Поняття й ознаки правової держави

 
 

Міністерство  освіти, науки, молоді та спорту  України 

Луганський  національний

університет імені Тараса Шевченка 
 

Кафедра товарознавства, торговельного підприємництва та експертизи товарів    
 
 

РЕФЕРАТ   

з дисципліни «правознавство» 

на тему: «  Поняття й ознаки правової держави. »   
 

Виконав :                                                       студент гр. 3 ТК 

      Бережний Андрій    
 

Перевірила:                                              Новоскольцева Л.О.             

Луганськ 2009

1. Виникнення ідеї  правової держави  та її поняття.  

Уявлення про державу  як про організацію, що здійснює свою діяльність на основі закону, почали формуватися  вже на ранніх етапах розвитку людської цивілізації. З ідеєю правової держави  пов'язувалися пошуки більш досконалих і справедливих форм життя. Мислителі  античності (Сократ, Демокріт, Платон, Аристотель, Полібій, Цицерон) намагалися виявити такі зв'язки і взаємодії  між правом і державною владою, що забезпечували б гармонічне функціонування суспільства. Вчені давнини вважали, що найбільш розумна і справедлива  лише та політична форма спільного  життя людей, при якій закон обов'язковий  як для громадян, так і для самої  держави.

Державна влада, що визнає право, і одночасно обмежена їм, на думку древніх мислителів вважалася справедливою державністю. "Там, де відсутня влада закону, - писав Аристотель, - немає місця  і якійсь формі державного ладу". Цицерон говорив про державу  як про "справу народу", як про  правове спілкування і "загальний  правопорядок". Державно-правові  ідеї й інститути Древньої Греції і Рима зробили помітний вплив  на становлення і розвиток більш  пізніх прогресивних вчень про правову  державу.

У період розпаду  феодалізму ідеї правової державності  виклали прогресивні мислителі  того часу Н. Макіавеллі і Ж.Боден. У  своїй теорії Макіавеллі зробив спробу накидати контури ідеальної держави, що щонайкраще відповідає потребам свого  часу. Ціль держави він бачив у  можливості вільного користування майном і забезпечення безпеки для кожного. Боден визначав державу як правове  керування багатьма сімействами  і тим, що їм належить.

У період ранніх буржуазних революцій у розробку концепції  правової держави значний внесок внесли прогресивні мислителі Г.Гроций, Б.Спіноза, Т.Гоббс, Д.Локк, Ш.Монтеск'є, Д.Дідро, П.Гольбах, Т.Джефферсон і інші.

Гроций був першим видатним теоретиком школи природного права. Ціллю держави він вважав охорону приватної власності  за допомогою таких правовстановлень, що забезпечували б кожній людині вільне користування своїм надбанням  за згодою усіх.

Спіноза одним із перших дав теоретичне обгрунтування  демократичної держави, що, будучи обмежена законами, забезпечує дійсні права  і свободи громадян. Він підтверджував, що держава могутня тільки тоді, коли вона гарантує кожному громадянину  не тільки цілість життя, але і  задоволення його інтересів, і застерігав сучасних йому правителів від зазіхань на власність, безпеку, честь, свободу  й інші блага підданних.

Гоббс розробив ряд  прогресивних положень про панування  права в громадському житті. До них  відносяться, наприклад, обгрунтування  формальної рівності перед законом, непорушність договорів.

Локк також говорив  про панування закону, як забезпечуючого природні, невідчужувані права власності, індивідуальної свободи і рівності.  

Монтеск'є пояснював  установлення правової державності  необхідністю свободи в цивільному товаристві. "Свобода є право  робити усе, що дозволено законами. Якби громадянин міг робити те, що забороняється законами, то в нього не було би свободи, тому що теж саме могли б робити й інші громадяни". Таким чином, політична свобода в Монтеск'є означає встановлення законності і безпеки.

Значний внесок у  розробку основних елементів правової державності в цей період внесли Вольтер, Гельвецій, Руссо, Кант, Пейн і  інші значні мислителі.

Кант обгрунтував  і детально розробив філософську  основу теорії правової держави, центральне місце в якій займає людина. Верховенство народу через верховенство Конституції, що виражає його волю, обумовлює  свободу, рівність і незалежність усіх громадян у державі, що виступає як "об'єднання множини людей, підпорядкованих  правовим законам".

Філософська концепція  правової держави по Канту зробила  значний вплив на подальший розвиток політико-правової думки і практику державно-правового будівництва.

Мислителі Західної Європи вдосконалювали елементи теорії з позицій свого часу і досвіду  минулого. Якщо відвернутися від суб'єктивних оцінок, то більшість авторів сходилися  в думці, що правовою можна вважати  лише те державу, де законодавець також  відповідальний перед законом, як і  громадянин.

Після жовтневої  революції ідея правової держави  була замінена вимогами революційної правосвідомості, а пізніше цілком виключена з дійсності.

Останнім часом  у результаті реформ знову усі  заговорили про правову державу. Це знайшло свій відбиток у ст. 1 Конституції, де говориться, що "Україна є демократична, правова держава. "

Для того, щоб зрозуміти  глибинну суть правової держави, недостатньо  обмежитися набором хоча і важливих, але усе ж зовнішніх характеристик (обмеженість держави правом, поділ  влади, наявність конституції), визначеною системою принципів, інститутів і норм. Суть правової держави не в дотриманні законів, так само як і не в достатку законодавчих актів, - і те й інше є ознаки не правової, а поліцейської держави. Суть держави правової - саме в характері законів, їхній відповідності  правовій природі речей, спрямованості  на забезпечення суверенітету особистості. Ще Гегель підкреслював, що гарні закони ведуть до процвітання держави, а  вільна власність є основною умовою блиску його.

У найбільш розвинутому  буржуазно-демократичному виді концепція  правової держави є соціальною цінністю всього людства, вдалим сполученням  загальнолюдських і класових інтересів. У основі правової держави, по-перше, повинна лежати правова економіка, а не командно-казармена, приречена  на деградацію через відсутність  внутрішніх стимулів до праці. А, по-друге, основою правового ладу служить  розвинуте цивільне суспільство. Цивільне суспільство - система економічних, духовних, культурних, моральних, релігійних і інших відношень індивідів, вільно й добровільно об'єднаних  в спілки, асоціації, корпорації для  задоволення своїх духовних і  матеріальних потреб і інтересів. Воно будується на принципі самоврядності, захищено традиціями, звичаями, моральними нормами і правом втручання держави. Держава - лише форма суспільства. У  антиправовій (тоталітарній, моновладній) державі особистість, суспільство  і народ протипоставлені державі  як політичному апарату влади, відчужені  від нього. Там немає громадян, є піддані. Цивільне суспільство  припускає наявність численних  незалежних спілок, інститутів і організацій, що служать бар'єром проти монополізму  і зазіхань державних органів. Поняття  цивільного суспільства має на увазі  не тільки "цівільність", відомий  ступінь політичної свободи, але  і "буржуазність", тобто економічну незалежність людини, можливість одержати прибуток не з рук держави.

Розгортання всього комплексу інститутів держави в  демократичному суспільстві усуває домінування політичної влади, усуває або різко обмежує прояви її негативних сторін. Серед великого комплексу  інститутів, характерних для розвинутої держави в умовах демократії, необхідно  зазначити, зокрема, на такі: мандат народу на здійснення влади, насамперед шляхом формування представницьких органів, що виконують законодавчі і контрольні функції; наявність муніципального самоврядування; підпорядкованість  усіх підрозділів влади закону; незалежне  і сильне правосуддя; наявність державної  влади в окремих блоках, включаючи  виконавчу владу.

В основі правової економіки  лежить принцип "від кожного по спроможностях - кожному по праці. Це соціально-правовий масштаб міри регулювання  праці і споживання. Щоб відновити  правові принципи в економіці, варто  відродити ряд свобод: 1) відчинити  простір усім видам власності; 2) замінити адміністративні накази договорами, заснованими на рівності сторін, 3) зробити  чільний принцип "дозволене усе, що не заборонено", 4) забезпечити  еквівалентний характер обміну, 5) затвердити рівноправність і сумлінність у  виборі партнера, 6) не обмежувати ініціативу і підприємливість. Правова економіка  і цивільне суспільство - перехід  від розподільного суспільства  до ринкового - це глибинні, сутнісні передумови формування правової держави.

Правова держава - це держава, що обслуговує потреби цивільного суспільства і правової економіки, призначення якого - забезпечити  свободу і добробут. Вона подконтрольна  цивільному суспільству і будується  на еквівалентності обмінюванних благ, на фактичному співвідношенні суспільного  попиту і пропозиції, відповідальна  за правопорядок, що гарантує людині свободу  і безпеку, тому що духовним фундаментом  його є визнання прав людини.

Правова держава - це демократична держава, де забезпечується панування права, верховенство закону, рівність усіх перед законом і  незалежним судом, де признаються і  гарантуються права і свободи  людини і де в основу організації  державної влади покладений принцип  поділів законодавчої, виконавчої і  судової влади.

Сучасна правова  держава - це демократична держава, у  якій забезпечуються права і свободи, участь народу в здійсненні влади (безпосередньо  або через представників). Це припускає  високий рівень правової і політичної культури, розвинуте цивільне суспільство. У правовій державі забезпечується можливість у рамках закону відстоювати  і пропагувати свої погляди і  переконання, що знаходить своє вираження, зокрема у формуванні і функціонуванні політичних партій, суспільних об'єднань, у політичному плюралізмі, у свободі  преси і т.п.

Отже, кажучи простими словами, правова держава - це держава, в якій юридичними засобами реально  забезпечується максимальне здійснення, охорона і захист основних прав людини. Саме така держава є одним з  найвизначніших загально-людських політико-юридичних  ідеалів.  
 
 
 
 
 

2 Ознаки правової  держави. 

1. Верховенство закону  у всіх сферах життя суспільства 

2. Діяльність органів  правової держави базується на  принципі поділу влади на законодавчу,  виконавчу і судову.

3. Взаємна відповідальність  особистості і держави. 

4. Реальність прав  і свобод громадянина, їх правова  і соціальна захищеність. 

5. Політичний і  ідеологічний плюралізм, що полягає  у вільному функціонуванні різноманітних  партій, організацій, об'єднань, що  діють у рамках конституції,  наявності різноманітних ідеологічних  концепцій, течій, поглядів.

6. Стабільність законності  і правопорядку в суспільстві. 

До числа додаткових чинників і умов становлення правової держави, певне, можна віднести такі:

• подолання правового  нігілізму в масовій свідомості;

• виробітка високої  політико-правової грамотності;

• поява діючої спроможності протистояти сваволі;

• розмежування партійних  і державних функцій;

• встановлення парламентської системи керування державою;

• торжество політико-правового  плюралізму;

• виробітка нового правового мислення і правових традицій, у тому числі:

а) подолання вузьконормативного сприйняття правової дійсності, трактування  права як продукту владно-примусової нормотворчості;

б) відмова від  догматичного коментування й апології сформованого законодавства;

в) подолання декоративності юридичних норм; г)

вихід юридичної  науки із самоізоляції і використання загальнолюдського досвіду. Суверенна  правова влада повинна бути протипоставлена  будь-яким проявам одержавлення. Відторгнення правової державності можливо по двох каналах: державно-владному і законодавчому. До політичних важелів можуть рватися  різноманітні переродженські антиправові  структури, свого роду політичні  аномалії (авторитарна тиранія, бюрократична олігархія - реакційно-реставраторські  сили, а також войовнича охлократія, антигуманна технократія - демагогічно  популістські сили).

Правова держава - шлях до відродження природно-історичних прав і свобод, пріоритету громадянина  в його відношенні з державою, загальнолюдських початків у праві, самоцінності людини. Поняття "правова держава" - це фундаментальна загальнолюдська цінність, така ж, як демократія, гуманізм, права людини, політичні й економічні свободи, лібералізм і інші. Суть ідеї правової держави - у пануванні права в суспільному і політичному житті, наявності суверенної правової влади. За допомогою поділу влади держава організується і функціонує правовим способом, ця міра, масштаб демократизації політичного життя. Правова держава відчиняє юридично рівний доступ до участі в політичному житті всім напрямкам і рухам. У чому ж полягає відмінність правової держави від держави як такої? Держава як така характеризується її всевладдям, непов'язанністю правом, свободою держави від суспільства, незахищеністю громадянина від сваволі і насильства з боку державних органів і посадових осіб. На відміну від неї правова держава обмежена правом, виходить із верховенства закону, діє строго у визначених межах, установлених суспільством, підпорядковується товариству, відповідальна перед громадянами, забезпечує соціальну і правову захищеність громадян. Водночас правова держава як і всяка держава має загальні риси, що зводяться до таких: