Интеллектуальная собственность

ЗМІСТ

 

 

 

1 Поняття інтелектуальної власності  та система її правової охорони…….

 

2 Законодавство України про  інтелектуальну власність та  захист інтелектуальної власності……………………………………………………

 

3  Методи оцінки інтелектуальної власності……………………………….

 

4  Компьютерне авторське право……………………………………………

 

5 Міжнародна система охорони  інтелектуальної власності та  участь України в міжнардній  співпраці з питань охорони  інтелектуальної власності……..

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1 Поняття інтелектуальної власності та система її правової охорони

 

Поняття інтелектуальної власності

У сучасному світі інтелектуальна, творча діяльність набуває дедалі більшого значення у найрізноманітніших сферах людської діяльності. Від того, наскільки значним є інтелектуальний потенціал суспільства і рівень його культурного розвитку, залежить успіх розв'язання посталих перед ним економічних проблем.

Наука, культура і техніка можуть динамічно розвиватися лише за наявності відповідних умов, до яких належить і правове закріплення певних правил використання результатів інтелектуальної діяльності — творів літератури, мистецтва і науки, винаходів, корисних моделей, промислових зразків та інших об'єктів інтелектуальної власності.

У вступній частині до французького патентного закону від 7 січня 1791 р. відзначалося, що «будь-яка нова ідея, проголошення і здійснення якої може бути корисним для суспільства, належить тому, хто її створив, і було б обмеженням прав людини не розглядати новий промисловий винахід як власність його творця».

Під «власністю», в звичайному значенні цього слова, розуміють суспільні відносини, що історично склалися, щодо привласнення або розподілу речей, матеріальних предметів, які й є об'єктами власності.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без його дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює «право власності», яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей.

Однак існують принципові відмінності між матеріальними і нематеріальними продуктами інтелектуальної діяльності як об'єктами привласнення.

Матеріальну річ можна фізично захопити і утримувати, тобто встановити над нею фізичне панування, що і називається володінням. Володіння річчю — необхідна передумова користування цією річчю, і розпоряджатися річчю може тільки той, хто нею володіє.

Інтелект речей не виробляє, і тому результати інтелектуальної діяльності не є об'єктами відносин власності у класичному розумінні.

Неможливо встановити фізичне панування над ідеєю, твором науки літератури, мистецтва, винаходом та іншими результатами інтелектуальної праці; ними не можна володіти, однак їх можна використати одночасно в різних місцях і різними особами, чого не можна робити з матеріальною річчю. Не будучи в чиємусь володінні, результат інтелектуальної діяльності економічно ніби і не належить нікому, не має «природного» власника.

У загальновживаному розумінні «інтелектуальна власність» — це права на результати розумової діяльності людини в науковій, художній, виробничій та інших сферах, які є об'єктом цивільно-правових відносин у частині права кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом нематеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законі. При цьому процес інтелектуальної діяльності як такої (за винятком організаційних, майнових та інших передумов творчої праці) право не регулює. Лише після завершення процесу творчості створенням нових результатів у сфері науки, техніки, літератури і мистецтва вступають у дію норми цивільного права, що забезпечують суспільне визнання відповідного об'єкта, встановлюють його правовий режим, а також охорону прав і законних інтересів його творця. Самі ж об'єкти інтелектуальної власності не є об'єктами майнових прав. Будь-який винахід (корисна модель, промисловий зразок тощо) — це розв'язок задачі, розкриття суті нового об'єкта техніки, яке стає товаром лише тоді, коли воно має споживчу вартість.

Інтелектуальна власність має подвійну природу. Право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється в особи, працею якої створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його господарю виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння, може передаватися іншим особам (або надавати дозвіл на його використання) і за цілим рядом ознак належить до майнових прав і справді подібне до права власності.

Паралельно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які дістають юридичне вираження у праві авторства.

У 1967 р. у Стокгольмі було підписано Конвенцію, що засновувала Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ), відповідно до якої до інтелектуальної власності належать права на:

• літературні, художні та наукові твори;
• виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;
• винаходи в усіх сферах людської діяльності;
• наукові відкриття;
• промислові зразки;
• товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;
• захист від недобросовісної конкуренції;
• а також усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

На членів ВОІВ не покладається зобов'язання забезпечити у своїх країнах охорону всіх перелічених у названій Конвенції прав, і вони самі визначають коло об'єктів інтелектуальної власності, що охороняються.

 

 

Основні інститути права інтелектуальної власност

Інтелектуальна власність представлена трьома самостійними інститутами, які утворюють відповідно авторське право і суміжні права, право на об'єкти промислової власності і право на нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності.

На відміну від форми авторського твору, яка фактично неповторна і може бути лише запозичена, рішення як продукт, спосіб або зовнішній вигляд виробу може бути розроблено незалежно від його першого творця й іншими особами.

До основних принципів патентного права належать:

1 Надання охорони лише тим розробкам, які в офіційному порядку визнані патенто спроможними винаходами, корисними моделями і промисловими зразками.

Дотримання формальностей, пов'язаних з офіційним визнанням патентоспроможності розробки, є обов'язковою умовою охорони. До них належать надання охорони тільки тим розробкам, які володіють новизною, необхідність розкриття суті рішення як умова надання охорони, об'єктивна повторюваність тих рішень, які охороняються патентним правом тощо.

На державне визнання й охорону своїх прав можуть претендувати тільки ті заявники, які першими подали правильно оформлену заявку на видачу патенту.

2 Визнання за власником патенту виняткового права на вико- 
ристання запатентованого об'єкта.

3 Надання охорони передусім справжнім авторам винаходів, 
корисних моделей і промислових зразків.

У разі подання заявки на видачу патенту особою, яка не є автором об'єкта промислової власності, ця особа повинна подати докази, які підтверджують її право на подання заявки. Саме справжнім авторам надається можливість отримати патент і стати власником патенту. Якщо згідно із законом право на отримання патенту має інша особа (наприклад, роботодавець автора), закон гарантує отримання авторами винагороди, пропорційної економічній цінності відповідного об'єкта, або іншій вигоді, отриманій роботодавцем від його використання. При цьому за авторами у всіх випадках визнаються особисті немайнові права на створені ними об'єкти промислової власності, які є безстроковими і невідчужуваними.

4   Дотримання розумного балансу інтересів власника патенту 
та інтересів суспільства.

Зважений баланс інтересів патентовласника і суспільства відображають вилучення зі сфери патентної монополії, продиктовані суспільними потребами (разове виготовлення ліків в аптеках за рецептами лікаря, проведення наукового експерименту тощо).

 

 

 

 

 

2 Законодавство України  про інтелектуальну власність  та захист інтелектуальної власності

 

В Україні існує декілька комітетів, агентств або відомств, що опікуються соціальним захистом громадян країни стосовно їх авторських і суміжних прав.

Перелічимо основні з них:

• ■ Державне агентство України з авторських і суміжних прав; див. Додаток
• Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності;
• Державне патентне відомство України;
• Комітет з інтелектуальної власності;
• Департамент інтелектуальної власності при Міністерстві освіти України;
• Державний комітет України по стандартизації, методології та сертифікації тощо.

 

Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо соціального захисту діячів літератури і мистецтва в умовах переходу до ринкових відносин»

 

ПОЛОЖЕННЯ про Державне агентство України з авторських і суміжних прав

1. Державне агентство України з авторських і суміжних прав при 
Кабінеті Міністрів України (ДААСП України) є органом державної 
виконавчої влади і підпорядковується Кабінету Міністрів України.

2. ДААСП України у своїй діяльності керується Конституцією 
України, законами й іншими рішеннями Верховної Ради України та 
її Президії, указами Президента України, постановами й розпоря- 
дженнями Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням.Головними завданнями ДААСПу України є:забезпечення дотримання відповідно до чинного законодавства

• авторських і суміжних прав правовласників України та право-власників інших країн та їхніх правонаступників на території України і за її межами;
• надання підтримки авторам і власникам авторських і суміжни>
• прав в управлінні їх майновими правами; забезпечення обслуговування правовласників та їхніх правона
• ступників на основі використання нової техніки та передових
• технологій;
• сприяння розширенню міжнародного наукового і культурного співробітництва, обміну духовними цінностями, прилучення       

Основні охоронні документи

В Україні існує багато можливостей стосовно законного захисту інтелектуальної власності та комп'ютерного авторського права (IB та КАП). Перелічимо деякі охоронні можливості та документи з цього питання:

• Договір (авторський договір зі штатним або позаштатним працівником)
• Авторське свідоцтво
• Патент
• Контракт
• Ліцензія (ліцензійний договір)
• Використання на титульному аркуші позначення: ©, Автор, назва роботи, рік
• Свідоцтво про реєстрацію
• Акт або протокол спеціальної комісії про факт створення ноу-ха
• Багатопатентна ліцензія або договір на передачу ноу-хау
• Документ про правонаступництво або про право власності
• Свідоцтво про спадщину
• Свідоцтво стосовно майнових прав
• Рецензія провідних фахівців
• Угода
• Бізнес-план розробки і впровадження ідеї
• Звіт про науково-дослідницьку роботу
• Конкурсні проекти
• 18. Наявність 3-х свідків

 

ПОЛОЖЕННЯ

про державну реєстрацію прав автора на твори науки, літератури і мистецтва

Відповідно до пункту 3 статті 9 Закону України «Про авторське право і суміжні права» особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може зареєструвати його в офіційних державних реєстрах.

Державна реєстрація прав автора на твори науки, літератури і мистецтва (далі — державна реєстрація) здійснюється Державним агентством з авторських і суміжних прав (ДААСП) і дійсна протягом усього терміну охорони авторського права.

Цивільно-правові способи захисту прав

 

Законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності надає потерпілим досить широкий спектр способів захисту. Так, власники прав на об'єкти інтелектуальної власності мають право вимагати від порушника:

• визнання прав власника шляхом звернення з такою вимогою до суду, який повинен офіційно підтвердити наявність або відсутність даного права. Це є необхідною передумовою застосування інших передбачених законодавством способів захисту.

Як правило, власник порушених прав на об'єкти інтелектуальної власності може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту своїх прав. Досить часто спосіб захисту порушених прав або прямо визначається спеціальною нормою закону, або випливає з характеру вчиненого правопорушення. Частіше за все власнику прав на об'єкти інтелектуальної власності надається можливість певного вибору серед потенційних способів захисту прав. Наприклад, якщо внаслідок порушення прав потерпілому заподіяно збитки, він має право на свій розсуд або зажадати їх відшкодування в повному обсязі, або стягнути на свою користь доход, отриманий порушником внаслідок порушення прав, або зажадати виплати йому компенсації в межах, установлених законодавством.