Охорона праці в галузі

 

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ИМЕНІ 

АЛЬФРЕДА НОБЕЛЯ

Кременчуцький інститут

 

 

 

Кафедра соціально-гуманітарних дисциплін

 

 

 

 

 

 

 

ІНДИВІДУАЛЬНЕ ЗАВДАННЯ

з дисципліни «Основи охорони праці в галузі»

 

 

 

 

Варіант № 1

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка  групи

 

ФКЗ-51

 

Шестова О.В.

 

Перевірив:

 

 

 

Результат перевірки________

 

 

 

 

 

 

Кременчук 2013

 

 

 

Зміст.

1.    Вступ   3

 

2.  Охорона праці як невід’ємна складова соціальної відповідальності.             6

 

3.   Висновки.  10

 

Перелік використаної літератури.

 

Вступ.

 

Достойна праця – це, в першу чергу, безпечна праця. Однак щорічно в світі реєструється приблизно 270 млн. нещасних випадків виробничого характеру та 160 млн. професійних захворювань. При цьому близько 2,0 млн чоловіків і жінок гинуть, а економічні збитки досягають 4% від світового валового внутрішнього продукту (ВВП), який, до речі, в 2001 році дорівнював 1,251 трильйона доларів США.

В Україні щорічно  травмується близько 30 тис. людей, з  яких приблизно 1,3 тис. – гине, близько 10 тис. – стають інвалідами, а більш 7 тис. людей одержують профзахворювання.

Величезні втрати робочого часу через непрацездатність потерпілих, що обумовлена умовами праці і  обчислюється мільйонами «людино-днів».

Такий стан безпеки праці  багато в чому пояснюється тим, що більша частина основних виробничих фондів фізично зношена, морально застаріла, а нові машини вітчизняного виробництва в абсолютній більшості (близько 90%) не відповідають вимогам безпеки.

І це відбувається в умовах, коли робітник стає найважливішим виробничим капіталом, здоров'я якого, як вважають у розвинутих капіталістичних країнах, вигідно всілякими методами оберігати.

За рівнем виробничого  травматизму будівельний комплекс займає в Україні друге місце  після паливно-енергетичного комплексу  і майже вдвічі перевищує середній рівень у народному господарстві.

Причин цьому багато. Це і велика питома вага важких фізичних робіт, що виконуються вручну; велика плинність кадрів, що обумовлено умовами  праці і побуту на будівельних  майданчиках; ряд специфічних особливостей будівництва, що відрізняють його від інших виробництв: висока динаміка змін умов праці, постійне переміщення робочого місця в плані і по вертикалі, багатоваріантність технології й організації проведення робіт; велика кількість субпідрядників, які одночасно виконують роботи на одному будівельному майданчику тощо.

В останні роки простежується  чітка тенденція росту питомої  ваги травмованих на виробництві  через порушення трудової і виробничої дисципліни, правил експлуатації машин, механізмів, устаткування.

В усьому цивілізованому світі проводиться сертифікація машин за такими критеріями: безпека, екологічність, взаємосполученість, взаємозаміняємість.

Такий підхід дозволяє контролювати ринок і проводити відбір найбільш якісних, тобто безпечних та нешкідливих, а тому і дорожчих машин.

Установлено, що так званий «людський фактор» присутній  у формуванні причин майже 90% нещасних випадків. Уроджене почуття небезпеки  в людини розвинене недостатньо  й у ряді мотивацій її діяльності «безпека» стоїть на другому місці  після «вигоди». Тому нещасні випадки частіше пов'язані зі ставленням до питань охорони праці, ніж із кваліфікацією працюючих або конструкцією машин.

Психологи праці стверджують, що психічно нормальна людина не прагне до самознищення, травмування себе й оточуючих її людей. Тому причини порушення правил і норм охорони праці варто шукати не тільки в психічних властивостях особистості, характеристиках і особливостях самої людини, але й у впливах зовнішніх подразників, одним із яких є стрес.

Відомо шість основних груп виробничих стресів:

- інтенсивність роботи;

- тиск фактора часу (акордна робота, штурмовщина тощо);

- ізольованість робочих місць, недостатні міжособистісні контакти між робітниками;

- одноманітна і монотонна робота (на конвеєрах, біля приладових пультів);

- недостатня рухова активність з високим ступенем готовності до дії;

- вплив шкідливих факторів виробничого середовища (шум, вібрація, запиленість, загазованість, термічні й інші випромінювання тощо).

Доведеним є той факт, що з удосконалюванням техніки недоліки «людського фактора» стають все більш помітними. Дослідники-психологи і «технарі» вважають, що виробнича небезпека росте швидше, ніж людське протистояння їй; відзначається істотне відставання фізичних і психічних можливостей людини від рівня зовнішньої небезпеки.

Відомі сім основних причин психологічного характеру небезпечної  поведінки людей:

- еволюція людини проходила у сфері психіки та інтелекту (удосконалення знаряддя праці);

- об'єктивне зростання ціни помилки;

- адаптація людини до небезпеки;

- ілюзія безпокараності;

- зниження інтенсивності самоосвіти;

- навмисне завищення вимог безпеки праці;

- конфлікт безпеки та продуктивності праці.

     Поведінка людини визначається і її індивідуальними характеристиками:

- типом нервової системи;

- характером і темпераментом;

- особливостями мозкової діяльності та мислення;

- вихованням та освітою;

- станом здоров'я;

- досвідом роботи.

  Механізм, що спонукає людину до помилок, базується на її природжених (уроджених) та придбаних особливостях, на тимчасових станах, що визначають сприйняття людиною виробничої ситуації.

  Оптимальною для психіки людини є виробнича ситуація, коли робота, що виконується, є не дуже легкою або не дуже тяжкою і не таїть у собі потенційної небезпеки.

  Академік В. А. Легасов стверджував, що забезпечення безпеки праці – це сфера людської діяльності, цілісна система знань із своєю логікою.

  Комплексний характер впливу факторів виробничого середовища визначає необхідність комплексного системного підходу до рішення питань профілактики травматизму і профзахворювань. Реалізація такого підходу в виробничих умовах бачиться у створенні і функціонуванні системи управління охороною праці.

  Дійсний стан безпеки праці у виробничих системах визначається частотою виникнення небезпечних ситуацій, їх повторюваністю і тяжкістю, тривалістю існування, кількістю небезпечних факторів та людей, що знаходяться під їх впливом, а також надійністю захисних засобів.

  Сутність охорони праці полягає у визначенні можливих небезпечних і шкідливих виробничих факторів, що можуть проявитися при проведенні запланованих для виконання робіт; прогнозуванні моментів прояву зазначених факторів; проведенні необхідних профілактичних заходів.

     Забезпечення безпеки праці на практиці здійснюється послідовною реалізацією таких етапів:

1) визначення (виявлення) небезпечних і/або шкідливих виробничих факторів;

2) локалізація або  усунення виявлених факторів;

3) визначення методів  і засобів захисту працюючих  (засобів колективного або індивідуального  захисту);

4) визначення пільг  і компенсацій за роботу в несприятливих умовах.

 

     Охорона праці за своєю сутністю є турботою про людину у процесі використання її праці і розглядається як охорона працездатності людини. З іншого боку, відносини щодо охорони праці — невід'ємна складова організації процесу праці, що створює умови для стабільної та успішної трудової діяльності громадян.

    Охорону праці і здоров'я громадян віднесено до пріоритетних напрямків соціальної політики України. Так, Конституція України одним з основних соціальних прав громадян визначає право кожного на належні, безпечні й здорові умови праці, встановлює, що використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Право на охорону здоров'я закріплено і в Основах законодавства України про охорону здоров'я.

     Охорона здоров'я — це система заходів, спрямованих на забезпечення

збереження  і розвитку фізіологічних і психологічних  функцій, оптимальної

працездатності  та соціальної активності людини при  максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя, а здоров'я — стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів.

     Право на охорону здоров'я досить широке поняття за колом суб'єктів, за

оцінкою факторів впливу на здоров'я, за завданнями правового регулювання.

     Закон України "Про охорону праці" визначає, що охорона праці — це

система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження життя, здоров'я і працездатності людини у процесі саме трудової діяльності (а не праці, як це було передбачено раніше).

     Зміст охорони праці розглядають у соціальному, технічному, медико-біологічному, юридичному, галузевому та вузькоспеціальному аспектах. Кожен аспект охорони праці має свій зміст і є самостійним напрямком у системі заходів щодо безпеки життя та здоров'я у процесі трудової діяльності.

     Соціальний аспект охорони праці передбачає забезпечення всебічного соціального розвитку кожної працюючої особи, захист особи. Соціальний аспект охорони праці передбачає визнання пріоритету життя та здоров'я людини у процесі виробничої та трудової діяльності. До соціального змісту охорони праці належить запобігання шкідливим наслідкам, до яких може призвести ігнорування вимог техніки безпеки та гігієни праці на виробництві. Запобігання шкідливим наслідкам потребує встановлення юридичних гарантій:

- надання технічним та санітарним правилам сили правових норм;

- запровадження нагляду та контролю за додержанням норм з охорони праці;

- встановлення відповідальності за невиконання норм з охорони праці.

     Техніко-економічний аспект охорони праці має бути спрямований на

удосконалення засобів праці, техніки та технологій.

    Медико-біологічний аспект охорони праці враховується насамперед при

нормуванні  праці.

     Юридичний аспект охорони праці полягає у забезпеченні права працівника  на життя, охорону здоров'я, на належні, безпечні і здорові умови праці.

     Охорона праці в юридичному аспекті являє собою правовий інститут, що має

міжгалузевий  характер. Норми цього інституту  захищають інтереси різних суб'єктів права:

 а) роботодавців та  працівників, які перебувають  з ними у трудових правовідносинах;

б) членів виробничих кооперативів;

в) студентів, які проходять виробничу практику;

в) громадян, які відбувають покарання за вироком суду, в період їх роботи в організації та ін.

     Дія Закону України "Про охорону праці" поширюється на всіх юридичних та

фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, та на всіх працюючих.

     Державна політика у сфері охорони праці спрямована на створення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. До основних правових принципів у сфері охорони праці в Україні належать:

- пріоритет охорони життя та здоров'я працівників перед економічними інтересами;

- повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань;

- компетентність діяльності щодо забезпечення охорони праці;

- двосторонній зобов'язуючий (і працівника, і роботодавця) характер діяльності щодо додержання норм з охорони праці;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- встановлення та гарантування заходів самозахисту прав працівників на здорові та безпечні умови праці;

- обов'язковість відшкодування шкоди, заподіяної працівникові у зв'язку з виконанням трудових обов'язків;

- соціальне страхування ризику втрати працездатності та трудового доходу

у зв'язку з нещасним випадком чи професійним захворюванням.

     Загальним об'єктом охорони праці є працездатність як специфічна якість особи, тому для трудового права важливе значення має оцінка професійної

працездатності особи (якісна характеристика здатності до певних видів діяльності та кількісна характеристика допустимих обсягів навантаження). Це дає можливість обмежити для конкретних категорій працівників виконання певних видів трудової діяльності чи знизити трудове навантаження (наприклад, для неповнолітніх, жінок, інвалідів).

      Обмеження (заборони) виконання окремих видів трудової діяльності реалізуються як при прийнятті на роботу, так і у процесі здійснення трудової діяльності особи (наприклад, за наслідками медичних оглядів окремих категорій працівників тощо). Зниження трудового навантаження може виявлятися у встановленні певного режиму праці та відпочинку, зниженні норм виробітку, забороні залучення до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, виконанні роботи за сумісництвом тощо.

      Таким чином, як міжгалузевий інститут охорона праці є цілісною системою

норм різної галузевої належності, що регулює спеціальні заходи з охорони здоров'я окремих категорій громадян, зайнятих у сфері праці, від несприятливого впливу виробничих факторів на їхню працездатність.