Поняття Конституційного права, предмет, метод, місце в системі юридичних наук

Москалюк Олександр  Володимирович

 

Тема: 1 Поняття Конституційного права, предмет, метод, місце в системі юридичних наук

 

1. Співвідношення понять конституційне  і державне право.

В юридичній науці використовується два терміни: "Конституційне" та "Державне право". Різниця у використанні цих термінів обумовлена історичним розвитком. Також на це впливає характер суспільних відносин які початково регулювалися відповідною галуззю права.

Загалом конституційне право регулює  два блоки відносин. Перший - відносини  організації державної влади. Другий - правовий статус особи.

В тих державах де історично акцентувалась  держава на організації державної  влади традиційно дана галузь права  називалась "Державним правом". Зокрема на сьогоднішній день термін "Державне право" використовується в Німеччині, Австрії, частині Швейцарії та Скандинавських країнах. В державах в яких перші конституційні акти були спрямовані на регулювання правового статусу особи (насамперед захист окремих прав людини) традиційно використовується поняття конституційне право.

В Російській імперії поширеним  був термін "державне право", що було пов'язане з прийняттям німецької  моделі організації державної влади. Так само термін "державне право" використовувався і в Радянському  союзі, оскільки відповідна галузь права розглядалась як така, що спрямована на регулювання організації державної влади. Термін "державне право" також використовується в країнах які раніше було прийнято відносити до країн так званого Соціалістичного спрямування (Куба, Китай, В'єтнам).

З прийняттям незалежності України та Конституції України термін державне право фактично був замінений на конституційне, що насамперед обумовлено системою цінностей проголошених конституцією України. В даному разі йдеться про положення статті 3 КУ, в якій розділ присвячений правам статусу особи.

 

В сучасних умовах фактично говорити про різницю між державним та конституційним правом можна лише в історичному аспекті, оскільки навіть в тих країнах де історично продовжують використовувати термін державне право, дана галузь права в однаковій мірі регулює як питання правового статусу особи так і питання організації діяльності вищих органів влади.

 

В. Н. Шаповалов Конституційне право як галузь права це сукупність прав норм що регулюють державно політичні відносини владарювання

1 група відносин пов’язана з конституційним правовим статусом особи

2 група відносин пов’язана з двояким формуванням, компетентність, уповноваження, взаємодія, відповідальність вищих органів влади.

3 група відносини, що пов’язані з політико територіальною організацією державної влади

Наука Конституційного права - це система знань про предмет і галузь конституційного права, його головні інститути, теоретичні положення пов’язані із змістом права.

Предметом науки виступає галузь Конституційного права та правова система.

Джерелами науки є нормативно-правові акти, доктрини, думки провідних юристів.

Завданням науки Конституційного права є дослідження питання ефективності конституційно правового регулювання, аналіз взаємозв’язків правових норм та суспільних відносин, виявлення і дослідження тих засобів регулювання які б відповідали потребам національного державотворення.

Методи:

Історико-порівняльний метод вивчає загальні історичні факти під впливом яких формувався даний конституційно правовий інститут.

Порівняльний метод, за допомогою цього методу досліджують загальні та особливі елементи конституційного права, тотожності та відмінності між політико-правовими інститутами, процедурами, їх переваги та недоліки, умови за яких вони себе виявляють.

 

Система науки конституційного права Загальна і Особлива частина

Особлива частина галузь національного права

Загальна частина вивчає предмет, метод, систему, основні поняття  та категорії.

 

Тема 2 Джерела конституційного права

Формалізовані і не формалізовані

1. Формалізованими є джерела які є результатом цілеспрямованої діяльності зі створення правових норм яка називається правотворчістю

2. Неформалізовані джерела це  джерела які з'являються як  результат практичної діяльності  органів державної влади

В конституційному праві значення має поділ законів на конституційні, органічні та звичайні. При  цьому термін органічні закони використовується в 3х значеннях:

1. Конституційні закони розглядаються  як закони які вносять зміни  до тексту самої конституції. В більшості випадків такі зміни безпосередньо включаються в текст самої конституції однак можливі ситуації коли конституційні закони безпосередньо в текст конституції не входять (Додатки до конституції США);

2. Конституційні закони вживаються  в тих країнах де конституція  відсутня як єдиний кодифікований акт (Конституційні закони Швеції які являють собою власну конституцію Швеції які включають акти про свободу друку... при цьому в цьому випадку як і в попередньому конституційні закони мають вищу юридичну силу у порівнянні з іншими законами та нормативно-правовими актами);

3. Конституційні закони  використовуються в окремих країнах конституції яких безпосередньо і офіційно передбачають офіційність їх прийняття. В цьому випадку конституційні закони мають ускладнену в порівнянні з іншими законами процедуру прийняття, наприклад в Росії конституційний закон приймається більшістю в 2/3, у Румунії конституційні закони затверджуються референдумом. Конституційні закони мають меншу юридичну силу у порівнянні з конституцією однак більш юридичну силу відносно інших законів.

Конституційний закон  має ряд спільних рис з органічними  законами про які йтиметься нижче.

Органічні закони.

Вперше це поняття  було використано в конституції  Франції 11958 року. Необхідне прийняття органічних законів пов'язане з тим, що конституція об'єктивно не може врегульовувати всі відносини які належать до предмету конституційно правового регулювання. Слід відмітити що в кожній країні конституцією передбачено різну кількість та необхідність прийняття органічних законів. Загалом кількість органічних законів в конституціях зарубіжних країн варіюється від 4 до 20. Як правило органічні закони врегульовують питання громадянства, правового статусу біженців, виборчого процесу.

Особливість органічних законів проявляється в тому, що вони мають ускладнений в порівнянні з іншими законами процедурою прийняття ОДНАК ЗА ЮРИДИЧНОЮ СИЛОЮ ТАКІ ЗАКОНИ НЕ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД ЗВИЧАЙНИХ. Наприклад у Франції доведення органічного закону в дію такий закон проходить обов'язкову перевірку на відповідність нормам конституції конституційною радою.

Ще одна особливість  органічних законів проявляється в тому що вони створюються на основі банкетних норм конституції.

 

Регламенти палат парламенту

Регламенти палат парламенту врегульовують питання внутрішньої  організації роботи парламенту. Досить часто вони мають в порівнянні із законами схожу процедуру прийняття. Яка передбачає необхідність ухвали абсолютною більшістю.

При цьому особливий вияв в тому, що глава держави не бере участі у промульгації відповідного джерела конституційного права.

 

Статути автономних утворень.

Необхідність прийняття статусів автономних утворень передбачається конституціями країн, при  цьому загальний алгоритм прийняття статутів автономних утворень:

Як правило приймаються  місцевим парламентом або на референдумі, однак він обов’язково має бути затверджений центральними органами державної влади (парламентом президентом або урядом). При цьому форма такого затвердження може бути різною, так в Іспанії статус утверджується у формі органічних законів, а в Італії у формі конституційних.

Юридична сила статуту  автономних утворень визначається юридичною силою того акту яким він був затвердженим

 

Судовий прецедент. Як насичене джерело для конституційного  права в англо-американській правовій системі де саме за рахунок судового прецеденту сформована практика захисту прав людини. Разом з тим судовий прецедент починає відігравати важливу роль в якості джерела конституційного права і в країнах континентальної Європи. В даному разі мова йде про судову практику Європейського суду з прав людини.

В цьому випадку в юридичній літературі акцентується увага на тому, що судовий прецедент може мати індикативний або імперативний характер.

Імператиіний характер означає, що рішення Європейський суду є обов’язковим для сторін відносно яких воно було прийняте.

Індикативний характер передбачає, що формально рішення Європейського суду поширюється лише щодо цієї країни відносно якої воно було прийнято. Проте практично рішення які мають індикативний характер справляють значний вплив на процес правотворчості та правозастосування інших держав Ради Європи.

Останнім часом слід вести мову про те що індикативний характер судових прецедентів перетворюється на імперативний.

 

Акти органів конституційного  контролю.

В даному разі йдеться  про рішення Органів конституційного контролю. Такі рішення можуть скасовувати ті чи інші положення законів або нормативно-правових актів які суперечать нормам Конституції. В цьому випадку орган конституційного контролю виступає в ролі так званого негативного право творця, оскільки він не приймає і не змінює існуючих правових норм, а наділений повноваженнями щодо її скасування. Складніше визначити конституційну правову природу рішень актів органів конституційного контролю якими здійснюється тлумачення конституційних правових норм.

 

Акти глави держави  та уряду. В багатьох випадках вказані нормативні акти врегульовують відносини які належать до сфери конституційного права, при цьому можливі два варіанти:

1. Відповідний акт  приймається главою держави або  урядом на основі делегованих повноважень які перейшли парламенту в цьому випадку акти делеговані законотворцем мають силу закону. При цьому прирівняні акти законотворчості має низку застосувань:

- щодо сфери відносин які можуть бути врегульовані

- термін дії або  необхідність в майбутньому

- прийняті з необхідної сфери закону для парламенту

- такі факти мають  форму декретів ординацій

- делегована законотворчість широко використовується в Іспанії та Франції

2. Глава держави або  уряду можуть приймати нормативно-правові акти які врегульовують конституційні відносини і безпосередньо на підставі норм самої конституції яка надає відповідні повноваження зазначеним органам і особам.

 

Неформалізовані джерела

1. Конституційні звичаї. Насамперед широко використовуються в Великій Британії, при  цьому для його застосування існує необхідність дотримання ряду застережень. Наприклад, в окрузі де балотується спікер нижньої палати парламенту інший кандидат не балотується.

2. Конституційні угоди. Співвідношення конституційних угоди та конституційних звичаїв. Однозначності немає проте висловлюється думка що конституційні звичаї користуються судовим захистом, а конституційні угоди ні. У Великій Британії при допомозі закону врегульовуються низкою важливих звичаїв. Монарх призначає на посаду прем’єра - лідера партії яка перемогла на виборах або коаліції.

Формально монарх має  право звільнити прем’єра і розпустити парламент, однак в силу конституційних угод існує правило, що уряд діє до тих пір доки користується підтримкою парламенту. А розпуск парламенту може бути здійснено лише після консультації з прем’єром.

Так само формально глава  держави має право застосовувати вето щодо прийнятих парламентом законів. Проте в силу конституційно правових угод монарх фактично позбавлений такого права.

Формування уряду здійснюється монархом однак фактично наявність конституційно-правових угод передбачає, що уряд формує прем’єр.

Низка конституційно-правових угод у Великій Британії поширюється на відносини британської корони з країнами домініонами. Так зокрема призначення генерал-губернатора в Канаді формально здійснюється Британською Короною, однак фактично британський монарх завжди затверджує особу яка пропонується канадським парламентом.

 

Конституційні узвичайності. Безпосередньо правового змісту вони не мають, так прикладом конституційних узвичайностей може бути правило яке існує у Великій Британії, спікер головуючи на засіданнях парламенту сидить на мішку бавовни.

 

Тема: 3 Конституція, як джерело Конституційного права

Конституція вживається в наступних значеннях:

1. В матеріальних значеннях  конституція розглядається як нормативно правовий акт, сукупність нормативно-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод які регулюють відносини, що входять до предмету конституційного права, а саме: правовий статус особи та організації державної влади.

У формальному значенні (юридичному) конституція розглядається  як нормативно-правовий акт, або сукупність нормативно-правових актів які наділяються певними юридичними властивостями: вища юридична сила, особливий порядок прийняття, внесення змін до конституції, її зміна.

Розрізняють конституцію  юридичну і конституцію фактичну. При цьому юридична конституція - це нормативно правовий акт в якому закріплені відносини які входять до предмету конституційного права, а фактично це реально існуючі відносини. В абсолютно всіх державах фактична та юридична конституції не співпадають, це може обумовлюватись різними чинниками.

При цьому таке неспівпадіння може обумовлюватись різними чинниками. Для недемократичних країн різниця між юридичною та фактичною конституцією обумовлюється декларативним характером приписів конституції внаслідок чого більшість норм конституції не втілюється в реальних суспільних відносинах. Проте, різниця між цими конституціями існує і в демократичних країнах також. Прикладом цього є конституція США, ряд її положень фактично кореговані в практику верховного суду, конституційними звичаями та діяльністю політичних партій.