Правовий режим майна суб'єктів господарювання

 

ПРАВОВИЙ  РЕЖИМ МАЙНА СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ 

1. Правовий  режим майна суб'єктів господарювання
2. Правовий режим майна об’єднання підприємств, та господарських товариств
3. Інші підстави виникнення майнових прав
4. Майнове положення і облік майна суб'єкта господарювання
5. Гарантії та захист майнових прав суб'єктів господарювання

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Правовий  режим майна суб'єктів  господарювання 

       Підприємницька  діяльність громадян та юридичних осіб здійснюється в певних організаційно-правових формах і за порядком, який встановлено законодавством України. Домінуюче місце серед організаційно-правових форм підприємництва належить підприємству. Всі основі нормативні акти, які приймаються щодо підприємництва, виключно правового положення підприємства. В більшості правових систем поняття “підприємство” визначає певний майновий комплекс, тобто суб’єкт та об’єкт цивільних правовідносин. За українським законодавством підприємництво – це не тільки майновий комплекс, а й юридична особа. Так, ст. 62 Господарського кодексу України визначає: підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку.

      Підприємство  має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки у банках, печатку зі своїм найменуванням, а промислове підприємство – також товарний знак. Підприємство для власної діяльності має необхідне майно – основні та обігові кошти, інші цінності, які належать йому на певних правових засадах – на праві власності або на праві певного господарського відання. Майно підприємства економічно та юридично, як правило, відмежоване від майна власника підприємства і закріплене за підприємством як самостійним суб’єктом права.

      Майно, що є державною власністю і закріплене за державним підприємством, належить йому на праві повного господарського відання. Здійснюючи право повного господарського відання, державне підприємство володіє, користується та розпоряджається зазначеним майном на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству чи статуту підприємства. 

       Відчуження  від держави засобів виробництва, що є державною власністю і  закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурсних засадах у порядку, що визначається Фондом державного майна України. Одержані в результаті відчуження зазначеного майна кошти направляються виключно на інвестиції.

      Відповідно  до ст. 66 Господарського кодексу України  та ст. 102 Цивільного кодексу України  в установчому акті підприємства визначається майно, яке повинно передаватись йому після реєстрації.

       Основу  правового режиму майна суб'єктів  господарювання, на якому базується  їхня господарська діяльність, складають  право власності та інші речові права: право господарського ведення, оперативного управління, а також оперативного використання майна. Господарська діяльність може здійснюватися і на основі інших речових прав (права володіння, користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.

       Майнові права та майнові обов'язки суб'єкта господарювання можуть виникати:

- з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать;

- з актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у випадках, передбачених законом;

-  внаслідок створення та придбання майна з підстав, не заборонених законом;

-  внаслідок заподіяння шкоди іншій особі, придбання або збереження майна за рахунок іншої особи без достатніх підстав;

-  внаслідок порушення вимог закону при здійсненні господарської діяльності;

- з інших обставин, з якими закон пов'язує виникнення майнових прав та обов'язків суб'єктів господарювання.

      Право на майно, що підлягає державній реєстрації, виникає з дня реєстрації цього  майна або відповідних прав на нього, якщо інше не встановлено законом.  

      Цей перелік не є вичерпним, оскільки стосунки у сфері господарського обороту відрізняються численністю  і різноманітністю.

Аналіз  господарських зобов'язань свідчить про те, що головне місце серед  підстав виникнення цих зобов'язань належить господарському договору. Господарські зобов'язання виникають як з господарських договорів, укладених на підставі державного замовлення або іншого управлінського акту, так і з договорів, що укладаються на розсуд учасників господарських стосунків.

      Відповідно  до ч. 1 ст. 179 Господарського кодексу  України майново-господарські зобов'язання, що виникають між суб'єктами господарювання або суб'єктами господарювання і  негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли вони мають право погоджувати на власний розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству. Це відповідає загальним принципам госпо-дарювання, закріпленим у ст. 6 ГКУ, як-от: свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом; вільний рух капіталів, товарів і послуг на території України; заборона незаконного втручання органів державної влади і органів місцевого самоврядування, їх посадовців у господарські стосунки.

      Сторони можуть визначати зміст договору на основі зразкового або типового договору. Слід зазначити, що використання зразкового договору рекомендується суб'єктам господарювання при укладенні ними договорів, при цьому сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені зразковим договором, чи доповнювати його зміст.

      У деяких випадках майнові права і  обов'язки можуть виникати за управлінськими актами, які приймаються уповноваженими органами відповідно до їхньої компетенції. Часто основою виникнення майнових прав і обов'язків виступає і складний юридичний склад, що передбачає управлінський акт і укладений на його основі правочин. 

Правовий  режим майна об’єднання підприємств, та господарських товариств 

       Об’єднання  підприємств є юридичними особами  і діють на підставі договору або  статуту, який затверджується їх засновником. Підприємства, які входять до складу об’єднань, зберігають за собою статус юридичної особи і не змінюють форми власності. Об’єднання не відповідають за зобов’язаннями підприємств, що входять до його складу, і навпаки, підприємства-члени об’єднань несуть субсидіарну відповідальність за зобов’язаннями останніх, тобто, якщо об’єднання не в змозі виконати свої зобов’язання, то їх виконують підприємства-засновники. Умови, розміри та порядок такої відповідальності визначають в межах внеску кожного із засновників у статутних фондах.

      Об’єднання  створюються для спільного вирішення завдань, що стоять перед його учасниками, підвищення ефективності використання матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Вони в межах делегованих її повноважень можуть від свого імені укладати договори, користуватися послугами кредитно-банківських установ, здійснювати експортно-імпортні операції, а також проводити операції на фондовому ринку.

       Об’єднання  здійснює право володіння, використання, розпорядження закріпленим за ним  майном, до складу якого відноситься  також майно, передане об’єднанню підприємствами-засновниками. Майном об’єднання ст. 123 Господарського кодексу України визначає: Основні фонди і обігові кошти, передані підприємствами на баланс об’єднання. Майно, набуте об’єднанням в результаті господарської діяльності. Майно створених об’єднанням підприємств. Майно об’єднання є колективною власністю, право частки в ньому належить членам об’єднанням. Майно членів об’єднання не входить до складу майна об’єднання. Члени об’єднання не відповідають за загальне майно об’єднання. При припиненні діяльності об’єднання майно, яке залишилося, розподіляється між його членами. 

      Об’єднання  створюються підприємствами-ініціаторами шляхом укладання відповідного договору. Господарські об’єднання державних  підприємств можуть створюватись з  ініціативи і за рішенням КМ України.

      Об’єднання  ліквідовуються за рішенням підприємств, які входять до його складу, або  за рішенням господарського суду. Ліквідація об’єднання здійснюється у такому ж порядку, що і ліквідація підприємств.

      Серед організаційно-правових форм підприємництва визначне місце належить господарським товариствам, діяльність яких регулюється ст. 80 Господарського кодексу України. Відповідно до цього закону господарські товариства – це підприємства, установи і організації, створені на засадах договору юридичними і фізичними особами шляхом об’єднання їх майна і підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Всі господарські товариства наділяються правом юридичної особи з дня державної реєстрації.

      Законом передбачені такі види господарських  товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні та командитні.

      Засновниками  господарських товариств можуть бути підприємства, установи, організації, фізичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи й міжнародні організації. Установчі документи господарських товариств залежать від їх виду. Одні з господарських товариств можуть діяти на підставі засновницького договору, інші – договору і статуту. В установчих документах, незалежно від виду товариства, по­винно бути вказано найменування товариства, в якому й зазначається його вид.

      Особливості правового статусу господарських  організацій залежить від їх виду та організаційної форми. При заснуванні господарської організації вибір  організаційної форми залежить від засновника чи засновників. Вибрана організаційна форма закрі­плюється при державній реєстрації конкретного виду підприємства, господарського товариства чи іншої господарської організації. Як правило, при цьому утворюється юридична особа, яка і виступає в господарському обігу як самостійний суб’єкт майнових відносин. 

Господарське  товариство характеризується складною майновою і фінансовою структурою, яка являє собою врегульовані правом відносини вкладників та учасників  товариства щодо випуску, обліку, розподілу його майна. Статтею 87 Господарського кодексу України майном товариств визначається: основні фонди, обігові кошти та інші матеріальні активи.

      Юридично-технічною  формою, що відображає майновий стан товариства, є самостійний баланс.

      Перетворення державного майна у колективне на підставі спільного рішення трудового колективу і уповноваженого державного органу про    випуск акцій на всю вартість майна підприємства. Рішення про продаж акцій такого товариства приймає орган приватизації. Засновники визначають в установчих документах види вкладів до статутного фонду та власні майнові права. Стаття 80 Господарського кодексу України передбачені джерелами майна господарського товариства:

Вклади  учасників засновників товариства.

Майно, передане йому учасниками товариства.

Продукція, виробленоатовариством в результаті господарської діяльності.

Одержані  доходи.

Інше  майно, набуте на підставі, що не заборонені законом.

      Вкладом до статутного капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні  папери, інші речі або майно чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

      Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників  товариства, а у випадках, встановлених законом, вона підлягає незалежній екс­пертній оцінці.

      Майнова і фінансова структура акціонерного товариства становить собою врегульовані правом відносини щодо об’єднання вкладів засновників та учасників  у статутний фонд то­вариства  як колективну власність акціонерів щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

      Правові основи майнових відносин в акціонерному товаристві загалом врегульовані законом  “Про власність”, який визначає товариство суб’єктом права колективної  власності, а його майно – об’єктами права колективної власності, а також встановлює підстави виникнення права зазначеної колективної власності. Поняття майна акціонерного товариства використовується, зокрема, в ст. 24 закону “Про господарські товариства”, відповідно до якої товариство “несе відповідальність за зобов’язаннями тільки майном товариства”.