Право власості

Всі види власності  недержавних юридичних осіб віднесені  згідно із Законом України “Про власність” до колективної форми  власності.

Перелік майнових об’єктів, джерела формування власності юридичних осіб передбачені в Законах України “Про власність”, “Про господарські товариства”, “Про споживчу кооперацію”, “Про сільськогосподарську кооперацію” “Про об’єднання громадян” та інших.

5. Загальні умови виникнення  права приватної власності у громадян

Для виникнення у громадян права приватної власності на те чи інше майно необхідні певні  юридичні факти, які в правовому  значенні виступають в якості юридичної  підстави виникнення права власності. Подібні юридичні підстави необхідні  для виникнення права власності також у інших її суб’єктів, але повного їх співпадання може не бути. Наприклад, державна власність може виникнути внаслідок конфіскації майна за скоєний особою злочин. Звичайно за такою підставою не набувають права власності громадяни або юридичні особи. 1 такі випадки не поодинокі. Тому правомірним можна вважати поділ підстав виникнення права власності на універсальні (загальні) і спеціальні.

Значна частина юридичних  фактів може служити юридичною підставою  як виникнення права власності, так і його припинення. Наприклад, укладення договору купівлі-продажу тягне за собою припинення права власності у продавця і одночасне виникнення його у покупця. Але в практиці так буває не завжди. Так, створення громадянином власними зусиллями і з власних матеріалів скульптури, картини, іншої речі призводить лише до виникнення права власності.

В ст.12 «Підстави виникнення права приватної власності» Закону України «Про власність» записано:

1. Праця громадян є  основою створення і примноження  їх власності.

2. Громадянин набуває  права власності на доходи  від участі в суспільному виробництві,  індивідуальної праці, підприємницької  діяльності, вкладення коштів у  кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане  внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

В Законі «Про власність  в СРСР» також містилася подібна  норма, але з певними редакційними і структурними особливостями. Сформульована  вона в пп.1, 5 ст.6 «Загальні положення  про власність громадян» Закону. Власність громадян, зазначається в ньому, створюється і примножується за рахунок їхніх трудових доходів від участі в суспільному виробництві, від ведення власного господарства і доходів від коштів, вкладених у кредитні установи, акції та інші цінні папери, набуття майна у спадщину і на інших підставах, які допускаються законом (п.1). Право успадкування майна громадян визнається і охороняється законом (п.5).

Умови припинення права власносні

Підставами  припинення права власності є  юридичні фактиз якими закон пов'язує ліквідацію права власності взагалі або перехід його до іншої особи. При цьому одні й ті ж юридичні факти можуть одночасно бути підставами припинення права власності у однієї особи й підставами виникнення права власності у іншої. Наприклад, договір купівлі-продажу є підставою припинення права власності у продавця І підставою виникнення права власності у покупця.

Глава 25 ЦК визначає підстави припинення права власності  Відповідно до ст.346 ЦК право власності  припиняється у разі:

1) відчуження  власником свого майна;

2) відмови  власника від права власності; 

3) припинення  права власності на майно, яке  за законом не може належати  цій особі; 

4) знищення  майна; 

5) викупу пам'яток  історії та культури;

6) викупу земельної  ділянки у зв'язку із суспільною необхідністю,

7) викупу нерухомого  майна у зв'язку з викупом  з метою суспільної необхідності  земельної ділянки, на якій  воно розміщене, 

8) звернення  стягнення на майно за зобов'язаннями  власника,

9) реквізиції;

10) конфіскації. 

Слід звернути увагу на те, що наведений перелік не є вичерпним. Згідно з ч.2 ст.346 ЦК право власності може бути припинене також у інших випадках, встановлених законом. До них належить, наприклад, придбання майна проти волі власника добросовісним набувачем (ст.388 ЦК), смерть власника (ст. 1216 ЦК).

Залежно від  значення волі власника усі підстави припинення права власності можна  поділити на дві групи:

1) припинення  права власності з волі власника;

2) припинення  права власності незалежно від  волі власника.

Припинення  права власності з волі власника найчастіше відбувається внаслідок передачі цього права іншій особі на підставі правочинів (договорів купівлі-продажу, дарування тощо). Можливі також знищення речі власником (шляхом її споживання, переробки в іншу річ, фізичної ліквідації) і безадресна відмова від права власності на майно (дерелікція).

Припинення  права власності незалежно від  волі власника може бути двох різновидів:

а) припинення права власності з об'єктивних причин (загибель речі, загублення речі власником; сплив строку набувальної давності);

б) припинення права власності внаслідок волевиявлення  інших суб'єктів права (примусовий викуп майна, звернення стягнення  на нього за зобов'язаннями власника, реквізиція, конфіскація тощо). При  цьому слід дотримуватися положення Конституції: "Ніхто не може бути протиправне позбавлений права власності" (ст.41).

Відчуження  власником свого майна поряд  із знищенням речі внаслідок її споживання є однією з найтиповіших для приватного

права підстав  припинення права власності. У цьому разі власник шляхом свого волевиявлення реалізує правомочність розпорядження річчю, тобто визначає її подальшу юридичну долю.

 

Висновки

Правове врегулювання економічних відносин власності  породжує утворення права власності, за допомогою якого стверджується панування власника над не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування та розпорядження.

В юридичній  науці термін “право власності” вживається в об’єктивному і суб’єктивному  значеннях.

Право власності  в об’єктивному значенні - це сукупність правових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Право власності у суб’єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

Абсолютний  характер права власності означає, що правомочному суб’єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть  необмежена кількість зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суб’єктами права власності виступають суверенні держави, автономні республіки та інші національно-державні утворення (автономні області, автономні округи), а також територіальні одиниці (краї, області, райони міста).

Закон України  “Про власність” серед суб’єктів  права власності визнає народ  України, який здійснює належне йому право власності через Верховну Раду України, а також через місцеві  Ради народних депутатів (ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і юридичні особи. Право власності на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створенні за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством.у прийнятому Законі України “Про власність” зазначається, що власність в Україні виступає у формі приватної власності громадян, колективної і державної власності.

 

Список використаної літератури

1. Конституція України – К.: Преса України, 1997р.
2. Цивільний кодекс України К.: Юрінком Інтер, 2001.
3. Закон України “Про власність” від 07.02.1991р. №697-XII
4. Дзера О.В. «Розвиток права власності громадян в Україні». К.: Вентурі. 1996р.
5. Суханов Е.А. «Лекции о праве собственности». М. 1991г.