Фізична особа як суб’єкт цивільних правовідносин

Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання законної сили рішення суду.Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним  шлюбу,договору або іншого правочину,суд  з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день,з якого вона визнається недієздатною (ст.40 ЦК).

Рішення суду про недієздатність громадянина  є підставою для призначення  йому опікуна,який є його законним представником (ст.41 ЦК).

Опікун захищає права фізичної особи,визнаної недієздатною,вчиняє у  її інтересах та від її імені правочини,несе відповідальність за шкоду,завдану  недієздатною фізичною особою.

Оскільки визнання фізичної особи  недієздатною тлумачиться як тимчасовий засіб,котрий може застосовуватися лише на період існування психічного захворювання,ст.42 ЦК передбачає можливість поновлення дієздатності фізичної особи.Таке поновлення проводиться судом за позовом опікуна або органу опіки та піклування,якщо буде встановлено,що внаслідок видужання або значного поліпшення психічного стану фізичної особи у неї поновилася здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.Факт психічного одужання фізичної особи підтверджується відповідним медичним висновком,якщо особа знаходиться в спеціальному медичному закладі на лікуванні.

Цим же рішенням суду припиняється опіка,оскільки необхідність у ній відпадає.Надалі фізична особа,цивільну дієздатність якої поновлено,виступає як повноправний учасник цивільного обігу.

Визнання фізичної особи  безвісно відсутньою слугує,передусім,захисту майнових інтересів відсутньої особи та інтересів осіб,з якими вона перебуває у цивільних відносинах.

Гарантією від необґрунтованого визнання особи безвісно відсутньою є те,що відповідне рішення приймає лише суд.До того ж ст.43 ЦК максимально точно встановлює умови,за яких фізична особа може бути визнана безвісно відсутньою,передбачаючи,що для цього необхідно,щоб протягом одного року в місці її постійного проживання (ст.20 ЦК)не було відомостей про місце її перебування.

У разі неможливості встановити день одержання останніх відомостей про  місце перебування особи початком її безвісної відсутності вважається перше число місяця,що йде за тим,у  якому були одержані такі відомості,а  в разі неможливості встановити цей місяць – перше січня наступного року.

Порядок визнання особи безвісно відсутньою визначений ЦПК України.Заява подається  заінтересованою особою до суду за місцем її проживання.Суд розглядає  справу у порядку особливого провадження з обов’язковою участю прокурора.

Слід звернути увагу на те,що закон розрізняє поняття :“ фізична особа,місце перебування якої невідоме” та“ фізична особа,яка визнана безвісно відсутньою” (ст.44 ЦК).

Різниця між ними полягає в тому,що безвісно відсутньою фізична особа вважається лише з моменту набрання чинності рішення суду про визнання її такою.До цього особа вважається такою,місце перебування якої невідоме.

На перший погляд,може здатися,що фізична  особа має вважатися такою,місце  перебування якої невідоме,вже з моменту отримання останніх відомостей від або про неї.Проте такий висновок суперечить ч.2 ст.44 ЦК,котра пов’язує правові наслідки із заявою заінтересованої особи або органу опіки та піклування до нотаріуса.

Над майном фізичної особи,яка визнана  судом безвісно відсутньою,а також фізичної особи,місце перебування якої невідоме,після того,як нотаріус за останнім місцем проживання  такої особи опише належне їй майно,встановлюється  опіка.

Опікун над майном фізичної особи,яка  визнана безвісно відсутньою,або фізичної особи,місце перебування якої невідоме,приймає виконання цивільних обов’язків на її користь,погашає за рахунок її майна борги,управляє цим майном в її інтересах.

За заявою заінтересованої особи  опікун над майном фізичної особи,яка  визнана безвісно відсутньою,або фізичної особи,місце перебування якої невідоме,надає за рахунок цього майна утримання особам,яких вони за законом  зобов’язані утримувати,погашає зобов’язання,термін виконання яких настав,тощо.

За необхідності постійного управління майном воно передається за рішенням суду в довічне утримання (ст.1032 ЦК).Управитель вправі відповідно до цього договору вчиняти будь-які дії в інтересах відсутнього власника.При цьому правочини управитель укладає від свого імені,вказуючи,що діє як управитель майном.Також він має право на винагороду,передбачену договором,і право на відшкодування необхідних витрат за рахунок доходів від використання майна,але,у свою чергу,несе відповідальність за неналежну дбайливість у ставленні до майна (ст.ст.1042-1043 ЦК).

Закон передбачає також інші наслідки визнання громадянина безвісно відсутнім : припиняється дія виданої їм довіреності (ст.248 ЦК) ;шлюб з особою яка визнана  безвісно відсутньою,розривається в  органах РАЦС (ст.107 СК) та ін.

Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутнью,а також у разі появи фізичної особи,місце перебування якої було невідомим.

Для цього необхідним є дотримання таких умов :

1. фізична особа,яка була визнана безвісно відсутньою,з’явилася або було одержано відомості,про місце її перебування ;
2. є заява цієї особи або іншої заінтересованої особи ;
3. скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою (ст.ст.44,45 ЦК).

Аналогічні умови мають бути дотримані у разі появи фізичної особи,місце перебування якої було невідомим (крім скасування судом рішення про визнання фізичної особи безвісно відсутньою,оскільки такого рішення у цьому випадку не було).

Скасування рішення суду про  визнання фізичної особи безвісно відсутньою,а  також поява фізичної особи,місце перебування якої було невідомим,є також підставою для припинення  договору про довічне утримання майна.Якщо шлюб був розірваний,то він може бути поновлений органом РАЦС за спільною заявою подружжя за умови,що жоден з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК).

Якщо особа,котра визнана безвісно відсутньою,або місце знаходження  якої невідоме,не з’явилася і не подає про себе відомостей,наступним кроком є оголошення фізичної особи померлою.

Згідно зі ст.46 ЦК,фізична особа  може бути оголошена судом померлою,якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом 3 років,а якщо вона зникла безвісти за обставин,що загрожували їй смертю або дають підстави припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом 6 місяців.Особа,яка зникла безвісти у зв’язку з воєнними діями,може бути оголошена судом померлою після спливу 2 років від дня закінчення воєнних дій.З урахуванням конкретних обставин справи,суд може оголосити фізичну особу померлою і до закінчення цього строку,але не раніше спливу 6 місяців.

Фізична особа оголошується померлою з дня набрання законної сили рішення  суду про це.Особа,яка зникла безвісти за обставин,що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від  певного нещасного випадку,або у зв’язку з воєнними діями,може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Оголошення особи такою ,що померла,проводиться  в аналогічному порядку,як визнання фізичної особи безвісно відсутньою.

При цьому слід враховувати те,що підставою для оголошення особи померлою є не факти,які напевне підтверджують її загибель,а обставини,що дають підставу припускати смерть такої особи.Тому оголошення фізичної особи судом померлою,необхідно відрізняти від встановлення судом факту смерті особи у певний час і за певних обставин у разі відмови органів РАЦС зареєструвати смерть,якщо від цього факту залежить виникнення,зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних або юридичних осіб.

Оскільки оголошення фізичної особи  померлою,ґрунтується на презумпції смерті цієї особи,правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків,які наступають у разі смерті (ст.47 ЦК). Це означає,що після оголошення фізичної особи померлою,відкривається спадщина (ст.1220 ЦК),утриманцям призначається пенсія,шлюб припиняється (ст.104 СК).

Проте,оскільки оголошення фізичної особи померлою ґрунтується на презумпції,а не на факті смерті, ЦК передбачає заходи,спрямовані на забезпечення інтересів фізичної особи,оголошеної померлою,якщо вона виявиться живою.Зокрема,спадкоємці такої особи не мають права відчужувати протягом 5 років нерухоме майно,що перейшло до них у зв’язку з відкриттям спадщини.Для забезпечення виконання цієї вимоги нотаріус,який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно,накладає на нього заборону відчуження (ст.47 ЦК).

Якщо фізична особа,яка була оголошена померлою,з’явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування,суд за місцем перебування цієї особи або суд,що постановив рішення про оголошення її померлою,за заявою цієї особи або іншої заінтересованої особи скасовує рішення про оголошення фізичної особи померлою (ст.48 ЦК).Скасування раніше винесеного рішення про оголошення особи померлою є підставою для анулювання запису про її смерть у книзі записів актів цивільного стану.

На підставі такого рішення фізична  особа,яка була оголошена померлою,має  право вимагати від особи,яка  володіє її майном,повернення цього  майна або його вартості.Але задоволення  цих вимог залежить від того,чи збереглося майно в натурі,а також від підстав переходу його до інших осіб.Зокрема,якщо майно збереглося та безоплатно перейшло до когось після оголошення фізичної особи померлою,воно підлягає поверненню,за винятком майна,придбаного за набувальною давністю,а також грошей та цінних паперів на пред’явника.Особа,до якої майно перейшло за відплатним договором,зобов’язана повернути його,якщо буде встановлено,що на момент набуття цього майна вона знала,що фізична особа,яка була оголошена померлою,жива.У разі неможливості повернути майно в натурі особі,яка була оголошена померлою,відшкодовується вартість цього майна.

Якщо майно фізичної особи,яка  з’явилася після оголошення її померлою,перейшло у власність держави,АРК або територіальної громади і було реалізоване ними,цій особі повертається сума,одержана від реалізації цього майна.

У інших випадках майно чи його вартість поверненню не підлягає.

При поверненні майна фізичній особі,яка  була оголошена померлою,вона має  право вимагати від того,хто володів  майном,повернення чи відшкодування отриманих ним доходів з вирахуванням зроблених необхідних витрат на майно.Питання про долю поліпшень майна,зроблених тим,хто володів майном,вирішується залежно від того,чи можна відділити ці поліпшення без пошкодження майна.Якщо поліпшення можна відділити,той,хто володів майном,вправі залишити їх за собою.Якщо відділення їх неможливе,володілець майна має право вимагати компенсації витрат на поліпшення майна.При цьому вказані витрати оцінюються як такі,що не перевищують розмірів збільшення вартості майна.

Шлюб громадянина,оголошеного померлим,може бути відновлений органами РАЦС за спільною заявою подружжя,якщо жоден  з них не уклав новий шлюб (ст.118 СК).

Для задоволення  вказаних вимог  і повернення майна чи виплати  зазначених сум,час появи фізичної особи,що була оголошена померлою,значення  не має.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2.1. Акти цивільного  стану

У ст. 49 ЦК акти цивільного стану визначаються як події та дії,що нерозривно пов’язані з фізичною особою і започатковують,змінюють,доповнюють або припиняють її можливість бути суб’єктом цивільних прав та обов’язків.

До них,зокрема,належать : народження фізичної особи,встановлення її походження,набуття  громадянства,вихід з громадянства та його втрата,досягнення відповідного віку,надання повної цивільної дієздатності,обмеження цивільної дієздатності,визнання особи недієздатною,шлюб,його розірвання,усиновлення,зміна імені,інвалідність,смерть тощо.

Перелік актів цивільного стану,встановлений у ст.49 ЦК, є приблизним і може бути розширеним у процесі тлумачення норм ЦК.Наприклад,актами цивільного стану за своєю суттю є визнання особи безвісно відсутньою,оголошення померлою тощо.

Деякі з актів цивільного стану  підлягають державній реєстрації.Це стосується народження фізичної особи  та її походження,громадянства,обрання,розірвання шлюбу,зміни імені,смерті.На відміну від загального переліку актів цивільного стану перелік тих актів,що підлягають державній реєстрації,є вичерпним (ч.3 ст.49 ЦК).

Відповідно до цієї статті,реєстрація актів цивільного стану провадиться  в порядку,що встановлюється законом.Ст.19 Закону “Про органи реєстрації актів громадянського стану ” [72] передбачає,що порядок реєстрації таких актів встановлюється цим Законом і Правилами,повноваження на затвердження яких надане Міністерству юстиції України.На цей час чинними є Правила реєстрації актів цивільного стану в Україні,що затверджені 18 жовтня 2000 року [296].

Державна реєстрація актів цивільного стану провадиться територіальними  органами РАЦС,утвореними органами виконавчої влади.Акти цивільного стану стосовно громадян України,що проживають за кордоном,реєструються консульськими установами України.

Визнаються чинними акти цивільного стану,вчинені за релігійними обрядами до утворення чи відновлення органів  РАЦС (наприклад,під час ВВВ на окупованих територіях).Вони прирівнюються до актів цивільного стану,вчинених у органах РАЦС,і не вимагають наступної державної реєстрації.

Для вчинення запису акту цивільного стану громадянами мають бути надані документи,що є підставою  для  державної реєстрації цього  акту (наприклад, довідка встановленої форми про народження чи смерть ; спільна заява батька і матері дитини,що не перебувають у шлюбі,про встановлення батьківства ; рішення суду про встановлення батьківства тощо),а також документ,що посвідчує особу заявника.