Основи теорії державного права України. Право, мораль, медична етика

Співвідношення  і взаємодія держави та особи                                                                                                                                                                                  За нинішньої розбудови України особистість стає рівноправним суб'єктом суспільних відносин із державою, її органами та посадовими особами. Розглядаючи державу і право, теорія держави і права як наука і навчальна дисципліна вивчає окрему людину, індивіда, особистість, громадянина, розглядає взаємини людини і держави. Індивід - це конкретна людина. Сукупність індивідів, об'єднаних природними зв'язками, утворює людське суспільство. Людина - це розумна істота, яка має волю, дар мислення, здатна виробляти знаряддя праці та може свідомо користуватися ними. У людини як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості. 
Біологічне в людині, яка е частиною матеріального світу, складається з її природної основи, що характеризується наявністю тіла, органів чуття, природної фізичної сили та інших біологічних якостей. 
Соціальне в ній характеризується концентрованим виразом тих суспільних відносин, які відображають взаємозв'язок людини і зовнішнього світу. 
Без біологічного змісту людини не можна охарактеризувати її соціальні якості. Проте само лише біологічне в людині не визначає її як особистість. Особу характеризує поєднання біологічного змісту і соціальних якостей. 
Найхарактернішим зв'язком особи (людини) з державою є її громадянство, як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що відображається в їхніх взаємних правах та обов'язках.  
Іноземні громадяни та особи без громадянства, які перебувають на території України, користуються правами і виконують обов'язки, передбачені законом України, який не повинен суперечити загальновизнаним принципам міжнародного права і Конституції України. Особа виступає і як суб'єкт права. У правовій системі суспільства її місце і роль характеризуються через правовий статус, що дає можливість розглянути фактичне та юридичне становище людини у громадянському суспільстві. Відомі різні визначення правового статусу особи. В найширшому значенні під правовим статусом особи розуміють її юридичне закріплене становище в суспільстві. 
Розрізняють загальний, спеціальний (родовий) та індивідуальний правовий статус. 
Загальний правовий статус має такі структурні елементи: а) відповідні правові норми; б) правосуб'єктність; в) загальні для всіх суб'єктивні права, свободи та обов'язки: г) законні інтереси; д) громадянство; е) юридичну відповідальність; е) правові принципи; ж) правовідносини (загального) статусного характеру. 
Ядром загального правового статусу є суб'єктивні права, свободи, законні інтереси та обов'язки особи. Конституція України закріплює основні права і свободи людини та громадянина, що становлять основу будь-яких інших прав і свобод. До них відносять громадянські й політичні, економічні, соціальні, екологічні, сімейні й культурні права, особисті права-гарантії, що забезпечують їх здійснення, а також основні обов'язки особи. 
Отже, держава та особа тісно взаємозв'язані. Держава визнає людину, її життя, недоторканність, честь і гідність найвищою соціальною цінністю. Головний обов'язок держави - забезпечення людині відповідних умов для здійснення прав і свобод, виконання обов'язків. Держава відповідальна перед людиною й суспільством за свою діяльність. За допомогою права держава закріплює відповідний правовий статус людини і громадянина, забезпечує кожній особі рівні можливості в користуванні суб'єктивними правами і виконанні обов'язків.

Кожне суспільство  має регулювати відносини між  людьми, здійснювати охорону і  захист таких відносин. Таке регулювання і охорона суспільних відносин здійснюється за допомогою соціальних норм. У системі таких норм право посідає провідне місце. В юридичній літературі право розглядають як загально-соціальне явище і як волевиявлення держави (юридичне право). 
Як загальносоціальне явище право характеризується певною свободою і обґрунтованістю поведінки людей, тобто відповідними можливостями суб'єктів суспільного життя, що об'єктивно зумовлені розвитком суспільства, мають бути загальними і рівними для всіх однойменних суб'єктів. З таких позицій право поділяють на: а) права людини; б) права об'єднань, груп, верств; в) права нації, народу; г) права людства. 
Юридичне право - це свобода та обґрунтованість поведінки людей відповідно до чинних нормативно-правових актів та інших джерел права. 
Твердження про те, що право відірване від держави, .привело до виникнення різноманітних концепцій праворозуміння: природного права, позитивного права, права реалістичного, психологічного тощо. 
Юридичне (позитивне) право, своєю чергою, поділяють на об'єктивне і суб'єктивне. 
Юридичним об'єктивним правом називають систему всіх правових приписів, що встановлені, охороняються, захищаються державою, мають загальнообов'язковий характер, є критерієм правомірної чи неправомірної поведінки та існують незалежно від індивідуальної свідомості суб'єкта права. 
Юридичне суб'єктивне право - певні можливості, міра свободи, що належить суб'єктові, який сам вирішує, користуватися ними чи ні. До основних ознак права в його позитивному (нормативному) розумінні як волевиявлення держави можна віднести такі: 
- право - це система правових норм; 
- це правила поведінки загального характеру; 
- ці правила мають загальнообов'язковий характер; 
- вони тісно зв'язані між собою, діють у єдності, складаються в правові інститути, правові галузі та інші частини системи права; 
- формально визначені й закріплені в нормативно-правових актах та інших джерелах права; 
- установлюються, санкціонуються, гарантуються й забезпечуються державою та її органами; 
- у своїй сукупності регулюють соціальні відносини між людьми; 
- правила поведінки повинні встановлюватися державою з урахуванням принципів правди, справедливості, гуманізму й милосердя.  
Кожне право як елемент правової системи, складається з багатьох правових норм. Аби вірно вибрати ту чи ту норму, треба знати, що вони об'єднуються не за випадковими ознаками, - між ними існують конкретна схожість і відмінності. Завдяки цій об'єктивній обумовленості й характерним ознакам схожості та відмінностей між правовими нормами все право можна подати як визначену систему. Воно є системою правил загального характеру. Це означає, що право має соціальне призначення з регулювання поведінки не якоїсь конкретної особи, а будь-кого, хто вступає у ті відносини, що ним регулюються. 
Право має загальнообов'язковий характер. Його положення, що їх містить уся система правових норм, повинні сприйматись як безумовне керівництво до дії, що виходить із державних структур і не підлягає обговоренню чи оцінці під кутом зору їхніх доцільності, раціональності, бажаності чи небажаності здійснення. 
Право характеризується внутрішньою формою, тобто об'єднанням правових норм в інститути, підгалузі й галузі права та окремі правові комплекси. 
Право стає обов'язковим лише тоді, коли воно виїдається чи санкціонується уповноваженим на те суб'єктом, у межах його компетенції та в порядку, передбаченому встановлюваною процедурою, тобто з дотриманням установлених вимог, що пред'являються до розроблення, обговорення, прийняття, набирання чинності, зміни та скасування дії правових приписів. 
Здійснення права забезпечується державою. Це проявляється в тому, що держава створює, з одного боку, реальні умови й засоби, які сприяють безперешкодному добровільному здійсненню відповідними суб'єктами сформульованих у правових нормах зразків поведінки, а з іншого - відповідні заходи заохочення, переконання і примусу до здійснення бажаної поведінки, та застосовує ефективні санкції в разі невиконання вимог правових норм. 
Отже, право - це система загальнообов'язкових, формально визначених, установлених чи санкціонованих державою, гарантованих і забезпечених нею правил поведінки, що тісно між собою зв'язані та регулюють суспільні відносини між людьми в інтересах певної частини (більшої чи меншої) населення в соціальне неоднорідному суспільстві. 
Право має певні напрямки впливу та будується на конкретних правових і демократичних засадах. 
Функції права - це основні напрямки його впливу на суспільні відносини. Призначення функцій полягає в тому, щоб визначити активну й багатогранну роль права у громадянському суспільстві з позиції його впливу на суспільні відносини між людьми. 
Функції права поділяють на загальносоціальні та спеціальні юридичні. 
До загальносоціальних відносять функції: 
гуманістичну - право охороняє та захищає права людства, народу, людини; 
організаторсько-управлінську - право суб'єктів на розв'язання певних економічних і соціальних проблем; 
інформаційну (комунікативну) - право інформує людей про волю законодавця; 
оцінно-орієнтувальну - поведінка людей оцінюється з огляду на закони держави, вказує на безконфліктні, соціальне допустимі способи й засоби задоволення потреб людини в межах правомірної поведінки; 
ідеологічно-виховну - право формує у людини певний світогляд, виховує в неї зразки правомірної поведінки; 
гносеологічну (пізнавальну) - право само виступає як джерело знань. 
До спеціальних юридичних функцій права відносять регулятивну (статичну і динамічну) та охоронну. 
Регулятивна функція спрямована на врегулювання суспільних відносин способом закріплення бажаної поведінки в тих чи тих галузях чи інститутах права. 
Регулятивно-статична функція закріплює суспільний порядок у соціальне неоднорідному суспільстві у стані спокою; 
регулятивно-динамічна забезпечує динамічний розвиток громадянського суспільства. 
Охоронна функція спрямована на охорону відповідної системи суспільних відносин, на забезпечення їхньої недоторканності з боку правопорушників, на недопущення правопорушень, зменшення чи усунення їх із повсякденного життя. 
Принципи права - це закріплені у праві вихідні нормативно-керівні положення, що характеризують його зміст, основи, зазначені в ньому закономірності суспільного життя. 
У сучасній юридичній літературі визнають принципи: демократизму, законності, гуманізму, рівності всіх перед законом, взаємної відповідальності держави та особи тощо. Розрізняють також загальноправові, міжгалузеві, галузеві принципи та принципи інститутів права. 
Принципи права, як керівні юридичні вимоги, відображають особливості та специфіку юридичного права, мають нормативний, регулятивний характер, визначають і направляють правомірну поведінку людей. У теорії права існують різні класифікації принципів права. Наприклад, їх поділяють на загальнолюдські, типологічні, конкретно-історичні, галузеві, міжгалузеві та принципи інститутів права. 
Загальнолюдські принципи права характеризують як юридичні засади, ідеали чи основи, що зумовлені певним рівнем всесвітнього розвитку цивілізації, втілюють у собі найкращі, прогресивні здобутки правової історії людства, визнані міжнародними нормами права. 
Такими принципами є: 
- закріплення у праві міри свободи людини та забезпечення її основних прав; 
- юридичну рівність однойменних суб'єктів у всіх правовідносинах; 
- верховенство закону як акта нормативного волевиявлення вищого представницького органу держави; 
- взаємопов'язаність юридичних прав та обов'язків; 
- регулювання поведінки людей та їх об'єднань за загальнодозволеним типом правового регулювання; "дозволено все, що прямо не заборонено законом"; 
- діяльність органів і посадових осіб повинна регулюватися за принципом: "дозволено тільки те, що прямо передбачено законом"; 
- чітке закріплення правовими нормами процедурно-процесуальних механізмів забезпечення (гарантування) прав людини і здійснення нею своїх обов'язків; 
- правосуддя здійснюється тільки судами і повинно бути найефективнішою гарантією прав людини; 
- юридична відповідальність людини має бути лише за її винну протиправну поведінку; 
- в суспільстві повинен діяти принцип презумпції невинності особи. 
Соціальна цінність і призначення права можуть бути охарактеризовані як здатність служити засобом і метою для задоволення потреб соціальної справедливості, прогресивних інтересів громадян і суспільства в цілому. Соціальна цінність і соціальне призначення права характеризуються такими його проявами: 
1. Право визначається як міра свободи й недоторканності людини, окреслює межі свободи, скеровується на виключення з соціального життя свавілля, безконтрольності та беззаконня. 
2. Воно об'єднує в собі загальну волю учасників суспільних відносин, впливає на поведінку й діяльність людей через узгодження їх специфічних інтересів. 
3. Цінність і призначення права полягає в тому, що воно є виразником соціальної справедливості, виступає критерієм правильного розподілу матеріальних благ, утвердженням рівності та правового статусу людини в суспільстві. 
4. Право являє собою джерело оновлення суспільства, виступає в демократичному громадянському суспільстві як чинник прогресивного соціального розвитку. 
5. Як явище культури й цивілізації воно має планетарний характер і забезпечує вирішення проблем міжнаціонального та міжнародного значення. 
Отже, право як соціальний регулятор суспільних відносин забезпечує регулювання найбільш важливих потреб та інтересів між людьми як у межах певної країни, так і на землі у взаємовідносинах усього світового співтовариства.

Місце і  роль права в системі соціальних норм                                                                                                                                                                                  Соціальні норми - це загальні правила поведінки людей у суспільстві, що зумовлені об'єктивними закономірностями, є наслідком свідомої вольової діяльності певної частини чи всього суспільства і забезпечується різноманітними засобами соціального впливу. 
Залежно від способу їх утворення й забезпечення соціальні норми класифікують як: юридичні; моральні; корпоративні (громадських організацій, політичних партій, інших об'єднань громадян); звичаї чи традиції. 
Залежно від сфери соціальних відносин, що регулюються нормами, їх поділяють на: економічні; політичні; сімейні; релігійні; етики та естетики; організаційні; соціально-технічні. 
Юридичні (правові) норми - загальнообов'язкові, формально визначені правила поведінки, що встановлені (санкціоновані) державою, охороняються, захищаються і гарантуються нею та містяться в нормативно-правових актах. 
Моральні норми - правила поведінки, що базуються на моральних поглядах суспільства на добро і зло, справедливе й несправедливе, гуманне й негуманне, а забезпечуються насамперед внутрішньою переконаністю та силою громадської думки. 
Корпоративні норми - правила поведінки, що установлюються й забезпечуються політичними партіями, громадськими організаціями та іншими об'єднаннями людей. 
Звичаї чи традиції - правила поведінки, що історично склались і увійшли (перетворились) у звичку людей. 
Аби показати, що право є особливим видом соціальних норм, слід порівняти ознаки правових та інших соціальних норм. 
Такі правові норми, що у своїй сукупності утворюють право: 
- виникають разом із виникненням держави; 
- встановлюються чи санкціонуються державою; 
- виражають волю керівної частини суспільства; 
- утворюють внутрішньо узгоджену цілісність, єдність (систему права); 
- існують у суспільстві як одна система норм; 
- формулюють правила поведінки у вигляді прав та обов'язків; 
- правила поведінки формально визначені за змістом; 
- мають певні форми зовнішнього виразу; 
- мають точно визначені межі дії; 
- забезпечуються державним примусом та іншими засобами. 
Інші соціальні норми, що утворюють систему соціального регулювання: 
- існують у будь-якому суспільстві; 
- встановлюються чи санкціонуються іншими суб'єктами; 
- виражають волю різноманітних частин населення; 
- можуть існувати й безсистемне, не будучи внутрішньо узгодженими; 
- існують здебільшого у вигляді декількох відносно самостійних систем нормативного регулювання; 
- виражаються не тільки через права та обов'язки, а й через загальні принципи, цілі, гасла тощо; 
- зазвичай позбавлені формальної визначеності; 
- можуть виражатись у будь-яких, не завжди фіксованих, формах; 
- не завжди мають точно визначені межі дії; 
- забезпечуються звичкою, внутрішнім переконанням, моральним, громадським впливом та іншими позадержавними засобами. 
Отож, право, як особливий вид соціальних норм, відрізняється від інших соціальних норм взаємозв'язком із державою, напрямками впливу на суспільні відносини.