Інтелектуальна власність

Інтелектуальна  власність (скорочено «ІВ», англ. intellectual property) — результат інтелектуальної, творчої діяльності однієї людини (автора, виконавця, винахідника та інш.) або кількох осіб.

Опис

Право інтелектуальної  власності — у найширшому розумінні означає закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Але доцільнішим визначення інтелектуальної власності через  зазначення об'єктів ІВ:

— авторські права (літературні твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

— суміжне право;

— право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

— фірмові та комерційні найменування;

— географічні зазначення;

— сорта рослин та породи тварин;

— топографії інтегральних мікросхем;

— комерційна таємниця;

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві  кожного володіти, користуватися  і розпоряджатися результатами своєї  інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Поняття «ІВ» виникло в  процесі тривалої практики юридичного закріплення за певними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності у галузі науки, виробництва, мистецтва і літератури.

Історія

Вперше термін «ІВ» вжив у 1845 році Чарльз Вудбарі (Charles Woodbury), суддя Окружного суду штату Массачусетс ^[1]. В Європі вперше цей термін вжив Альфред Ніон (Alfred Nion) у своєму трактаті «Droits civils des auteurs, artistes et inventeurs» («Цивільні права авторів, артистів та винахідників»), що був вперше опублікований у 1846році.

Справжня історія терміну  почалася у 1967 році, після створення Всесвітньої організації інтелектуальної власності. Вона доклала багато зусиль для світового визнання для закріплення терміну, який є ключовою складовою частиною її назви.

Межі

У 1967 році у Стокгольмі було підписано Конвенцію про заснування Всесвітньої Організації Інтелектуальної Власності, якою було визначено, що до ІВ належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;
• виконавчу діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
• винаходи у сферах людської діяльності;
• наукові відкриття;
• промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
• захист від недобросовісного суперництва;
• усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній галузях.

Критика

Запровадження у правничій термінології терміну  «ІВ» збіглось із переходом від розуміння авторського права та патентів, як суспільного блага до їх розуміння як«власності», тобто непорушного права власника. Такий перехід спричинив поширення таких термінів як «крадіжка» або «піратство» на порушення авторського або патентного права, а також на виникнення ініціатив у напрямку розширення сфери дії законодавства у цій галузі.

Багато супротивників  концепції ІВ, особливо прихильники відкритого програмного забезпечення та вільної культури, називають її «інтелектуальною монополією» або «інтелектуальним протекціонізмом». На думку цих людей, законодавство у сфері ІВ у його сучасному розумінні приносить більше суспільної шкоди аніж користі. Одним з найвідоміших опонентів ІВ є Річард Столмен, автор GNU.

ІВ у її сучасному розумінні  базується на факті першого опублікування  або реєстрації. Такий підхід нехтує той факт, що одна і та сама ідея, а також механізм втілення цієї ідеї, можуть виникнути одночасно в декількох людей. Відомим прикладом є історія про те, як Нікола Тесла та Томас Едісон одночасно дослідили низку електричних феноменів.

Види об'єктів  інтелектуальної власності

• Об'єкти авторського права
• Літературний твір / Музичний твір
• Твір зображувального мистецтва
• Твір декоративно-прикладного мистецтва
• Твір архітектури / Твір картографії
• Фотографічний твір
• Складений твір
• База даних / Комп'ютерна програма
• Аудіо-візуальний твір
• Сценічний твір
• Твір у сфері науки
• Твір у перекладі / Твір у переробці
• Об'єкти суміжних прав
• Виконання твору
• Фонограма, відеограма
• Передача організації мовлення
• Об'єкти права промислової власності
• Результати винахідницької та раціоналізаторської роботи
• Винахід
• Корисна модель
• Промисловий зразок
• Раціоналізаторська пропозиція
• Топографія інтегральної мікросхеми
• Засоби індивідуалізації товарів та учасників господарського обігу
• Доменне ім'я
• Знак для товарів та послуг
• Зазначення походження товару
• Комерційне найменування
• Промисловий зразок
• Особливі об'єкти ІВ
• Наукове відкриття
• Сорт рослин
• Порода тварин
• Комерційна таємниця
• Фольклор та Традиційні знання

Співвідношення  між інтелектуальною власністю  та правом інтелектуальної власності

Концепція ІВ є  міждисциплінарною. ІВ одночасно аналізується у економічній теорії, теорії раціоналізаторства та винахідництва, теорії наукових досліджень таюриспруденції. Остання, в свою чергу, аналізує ІВ з позицій права інтелектуальної власності, під яким у країнах континентального права розуміють міжгалузевий інститут цивільного права. Оскільки Україна відноситься до континентальних правових систем, ключові положення права інтелектуальної власності містяться у Четвертій книзіЦивільного кодексу України.

Використання  права інтелектуальної власності

Докладніше: Права інтелектуальної власності

Згідно зі Статтею 441 Цивільного кодексу України

Використанням твору є його:

1. опублікування (випуск у світ);
2. відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;
3. переклад;
4. переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни;
5. включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо;
6. публічне виконання;
7. продаж, передання в найм (оренду) тощо;
8. імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. 2. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Ця стаття передбачає такі способи використання твору:

1. опублікування твору або випуск його у світ. Опублікуванню твору присвячено статтю 442 ЦК;
2. відтворення твору будь-яким способом та у будь-якій формі. Це право можна також назвати правом на повторне надання твору об'єктивної форми. Відтворення робить твір доступним іншим особам. Відтворенням є не тільки надання твору об'єктивної форми, а й втілення його в іншу форму. Закон про авторське право визначає відтворення як виготовлення одного або більше примірників твору, відеограми, фонограми в будь-якій матеріальній формі, а також їх запис для тимчасового чи постійного зберігання в електронній (у тому числі цифровій), оптичній або іншій формі, яку може зчитувати комп'ютер;
3. переклад твору може бути як самостійним об'єктом авторського права, так і видом використання твору залежно від ступеня творчості. Протягом усього строку чинності авторського права існує право на переклад. Якщо існує переклад автора, ніхто інший не може перекладати твір на ту ж саму мову. Автор і перекладач його твору не є співавторами. Переклад можна робити не тільки з твору, а й з проміжного перекладу. Дозволяти такий переклад може як автор твору, так і автор проміжного перекладу;
4. переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни. Ці дії породжують нові об'єкти авторського права — так звані похідні твори. При цих змінах головне, щоб не пошкоджувалось авторське право твору. Право на переробку належить самому автору. Він може видати дозвіл на її здійснення іншою особою. Переробка твору повинна бути оригінальною, тобто бути творчою;
5. включення твору складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо. Авторові збірника та інших складених творів належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів. Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору. Автори творів, включених до складеного твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору. Правова охорона баз даних не поширюється на самі дані. Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому;
6. згідно з законом про авторське право, публічне виконання — це подання за згодою суб'єктів авторського права творів, виконань, фонограм, передач організацій мовлення шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім'ї або близьких знайомих цієї сім'ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці і в один і той самий час або в різних місцях і в різний час;
7. продаж твору, передання в найм (оренду) тощо. Це право суб'єкта авторського права найбільшим чином направлено на отримання прибутку;
8. імпорт, тобто ввезення в Україну примірників твору, примірників його перекладів, переробок тощо — це різновид розпорядження твору. Авторське право має територіальний характер, його чинність поширюється лише на територію, де воно виникло. Тому навіть якщо твір був відтворений за кордоном з дозволу автора, його ввезення на територію України є порушенням авторських прав. Це, наприклад, може спричинити зниження попиту на примірники, які розповсюджуються в Україні.

Перелік, поданий  у цій статті, не є вичерпним. Це зумовлено тим, що завдяки технічному прогресу способів використання твору дуже багато і вони можуть бути найрізноманітнішими.

Види порушень права інтелектуальної власності

До порушення права інтелектуальної власності відносяться:

• піратство
• плагіат
• несумлінна реєстрація
• підроблення та зміна інформації.

Міжнародний захист

Розвитком та захистом ІВ в усьому світі займається Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ), заснована ООН в 1967 році.

ВОІВ сприяє підписанню нових міжнародних угод та модернізації національних законодавств, заохочує адміністративне співробітництво  між країнами, надає технічну допомогу країнам, що розвиваються, і утримує  служби, які полегшують міжнародний захист винаходів, знаків та промислових зразків.

При ВОІВ діє  центр по арбітражу та посередництву. З 1999 року ВОІВ надає послуги по врегулюванню суперечок, які виникають при реєстрації та використанні найпоширеніших типових назв доменів в Інтернеті (.com, .net, .org).

ВОІВ здійснює управління 21 угодою, які охоплюють  основні аспекти інтелектуальної  власності. Двома ключовими угодами  є Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883) та Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886).

Оформлення прав інтелектуальної власності

Це послідовність  дій людини, направлена на здобуття права на винахід, корисну модель і промисловий зразок, яке охороняється державою і засвідчується патентом.

У ст. 41 Конституції  України передбачено, що кожен має  право володіти, користуватися і  розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Проте, не кожний результат творчої діяльності стає об'єктом інтелектуальної власності. Об'єктом інтелектуальної власності визнається лише такий результат творчої діяльності, який відповідає встановленим вимогам закону.

Державна реєстрація авторського  права в Україні здійснюється відповідно до Закону України «Про авторське право i суміжні права» від 23 грудня 1993 р. № 3792-12 та постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001 р. № 1756 «Про державну реєстрацію авторського права і договорів, які стосуються права автора на твір». Науково-технічні досягнення можуть бути визнані об'єктами промислової власності лише після їх кваліфікації як таких відповідним державним органом, державної реєстрації і видачі охоронного документа. Державна кваліфікація здійснюється Державним підприємством «Український інститут промислової власності», що входить до складу Державного департаменту інтелектуальної власності, на підставі проведення спеціальних експертиз — формальної і кваліфікаційної. Зазначені експертизи здійснюються відповідно до патентних законів і відомчих нормативних актів.

Для оформлення прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки необхідно подати відповідним чином оформлену заявку в Державний департаментінтелектуальної власності. Для цього заявка направляється на адресу Державного підприємства «Український інститут промислової власності», підлеглого Установі, де проходить експертизу. Одночасно з публікацією відомостей про видачу патенту Установа здійснює державну реєстрацію патенту, для чого вносить до реєстру відповідні дані. Видача патенту здійснюється Установою в місячний термін після реєстрації патенту. Право на подання заявки, насамперед, має автор. У встановлених законом випадках це право має роботодавець. До рішення Установи про видачу патенту чи про відмову у видачі патенту заявник має право з власної ініціативи вносити до заявки виправлення і уточнення. Якщо зазначені виправлення і уточнення надійшли до Установи після прийняття рішення про видачу патенту чи про відмову у його видачі, відповідно до Закону вони вже не враховуються. Але ці виправлення і уточнення враховуються, якщо вони надійшли після публікації відомостей про заявку на видачу патенту на об'єкт промислової власності, але за шість місяців до дати публікації. Після надходження до Установи документа про сплату збору за подання заявки вона піддається формальній експертизі (експертиза за формальними ознаками). Мета цієї експертизи — виявити два важливих чинники:

1) чи належить заявлена  пропозиція до об'єктів промислової  власності;

2) чи подані заявочні  матеріали відповідають вимогам  закону.

Формальна експертиза має  бути проведена протягом шести місяців  від встановленої дати подання заявки. За результатами формальної експертизи Установа зобов'язана повідомити заявника про завершення формальної експертизи або про вимогу щодо внесення необхідних змін до матеріалів заявки. Якщо за результатами формальної експертизи виявиться, що заявлена пропозиція не належить до об'єктів промислової власності або вона стосується тих об'єктів, які не можуть бути визнані промисловою власністю, то Установа повідомляє заявника про відмову у виданні патенту. Зазначена відмова оформляється спеціальним рішенням Установи. Результатом формальної експертизи здебільшого буває, що заявка відповідає встановленим вимогам і документ про сплату збору за подання заявки також є в наявності. Установа повідомляє заявника про завершення формальної експертизи. Це означає, що наступним етапом розгляду заявки може стати проведення кваліфікаційної експертизи (експертизи по суті) заявки. Проте Закон надає заявнику право просити видати йому деклараційний патент на винахід. При відповідності заявки вимогам Закону та наявності документа про сплату збору за подання заявки, Установа проводить експертизу на локальну новизну. Експертиза на локальну новизну — це складова частина кваліфікаційної експертизи, що має своєю метою виявлення лише локальної новизни. Локальною новизною визнається така, що встановлюється за виданими в Україні патентами на винаходи і поданими до Установи заявками про видачу патентів. Отже, в Україні діють два види патентів на винахід: патент із терміном дії 20 років, що видається після проведення експертизи по суті, і деклараційний патент - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід. Терміни дії патенту прийнято відраховувати від дати подання заявки до Установи. Якщо заявка спочатку була подана в одній із країн Паризького Союзу, а потім в Україні, то дія патенту відраховується від дати раніше поданої заявки, що називається конвенційним пріоритетом.