Юридична освіта і Болонський процес

 

План

 

Вступ

1. Головні риси вищої юридичної освіти
2. Структура вищої освіти в Україні
3. Управління освітою
4. Болонський процес

Висновок

Список  використаних джерел

 

 

Вступ

Юридична освіта - явище багатогранне. В залежності від того, до якого профілю юридичної  діяльності готуються фахівці, складається відповідна програма їх навчання, де поряд з фундаментальними знаннями передбачається надання студентам, слухачам спеціальних знань з урахуванням специфіки тієї сфери, де їм доведеться працювати. Так, майбутнім прокурорам, суддям необхідно глибоко знати кримінальне, цивільне, трудове, шлюбно-сімейне, адміністративне, кримінально-процесуальне, цивільно-процесуальне право. Для слідчих особливо важливо добре знати кримінальне, кримінально-процесуальне право. Юристам, що працюють у сфері державного будівництва, необхідно володіти знаннями     конституційного,     адміністративного     права. Юрисконсультам та іншим фахівцям, що діють у галузях економіки, потрібні широкі знання цивільного, господарського права, арбітражної практики, нотаріусам - знання цивільного права. Безперечно, цим не обмежується коло знань юристів, рівень кваліфікації яких залежить від постійного пошуку, здатності орієнтуватися у всьому комплексі правових знань, у численних змінах діючого законодавства. В сучасних умовах завдання юридичної освіти полягають в тому, щоб дати студентам повноцінні юридичні знання з навчальних дисциплін в обсязі програми, прищепити їм навички умілого застосування теоретичних положень у ході практичної діяльності, сформувати у студентів переконаність у тому, що із закінченням навчального закладу не закінчується процес пізнання, що тільки безперервне удосконалення своїх знань, збагачення їх досягненнями теорії та практики - ключ до успіху у діяльності кожного юриста.

Відомо, що юридична наука, як і всяка інша, розвивається, прогресує за умови поповнення її кадрів молодими вченими. Тому поряд з випуском фахівців-практиків, необхідно дбати про виявлення та вирощування з числа обдарованих студентів осіб здібних до наукової праці, допомагати їм в реалізації своїх творчих можливостей. Інтереси прогресу юридичної науки, правової освіти крім всього іншого висувають завдання ретельного вивчення та сприйняття   позитивного   зарубіжного   досвіду   організації юридичного навчання, встановлення та підтримки творчих зв'язків з найвідомішими світовими навчальними закладами.

 

1. Головні риси вищої юридичної освіти

 На сьогодні система вищої юридичної освіти є складною і взаємодіє з політичними, економічними, культурними та соціальними системами. Отже, в цих умовах вища юридична освіта не може бути пасивною, а мусить істотно й динамічно впливати на навколишнє середовище, формуючи цивілізоване демократичне правове поле. В цьому полягає її позитивна роль і велика просвітницька місія.

Система юридичної освіти складається з ряду компонентів:

1. Професійний  відбір, як цілеспрямована діяльність  спеціалізованих навчальних закладів  по відбору абітурієнтів, яка  полягає у вивченні їх якостей  з точки зору придатності для  майбутньої професії і виявленні  потенційних можливостей подальшого професійного розвитку.

2.  Забезпечення  засвоєння студентами (слухачами)  загальнонаукових, фундаментальних  та спеціалізованих правових  знань, формування правової та  політичної культури, юридичного  мислення, сучасного праворозуміння.

3. Прищеплення  вмінь, навиків юридичної роботи, знань про особливості діяльності  юридичних установ, органів, сприяння  втіленню загально-теоретичних положень  у практику юридичної діяльності.

4. Удосконалення  юридичної кваліфікації, збагачення  форм та методів роботи, узагальнення практичного досвіду для задоволення потреб розвитку суспільства.

Юридична освіта базується на певних принципах, серед  яких необхідно зазначити такі:

1) безперервність та поступове ускладнення навчального процесу. Безперервність полягає у тому, що кожна навчальна дисципліна є логічним продовженням попередньої. Наприклад, вивчення окремих галузей права починається після засвоєння курсу теорії держави і права. Кримінальний процес вивчається слідом за кримінальним правом, цивільний процес - після цивільного права. Щодо ускладнення процесу навчання, то воно виявляється у поступовому переході від засвоєння первинних понять про державу та право (дефініції держави, права, правої норми і т.п.) до розгляду концепцій права, сучасних проблем тої чи іншої юридичної науки;

2) поєднання загальних та спеціалізованих знань у процесі навчання. Всім студентам юридичних закладів даються знання, необхідні для юриста будь-якого профілю, які складають базову основу юридичної освіти. Разом з тим, з урахуванням характеру майбутньої спеціалізації випускників, їхні знання цілеспрямовано поглиблюються у відповідних галузях права: для експертів-криміналістів - спеціалізовані знання у галузі криміналістики, для слідчих- у галузі кримінального процесу, судової медицини, судової психіатрії, бухгалтерії, для адвокатів та юрисконсультів - у галузі цивільного права та процесу, господарського права та арбітражу;

3) поєднання теоретичного та прикладного у юридичному навчанні. Виявляється в апробації теоретичних положень на практиці, у максимальному наближенні юридичного навчання до життєвих реалій, у вирішенні конкретних ситуацій за допомогою та урахуванням фундаментальних досліджень сучасної юридичної науки;

4) творчий підхід до розв'язання наукових проблем та практичних   ситуацій.   Прищеплення   студентам   почуття зацікавленості до нового, прагнення до творчого пошуку шляхів розв'язання визначених завдань на основі глибокого осмислення правових та інших соціальних явищ, з використанням сучасної методології.

Відносно процесу функціонування системи юридичної освіти, як складного та багатогранного явища, можна визначити групу загальноосвітніх та додаткових принципів, які виходять з вимог чинного  законодавства  України   та  розкривають методологію правового навчання. Це принципи гуманізму, демократизму, незалежності освіти від політичних партій, науковості,  комплексного  підходу,  вимогливості,  звітності, спадкоємності, періодичності контролю та інші.

 

2. Структура вищої  освіти в Україні

 

Структура вищої  освіти України розбудована відповідно до структури освіти розвинених країн світу, яка визначена ЮНЕСКО, ООН та іншими міжнародними організаціями.

Вища освіта є складовою системи освіти України, що визначена Законом України "Про  освіту". Вона забезпечує фундаментальну наукову, професійну та практичну підготовку за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями: "Молодший спеціаліст", "Бакалавр", "Спеціаліст", "Магістр".

Вища освіта здобувається у вищих навчальних закладах відповідних рівнів акредитації  на основі: базової загальної середньої освіти, повної загальної середньої освіти та освітньо-кваліфікаційних рівнів "Молодший спеціаліст" і "Бакалавр", а також "Спеціаліст, магістр" як післядипломна.

Підготовка  фахівців у вищих навчальних закладах може проводитися з відривом (очна), без відриву від виробництва (вечірня, заочна), шляхом поєднання цих форм, а з окремих спеціальностей - екстерном.

Прийом громадян до вищих навчальних закладів проводиться  на конкурсній основі відповідно до здібностей незалежно від форми власності  навчального закладу та джерел оплати за навчання.

Відповідно  до статусу вищих навчальних закладів встановлено чотири рівні акредитації:

• перший рівень - технікум, училище, інші прирівняні до них вищі навчальні заклади;
• другий рівень - коледж, інші прирівняні до нього вищі навчальні заклади;
• третій і четвертий рівні (залежно від наслідків акредитації) - інститут, консерваторія, академія, університет.

 

Вищі навчальні  заклади здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

• молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі навчальні заклади першого рівня акредитації;
• бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі навчальні заклади другого рівня акредитації;
• спеціаліст, магістр - забезпечують вищі навчальні заклади третього і четвертого рівнів акредитації.

Ступеневість  вищої освіти полягає у здобутті різних освітньо-кваліфікаційних рівнів на відповідних етапах (ступенях) вищої  освіти.

Виходячи із структури вищої освіти, її перший ступінь передбачає здобуття вищої  освіти освітньо-кваліфікаційного рівня "Молодший спеціаліст"; другий - "Бакалавр" (базова вища освіта); третій - "Спеціаліст", "магістр" (повна вища освіта).

Ступеневість  вищої освіти може бути реалізована  як через неперервну програму підготовки, так і диференційовано, відповідно до структури ступеневості.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Структура ступеневості вищої освіти України

 

 

 

Вищі навчальні  заклади певного рівня акредитації  можуть здійснювати підготовку фахівців за освітньо-кваліфікаційними рівнями, які забезпечують навчальні заклади нижчого рівня акредитації.

В системі вищої  освіти функціонують вищі навчальні  заклади державної та інших форм власності. До мережі входить 823 вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації (училища, технікуми, коледжі, інститути, академії, університети).

У 2013 році мережа вищих  навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації налічує 823 заклади, з них державної форми власності 425 закладів, комунальної форми власності – 221, приватної форми власності – 177.

Сьогодні в системі  вищої освіти України функціонують 199 університетів, 64 академії, 89 інститутів, 243 коледжі, 109 технікумів, 118 училищ та 1 консерваторія.

У 2012/2013 навчальному році у порівнянні з 2011/2012 навчальним роком мережа вищих навчальних закладів скоротилася на 23 заклади, з них приватної форми власності на 8.

У 2012/2013 навчальному році контингент студентів вищих навчальних закладів усіх рівнів акредитації та форм власності становить 2 млн. 170 тис. осіб (у 2011/2012 навчальному році – 2 млн. 312,8 тис. осіб).

У 2012 році до вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації всього було зараховано 99,8 тис. осіб, у тому числі до державних вищих навчальних закладів – 52,3 тис. осіб, комунальних – 36,9 тис. осіб, приватних – 10,5 тис. осіб. Відповідно до вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації всього було зараховано 341,3 тис. осіб, у тому числі до державних вищих навчальних закладів – 309,7 тис. осіб, комунальних – 7,3 тис. осіб, приватних – 24,4 тис. осіб.

За кошти державного та місцевого  бюджетів всього зараховано 51%, за кошти  фізичних та юридичних осіб – 49%.

У 2012/2013 навчальному році у вищих навчальних закладах І-ІІ рівнів акредитації працює 36,4 тис. педагогічних працівників (у 2011/2012 навчальному році - 37,1 тис. осіб), у вищих навчальних закладах ІІІ-ІV рівнів акредитації 158,9 тис. педагогічних та науково-педагогічних працівників (у 2011/2012 навчальному році - 160,8 тис. осіб).

Серед викладачів вищих  навчальних закладів налічується 69,3 тис. кандидатів наук (у 2011/2012 навчальному році – 68,3 тис. осіб) та 13,9 тис. докторів наук (у 2011/2012 навчальному році – 13,5 тис. осіб), 46,7 тис. осіб доцентів (у 2011/2012 навчальному році – 45,9 тис. осіб) та 12,5 тис. професорів (у 2011/2012 навчальному році – 12,3 тис. осіб). Підготовка фахівців з вищою освітою здійснюється за 70 напрямами, які включають понад 500 спеціальностей [4,13].

Структура прийому студентів за напрямами  підготовки

Вимоги до змісту, обсягу і рівня освітньої та фахової  підготовки в Україні встановлюються Державними стандартами освіти. Державний  стандарт освіти - це сукупність норм, які визначають вимоги до освітнього, освітньо-кваліфікаційного рівня.

Державні стандарти  освіти розробляються з кожного  напряму підготовки (спеціальності) для різних освітньо-кваліфікаційних  рівнів.

 

3.Управління освітою

 

Управління  освітою здійснюється державними органами управління та органами громадського самоврядування.

До державних  органів управління вищою освітою  належать:

• Міністерство освіти і науки України;
• Центральні органи виконавчої влади України, яким підпорядковані навчальні заклади освіти;
• Вища атестаційна комісія України;
• Державна акредитаційна комісія.

Міністерство  освіти і науки України є центральним  органом державної виконавчої влади, який здійснює керівництво у сфері  освіти.

Міністерство освіти і  науки України:

• бере участь у визначенні державної політики у сфері освіти, науки, про-фесійної підготовки кадрів;
• розробляє програми розвитку освіти, державні стандарти;
• забезпечує зв'язок із закладами освіти, державними органами інших країн з питань, які входять до його компетенції;
• проводить акредитацію вищих та професійно-технічних навчальних за-кладів, видає їм ліцензії, сертифікати;
• організовує атестацію педагогічних і науково-педагогічних працівників щодо присвоєння їм кваліфікаційних категорій, педагогічних та вчених звань.