Цивільно процесуальні правовідносини,їх субьекти ,зміст,обьект

Зміст

1.Вступ……………………………………………………………………………………………………….3

2.Цівильно процесуальні правовідносини,їх суб’єкт , зміст, об’єк ………...4

3.Мета і завдання  провадження у справі до судового  розгляду…………...17

4.Висновок…………………………………………………………………………………………..……20 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1.Суб`єкти цивільних процесуальних правовідносин

     Цивільні  процесуальні правовідносини можуть виникнути  тільки між носіями цивільних  процесуальних прав і обов'язків  у процесі здійснення правосуддя в цивільних справах, в цивільному судочинстві. Тому без суду, наділеного такими функціями, неможливі самі процесуальні правовідносини, тому суд і є обов'язковим  суб'єктом усіх цивільних процесуальних  правовідносин. Другим суб'єктом цивільних  процесуальних правовідносин буде особа, щодо участі якої в процесі  є норма права і котра в  одній із стадій цивільного процесу  може виконувати процесуальні дії, спрямовані на досягнення мети процесу. Такими будуть сторони, треті особи, органи прокуратури, органи державної влади, органи місцевого  самоврядування, профспілки, підприємства, установи, організації і окремі громадяни, які захищають права інших  осіб; заявники й заінтересовані особи  у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; процесуальні представники, експерти, свідки, перекладачі  та інші особи, які сприяють розглядові справи.

     З метою виявлення окремих особливостей участі в цивільному процесі суб'єктів  правовідносин у процесуальній  літературі наводиться кілька видів  їх класифікації на групи: а) на юридичне заінтересованих і юридичне незаінтересованих  осіб або суб'єктів допоміжних правовідносин; б) на суб'єктів по застосуванню норм права і суб'єктів по додержанню та виконанню норм права або на юрисдикцію органи та їх службових  осіб І учасників цивільного процесу; в) на суб'єктів, які здійснюють правосуддя, котрі беруть участь у здійсненні правосуддя і які сприяють правосуддю. Наведена класифікація має загальний  характер, не розкриває мети і завдання участі окремих суб'єктів у процесі  та не враховує нормативного виділення  групи осіб, котрі беруть участь у справі (гл. 2 ЦПК). З врахуванням існуючих систем класифікації суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин, виконуваних ними процесуальних функцій та нормативного їх виділення і визначення вони можуть бути класифіковані на три групи:

    1) особи, які здійснюють правосуддя в цивільних справах: а) суди, котрі розглядають і вирішують справи по першій інстанції; б) суди, які перевіряють законність і обґрунтованість рішень у апеляційному і касаційному порядках та у зв'язку з ново виявленими та винятковими обставинами;

   2) особи, які беруть участь у справі: а) з метою захисту своїх прав і охоронюваних законом інтересів сторонами, третіми особами у справах позовного провадження, заявниками та заінтересованими особами у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження; б) з метою захисту прав інших осіб, державних і громадських інтересів: органи прокуратури, процесуальні представники, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації і окремі громадяни (ст. 98 ЦПК).

   3) особи, які не беруть участі в справі: а) особи, котрі сприяють судові в розгляді справи, — свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові і речові докази.

     Першу групу суб'єктів цивільних процесуальних  правовідносин становлять державні органи, які наділені владними функціями. Суд є обов'язковим суб'єктом  у всіх стадіях процесу, незважаючи на те, що правовідносини можуть виникати з одноособових дій судді, який виступає від імені суду. В теорії цивільного процесу самостійними суб'єктами процесуальних  правовідносин називаються суддя, секретар суду, секретар судового засідання. Але посадові особи, які виступають як носії службових прав і обов'язків, наданих їм для участі у виконанні  завдань державного органу, самостійними суб'єктами, які замінюють державний  орган, не стають. Суддя, секретар судового засідання і секретар суду є посадовими особами суду, перебувають з ним в трудових правовідносинах, тому суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин буде суд. Одноособові дії судді, секретаря судового засідання призводять до виникнення, розвитку і припинення правовідносин не з ними особисто, а із судом.

     Процесуальними  гарантіями, що забезпечують безсторонність і об'єктивність суддів і секретаря  судового засідання, є відводи. Судді  і секретар судового засідання не можуть брати участі в розгляді справи і виконанні рішення і підлягають відводу і самовідводу за наявності  обставин, передбачених статтями 18, 19 ЦПК.

     Особи, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК), відрізняються від інших  суб'єктів тим, що мають юридичну заінтересованість у результатах  вирішення судом справи і в  реалізації постановленого по ній судом  рішення, їх заінтересованість зумовлюється тим, що вони мають відношення до справи як учасники матеріального спору (суб'єктивний матеріально-правовий характер заінтересованості) або внаслідок виконання ними функцій в системі управління суспільством (державний і громадський  характер заінтересованості). Виходячи з цього, вони мають рівні процесуальні права (ст. 99 ЦПК) і в своїх судженнях  та діях можуть висловлювати і визначати  своє ставлення з приводу правової суті цивільної справи, а також  з будь-яких питань, що виникають  у процесі її розгляду і перевірки  законності та обґрунтованості постановленого по ній судового рішення. Але характер і ступінь їх юридичної заінтересованості не однаковий.

     Сторони в позовному провадженні (статті 102—106 ЦПК), заявники і заінтересовані особи у справах, які виникають  з адміністративних правовідносин (статті 236-253 ЦПК), перебувають між  собою в спірних матеріальних правовідносинах, що вимагають судового захисту. В зв'язку з цим їх заінтересованість  у справі має суб'єктивний матеріально-правовий характер. Суб'єктивний правовий інтерес  мають заявники і заінтересовані особи у справах окремого провадження (статті 254-288 ЦПК). До даної підгрупи суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин належать треті особи (статті 107-109 ЦПК), які мають правовий зв'язок з однією із сторін і заінтересованість, обумовлену тим, що наслідки розгляду судом такої справи можуть вплинути на ці відносини.

     Самостійну  підгрупу цивільних процесуальних  правовідносин — осіб, які беруть участь у справі, становлять органи держави, державні і громадські організації, які захищають права інших  осіб. Характерною їх рисою є наявність  у справі державного або громадського інтересу, який визначається виконуваними ними функціями в системі політичної організації суспільства. Відповідно до ст. 121 ЦПК цивільні процесуальні правовідносини між судом, прокурором, органами державної влади, органами місцевого самоврядування виникають  тоді, коли останні, здійснюючи покладені  на них обов'язки, покликані захищати права інших осіб та інтереси держави. В передбачених законом випадках підприємства і установи, виходячи з суспільних інтересів, беруть участь у справі в цивільному процесі  для захисту інших осіб (ст. 57 Цивільного кодексу, ст. 71 КпШС та ін.).

     Цивільне  процесуальне законодавство присвячує  окремі норми права участі профспілок та інших громадських і кооперативних  організацій у цивільному процесі (статті 4, 5, 112, 256 ЦПК). Вони взаємодіють  із судом для здійснення своїх  статутних завдань по захисту  прав й інтересів окремих членів організацій.

     Суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин  по захисту прав та інтересів громадян, державних і громадських інтересів, які належать до осіб, які беруть участь у справі, виступають органи прокуратури (ст. 121 ЦПК), які захищають  права інших осіб і держави, їх заінтересованість у справі має  державно-правовий характер. Статтею 98 ЦПК до складу осіб, які беруть участь у справі, включений процесуальний представник, котрий покликаний захищати права й інтереси осіб, яких він представляє в цивільному процесі по справі.

     Самостійну  групу суб'єктів цивільних процесуальних  правовідносин становлять особи, які  не беруть участі у справі. Назва  цієї групи суб'єктів у чинному  законодавстві не уніфікована. В  статтях 47, 48 ЦПК вони названі «інші  особи». В цих же статтях до їх складу віднесені державні підприємства, установи, організації, кооперативні і  громадські організації та громадяни. При цьому зазначені суб'єкти стають особами, які беруть участь у  справі, коли виступають на захист прав інших осіб (ст. 121 ЦПК). У ЦПК відсутня також норма, яка встановлювала  б перелік осіб, які не беруть участі в справі, їх призначення  і процесуальне становище в процесі, хоч цього вимагають інтереси практики.

     Особи, які не беруть участі у справі, характеризуються відсутністю в справі юридичної  заінтересованості, але обійтися без  їх участі в цивільному процесі неможливо. Вони сприяють особам, які беруть участь у справі, в доказовій діяльності, судові — у встановленні фактичних  обставин по справі. До них належать: свідки, експерти, перекладачі, особи, які мають письмові або речові докази, органи внутрішніх справ (статті 41, 44, 47, 48, 57 ЦПК). Між такими особами  і судом існують взаємні процесуальні права і обов'язки, тому вони є  суб'єктами цивільних процесуальних  правовідносин. Так, відповідно до ст. 41 ЦПК свідком може бути кожна  особа, якій відомі будь-які обставини, що відносяться до справи. Свідок зобов'язаний з'явитися до суду і дати правдиві показання про відомі йому обставини. Якщо викликаний свідок не з'явиться  в судове засідання з причин, визнаних судом неповажними, його може бути піддано  примусовому приводу через органи внутрішніх справ (ст. 44 ЦПК), про що суддя постановляє відповідну ухвалу.

     Громадяни і організації можуть бути суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, якщо вони визнані суб'єктом цивільного процесуального права, носіями процесуальних прав і обов'язків. Поняття суб'єкта права нерозривно пов'язано з категорією цивільної процесуальної правоздатності (здатність мати цивільні процесуальні права і обов'язки), яка виникає в організацій одночасно з дієздатністю (здатністю особисто здійснювати свої права в суді та доручити ведення справи представникові) і відповідно до статей 100, 101 ЦПК наділяються ними тільки юридичні особи. Процесуальною правоздатністю наділені всі громадяни України, іноземні громадяни і юридичні особи, а також особи без громадянства (статті 423, 424 ЦПК). Дієздатністю — громадяни, які досягай повноліття. Неповнолітні віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років можуть виступати в суді особисто як сторона лише у справах, що виникають з угод, які вони вправі згідно з законом укладати самостійно, та у справах про відшкодування заподіяної ними шкоди.

     Притягнення до участі у таких справах законних представників (батьків, опікунів, піклувальників) неповнолітніх дітей для надання  їм допомоги залежить від суду. Однак  він зобов'язаний їх притягти до участі у справі, що виникла з угоди, на укладання якої неповнолітнім потрібна згода батьків, опікунів і піклувальників, для захисту прав й інтересів  неповнолітніх.

     Права та охоронювані інтереси неповнолітніх, які не досягай п'ятнадцяти років, а також тих, що визнані судом  обмежено дієздатними і недієздатними  громадянами, захищають у суді їх законні представники.

     Але бути суб'єктом цивільних процесуальних  правовідносин мають можливість також організації, які не є юридичними особами, на підставі надання їм законом  прав і покладання обов'язків на участь у цивільному процесі. Не має  статусу юридичної особи адміністративна  комісія. Однак відповідно до статей 98, 244 ЦПК вона може бути в цивільному процесі особою, яка бере участь у справі. Для неї становище  юридичної особи не є характерним, оскільки воно не відображає її виконавчо-розпорядчої діяльності, а отже — і права на участь у цивільному процесі. Не мають статусу юридичної особи складові ланки державних і громадських організацій — цехи, відділи, бригади тощо, але вони як трудові колективи визнані ч. 2 ст. 248' ЦПК суб'єктами цивільного процесуального права і беруть участь у процесі. Заінтересованими особами у справах з конституційних правовідносин виступають дільничні виборчі комісії (статті 238-243 ЦПК), територіальні окружні виборчі комісії (статті 243'-243 ЦПК), які не мають статусу юридичної особи. Наявність статусу юридичної особи ще є недостатньою для того, щоб організація мала можливість бути будь-яким суб'єктом цивільних процесуальних правовідносин і здійснювати його права. По захисту прав інших осіб (ст. 121 ЦПК) можуть брати участь тільки у деяких справах. Вони не можуть бути свідками, експертами, перекладачами.

     Недосконалість  цивільної процесуальної правоздатності і дієздатності для характеристики наявності в організації можливостей  права набуття і права здійснення дали підставу деяким авторам ввести в термінологічний склад цивільного процесу таку юридичну категорію як правосуб'єктність. Щодо категорій правоздатності і дієздатності, то їх необхідно мати в цивільному праві, де можливість мати права не завжди є можливістю реалізувати їх особистими діями. В цивільному процесі необхідна наявність правосуб'єктності — права і обов'язку стати конкретним суб'єктом правовідносин, персоніфікованим носієм цивільних процесуальних прав і обов'язків, встановлених процесуальним законом для даного суб'єкта правовідносин, і здійснювати їх. Але категорія правосуб'єктності в теорії цивільного процесу визначається різним змістом — ототожнюється з правоздатністю або з правоздатністю і дієздатністю; сфера застосування обмежується тільки організаціями. Використання для характеристики можливого право набуття і право здійснення різної юридичної термінології — правоздатності, дієздатності і правосуб'єктності — вносить неточність у зміст цих понять, викликає помилки і труднощі в практичному застосуванні.