Договір довічного утримання

Задачі:

 

1. Подружжя Гавриленко пред'явило позов до Є.Гнатюка про визнання недійсним договору довічного утримання та про визнання права власності на житловий будинок. Позивачі зазначали, що в 2004 році на прохання В.Гнатюк (сестри відповідача), яка мала потребу в сторонньому догляді, був укладений договір про її довічне утримання. За дим договором вони зобов'язалися, довічно утримувати В.Гнатюк, а остання передала їм у власність жилий будинок.

  Договір  не був нотаріально посвідчений,  проте умови його вони виконували повністю. У зв'язку з тим, що відповідач звернувся до нотаріальної контори з заявою про видачу свідоцтва про право власності в порядку спадкування на майно померлої, вони просили визнати договір довічного утримання дійсним і на його підставі визнати за ними право власності на будинок.

Як повинна  бути вирішена справа судом? Чи може бути такий договір довічного утримання  визнаний недійсним?

Відповідь:

За договором  довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК).

Відчужувач  має право вимагати від набувача надання    обумовленого договором   матеріального забезпечення,  а набувач  несе   зобов’язання – надати  відчужувачеві  матеріальне забезпечення  та догляд. В набувача можуть виникнути  два зобов’язання паралельно: забезпечувати  відчужувача утриманням  та забезпечити   догляд (довічно), але обов’язок щодо утримання поглинає   зобов’язання з догляду.

Сторонами в  договорі  довічного утримання  є  відчужувач  та набувач. Відчужувачем  може бути фізична особа  незалежно від віку  та стану  здоров’я. Набувачем   може  бути  фізична та юридична особа, а можуть бути   кілька фізичних  осіб. Набувачем   майна  за договором   може бути   така особа,  яка  може   і здатна  надати   відчужувачеві обумовлене договором матеріальне забезпечення.  Також такий  може бути укладений  відчужувачем  на користь  третьої особи.

Договір довічного  утримання (догляду) належить   до договорів, для   яких передбачена  обов’язкова письмова форма  та нотаріальне посвідчення. Недотримання даної вимоги   тягне за собою   визнання   договору недійсним. Нотаріус, завіряючи договір, повинен   перевірити документи, необхідні для відчуження   майна.

Якщо предметом  договору є нерухомість, то такий  договір  підлягає обов’язковій державній реєстрації. Право власності  на відчужувану  нерухомість переходить  до набувача тільки з моменту  реєстрації договору.

Отже, договір довічного утримання повинен бути визнаний судом недійсним.

 

 

2. Пан Петренко, власник невеликого будинку, тривалий час був відсутнім, заколотивши вікна та двері. Районна адміністрація розпорядилася відкрити будинок. Після складання акту про зруйнованість будинку на 75 відсотків земельна ділянка, на якій знаходився будинок була відведена під забудову Костянтинову. Будинок пана Петренка безоплатно передали Костянтинову, як будівельний матеріал.

Костянтинов на протязі літнього будівельного періоду  повністю відновив будинок, перепланував та капітально відремонтував його.

Восени  на попереднє місце проживання повернувся пан Петренко і звернувся до Костянтинова з вимогою про повернення йому будинку. На що Костянтинов запропонував Петренко звернутися до районної адміністрації. Районна адміністрація визнала претензію Петренка безпідставною, посилаючись на його тривалу відсутність.

В якому порядку і як саме треба вирішити спір?

Відповідь:

 

1). Відповідно до ст. 157 ЖКУ виселення власника житла здійснюється за рішенням суду на підставах, визначених ч. 1 ст. 116 ЖК.

До таких  підстав закон відносить:

а) систематичне руйнування або псування житлового  приміщення;

б) систематичне порушення правил співжиття, що унеможливлює спільне проживання з порушниками інших осіб в одному житловому приміщенні.

При цьому  виселення допускається за умови, що вжиті заходи громадського впливу виявились  безрезультатними.

2). Додаткову підставу для виселення власника містить ЦК, згідно з ч. 2 ст. 405 власник втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Рішення районної адміністрація про відкриття будинку треба кваліфікувати на підставі ст.162 ККУ, як порушення недоторканності житла, яке проявилося в незаконному проникненні до житла чи іншого володіння особи, здійснене всупереч волі законного володільця, за відсутності визначених законом підстав чи в порушення встановленого законом порядку.

Такі дії  утворюють склад злочину, передбачений ст. 162 і можуть розцінюватись як самоуправство, перевищення влади чи службових повноважень.

Об'єктом злочину  є право людини на недоторканність житла та іншого володіння.

Відповідно  до чинного законодавства примусове  виселення громадянина із житла  може мати місце лише за рішенням суду у визначених законом випадках. Незаконним слід визнавати також виселення, здійснене неуповноваженою на те особою.

3). Районна адміністрація повинна скасувати акт про зруйнованість будинку на 75 відсотків. Повернути власнику (п. Петренко) будинок та земельну ділянку яка була відведена під забудову Костянтинову.

4). Пану Костянтинову звернутись до суду з позовною заявою про відшкодування Районною адміністрацією витрат які він затратив на проведення ремонту будинку.

 

 

3.  При виконанні  маневрових  робіт  на ділянці  залізниці  біля  заводу залізобетонних   виробів  відбулося   зіткнення   вагону  з  тепловозом,   який належав   заводу.   Внаслідок   аварії,   яка   виявилась   наслідком   порушення правил   безпеки   працівниками   залізниці,   вагон   отримав  ушкодження,   а тепловоз повністю вийшов з ладу.

Завод від  відшкодування збитків у грошовій формі, запропонованого залізницею, відмовився, а натомість зажадав, щоб та передала йому для компенсації шкоди один з нещодавно придбаних нею тепловозів.

Оскільки  залізниця цю претензію відхилила, завод звернувся до господарського суду з позовом про передачу йому нового тепловозу замість того, що згорів.

Яке рішення  повинен винести господарський  суд?

Відповідь:

Позивач звернувся  до суду з позовною заявою про передачу йому нового тепловозу замість того, що згорів. Отже, позивач поніс певні збитки, які сталися в результаті  порушення правил   безпеки   працівниками   залізниці.

Правила відшкодування  збитків містяться у ст. 623 ЦК.

Загальне поняття “збитки” складається із двох складових.

По-перше, це так звана  “реальна шкода”, під якою коментована  стаття розуміє дві групи витрат:

1) витрати, які особа  зазнала у зв’язку із знищенням  або пошкодженням речі. В даному  випадку мова йдеться про ті  фактичні витрати, які вже зроблені особою. Це може вартість знищеної речі, інші реальні втрати, які зазнала особа у зв’язку із знищенням речі (наприклад, вартість втраченого ремонту внаслідок знищення шарового крану стояку водопостачання в квартирі та затоплення квартири) тощо.

2) Витрати,  які особа зробила або мусить  зробити для відновлення свого  порушеного права. Тут мається до уваги перш за все вартість ремонту речі, причому як такого, який особа вже зробила та може підтвердити проведені витрати відповідними документами, так і такого, який особа ще має зробити. В останньому випадку його вартість має підтверджуватися відповідними розрахунками, кошторисами тощо. Також під дане визначення підпадають ті грошові штрафні санкції, які потерпілий сплатив або має сплатити у зв’язку із невиконання ним зобов’язання перед третьою особою, якщо таке невиконання є наслідком порушення його цивільного права.

Крім терміну  “реальні збитки” в законодавстві  зустрічається поняття “фактична  шкода” (напр., ч. 3 ст. 13 Закону України  “Про транспорт”) та “прямий збиток” (наприклад, ст. 9 Закону України “Про страхування”). Незважаючи на неузгодженість термінології, тут маються на увазі саме реальні збитки, тобто фактичні витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені.

По-друге, поняття  “збитки” включає в себе так  звану упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа  могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. В даному випадку мова йдеться не про реальні втрати особи, які вона зробила або зробить, а про ті доходи, які вона недоотримає внаслідок порушення її цивільного права (наприклад, особа домовилася про надання грошей в позику під проценти, але не надала гроші в позику, оскільки боржник з нею не розрахувався. Саме сума запланованих, але неотриманих процентів в даному випадку буде складати упущену вигоду).

Господарський кодекс України визначає подібні правила відшкодування збитків, використовуючи при цьому дещо інші терміни. Так, за правилами ст. 225 ГК упущена вигода називається “втраченою вигодою”.

Конкретизація складу збитків здійснюється окремими положеннями законодавства, зокрема, у ст. 924, 951, 1195 ЦК.

Отже, відповідно до статті 1192 ЦК (Способи відшкодування шкоди, завданої майну потерпілого)  з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Так як позивач  вимагає передачі йому нового тепловозу замість того, що згорів, суд повинен задовольнити вимоги позивача, залізниця повинна передати заводу тепловоз, тобто відшкодувати збитки в натурі.

 

4.Після смерті батьків до чотирьох їхніх дітей, які досягли повноліття і мешкали окремо від батьків, перейшов у спадщину житловий будинок. Троє спадкоємців висловили бажання продати будинок, а отриману суму розподілити відповідно до часток. Один із спадкоємців згоди на продаж будинку не дав, заявивши, що бажає використовувати свою частку в будинку для проживання.

Оскільки  згоди між спадкоємцями досягнуто  не було, троє з них звернулися з  позовом до спадкоємця, що заперечує  проти продажу будинку, про зобов'язання не чинити перешкод продажу будівлі. Свої вимоги 
вони мотивували тим, що за продаж будинку виступає більшість співвласників, а також у разі продажу будинку цілком його ринкова вартість різко зросте.

Як  вирішити справу суду? Чи підлягають задоволенню вимоги трьох спадкоємців?

Відповідь:

Спадкуванням є перехід  прав та обов’язків, тобто спадщини, від померлого, який вважається спадкодавцем, до спадкоємців (стаття 1216 Цивільного кодексу, далі — ЦК).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК). У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування одержують спадкоємці за законом (стаття 1223 ЦК).

Спадкоємці за законом  одержують право на спадкування  почергово. Кожна наступна черга  спадкоємців за законом одержує  право на спадкування в разі відсутності  спадкоємців попередньої черги (стаття 1258 ЦК).

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними (стаття 1267 ЦК).

Право на спадкування  за законом мають: у першу чергу  — діти спадкодавця, той з подружжя, хто його пережив, та батьки (стаття 1261 ЦК); у другу чергу — рідні  брати і сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері (стаття 1262 ЦК); у третю чергу — рідні дядько і тітка спадкодавця (стаття 1263 ЦК).

За правом представлення  внуки спадкодавця спадкують  ту частку спадщини, яка належала б  за законом їхнім батькові та матері, якби вони були живими на час відкриття спадщини (стаття 1266 ЦК).

Спадкоємець за заповітом  або за законом може відмовитися  від прийняття спадщини протягом шести місяців з часу відкриття  спадщини, подавши нотаріусу відповідну заяву (стаття 1273 ЦК).

Отже, спочатку всі четверо спадкоємців, повинні прийняти спадщину, звернутися до нотаріуса за видачею свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, а потім зареєструвати це своє право (статті 1297, 1299 ЦК).

Кожен із співвласник  має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності (стаття 364 ЦК).

Майно, що є у спільній частковій власності, можна поділити в натурі між співвласниками за домовленістю між ними (стаття 367 ЦК). У нашому випадку  такої  згоди не досягнуто, то доведеться звертатися до суду.

А якщо між  ними не досягнуто згоди, то виділ  чи поділ спадкового майна відбувається за рішенням суду з урахуванням правил ЦК про право спільної власності (глава 26 ЦК).

Суд може прийняти наступне рішення:

Так як частка учасника, не може бути виділена в натурі, а учасник у будинку не проживав і забезпечений іншою житловою площею, то йому, за його згодою виплачується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається угодою сторін, а при відсутності такої угоди — судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за якою він може бути проданий у даному населеному пункті. В окремих випадках суд може з огляду на конкретні обставини справи і при відсутності згоди учасника, що виділяється, зобов'язати інших учасників спільної сумісної власності сплатити йому грошову компенсацію за належну йому частину, обов'язково вказавши при цьому відповідні мотиви.