Людина, особа, особистість, громадянин: співвідношення понять

МІНІСТЕРСТВО ДОХОДІВ І ЗБОРІВ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ

 

 

 

Реферат на тему:

«Людина, особа, особистість, громадянин: співвідношення понять»

 

 

 

 

 

Виконав: студент

 групи ПБ-12-8

Тесляр М.В.

Перевірив:

Іванов С.О

 

 

Ірпінь, 2013

 

За нинішньої розбудови  України особистість стає рівноправним суб’єктом суспільних відносин із державою, її органами ат посадовими особами. Розглядаючи державу і право, теорія держави і права як наука  і навчальна дисципліна вивчає окрему людину, індивіда, особистість, громадянина, розглядає взаємини людини і держави.

У сучасній вітчизняній юридичній  науці сформувалась досить обґрунтована точка зору, згідно з якою побудова правової держави необхідно починати з захисту і забезпечення прав людини. Найхарактернішим зв’язком людини з державою є її громадянство. Це постійний політико-правовий зв’язок  людини з державою, що відображається у їх взаємних правах та обов’язків.

Права людини явище історичне, тому що їх розвиток завжди передбачає спадкоємність уявлень про право  з погляду людини як учасника соціального  життя. Люди рівні у правах, але  це не означає, що вони однакові або  схожі одне на одного з точки зору фізичних чи розумових здібностей, талантів.

Обов’язки людини це вимоги, які ставляться суспільством до неї  для того, щоб не порушувалися права  людини і суспільство нормально  функціонувало. Права й свободи  людини не можуть зробити її незалежною від суспільства, в якому вона живе, і тому права людини не звільняють особи від обов’язків, насамперед від обов’язку поважати права  інших людей, їх об’єднань і суспільства  в цілому. Крім того, ряд обов’язків логічно випливають із наявності  відповідних конституційних прав.

Характер взаємодії держави  та особи є важливим показником стану  суспільства у цілому, а також  його завдань та перспектив розвитку. Неможливо зрозуміти сучасне  суспільство та сучасну людину без  вивчення багатоманітних відносин людини і держави.

Дослідження проблеми співвідношення держави та індивіда зумовлює необхідність аналізу змісту, ознак і взаємодії  категорій «людина», «особа», «громадянин». Саме вони характеризують належність людини як біологічного суб'єкта до суспільства та держави і визначають особливості її статусу.

Проблема людини займає одне з провідних  місць у суспільствознавстві. У  філософії, соціології, психології, юриспруденції  поняття людини характеризується певними  особливостями, що відображають своєрідність предмета та завдань науки. У сфері  правознавства важливою є характеристика особи з точки зору її правоздатності, дієздатності та спроможності нести  юридичну відповідальність.

Поняття «люди» у Великому тлумачному словнику сучасної української мови визначається як «суспільні істоти, що являють собою найвищий ступінь  розвитку живих організмів, мають  свідомість, володіють членороздільною  мовою, виробляють і використовують знаряддя праці». Отже, це поняття включає  два аспекти: природний та соціальний. Дійсно, людина сприймається, перш за все, як жива істота природи.

Людина — це біологічна категорія, що визначає належність живої істоти до людського роду за певними анатомічними особливостями та фізіологічними функціями.

Основними рисами людини є:

— розвинутість інстинктів, що забезпечує можливість реалізації різних інтересів;

— наявність мови як засобу спілкування  та узгодження діяльності людини;

— необхідність спілкування із собі подібними з метою досягнення компромісу інтересів;

— чіткий розподіл праці у людському  середовищі, що надає можливість досягти  високого ступеня організованості  відносин.

Очевидно, що людина — істота не лише природна, а й соціальна. Такі її специфічні ознаки, як мова, мислення, можливість створювати знаряддя праці  могли сформуватися та розвинутись  лише у суспільстві.

Ця категорія характеризує перший етап розвитку суспільства — його становлення як соціальної системи, для якої характерна наявність біологічних  суб'єктів з повною відсутністю  соціальних зв'язків між ними.

Процес розвитку та еволюції суспільства  спричинив виникнення специфічних  відносин між суб'єктами, що характеризуються певним рівнем усвідомленості та узгодженості. Саме це зумовлює соціальний характер поняття «людина» та його перетворення на соціально-значиму категорію  «особа». Дана категорія визначається щодо певного етапу розвитку людського  суспільства. Особа формується на такому етапі його розвитку, коли людина отримує  відносну незалежність від природи  та повну свободу дій.

Особа — людина, яка має історично зумовлений ступінь розвитку, користується правами, що надаються суспільством, та виконує обов'язки, які ним покладаються.

Саме на соціальний характер категорії  «особа» вказують її наступні риси:

1. Розумність, тобто здатність мислити  та приймати осмислені, а не  інстинктивні рішення. Ця ознака  зумовлює можливість упорядкування  процесу спілкування суб'єктів.

2. Свобода, тобто можливість  вибору із встановлених суспільством  варіантів поведінки саме того, який найповніше відповідає інтересам  особи та не порушує прав  інших суб'єктів, що і забезпечує  можливість усвідомленого ставлення  суб'єкта до власної поведінки.

3. Індивідуальність, що виявляється  у наявності специфічних рис,  які виокремлюють особу з маси  собі подібних. Саме це надає  можливість реально визначити  соціальний стан, професію, вік, місце  особи в суспільстві.

4. Відповідальність, що характеризується  як можливість передбачати результати  своїх дій, керувати ними та  самостійно нести відповідальність  у разі невиконання обов'язків  чи порушення прав інших осіб. Ця риса забезпечує певне співвідношення  власної поведінки з інтересами  суспільства та її самооцінку  відповідно до існуючих стандартів.

Особа формується під впливом двох факторів: 1) індивідуальних вроджених  властивостей; 2) соціального середовища, що впливає на людину.

Безумовно, суспільні відносини  є важливим фактором впливу на особу. Однак особа не формується пасивно, вона є активним суб'єктом. Соціальну  природу особи визначають такі компоненти її структури, як свідомість, воля, можливість діяльності. Свідомість є цементуючим  елементом, що відображає можливість усвідомлювати  дійсність, керувати своїми вчинками. Відсутність самосвідомості особи  не надає можливості вести мову про  наявність особи. Воля як компонент  структури особи характеризується як можливість вибору діяльності та досягнення певної мети. Діяльність пов'язується з можливістю використання інтелектуальної  та фізичної енергії для досягнення певного результату.

У сучасній літературі стосовно поняття  особистості є дві діаметрально протилежні позиції. У відповідності  з першою особами вважаються лише видатні люди, що мають виключні таланти й індивідуальність. Інша (що більш сприйнятлива) визначає особою будь-яку людину, котра є суб'єктом  суспільних відносин.

З виникненням держави та владної  сфери відносин соціальна категорія  «особа» набирає політичного  змісту і перетворюється у категорію  «громадянин».

Громадянин — це особа, яка належить до постійного населення певної держави, має нормативно закріплений статус, користується захистом держави як у межах її території, так і поза нею. Громадянин має певні особливості, що надають можливість бути суб'єктом не лише економічних та соціальних, а й політичних відносин.

1. Це особа, яка належить до  постійного населення певної  держави.

2. Це особа, що користується  правами, наданими державою, та  виконує обов'язки, покладені на  неї.

3. Це особа, котра користується  захистом з боку держави, як  правовим, так і судовим.

4. Це особа, яка несе законодавчо  закріплену відповідальність у  разі порушення чи невиконання  певних рішень, а також у випадку  порушення суб'єктивних прав інших  осіб або невиконання власних  юридичних обов'язків.

Зв'язок громадянина та держави  визначається у процесі характеристики ознак держави:

— державна публічна влада є офіційним  представником суспільства. Саме тому відносини громадянин—держава мають державно-політичний характер;

— держава є територіальним устроєм  суспільства, що забезпечує певний рівень упорядкування суспільних відносин за допомогою спеціальних засобів  — правових норм. Це зумовлює правовий характер взаємодії громадянина  та держави;

— держава за допомогою права  узгоджує інтереси різноманітних суб'єктів  і груп та гарантує взаємну відповідальність громадянина і держави, що визначає громадянина як рівноправного партнера держави.

Таким чином, еволюція понять «людина», «особа» та «громадянин» визначає не лише відповідні етапи становлення, розвитку, функціонування та вдосконалення  суспільства і держави. Наведені категорії надають можливість визначити  належність людини до суспільства і  держави, охарактеризувати особливості  їх статусу та можливості щодо захисту  суб'єктивних інтересів.

Література:

1. Конституція України, - 1996.
2. Закон України «Про громадянство України».
3. Цивільне право України - Харитонов Є.О., 2011.