Позовна давність

     Додатковою  гарантією для осіб, цивільне право  чи інтерес яких порушено, є встановлення в ст.268 ЦК переліку вимог, на які  не поширюється позовна давність.

     Зокрема, позовна давність не поширюється:

1) на  вимогу, що випливає із порушення  особистих немайнових прав, крім  випадків, встановлених законом;

2) на  вимогу вкладника до банку  (фінансової установи) про видачу  вкладу (наприклад, за договором  банківського вкладу (депозиту) - ст.1058 ЦК);

3) на  вимогу про відшкодування шкоди,  завданої каліцтвом, іншим ушкодженням  здоров'я або смертю (наприклад,  ст.ст.1162, 1166, 1168 ЦК);

4) на  вимогу власника або іншої  особи про визнання незаконним  правового акта органу державної  влади, органу влади Автономної  Республіки Крим або органу  місцевого самоврядування, яким  порушено його право власності  або інше речове право (ст.393 ЦК);

5) на  вимогу страхувальника (застрахованої  особи) до страховика про здійснення  страхової виплати (страхового  відшкодування) - ст.990 ЦК.

     Наведений перелік згідно з ч.2 ст.268 ЦК не є  вичерпним, отже, інші випадки можуть бути передбачені законом. При встановленні цього переліку ЦК виходить зі специфіки  певних правовідносин, оскільки предметом  захисту тут, як правило, є право, не обмежене в часі.

     Згідно  з п.п.6, 7 Прикінцевих та перехідних положень правила ЦК про позовну  давність застосовуються до позовів, строк  пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності Кодексом. До позовів про  визнання заперечуваного правочину  недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення  якого виникло до 1 січня 2004 р., застосовується позовна давність, встановлена для  відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. 
 
 

ВИСНОВОК

     З вищенаведеного можна зробити наступний підсумок:

     Позовна давність - це строк для захисту  права за позовом особи, право  якої порушене. Іншими словами, це строк, протягом якого особа, право якої порушено, може вимагати захисту чи примусового здійснення свого права  через суд.

     Строки  позовної давності мають загальний  характер. Вони поширюються на всі  правовідносини, крім випадків, передбачених законодавством. Норми, в яких містяться  правила щодо позовної давності, складають  самостійний цивільно-правовий інститут, який є однією із складових загальної  частини цивільного права.

     Строки  позовної давності належать до строків, що встановлюються законом, і сторони  за угодою не можуть збільшувати чи зменшувати їх, а орган, який вирішує  спори, зобов'язаний застосувати позовну  давність незалежно від бажання  сторін.

     При порушенні суб'єктивного цивільного права особа може звернутися з  позовом до суду за захистом. Необхідно  розрізняти право на позов у матеріальному  розумінні і право на позов  у процесуальному розумінні.

     Значення  позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності в  здійсненні належних їм прав, зміцнює  договірну дисципліну, сталість господарських  відносин.

     Якби  законодавець не обмежував можливість захисту порушеного права певним строком, це знижувано б дієвість матеріальної відповідальності за порушення  договірних зобов'язань, створювало б  перешкоди для розгляду справи по суті та встановлення істини, оскільки з плином часу докази втрачаються, зумовлювало б хиткість фактичних відносин, оскільки вони завжди перебували б під загрозою оспорення.

     Позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятками, передбаченими безпосередньо  в ЦК або в інших нормативних  актах.

     Позовна давність не поширюється:

- на  вимоги, що випливають з порушення  особистих немайнових прав. Особливість  особистих немайнових прав полягає  в їх безстроковості, тому законодавець  і не обмежує можливість їх  захисту в часі. Винятки встановлені  у ст. 7 ЦК України щодо вимог  про спростування відомостей, які  не відповідають дійсності і  завдають шкоду інтересам, честі  та гідності або діловій репутації  громадян чи організацій та  компенсації моральної шкоди.  Для цих вимог строк позовної  давності встановлено в один  рік (див. також ст. 37 Закону  України "Про друковані засоби  масової інформації");

- на  вимоги вкладників про видачу  вкладів, внесених у кредитні  установи;

- на  вимоги про відшкодування шкоди,  заподіяної житло або здоров'ю  громадянина. Задовольняються ж  ці вимоги не більше ніж  за три роки, Що передують пред'явленню  позову (Правила відшкодування власником  підприємства, установи і організації  або уповноваженим ним органом  шкоди, заподіяної працівникові  ушкодженням здоров'я, пов'язаним  з виконанням ним трудових  обов'язків, затверджені постановою KM України від 23 червня 1993 p.);

- про  відшкодування радіаційної шкоди,  заподіяної особі (Закон України  від 8 лютого 1995 р. "Про використання  ядерної енергії та радіаційну  безпеку"), та в деяких інших  випадках, передбачених законодавством.

У цивільному праві застосовуються два види строків  позовної давності: а) загальні; б) спеціальні. Загальні строки позовної давності поширюються  на всі цивільні правовідносини, за винятком тих, щодо яких законом встановлений інший строк, або які взагалі виведені з-під дії строків позовної давності.

     Загальний строк позовної давності встановлений у три роки і не залежить від  суб'єктного складу відносин.

     Спеціальні  строки позовної давності встановлені  для окремих вимог, визначених законом, і ці строки порівняно із загальними можуть бути або скороченими, або  продовженими.

     Скорочені строки позовної давності тривалістю у шість місяців поширюються  на вимоги:

1) про  стягнення неустойки (пені, штрафу);

2) про недоліки  проданих речей;

3) що  випливають з поставки продукції  неналежної якості;

4) про  явні недоліки в роботі, виконаній  за договором підряду;

5) про  недоліки в роботі, виконаній  за договором побутового замовлення;

6) до  позовів, що випливають з перевозки  вантажів, пасажирів і багажу, які  пред'являє перевізник.

     У даній роботі була здійснена спроба більш глибше розкрити тему "Позовна давність", однак це питання і на майбутнє потребує всебічного вивчення та вдосконалення. 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:

1. Гражданское право Украины. - X.: Основа, 1996. - С. 244; Гражданское право. Часть 1: Учеб. / Под ред., А.П. Сергеева, Ю.К. Толстого. - М.-. Проспект, 1998. - С. 293; Гражданское право. Часть первая. Учеб. / Под ред. А.Г. Калпина, А.И. Масляева. - М.: Юрид. лит., 1997. - С. 198.

2. Грибанов В.П. Пределы осуществления и защиты гражданских прав. - М., 1972.

3. Грибанов В.П. Сроки в гражданском праве. - М., 1967. - С. 7-10.

4. Кириллова М.Я. Исковая давность. - М., 1966.

5. Луць В.В. Сроки в гражданских правоотношениях // Правоведение. - 1989. - № 1. - С. 40.

6. Павлов А.А. Присуждение к исполнению обязанности в натуре как способ защиты гражданских прав в обязательственньїх правоотношениях. - СПб., 2001.

7. Ромовская З.В. Защита в советском семейном праве. - Львов, 1985.

8. Черепахин Б.Б. Правопреемство по советскому гражданскому праву. - М., 1962.

9. Цивільний кодекс України. Науково-практичний коментар За заг.ред. Харитонова Є.О., Харионової О.І., Голубєвої Н.Ю.

10. Цивільне право. - К.: Beнmypi, 1997. - С. 226.