Підстави виникнення зобов'язань

     Норми, які регулюють зобов’язання, становлять один із найважливіших інститутів цивільного права – зобов’язальне право. Норми зобов’язального права є найбільш значною частиною цивільного законодавства. Система зобов’язального права складається із інститутів Загальної частини та інститутів Особливої частини. Загальна частина включає:

• поняття зобов’язання, сторони в зобов’язанні;
• виконання зобов’язання;
• забезпечення виконання зобов’язання;
• припинення зобов’язання;
• відповідальність за порушення зобов’язання.

Особлива  частина врегульовує конкретні  види зобов’язань.

     Як  і будь-яке цивільне правовідношення, зобов’язання включає такі елементи: суб’єкти, об’єкти, зміст.

     Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити  на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші  тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

     Суб’єктами  в зобов’язанні виступають його учасники, яких законодавець називає кредитором і боржником. Кредитор – це особа, яка має право вимагати. Боржник – протилежна сторона зобов’язання – повинен вчиняти певні дії або утримуватися від них.

     До  виникнення зобов’язання боржник абсолютно  вільний: не обтяжений ніякими обіцянками, не обмежений у своїй поведінці. Вступивши в зобов’язання, він  певним чином обмежує себе, обтяжує  обіцянками, обмежує свою свободу, покладаючи на себе правові обов’язки. У більшості  зобов’язань кожна зі сторін є  одночасно і кредитором, і боржником, оскільки, з одного боку, має права, а з іншого зобов’язання виконати певні дії (купівля-продаж, оренда, поставка, комерційна концесія).

     У зобов’язальних правовідносинах можуть брати участь один кредитор і один боржник. Якщо на боці кредитора чи на боці боржника виступають кілька осіб, то в цих випадках ідеться про  множинність осіб у зобов’язанні. При множинності осіб законодавець розрізняє зобов’язання дольові (часткові) і солідарні.

     Поруч з дольовими (частковими) і солідарними  зобов’язаннями є субсидіарні, або  додаткові, зобов’язання, їх сутність полягає в тому, що у разі невиконання  чи неналежного виконання боржником  своїх зобов’язань відповідальність за певних обставин може бути покладена  на додаткового боржника (наприклад  договір гарантії).

     Зобов’язання  не створює обов’язків для третіх осіб, але у випадках, передбачених домовленістю сторін, може породжувати для третіх осіб права щодо однієї чи обох сторін зобов’язання.

     Об’єкти зобов’язань – це те, на що спрямовані права та обов’язки суб’єктів, тобто певні дії щодо речей, грошей, послуг. Ці дії можуть полягати:

     1) в передачі речі у власність  чи користування;

     2) виконанні певної роботи;

     3) сплаті грошей (відшкодуванні збитків).

     Проте необхідно пам’ятати, що власне дії  зобов’язаної особи є юридичним  об’єктом зобов’язання, а речі, гроші, послуги – це матеріальні об’єкти зобов’язання.

     Змістом, зобов’язання є сукупність прав та обов’язків суб’єктів зобов’язання. Залежно від особливостей змісту, специфіки об’єкта і підстав  використання зобов’язання в цивільному праві розрізняють односторонні і взаємні види зобов’язань. Коли одній стороні зобов’язання належить право, а іншій – обов’язок, зобов’язання вважається одностороннім. Наприклад, такі зобов’язання характерні для договору дарування. Якщо кожна зі сторін набуває поруч з правами ще й певних обов’язків, то зобов’язання вважається взаємним (купівля-продаж, оренда, перевезення).

     Залежно від ступеня визначеності предмета зобов’язання їх поділяють на однооб’єктні, альтернативні і факультативні. За однооб’єктним зобов’язанням  кредитор має право вимагати від  боржника виконання певної дії. Так, за договором купівлі-продажу будинку  продавець повинен передати покупцеві  саме будинок, а не якусь іншу річ  чи виконати інші дії.

     Альтернативне зобов’язання – це зобов’язання, змістом якого є право вимоги і відповідний йому обов’язок здійснити одну з кількох дій на вибір. Здійснення однієї із цих дій і становить виконання зобов’язання.

     На  відміну від альтернативних, факультативні  зобов’язання – це зобов’язання, в силу яких боржник повинен виконати певну дію, але йому надається можливість замість цієї дії виконати іншу. Наприклад, боржник повинен передати кредитору майно, але замість цього може виконати певну роботу, якщо виконання першого стає неможливим, при цьому кредитор не має права вимагати вчинення іншої, ніж визначено, дії.

     Особа, яка за певних умов, визначених законом  чи договором, обставин виступила в  ролі боржника і надала кредитору  належне, набуває право регресу.

     Регресні  зобов’язання (право зворотної вимоги до винної особи) – це зобов’язання, в силу яких одна особа, що з вини боржника сплатила певну грошову суму третій особі (кредиторові), має право вимагати від боржника відшкодування цієї суми. Так, держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину.

     Регресні  зобов’язання виникають як наслідок виконання іншого зобов’язання. Вони можуть виникнути не лише при солідарності боржників (боржник, що задовольнив  вимогу кредитора, сам стає кредитором щодо іншого боржника), а й у випадках наявності вини зобов’язаної особи  і відсутності вини кредитора. Наприклад, якщо водій автопідприємства вчинить  дорожньо-транспортну пригоду, то відповідальною особою перед потерпілим буде автопідприємство (як власник джерела підвищеної небезпеки), яке, у разі задоволення позову потерпілого, має право звернутися з регресним позовом до безпосереднього винуватця аварії – водія.

     Підставами  виникнення зобов’язань є певні  юридичні факти або їх поєднання, з настанням яких закон пов’язує виникнення тих чи інших прав і  обов’язків. Сам закон не є підставою  виникнення зобов’язань, він лише визначає, з яких саме юридичних фактів вони виникають.

       У Цивільному кодексі України  вказано, що зобов’язання виникають  із договорів та інших правочинів, у результаті створення літературних, художніх творів, винаходів та  інших результатів інтелектуальної  діяльності. Зобов’язання також  виникають внаслідок заподіяння  шкоди, безпідставного збагачення  та інших підстав, зазначених  у Кодексі та інших законах  України. Зобов’язання має ґрунтуватися  на засадах добросовісності, розумності  та справедливості.

     Серед підстав виникнення зобов’язань  центральне місце належить договору і правочину. Таке значення договору і правочину зумовлено самою  суттю цивільних правовідносин, саме договір та правочин є основними  формами зв’язку між володільцями тих чи інших речей. Саме за допомогою  договору товаровиробники реалізують продукцію, виконують роботи, власники розпоряджаються майном.

     Прикладом зобов’язання, що виникло на підставі одностороннього правочину, може бути публічне оголошення сплатити винагороду за надання інформації щодо особи, яка  вчинила тяжкий злочин. Це оголошення породжує обов’язок сплатити винагороду.

     Заподіяння  шкоди (як одна з підстав виникнення недоговірного зобов’язання) покладає на заподіювача шкоди обов’язок  відшкодувати її в повному обсязі.

     Особа, яка набула майно за рахунок іншої  особи без достатніх підстав (набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), зобов’язана повернути  його цій особі.

     До  недоговірних зобов’язань, що виникають  із цивільних правопорушень, належать також дії юридичних та фізичних осіб, які при здійсненні підприємницької  та іншої господарської діяльності створюють небезпеку (загрозу) життю  і здоров’ю фізичних осіб, а також  їхньому майну і майну юридичних  осіб. Такі дії породжують зобов’язання усунути цю небезпеку (загрозу).

     Серед інших підстав, які породжують виникнення зобов’язань, можна назвати: рятування  здоров’я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної  особи та вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без  її доручення. Підставою виникнення зобов’язань може стати і певна  подія. Так, пожежа як страховий випадок  зобов’язує страхову компанію відшкодувати збитки страхувальнику. Зобов’язання може виникнути і на підставі рішення  суду.

     Також серед інших підстав, які породжують виникнення зобов’язань, є адміністративні акти. Адміністративний акт – це індивідуальний акт компетентного органу державного управління, спрямований на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. Цей акт тягне настання цивільно-правових наслідків, якщо це передбачено відповідними нормативними актами. Наприклад, таким адміністративним актом є ордер на жиле приміщення. Житлові правовідносини як різновид цивільно-правових відносин виникають на підставі двох юридичних фактів: ордера і договору найму жилого приміщення. При цьому юридичне значення ордера полягає в тому, що він є підставою для укладення з ЖЕО договору найму жилого приміщення.

     Заподіяння  шкоди іншій особі. Цивільне законодавство  головним чином регулює правомірну поведінку, діяльність. При цьому  носії суб’єктивних абсолютних прав здійснюють їх за рахунок власної діяльності, не пов’язаної безпосередньо з діями інших громадян і організацій. Якщо ж суб’єктивне абсолютне право порушено, то застосовуються різні способи захисту порушених суб’єктивних абсолютних прав, у тому числі позадоговірні зобов’язально-правові способи. Якщо порушення суб’єктивного абсолютного права пов’язане з ушкодженням, знищенням, руйнуванням, загибеллю майна, споживанням об’єкта абсолютних прав, то потерпілий вправі вимагати від заподіювача шкоди відшкодування заподіяних збитків. Тут факт заподіяння шкоди є підставою виникнення позадоговірного зобов’язання. Придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи без достатніх підстав. Вираз «за рахунок іншої особи» означає, що одночасно відбуваються два процеси: придбання або збереження майна однією особою і втрата майна іншою особою (потерпілим). По-друге, придбання або збереження майна є безпідставним, тобто не має достатньої підстави, встановленої нормативним актом або договором, чи здійснене на підставі, яка згодом відпала, наприклад, у зв’язку з визнанням угоди недійсною. За цих умов придбання або збереження майна за рахунок коштів іншої особи є підставою виникнення позадоговірного зобов’язання, тобто зобов’язання, що виникає не з договору, а із зазначеного вище юридичного факту. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Отраднова О. О. Недоговірні зобов’язання в цивільному праві України: навч. посібник / О. О. Отраднова. – К. Юрінком Інтер, 2009. – 240 с.
2. Цивільне право України: Підручник / Борисова О. І., Баранова Л. М., Жилінкова І. В. – К.: Юрінком Інтер, 2004. – 552 с.
3. Цивільне право України: Підручник в 2 т. Т. 2. / За ред. Є. О. Харитонова, Н. Ю. Голубєвої. Х. – Одіссей, 2008. – 872 с.
4. Цивільне право України: Навч. посіб. – К.: Знання, 2005. – 583 с.
5. Цивільний кодекс України: наук.-практ. коментар / за заг. ред. Є. О. Харитонова, О. І. Харитонової, Н. Ю. Голубєвої. – К.: Всеукр. Асоц. Видавців «Правова єдність», 2008. – 740 с.