірну судову практику є актуальним та невідкладним завданням судочинства. Однак, такий процес не варто прискорювати штучно і надалі він повинен розвиватись еволюційно. Цей розвиток має обумовлюватися двома факторами: відповідними науковими доробками та активною поведінкою учасників договірних спорів, в яких вони мають, в тому числі, обґрунтувати свої позиції у справі з посиланнями на вимоги добросовісності і пропонувати суду власні обґрунтовані погляди на застосування цих вимог у договірних правовідносинах.

 

2. Принцип справедливості та розумності у судовій практиці

    По-різному  ці принципи трактують і різні наукові школи. Подібне значною мірою ускладнює застосування цих  принципів як правових, особливо у судовій практиці. У господарському обороті та комерційних відносинах ці принципи розглядаються як елемент ділової етики. Тут слід орієнтуватись на усталені правила поведінки, частина з яких кодифікована у корпоративні кодекси честі, принципи корпоративного управління тощо.

   Застосування принципу справедливості ускладнюється також за умов відсутності єдності у суспільстві, наявності конфліктів між окремими соціальними групами, появи такого поняття, як “колективний егоїзм” тощо. Справедливість входить до поняття права. Ця теза у сучасній філософії права трансформується таким чином: лише право є справедливим. Правова справедливість є критерієм справедливості у загальному розумінні цього поняття.

    З урахуванням вищевикладеного на особливу увагу заслуговує практика Вищого господарського суду України у справах, де принцип справедливості застосовувалось судами, як правова категорія.

    Принцип справедливості – здійсненне правосуддя у цивільних справах нерозривно пов’язані з ідеєю справедливості, одним із завдань цивільного судочинства є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ. Правосуддя повинно здійснюватись на законних ним підставах і суд повинен приймати правильні рішення які відповідають істині та закону. З позицій природного права справедливість - це застосування моральних вимог як вимог правових до актів цивільного законодавства, це поняття про належне, яке відповідає розумінню сутності людини і її прав. Дуже часто справедливість розуміють як рівність пропорцій, або як концепцію пропорційності обраних засобів поставленій меті.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

Таким чином, норми закону про добросовісність,розумність та справедливість, наукові та процесуальні джерела, мають слугувати основою для прямого застосування судами засад добросовісності,справедливості при тлумаченні нормативних актів, договорів та винесенні заснованих на цьому принципі рішень. Загальні принципи права, засади цивільного законодавства поступово стають у судовій практиці нормами прямої дії. В України дуже актуальними є як теоретичний аналіз понять,правової природи та змісту добросовісності,справедливості та розумності, так і пошук ефективних шляхів їх правозастосування.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1. Конституція України від 28.06.1996 року;
2. Цивільний кодекс України від 22.12.2011 року // ВВРУ. – 2011;
3. Цивільний процесуальний кодекс України від 20.12.2011 року // ВВРУ.-2011;
4. Гонта Артем, «принцип справедливості в судовій практиці», Юр. Вісник,2010р.-17,ст.10;
5. Павленко Д.,«Судова практика застосування принципів добросовісності та справедливості при розгляді судових справ», Право України,1998 р.-4,ст.67-69;