Авторське право

     10) здавання  в майновий найм і (або) комерційний  прокат після  
першого   продажу,   відчуження   іншим   способом  оригіналу  або  
примірників  аудіовізуальних  творів,  комп'ютерних  програм,  баз  
даних,   музичних   творів   у   нотній  формі,  а  також  творів,  
зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або  у  формі,  яку  зчитує  
комп'ютер;  

     11) імпорт примірників  творів.  

     Цей перелік не є вичерпним.  

     4. Виключні  права авторів на використання  творів архітектури,  
містобудування, садово-паркового мистецтва передбачають і право їх  
участі у реалізації проектів цих творів.  

     5.  За  винятком  випадків, передбачених статтями 21-25 цього  
Закону,  автор (чи інша особа,  яка має авторське право) має право  
вимагати   виплати  винагороди  за  будь-яке  використання  твору.  
Винагорода може здійснюватися у формі  одноразового  (паушального)  
платежу,  або  відрахувань  за  кожний проданий примірник чи кожне  
використання твору (роялті), або комбінованих платежів.  

     Розмір і порядок виплати авторської винагороди за створення і  
використання  твору  встановлюються  в  авторському договорі або у  
договорах,  що укладаються  за  дорученням  суб'єктів  авторського  
права   організаціями   колективного  управління  з  особами,  які  
використовують твори.  

     Кабінетом  Міністрів України можуть установлюватися мінімальні  
ставки   авторської   винагороди  (  72-2003-п  )  та  порядок їх  
застосування.  ( Абзац третій частини п'ятої статті 15 із змінами,  
внесеними згідно із Законом N 850-IV ( 850-15 ) від 22.05.2003 )  

     6.   Обмеження   майнових  прав,  встановлені   статтями  21-25  
цього Закону,  здійснюються за умови,  що  вони  не  завдаватимуть  
шкоди  використанню твору і не обмежуватимуть безпідставно законні  
інтереси автора.  

     7. Якщо примірники  правомірно опублікованого  твору   законним  
чином  введені  у  цивільний  обіг  шляхом  їх  першого  продажу в  
Україні,  то допускається  їх  повторне  введення  в обіг  шляхом  
продажу,  дарування тощо без згоди автора (чи іншої особи, яка має  
авторське право) і  без  виплати  авторської  винагороди,  а  щодо  
творів образотворчого мистецтва - з урахуванням положень статті 27  
цього Закону. Проте у цьому випадку право здавання у майновий найм  
чи  комерційний  прокат  залишається  виключно за особою,  яка має  
авторське право.

 

 

Виключне та абсолютне  право

 

Виключне право - майнове право особи,  яка  має  щодо  твору,  
виконання, постановки, передачі організації мовлення, фонограми чи  
відеограми авторське право і (або) суміжні права,  на використання  
цих об'єктів авторського права і (або) суміжних прав лише нею і на  
видачу лише цією особою дозволу чи заборону їх використання  іншим  
особам у межах строку, встановленого цим Законом;

Абсолютний характер права авторства випливає з наданої автору можливості вимагати від усіх третіх осіб визнання і поваги того факту, що він є творцем відповідного твору. Як і будь-яке інше нематеріальне благо, право авторства є невідчужуваним і непередаваним іншим способом.  
Невідчужуваність права авторства, як і права на ім'я, спеціально обумовлена ​​в п. 1 ст. 1265 ЦК України, що підкреслює особистий характер цих прав і означає неможливість їх передачі іншій особі ні за життя автора, ні, зрозуміло, після його смерті. Ці права не передаються і при переході до іншої особи виключного права на твір та за надання йому права використання твору.

 

Об'єкти авторського права

Об'єктом авторського права є  твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об'єктивній формі. Твір — це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У ст. 5 Закону про авторське право вміщено перелік об'єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об'єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об'єктивного вираження творчої діяльності людей.

Об'єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені законом, ознаки: а) творчий характер; б) вираження в об'єктивній формі.

Об'єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об'єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка — редагування, коректура тощо). 
Твір може бути виражений у будь-якій об'єктивній формі, але обов'язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об'єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об'єктом авторського права.

Об'єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.

Самостійним об'єктом авторського  права є переклад твору іншою  мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.

До об'єктів авторського права  належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні — симфонії, сонати, квартети і вокальні — пісні, романси тощо), а також музично-драматичні — опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об'єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.

Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).

Зміст художнього чи наукового твору також може бути виражений у тій чи іншій формі. Так, наукові твори можуть бути втілені у словесну науково-літературну або інші форми — карти (географічні, геологічні), креслення, ескізи, моделі, макети тощо. Ще більш розмаїтими є форми художніх творів — література, музика, живопис, архітектура, графіка. Іноді художній твір як єдине ціле з'являється внаслідок використання не однієї, а двох чи більше форм, наприклад музично-драматичні твори (або музика і текст, або музика і танець).

Сучасний рівень науки і техніки дає змогу створювати складні твори, в яких поєднуються кілька форм, наприклад кіно- і телефільми (літературний текст, музика, декорації тощо). Об'єктом авторського права виступає фільм як єдине ціле. Проте самостійними об'єктами авторського права в аудіовізуальному творі можуть бути сценарій, музика, пояснювальний текст, робота головного оператора, художника-постановника, які увійшли складовою частиною до твору (ст. 21 Закону про авторське право).

Отже, твір як об'єкт авторського права втілений у певну матеріальну форму: рукопис, ноти, скульптура, картина тощо. Але авторське право на твір (як нематеріальний об'єкт авторського права) і право власності на річ, у яку він втілений, не залежать одне від одного. Тому не слід плутати твір як об'єкт авторського права і річ — рукопис, картину, примірник книги. На річ, у яку матеріально втілюється твір, може існувати право власності, право користування тощо, але не авторське право. Так, продаж письменником своєї книги не позбавляє його авторських прав (ст.10 Закону про авторське право).

 

Право на авторське ім’я

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім  ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Здебільшого автор публікує свої твори  під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим ст. 13 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.

Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.

 

Право на винагороду

Конкретними юридичними фактами, що породжують у автора чи іншої особи, яка має  авторське право, право на винагороду, можуть бути:

а) авторський договір (видавничий, постановчий, сценарний, художнього замовлення тощо);

б) факт позадоговірного використання твору, коли не потрібна згода автора, але передбачена виплата авторської винагороди (ст. 19 Закону про авторське  право);

в) неправомірне використання твору.

З наведених підстав виникнення права на авторську винагороду випливає висновок, що право на одержання винагороди породжується, як правило, лише фактом використання твору. Сам по собі факт наявності твору в об'єктивній формі права на винагороду не породжує.

Винагорода, одержана автором чи іншою особою, яка має авторське право, є по суті винагородою за працю, вкладену у створення твору. Вона може бути у формі заробітної плати (наприклад, штатний художник, науковий співробітник науково-дослідної установи) або авторського гонорару. Можливе поєднання цих форм оплати.

За винятком випадків, коли допускається використання твору без згоди автора і без виплати йому авторської винагороди (статті 15—18 Закону про авторське право), винагорода має виплачуватися за будь-яке використання твору. Винагорода може здійснюватися у вигляді одноразового платежу (одноразова винагорода), у формі відрахувань (відсотків) за кожний проданий примірник чи кожне використання твору або складатися із змішаних платежів.

Розмір і порядок обчислення авторської винагороди за створення і використання твору визначається в авторському договорі.

Кабінет Міністрів України може встановлювати мінімальні ставки авторської винагороди, що індексуються одночасно з індексацією мінімальних розмірів заробітної плати. Так, Кабінет Міністрів України прийняв Постанову "Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва" від 18 листопада 1994 p. № 7841. Ця постанова затвердила мінімальні ставки авторської винагороди за публічне виконання творів, за відтворення творів шляхом звукозапису та здавання примірників звукозаписів і аудіовізуальних творів (відеофільмів) у прокат, за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування у промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва та порядок їх застосування.

Винагорода за відтворення в  особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) виробниками або імпортерами обладнання (аудіоапаратури, відеомагнітофонів тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і (або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків тощо), які використовуються для такого відтворення.

Розмір винагороди та умови її виплати визначаються договорами між зазначеними виробниками, імпортерами та організаціями, що управляють майновими правами на колективній основі.

Авторська винагорода, право на одержання  якої за використання творів вітчизняних авторів у межах України виникло після 1 червня 1973 p., нараховується і виплачується вітчизняним спадкоємцям у тому самому розмірі, в якому цю винагороду слід було б нарахувати і сплатити самому авторові, якби він був живий.

Іноземним авторам та їхнім правонаступникам, права яких підлягають охороні на території України у зв'язку з приєднанням України до Всесвітньої (Женевської) конвенції про охорону авторських прав, авторська винагорода за використання в Україні їхніх творів нараховується у розмірі і порядку, встановлених для українських авторів.

Своєрідною формою права на винагороду є право слідування. Його суть полягає в тому, що автор протягом свого життя, а після його смерті його спадкоємці протягом строку дії авторського права користуються невідчужуваним правом на одержання п'яти відсотків від ціни кожного наступного продажу оригіналу твору образотворчого мистецтва через аукціон, галерею, салон, магазин тощо, що йде після першого його відступлення, здійсненого автором твору (право слідування).

Збір і виплата винагороди, одержаної в результаті використання права слідування, здійснюються через організації, які управляють майновими правами авторів на колективній основі.