Конституційні завдання, функції та повноваження органів прокуратури

У зв’язку з цим необхідно на законодавчому рівні врегулювати питання, чи є обов’язковою для прокурора ухвала розпорядчого засідання суду або постанова судді про підтримання обвинувачення та участь прокурора в судовому розгляді кримінальної справи.

Протягом 1999 р. прокурорами України підтримано державне обвинувачення у 145372 кримінальних справах, у тому числі у 68418 справах про тяжкі злочини.

Обсяг і межі повноважень прокурора, який бере участь у судовому розгляді справ, визначаються ст. 34, 35 Закону, іншими законами, а також наказом Генерального прокурора від 30.10.99 № 10.

Підтримання державного обвинувачення – службовий обов’язок кожного прокурора. Персональний склад державних обвинувачів затверджуються відповідними наказами Генерального прокурора, прокурора Автономної Республіки Крим, прокурорами області, міста, району. Керівництво і контроль за якістю підтримання державного обвинувачення такими працівниками покладаються на заступника прокурора, який відповідає за цю ділянку роботи.

Вважаємо, що заступник прокурора, який відповідає за згадану ділянку роботи, повинен особисто доручати відповідному помічнику вивчати кримінальну справу перед направленням  її до суду (помічник робить відповідні нотатки, виписки), а вже потім, як обізнаний  зі справою, давати доручення щодо підтримання державного обвинувачення.

Генеральний прокурор України під час виконання функції державного обвинувачення зобов’язує керівників прокуратур вчиняти такі дії:

• призначати державних обвинувачів завчасно, щоб вони мали можливість всебічно підготовитись до судових процесів;
• надавати державним обвинувачам необхідну організаційну та методичну допомогу з питань підготовки до судових процесів, тактики участі в судовому слідстві, кваліфікації злочину, міри покарання тощо;
• прокурорам області, їхнім заступникам, прирівняним до них прокурорам у всіх випадках судової тяганини, інших грубих порушень закону під час розгляду кримінальних справ порушувати питання перед відповідними кваліфікаційними комісіями судів про притягнення до відповідальності суддів, які несумлінно виконувати свої обов’язки;
• роботу державних обвинувачів оцінювати зважаючи на обсяги, складність і категорію кримінальних справ, їх реальний внесок у дослідження справи, виявлені при цьому активність і професійність, майстерність, об’єктивність і вплив на законність та обґрунтованість пройнятого у справі судового рішення, ефективність реагування на необґрунтовані (незаконні) вироки.

Загальні повноваження прокурора – державного обвинувача під час судового розгляду кримінальних справ полягають у його праві ретельно вивчати матеріали справи, брати активну участь у дослідженні доказів, об’єктивно і неупереджено оцінювати їх, заявляти клопотання про виклик додаткових свідків чи призначання у справі в разі необхідності експертиз, залучання спеціалістів, експертів тощо, висловлювати суду міркування щодо застосування кримінального закону, призначення як основного, так і додаткового покарання, виду колонії, вирішення цивільного позову, відшкодування збитків.

Переконаність прокурора в тому, що органи попереднього слідства зібрали достатньо доказів для підтримання державного обвинувачення підсудного, зобов’язує його підтримувати державне обвинувачення. В обвинувальній промові він розкриває соціальну небезпеку злочину, викладає обставини справи, аналізує докази, зібрані під час судового слідства, оцінює обставини, що впливають на ступінь відповідальності підсудного, дає оцінку причинам злочину та умовам, що їм сприяють, вносить пропозицію про винесення судом окремої ухвали, висловлює свої міркування щодо міри покарання, вирішення цивільного позову та інших питань, що мають значення при постановлені судом вироку. Прокурор обов’язково детально зупиняється  на обґрунтованості кваліфікації вчиненим підсудним діяння, тобто доводить відповідність діяння конкретному  складу злочину. На обґрунтування своєї пропозиції прокурор має право зіслатися на досліджені в суді докази, норми матеріального та процесуального права, а також керівні роз’яснення Пленуму Верховного Суду України.

В разі коли під час розгляду справи державний обвинувач дійде висновку, що дані судового слідства не підтверджують обвинувачення підсудного, він зобов’язаний повністю або частково відмовитись від обвинувачення. Від обвинувачення прокурор повинен відмовитись частково, коли під час судового розгляду обвинувачення не підтверджується за окремими епізодами або відповідними статтями Кримінального кодексу України. У цих випадках він наводить мотиви відмови і підстави виправдання підсудного в частині пред’явленого обвинувачення, а за доведеними епізодами підтримує державне обвинувачення.

Згідно з ч. 4 ст. 264 КПК України відмова прокурора від обвинувачення не звільняє суд від обов’язку подальшого розгляду справи і вирішення її на загальних підставах11.

Одним із важливих повноважень прокурора-обвинувача є обов’язок і право у встановлені законом касаційні строки ґрунтовно ознайомитися з матеріалами та протоколами судового слідства, касаційними скаргами і за необхідності подати письмові зауваження та заперечення, своєчасно реагувати на кожне незаконне судове рішення – вносити касаційне або окреме подання, державний обвинувач (помічник прокурора, прокурори управлінь) має право вносити касаційне чи окреме подання щодо всіх кримінальних справ, у яких він брав участь.

Право внесення касаційного (окремого) подання у встановлений законом касаційний строк (7 днів з моменту проголошення вироку – ст. 350 КПК України) на вироки суддів незалежно від участі в розгляді справи надано прокурорам та  їхнім заступників. Якщо прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, не брав участі в судовому розгляді кримінальної справи і вона розглядалась судом за межами юрисдикції цього прокурора і якщо він не згоден із судовим рішенням, прокурор може звернутися до відповідного територіального прокурора щодо внесення касаційного (окремого) подання.

Генеральний прокурор України розцінює невнесення касаційного чи окремого подання на судові рішення за наявності очевидних підстав для їх скасування чи зміни як незалежне виконання службових обов’язків.

Не менш важливе значення надається забезпеченню участі прокурора у суді касаційної інстанції в розгляді всіх кримінальних справ з урахуванням доводів касаційних подань і скарг. Адже від професійності і принциповості прокурорів управління підтримання державного обвинувачення в судах, Головного управління військових прокуратур Генеральної прокуратури, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей та прирівняних до них прокуратур, а також суддів відповідних судових колегій судів залежить законність винесених судовими вироками (ухвал, постанов ) і врешті-решт вони можуть стати на шляху безпідставного засудження невинних чи виправдання винних у вчиненні  злочинів осіб.

Прокурорам та їхнім заступникам відповідно до їх компетенції надано право витребувати із судів кримінальні справи, за якими вироки, ухвали, постанови набрали законної сили, і за наявності підстав для перегляду справи в порядку нагляду проносити протест на вирок, ухвалу чи постанову суду.

Право принесення протесту на вироки, ухвали і постанови судів, які набрали законної сими, належить:

• Генеральному прокуророві України та його заступнику – на вироки (постанови, ухвали) будь-якого суду України, за винятком постанов Пленуму Верховного Суду України;
• Прокурорам Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та їхнім заступникам – на вироки (постанови, ухвали) районного, міського і ухвали судових колегій відповідно Верховного Суду Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського              міських судів.

Протест на постанову суддів у справі про адміністративне порушення може бути принесений районним, міським прокурором, прокурором вищої інстанції або його заступником.

Генеральний прокурор на виконання гарантованих Конституцією України прав і свобод громадянина і людини зобов’язав прокурорів усіх рівнів виконувати такі вимоги:

• суворо дотримуватися норм кримінально-процесуального законодавства під час розгляду оформлення згідно з чинним законодавством скарг та судових рішень, які набрали законної сили, і за потреби опресувати їх;
• за результатами вивчення кримінальних справ, які витребувані із судів для перевірки скарг, складати вмотивовані висновки з урахуванням суттєвих доказів заявників і направляти їм аргументовані висновки;
• під час задоволення скарг на вироки готувати  вмотивовані та ґрунтовні подання щодо опротестування незаконних рішень та вносити їх прокурору вищої інстанції, наділеному цім правом.

Прокурорам надано право вносити доповнення або зміни до касаційного чи окремого подання, протесту до початку розгляду справи судом.

Пунктом 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру покладається представництво інтересів громадянина і держави в судах у випадках, визначених законом12. Конституційна функція представництва прокурорами в суді інтересів громадянина і держави полягає у забезпеченні  прокуратурою належного рівня та ефективності їх діяльності в цьому напрямку.

На наш погляд, під функцією представництва в суді слід розуміти таку діяльність прокурора:

• своєчасно і повне використання передбачених законодавством повноважень для пред’явлення у суді і підтримання позовів (заяв) на захист прав та інтересів громадян і держави, для перегляду незаконних судових постанов;
• захист соціальних прав громадян, а також відшкодування шкоди, заподіяної державі, державним підприємствам, установам та організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, Пенсійним фондом та іншим позабюджетними фондами соціальної спрямованості заходами цивільного й арбітражного судочинства;
• забезпечення участі в розгляді судами окремих категорій цивільних справ.

Зважаючи на важливість конституційної функції представництва прокурорами в судах інтересів громадянина і держави, Генеральний прокурор України видав наказ “Про діяльність прокурора по представництву інтересів громадян і держави у судах” від 28.10.98 № 8, яким зобов’язав прокурорів усіх рангів і відповідне управління Генеральної прокуратури дотримуватись таких вимог:

• вважати реалізацією конституційної функції представництва інтересів громадян і держави в судах одним  з дієвих засобів зміцнення законності у державі, попередження правопорушень, що виникають у цивільних, господарських, фінансово-кредитних та інших правовідносинах;
• у випадках, коли з вини посадових осіб втрачено можливість пред’явити позови до осіб, які спричинили збитки, порушувати в судах справи про відшкодування шкоди за рахунок цих посадових осіб;
• під час подання позовів (заяв) до арбітражних судів враховувати роз’яснення президії Вищого арбітражного суду України “Про деякі питання, пов’язані з прийняттям арбітражними судами позовних заяв, поданих прокурорами та їх заступниками” від 05.05.98;
• одночасно з подання м позовів (заяв) ініціювати в життя заходів щодо забезпечення позовних вимог у порядку, встановленим чинним законодавством, добиватися реалізації вжитих судами заходів;
• забезпечити обов’язкову участь прокурора у розгляді судами всіх справ, порушених за позовами та заявами прокурора, а також у випадках, передбачених законом;
• у межах своєї компетенції вжити заходів щодо своєчасного і повного виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів;
• у межах своєї компетенції своєчасно вжити заходів щодо усунення порушень закону, хоч би від кого вони виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних і юридичних осіб перед законом і судом;
• роботу прокурорів на цій ділянці оцінювати з урахуванням активності й ефективності використання ними повноважень у цивільному та арбітражному судочинстві, дотримуватися положень наказу Генерального прокурора України від 28.10.98 № 8, у тому числі даних про своєчасність, повноту, обґрунтованість та кількість поданих позовів, якість підтримання їх в судах, ефективність реагування на незаконні й необґрунтовані судові постанови, реальне виконання судових рішень у справах за позовами прокурорів.

  Межі повноважень прокурора, який представляє інтереси громадян  і держави в судах, визначаються  Конституцією України, законом, Цивільно-процесуальним  кодексом України, Арбітражно-процесуальним  кодексом України, наказом Генерального  прокурора України від 28.10.98 № 8.