Юр деонтолгия

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  ГІРНИЧИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 
 
 
 
 
 

Юридичний факультет 
 
 

Кафедра конституційного та адміністративного  права 
 
 
 
 
 

Контрольна  робота 

з дисципліни «Юридична деонтологія» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Студента  групи Бс-ПР-11-2

                                                                                        Дунич Максим Олегович 

                                                                       Варіант№2 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ 

2011

Передумови  виникнення і етапи  розвитку юридичної  деонтології 

Деонтологія, зокрема  юридична деонтологія, як наука виникла  порівняно недавно. Існують різні  її види. Нині в Україні найбільш розроблена медична деонтологія. Наявною є педагогічна деонтологія. Найціннішим для людини є життя, здоров’я і саме буття, яке часто залежить від лікарів, педагогів від виконання ними професійного обов’язку. Юристи мають справу з аналогічними цінностями, у їхніх руках — доля людини. Юридична деонтологія перебуває в стадії свого становлення.

Термін “деонтологія”  вперше ввів у науковий обіг англійський  філософ права Ієремія Бентам у праці “Деонтологія, або наука  про мораль” (1834р.). Деонтологія, основи якої досліджував І.Бентам, є вченням пропрофесійні обов’язки і врахування результатів їх виконання людиною. Як зазначав учений, у кожній дії важливий результат, тобто та користь, яку приносить дія. Початок користі, за І.Бентаном, становить основу деонтології.

Відомий науковець, професор, В.Сокуренко (м. Львів) вперше за всю історію колишньої союзної держави започаткував дослідження засад юридичної деонтології. Він зробив спробу розробити основні вимоги до професійно-правових обов’язків юриста, аналогічно до вимог, які стосуються  лікаря. У подальших дослідженнях він аналізував юридичні обов’язки, перспективи розвитку основ професійної деонтології.

У другій половині 80-х  років була запроваджена навчальна  дисципліна

“Деонтологія”. Її започаткував професор В.Горшеньов у Харківському

юридичному інституті (нині Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого). 

Слово “деонтологія”  утворилось від слова “онтологія”. Так онтологія (від грец. – ontos –  суще, а deon (deontos) – потрібне, необхідне  і логія –

слово, поняття, вчення) – це розділ філософії, вчення про буття (на

відміну від гносеології  – вчення про пізнання, в якому  досліджуються

всезагальні основи, принципи буття, його структура і  закономірності).

Тобто деонтологія  – “жива” онтологія, це “дія” онтології. Це не дія

минулого, а дія запрограмованого природою, дія створеного, що є

закономірним, належним і потрібним у світобудові  і життєдіяльності

людини.

  Предмет та завдання юридичної деонтології

Окремим блоком питань до придмету юридична деонтологія входять  питання юридичної освіти, підготовки та перепідготовки кадрів, підвищеня кваліфікації, розповсюдження позитивное досвіду. Головною тут є проблема підготовки не просто спеціаліста — юриста, а працівника високого рівня кваліфікації тобто професіонала своєї справи. Зрозуміло, Що професіоналом не можна бути взагалі Професіонал — це добре підготовлений спеціаліст конкретної справи, тому система підготовки таких спеціалістів повинна відрізняти специфіку практичних завдань, які треба вирішувати працівнику у повсякденній роботі. Юридична деонтологія повинна вивчати не просто систему виховання юриста взагалі, суспільству потрібні професіонали конкретної справи — прокурори, законодавці слідчі- тощо. Таким чином, у загальному вигляді предметом юридичної деонтологіі можна визначній юридичну теорік юридичну практику та Систему моральних вимог, що складають етикет професийної діяльності юристів.

Слід додати, що юридична деонтологія як наука знаходиться  у тісному контакті та взаємодії  з іншими юридичними науками, використовує їх досягнення для дослідження власного предмету. Використовуються також знання неюридичних наук педагогіки, психології, соціології, без чого не уявляється можливим отримати і узагальнити об'єктивні результати дослідження. 
Наприклад, розробляючи практичні рекомендації для системи кадрової підготовки спеціалістів, реорганізації юридичної освіти або системи правового виховання, слід користуватися положеннями не тільки педагогіки та психології, а також досягненнями конституційного права, філософії права, теорії права тощо.

Вся сукупність наукових знань, які людство отримало за свою багатовікову історію, систематизовані  за певними критеріями, що дозволяє користуватися науковою інформацією  того чи іншого напряму, вносити додатки, узагальнювати її тощо. Ознайомлення з цією системою є необхідним етапом для характеристики саме юридичних знань. Спочатку слід ознайомитися з поняттям самого терміну наука, існують різні визначення, але за основу пропонується взяти філософське тлумачення цього слова, де наука — це сфера дослідницької діяльності, що націлена на виробництво нових знань про природу, суспільство, мислення включає в собі всі умови та моменти цього виробництва: вчених з їх знаннями та здібностями, кваліфікацією та досвідом; наукові установи, експериментальне та лабораторне обладнання; методи науково-дослідницької роботи, понятійний апарат, систему наукової інформації. Такий широкий підхід до розуміння цього терміну дає змогу поглянути на нього з точки зору структурної організації, наповнення такими значущими компонентами, без яких процес наукового пізнання стає неможливим або неякісним.

В історичному аспекті  наука — це також результат  та необхідний наслідок суспільного  розподілу праці тому, що виникає  внаслідок відмежування розумової (інтелектуальної) діяльності від фізичної праці та поступовим перетворенням її в специфічний вид занять, що стосувалося спочатку незначної групи людей. Цікавим у цьому плані слід відмітити те, що передумови для виникнення науки взагалі перш за все з'явилися у Китаї, 
Індії, Вавілоні, Єгипті, де накопичувалися величезні емпіричні знання з хімії, фізики, логіки, математики, астрономії. Це досягнення східної цивілізації було перероблено у чітку систему знань в Древній Греції, де з'явилися мислителі, що спеціально займалися наукою, яка ще не мала галузевого розмежування.

В даний період виділяють  три головних блоки наукового  знання, які структурно відображують раціональне сприйняття дійсності: науки про природу, про суспільство  та науки про 'мислення.

Передусім зазначимо, що термін "юридична наука", який дуже часто використовується, може мати узагальнюючий характер та означати всю сукупність юридичних наук — всі знання про правову дійсність (правознавство або юриспруденцію). Проте, мова може йтися і про конкретну юридичну науку, наприклад, конституційне право, цивільне право або кримінологію, кримінальний процес тощо. Перш ніж висвітлити внутрішню побудову юридичних знань, слід визначити ті риси, які характеризують правознавство в цілому, відокремлюючи його у самостійну сферу людських знань. З цією метою необхідно ознайомитися з тим, що входить у правову сферу наукових досліджень, на яких принципах та за допомогою яких методів функціонує юридична наука та які функції і завдання покладені на всю систему юридичних знань.

По-перше, визначимо  предмет юридичної науки. Предмет науки — це та сфера життєдіяльності суспільства, на пізнання якої націлена дослідницька діяльність. Для юридичної науки предметом являється держава та право. 
Предмет науки структурно складається з об'єктів — конкретних явищ державно- правової дійсності, які в свою чергу формують предмети конкретних галузевих наук (як правило — це певні види суспільних відносин, що складаються у тій чи іншій сфері дії права). Об'єкт юридичної науки (правознавство) таким чином за своїм обсягом вужчий від предмету та наповнює його конкретно історичним змістом. У зв'язку з цим, не слід плутати предмет правознавства, як систему всіх юридичних знань, з предметом конкретної юридичної науки. 
Саме з цих конкретно-наукових предметів складається загально-теоретичне уявлення про сукупний предмет юридичної науки в широкому розумінні, який фактичне не існує в якості єдиного цілого та сприймається лише на філософському рівні мислення. Розуміння предметів конкретних юридичних наук вимагає більш деталізованого підходу, що обумовлюється здійсненням безпосередніх досліджень реально існуючих явищ оперуванням конкретними даними позитивного матеріалу. Ми вже зазначили, що у предмети юридичної науки включаються держава і право. Однак і держава, і право, і вся державно- правова організація може існувати лише в умовах суспільства, тому їх вплив на суспільство і вплив суспільства на окремі явища державно-правової дійсності являється одним з аспектів дослідження предмету юридичної науки.

Серед методів, які  використовуються окремими юридичними науками, слід назвати методи порівняння, аналізу та синтезу, статистики, метод історизму, системно-функціональний метод, спеціально-юридичний та деякі інші.

 Підводячи підсумок питанню методології юридичної науки, слід зазначити, що у ході наукових досліджень того чи іншого предмету комплексно використовуються різні методи, що передбачає визначення їх послідовності та сумісництва, іноді один метод складає передумови для використання іншого методу, таким чином, складається ціла система послідовних цілеспрямованих дій, які об'єднуються поняттям "дослідницька діяльність". Завдяки функціям, можна простежити, як, якими шляхами розвивається система науково-юридичних знань, який вплив здійснюють юридичні знання на систему соціальних зв'язків, яка кінцева мета отриманих результатів дослідження або які завдання стоять перед юридичною наукою на даному етапі. Як і багато інших наук, юридична наука виконує ряд загальних функцій (теоретико-пізнавальну, прогностичну, комунікативну), але, як суспільній науці, їй притаманні деякі особливі функції — такі, як ідеологічна, практико-прикладна. Серед всіх функцій юридичної науки, які розглядаються в сучасній науковій літературі, слід виділити:

1. Теоретико-пізнавальна  — теоретичне засвоєння держави  та права на рівні загальних  закономірностей виникнення, розвитку та функціонування, формування загальних уявлень про окремі правові явища, констатація існуючого стану правової дійсності у тому чи іншому аспекті розуміння.

2. інтерпретаційна  — пояснення сутності державно-правових  явищ, висвітлення їх причинного зв'язку, структурної організації, соціального значення тощо.

3. Ідеологічна —  всяка система знань являється  елементом ідеології людської  свідомості. ідеї про право, про  державу складаються в цілісні  системні утворення у вигляді  теорій, концепцій. Вони відображають інтереси та волю певних соціальних станів, формують програмні цілі партій, об'єднань, держав, виробляють оціночні критерії щодо правової дійсності, закріплюють загальноправові цінності та ідеали.

4. Прогностична —  крім інтерпретації існуючих явищ юридична наука на підставі виявлення певних закономірностей та тенденцій формулює перспективи на майбутнє шляхом висунення гіпотез та прогнозів. Наукове передбачення володіє значною цінністю для практики соціального будівництва та являється однією з найважливіших функцій всіх суспільних наук. і

5. Практико-прикладна  — усі теоретичні досягнення, які людство отримує в результаті  наукового дослідження, мають  своїм завданням служити на  користь людям, допомагати їм  у вирішенні практичних завдань. Теорія для практики — ось основний принцип дослідницької діяльності, одне з головних її завдань. Наукові рекомендації повинні допомагати роботі державного апарату, сприяти удосконаленню правового регулювання, створенню надійних правозахисник механізмів тощо.

6. Еврестична —  дуже близько до теоретико-пізнавальної, але означає не розповсюдження  та систематизацію юридичних  знань, теоретичне засвоєння дійсності,  а здобуття нових раніше невідомих  знань про державу та право.

7. Методологічна—  розглядається як внутрішньосистемна функція, яка вказує на шляхи, засоби та прийоми отримання нових юридичних знань, можливості їх використання у різноманітних сферах життєдіяльності суспільства. У зв'язку з цим слід відмітити методологічну роль загальної теорії держави та права у системі юридичних наук.

8. Комунікативна —  вказує на необхідність взаємозв'язку  та взаємодії всієї системи  юридичних наук, дотримання однакових  темпів приросту та удосконалення  юридичних знань, використання  наукових досягнень неюридичної  сфери, запобігання