Класифікація транспортних договорів

 

2.2 Договори про експлуатацію  під’їзних колій, подачу та збирання вагонів. Вузлові угоди

 

З метою  максимального наближення навантажувально-розвантажувальних  робіт до місць виробництва і  споживання вантажів, а також підвищення ефективності використання перевізних засобів на залізничному транспорті укладаються допоміжні договори: про експлуатацію залізничної під'їзної  колії або про подачу та забирання  вагонів. Залізничними під'їзними коліями вважаються колії, призначені для обслуговування окремих підприємств та пов'язані із загальною мережею залізниць безперервною рейковою колією. Вони можуть належати як залізниці, так і клієнтурі.

Взаємовідносини залізниці з володільцем колії  регулюються договором про експлуатацію залізничної під'їзної колії. У ньому передбачаються кількість, порядок подачі та забирання вагонів, строки обороту вагонів і контейнерів на під'їзній колії. Робота під'їзних колій тих підприємств, які мають свої локомотиви, здійснюється на основі єдиного технологічного процесу роботи під'їзної колії та станції примикання.

Нерідко під'їзною колією однієї організації  користуються інші підприємства, що мають  у межах цієї колії свої склади або пов'язані з нею своєю  залізничною колією. Порядок обслуговування таких контрагентів передбачається у договорах, які укладаються ними з володільцем колії. Відповідальність перед залізницею за простій вагонів у контрагентів несе володілець під'їзної колії. При обслуговуванні під'їзної колії локомотивом залізниці між нею і контрагентом укладається договір на подачу та забирання вагонів, за яким усі розрахунки проводяться безпосередньо між ними.

Якщо  підприємство має свої прирейкові склади та навантажувально-розвантажувальні майданчики на під'їзних коліях, які  належать залізниці, то взаємовідносини між залізницею і підприємством регулюються договором про подачу та забирання вагонів. Маневрову роботу, подачу і забирання вагонів на під'їзних коліях залізниці здійснює локомотив залізниці за плату, визначену тарифом.

Договір про експлуатацію під'їзної колії  та договір про подачу і забирання  вагонів розробляються з урахуванням  технології, роботи як під'їзної колії, так і станції примикання, основаної  на прогресивних технічних нормах. При визначенні кількості подач вагонів та інтервалів між ними враховуються фронт навантаження і розвантаження, найбільша кількість вагонів у кожній подачі, а також наявність засобів механізації. Зазначені договори укладаються на три роки.

У договорі про експлуатацію залізничної під'їзної  колії та у договорі про подачу та забирання вагонів мають передбачатися  заходи, що сприяють прискоренню обороту  вагонів, а також строки здійснення цих заходів. У разі зміни технічного оснащення або технології роботи станції чи під'їзної колії окремі пункти договору або весь договір на вимогу однієї сторони може бути переглянутий до закінчення строку його дії[6].

При перевезеннях вантажів у прямому змішаному  сполученні виникає потреба перевантажувати  продукцію з одного на інший вид  транспорту. Ця перевалка вантажів здійснюється у транспортних вузлах. Умови роботи перевалочних пунктів визначаються вузловими угодами (договорами), що укладаються між транспортними підприємствами, які передають і приймають вантажі у транспортних вузлах. Вузлові угоди між залізницями і морськими та річковими пароплавствами укладаються на три роки. Порядок розробки та укладення вузлових угод, їх зміст визначаються правилами перевезення вантажів у відповідних видах прямого змішаного сполучення. Наприклад, у вузлових угодах передбачаються місця передачі вантажів, строки навантаження і розвантаження вагонів та автомобілів, порядок приймання, здачі і зважування вантажів, місця оформлення документів (передавальних відомостей) тощо. У пунктах перевалки транспортні підприємства повинні забезпечувати безперебійну і рівномірну подачу вагонів, суден та автомобілів під навантаження перевалочних вантажів, широко розвивати перевалку вантажів з одного виду транспорту на інший за прямим варіантом, тобто без розвантаження у склад. Вузлові угоди за своїм змістом близькі до договорів на подачу і забирання вагонів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.3 Договір про буксирування

 

Найбільш  поширеним і важливим, на мою думку, для перевезення є договір буксирування.

На морському  та внутрішньоводному видах транспорту переміщення суден, плотів або інших  плавучих об'єктів може здійснюватися  шляхом буксирування їх, тобто застосування до них зовнішньої тяги, а також  методом штовхання. Частіше об'єктами буксирування є баржі з різними вантажами та плоти з лісопродукцією. Володільці плотів — це організації, що сплавляють ліс, а суден і барж — організації чи громадяни, яким вони належать на праві власності або повного господарського відання. Буксирувальниками виступають пароплавства (при здійсненні буксирних операцій у портах) та порти, які мають права юридичної особи.

Буксирування  здійснюється в основному на договірних засадах. Договір не укладається тільки тоді, коли буксир і судно (об'єкт), яке буксирується, мають один порт приписки.

За договором  буксирування власник одного судна  зобов'язується за винагороду буксирувати  інше судно чи інший плавучий об'єкт на певну відстань або протягом відповідного часу, або для виконання якогось маневру (ст. 222 Кодексу торговельного мореплавства, ст. 126 Статуту внутрішнього водного транспорту). Отже, договір буксирування взаємний та оплатиш. На морському транспорті договір буксирування може укладатися як в усній, так і в письмовій формах. Так, договір портового буксирування укладається в усній формі (ст. 229 Кодексу торговельного мореплавства). Проте угоди про покладення обов'язків з управління буксируванням на капітана судна-буксира можна доводити виключно письмовими доказами.

Договори  про річкове буксирування завжди укладають у письмовій формі (ст. 128 Статуту внутрішнього водного транспорту). При пред'явленні плоту або судна до буксирування його володілець подає накладну, а пароплавство видає йому квитанцію. Буксирування плотів морським шляхом здійснюється за коносаментом.

За договором  про буксирування кожна сторона  повинна завчасно привести своє судно (об'єкт) у такий стан, при якому можливе буксирування. Володілець буксира не відповідає за недоліки свого судна, якщо доведе, що вони не могли бути виявлені за умови належного піклування (приховані недоліки). Пароплавство повинно перевірити придатність судна чи плоту до буксирування. Це має бути підтверджено сторонами в технічному акті (ст. 132 Статуту внутрішнього водного транспорту). Буксирувальник зобов'язаний буксирувати судно або інший плавучий об'єкт на певну відстань чи протягом відповідного часу для виконання якогось маневру, відповідно друга сторона за це сплачує винагороду.

Питання відповідальності за шкоду, заподіяну  суднам і майну, що на них перебуває  під час буксирування, вирішується  залежно від того, капітан якого  судна керує буксируванням. Отже, за відсутності Іншої угоди сторін відповідає володілець того судна, капітан якого керував буксируванням, якщо він не доведе відсутності своєї вини (статті 225 і 226 Кодексу торговельного мореплавства). При буксируваннях у льодових умовах діє презумпція невинності буксирувальника (ст.224 Кодексу торговельного мореплавства). Можлива й змішана відпо­відальність сторін за наявності їхньої обопільної вини. За договором річкового буксирування екіпаж судна або плоту, що буксируються, в оперативному відношенні підпорядковується капітанові буксира, згідно з цим пароплавство відповідає за шкоду, заподіяну володільцеві судна (плоту).

 

 

 

2.4. Договори про транспортне  експедирування

 

Серед допоміжних договорів, що пов'язані з перевезеннями вантажів, багажу та пошти, слід виділити договори про експедирування. У зв'язку з розвитком централізованих перевезень вантажів автомобільному транспорту часто передаються функції, пов'язані з виникненням або завершенням процесу перевезення вантажів на Інших видах транспорту. Автотранспортні підприємства чи спеціально створювані транспортно-експедиційні організації приймають на себе весь комплекс операцій з відправлення вантажів залізничним, водним та повітряним транспортом, одержання від них вантажів і доставки їх одержувачам, проведення розрахунків за перевезення тощо. Відносини цих організацій з клієнтурою та іншими транспортними підприємствами оформляються договорами про експедирування.

Експедиційні  функції здійснюють також підприємства зв'язку. За договорами з видавництвами газет, журналів вони одержують періодичні видання від друкарень, обробляють, упаковують і відправляють їх за призначенням. Поштові підприємства виконують функції експедитора і тоді, коли вони приймають і доставляють клієнтурі — громадянам та організаціям — різні поштові відправлення: листи, посилки, бандеролі, грошові перекази, газети та журнали. Пересилання поштових відправлень неможливе без їх перевезення різними видами транспорту. Установи зв'язку укладають з перевізниками договори на перевезення пошти. Зокрема, залізниці здійснюють поштові перевезення як у спеціальних вагонах Міністерства зв'язку, так і у вагонах залізниць, включаючи їх у пасажирські, швидкі та поштово-багажні поїзди.

Договору  про транспортне експедирування присвячено главу 65 ЦК України (статті 948—954). Відносини з транспортно-експедиційного обслуговування регулюються нормами деяких транспортних статутів (ст. 78 Статуту внутрішнього водного транспорту, статті 125 і 126 Статуту автомобільного транспорту), Правилами централізованого завезення (вивезення) вантажів автомобільним транспортом загального користування на залізничні станції, аеропорти, морські порти, порти (пристані) внутрішнього водного транспорту, що затверджуються Мініс­терством транспорту.

За договором  про транспортне експедирування експедитор зобов'язується за винагороду і за рахунок відправника вантажу  укласти від його або від свого  імені один чи кілька договорів про перевезення вантажу та організувати надання зазначених у договорі додаткових послуг, пов'язаних із перевезенням. Як додаткові послуги за договором експедиції можуть передбачатися: здійснення таких необхідних для доставки вантажу операцій, як одержання потрібних для експорту або імпорту документів, виконання митних та інших формальностей, перевірка кількості та стану вантажу, його навантаження і розвантаження, сплата мита, зборів та інших витрат, що покладаються на відправника, зберігання вантажу, його одержання у пункті призначення тощо.

Експедитор  може діяти від імені клієнта  або від свого Імені. Якщо експедитор за умовами договору діє від імені відправника, то щодо відносин з договору експедирування застосовуються положення про договір доручення. У разі якщо він діє від свого імені, застосовуються відповідні правила про договір комісії. При цьому відповідальність за невиконання чи неналежне виконання обов'язків, що становлять зміст додаткових послуг, надання яких прийняв на себе експедитор, визначається законодавством про відповідний договір (підряду, зберігання тощо) та умовами договору про експедирування. Отже, договір експедирування може містити елементи кількох видів договорів: перевезення, доручення, комісії, підряду, зберігання тощо, які тісно переплітаються в одному юридичному факті (договорі).

У договорі про транспортне експедирування, укладеному між експедитором і клієнтом, експедитор по суті заміняє клієнта у відносинах із перевізником. У зв'язку з цим автотранспортні підприємства, що здійснюють транспортно-експедиційне обслуговування клієнтури, користуються правами і несуть обов'язки та відповідальність, передбачені транспортними статутами для відправників та одержувачів вантажів.

Водночас  автотранспортні підприємства (експедитор) укладають з організаціями залізничного транспорту, морськими і річковими портами та аеропортами договори про централізоване завезення та вивезення вантажів. У цих договорах передбачаються:

обсяги  перевезень вантажів; строки доставки вантажів згідно із погодженими графіками; забезпечення схоронності вантажу; виконання навантажувально-розвантажувальних  робіт в обумовлені години доби; умови розрахунків за перевезення  та виконання експедиторських робіт; взаємна відповідальність сторін за порушення договірних зобов'язань  тощо.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Висновок

 

Проаналізувавши всі друковані джерела, які стосуються теми „Транспортні договори та їх правове регулювання”  можна зробити наступні висновок що на даний момент, на мою думку, застосування, наприклад, того ж самого договору перевезення, сприяє швидкому розвитку відносин між самими суб’єктами підприємницької діяльності, забезпечує потреби споживачів у будь-якому виді продукції.

У разі порушення зобов'язання, що випливає із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену погодженням сторін, якщо інше не передбачено транспортними статутами та кодексами (ст. 920 ЦК України). Крім того, ЦК України встановлена також відповідальність перевізника за ненадання транспортного засобу і відповідальність відправника за невикористання наданого транспортного засобу (ст. 921), а також відповідальність перевізника за затримку відправлення пасажира та порушення строку доставления пасажира до пункту призначення (ст. 922). Перевізник відповідає за втрату, нестачу, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти (ст. 924).

Підбиваючи підсумки, необхідно сказати, що наше законодавство поки що ще не на сто відсотків проконтролювало правове регулювання всіх транспортних договорів, є багато прогалин, тому, на мою думку, тільки реальне законодавче втручання з боку держави дозволить вивести роль транспортних договорів на провідне місце в реалізації прав юридичних та фізичних осіб.

 

 

 

 

Список використаних джерел:

 

1. Конституція  України. Прийнята Верховною Радою  України 28 червня 1996 року – К., 1996 р.

2. Цивільний  кодекс України: Прийнятий 16 січня 2003 року N 435-IV.

3. Відомості  Верховної Ради України. – 1994. – №12 – Ст 10.

4. Роз’яснення  Вищого господарського суду України від 29 травня 2002 р.

5. Указ  Президента України „Про відзначення нагородами працівників залізничного транспорту”. – К., 2002.

6. Указ  Президента України від 5.11.2000 №678 „Про положення про Міністерство транспорту України”. – К., 2000р.

7. Постанова  Кабінету Міністрів України від  3.04.02 №204 „Про затвердження Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту” – К., 2002р.

8. Державний  комітет з питань регулярної  політики та підприємництва. Лист від 9.02.2002 р. „Щодо ліцензування надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом”.