Цивільне право і відносини що ним регулюють

План 
 

1. Вступ………………………………………………………………..…..2
2. Місце цивільного права в системі правових галузей…………..........3
3. Предмет та метод цивільного права…………………………….…....4
4. Функції та принципи цивільного права……………………….….…..7
5. Визначення та система цивільного права……………………….…..10
6. Поняття та особливості цивільних правовідносин ………….……..13
7. Елементи цивільно-правових відносин……………………….……..15
8. Види цивільно-правових відносин …………………………….……22
9. Література……………………………………………………………..25 
   Вступ

 

     Цивільне  право — одна з основних і найважливіших фундаментальних навчальних дисциплін, що обов'язково вивчається в усіх вищих та середніх юридичних навчальних закладах і на юридичних факультетах. Без знань цивільного права неможлива підготовка юриста до будь-якої форми юридичної діяльності.

     Назва «цивільне право» - переклад латинського терміна «jus civles», яким у стародавньому цивільному праві були позначені права, що належали винятково особам, котрі мали римське громадянство. Цей термін зберігся до наших днів, хоча суть його повністю змінилася.

     Цивільне  право як самостійна галузь українського права регулює певні майнові  відносини (зокрема відносини власності), відносини в сфері товарообігу, а також деякі категорії особистих  немайнових відносин. Одним словом, цивільне право містить правові  механізми для функціонування економіки, розподілу в суспільстві матеріальних благ тощо.

     Від ефективності цивільно-правового регулювання  багато в чому залежить успіх ринкових реформ в Україні, оскільки нині продовжується  процес формування нової правової системи, складовою частиною якої є цивільне право.

 

1. Місце цивільного права в системі правових галузей

     Радикальні  економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи, її фундамент становлять різні форми власності відповідних суб'єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням на активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які становитимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам. В основу законодавчих актів, що регулюють товарно-грошові відносини з механізмом вільного ціноутворення при економічній самостійності, рівноправності і конкуренції суб'єктів господарювання, покладено концепції і програми переходу України до ринкової економіки. Законодавчі акти мають створити рівні умови для діяльності товаровиробників різних форм власності.  

 

2. Предмет та метод  цивільного права 

     Цивільне  право є самостійною галуззю  сучасного права.

     Цивільний кодекс України (далі ЦК України), закони України "Про власність", "Про приватизацію майна державних підприємств", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про підприємства в Україні", "Про господарські товариства", "Про цінні папери і фондову біржу", "Про товарну біржу", "Про споживчу кооперацію", "Про банки і банківську систему" та інші визначають, що цивільне законодавство регулює майнові відносини та особисті немайнові відносини.

     Предметом цивільно-правового регулювання є:

     а) майнові відносини;

     б) особисті немайнові відносини.

     1. Майнові відносини. Це конкретні вольові економічні відносини з приводу належності, використання, переходу засобів виробництва, предметів споживання та інших матеріальних благ.

     За  змістом майнові відносини поділяються  на дві групи:

     а) відносини власності;

     б) відносини у галузі товарообігу.

     А. Відносини власності, тобто майнові, відображають існуючий розподіл матеріальних благ (засобів і продуктів виробництва) між певними особами (громадянами, юридичними особами, державою, територіальними громадами та іншими соціальними утвореннями). Вони мають статичний характер, оскільки закріплюють належність матеріальних благ відповідним власникам.

     Відносини власності залежно від існуючих форм власності поділяються на: а) відносини приватної власності  громадян; б) відносини колективної  власності юридичних осіб; в) відносини державної власності; г) відносини комунальної власності територіальних громад (ст. 41 Конституції України 1996 p.; Закон України "Про власність" із змінами і доповненнями). Особливе місце займають відносини власності українського народу (ст. 13 Конституції України).

     Б. Майнові відносини у галузі товарообігу — це відносини, пов'язані з переходом матеріальних благ від одних суб'єктів (виробників матеріальних благ) до інших (споживачів матеріальних благ), зокрема майнові відносини, що виникають з договорів купівлі-продажу, поставки. Майнові відносини в галузі товарообігу інакше називаються товарно-грошовими, оскільки виникають на базі товарного виробництва і відображають рух товарів від виробника (чи посередника) до споживача, який сплачує за них гроші або інший еквівалент.

     2. Особисті немайнові  відносини виникають у зв'язку із здійсненням особистих прав. Термін "особисті права" вживається для позначення різноманітних суб'єктивних прав, які належать громадянину або соціальному утворенню. В даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи: життя, здоров'я, честь, гідність, ім'я, авторство. Вони індивідуалізують особу, втілюють її моральну оцінку з боку суспільства. Зазначені особисті права поділяються на групи:

     а) особисті права, пов'язані з майновими (наприклад, особисті права авторів  творів у галузі науки, літератури і  мистецтва, винаходів, раціоналізаторських  пропозицій);

     б) особисті права, які виникають та існують незалежно від майнових, тобто не пов'язані з ними (наприклад, право на ім'я честь, гідність, на листи, щоденники, записки).

     Чинне законодавство (статті 7 і 472 ЦК України) регулює обидві названі групи немайнових відносин.

     Цивільне  законодавство регулює вищезазначені  майнові й особисті немайнові відносини:

     а) юридичних осіб між собою;

     б) громадян з юридичними особами;

     в) громадян між собою.

     Учасниками  відносин, що регулюються нормами  цивільного права, можуть бути й інші соціальні утворення: держава, автономні  утворення та територіальні громади.

     Відносини власності, а також майнові в їх товарно-грошовій формі й особисті немайнові об'єктивно потребують певних форм правового регулювання. Форми правового регулювання законодавець обирає не довільно, а виходячи із соціально-економічної природи цих відносин.

     Своєрідність  форм цивільно-правового регулювання  становить метод, що включає цивільно-правові засоби й заходи формування поведінки окремих осіб та колективних утворень (установ, підприємств, організацій). Якщо предмет цивільно-правового регулювання відповідає на питання, які суспільні відносини регулюються цивільним правом, то метод цивільно-правового регулювання — як відповідні суспільні відносини ним регулюються.

     Загальне  юридичне становище суб'єктів цивільних  прав та обов'язків. Суб'єкти цивільного права перебувають один щодо одного в юридичне однаковому становищі. Юридична рівність сторін у цивільно-правових відносинах є правовим виразом економічної рівності учасників товарно-грошових відносин.

     Зміст юридичної рівності полягає в  тому, що кожна зі сторін має свій комплекс прав та обов'язків і не підпорядкована іншій.

     Особливості методу цивільно-правового регулювання  — це юридичний вираз економічних  особливостей суспільних відносин, що становлять предмет цивільного права. 
 

 

3. Функції та принципи  цивільного права 

     Функції, поряд з методом правового  регулювання і принципами права, становлять правові категорії, які  відображають елементи змісту сучасного  права і характеризують його в  цілому. Відповідно функції сучасного  цивільного права разом з методом  цивільно-правового регулювання суспільних відносин і галузевими принципами виражають соціальне призначення сучасного цивільного права, своєрідність форм цивільно-правового регулювання.

     Функції сучасного цивільного права — це певні напрями впливу цивільно-правових норм, зумовлені змістом суспільних відносин (власності, товарно-грошових, особистих немайнових), що їх включено до предмета цивільно-правового регулювання.

     Цивільне  законодавство, цивілістична наука і практика розрізняють такі функції: регулятивну, охоронну, попереджувально-виховну, попереджувально-стимулючу.

     Реалізація  регулятивної функції забезпечує врегулювання нормами цивільного права відносин власності, товарно-грошових та особистих немайнових. Так, статті 224—229 ЦК України виконують регулятивну функцію, оскільки правила зазначених статей регламентують товарно-грошові відносини з приводу купівлі-продажу майна і, отже, передбачають права та обов'язки покупця і продавця, наслідки невиконання сторонами своїх обов'язків, відповідальність продавця за відсудження проданої речі у покупця.

     Чинність  охоронної функції забезпечує захист порушених суб'єктивних майнових і особистих прав. Так, ст. 440 ЦК України виконує охоронну функцію, бо за її допомогою може бути відновлено майнове становище, зокрема громадянина, право власності якого на певну річ порушено внаслідок її знищення. Відповідно до цієї статті шкода, заподіяна майну громадянина, підлягає відшкодуванню з боку правопорушника в повному обсязі. Чимало цивільно-правових норм виконують охоронну функцію, у тому числі норми, присвячені цивільно-правовим договорам: купівлі-продажу, поставці, майновому найму тощо. Цивільно-правові норми, які передбачають охоронні позадоговірні зобов'язання, що виникають внаслідок заподіяння шкоди, безпідставного придбання чи збереження майна за рахунок коштів іншої особи, головним чином виконують охоронну функцію (статті 440—466, 467, 468 і 469-471 ЦК України).

     Попереджувально-виховна  функція тісно пов'язана з охоронною. Попереджувально-виховний ефект досягається через інститут цивільно-правової відповідальності. Сам факт існування цивільно-правових норм про відповідальність позитивно впливає на свідомість громадян, утримуючи їх від правопорушень.

     Попереджувально-стимулююча. Її зміст полягає у стимулюванні різними цивільно-правовими засобами необхідної суспільству і державі поведінки громадян та організацій. Так, інститут деліктної підвищеної (незалежно від вини) відповідальності за заподіяння шкоди джерелом підвищеної небезпеки виконує попереджувально-стимулюючу функцію (ст. 450 ЦК України). Суть останньої — у стимулюванні зусиль власників джерел підвищеної небезпеки на їх поступове зменшення для оточуючих шляхом удосконалення технічних засобів і заходів з техніки безпеки.

     Цивільне  право характеризується певними  принципами.

     Проект ЦК України (ст. 3) передбачає такі загальні принципи цивільного права:

     1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя фізичної особи. Конституція України гарантує недоторканність особистого і сімейного життя фізичної особи (ст. 32). фізична особа має право на особисте життя. Вона сама визначає своє особисте життя і можливість ознайомлення з ним інших осіб. Фізична особа має право на збереження у таємниці обставин свого особистого життя. Обставини особистого життя фізичної особи можуть бути розголошені іншими особами лише за умови, що вони містять склад правопорушення, що підтверджено вироком суду, рішенням суду або постановою адміністративного органу (ст. 293 проекту ЦК України);

     2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, передбачених виключно законом. Конституція України проголошує непорушність права приватної власності (ст. 41). Власність зумовлює і забезпечує майнову відокремленість суб'єктів цивільних правовідносин. Кожний учасник цивільного обороту, що додержується норм права, має бути впевнений у тому, що його право власності не буде порушено;

     3) свобода договору. Цивільне право не передбачає вичерпного переліку договорів. Можливо укладення договору, який хоч і не передбачений законом, але такий, що йому не суперечить. Сторони договору є вільними у виборі контрагента, у визначенні умов договору з урахуванням вимог чинних правових актів, звичаїв ділового обороту (статті 6 і 659 проекту ЦК);