До сімнадцятого століття був знайдений ще одне джерело  селітри - «з'ясувалося, що цінне джерело  селітри - нашвидку поховані тіла солдатів. Отриманий таким шляхом порох  повинен був принести смерть інших  людей - страшне безвідходне виробництво  ».

                                       Селітра в Новому Світі

Головною  проблемою, як звичайно, залишалася селітра. Рейнс відправив до Європи агентів, які зуміли за роки війни провезти 2,7 мільйона фунтів сировини крізь блокаду, якої мешканці півночі намагалися задушити південні штати. Деяка кількість  селітри було отримано з гуано  кажанів - його добували в печерах  Теннессі, Кентуккі й Алабами. Прагнучи поповнити запаси і домогтися, щоб  Конфедерація могла сама забезпечити  себе селітрою, Рейнс звернувся до старовинного способу пристрої селітряніц - «нітріаріев». Робітники копали довгі  канави і заповнювали їх гноєм, гниючими рослинами і тушами полеглих тварин. Кружляли навколо бродячі пси періодично пробиралися до канавах, що дало репортеру журналу «Монтгомері Уїклі Мейл» привід для сарказму: вже звичайно, солдати, які використовують такий порох, «здатні на саме завзятий опір» * Джонатан Харелсон, завзятий чиновник, що відповідав за збір селітри в околицях міста Сельма, штат Алабама, наполягав, щоб домогосподарки не виливати даремно свої нічні горщики, а випорожнювали б їх у спеціальну збірну бочку.

Виробництво селітри

За описом Д. Деві, який відвідав цейлонські родовища в 1821 р., селітра виробляється в печерах, які, ймовірно, колись служили місцеперебуванням різних тварин, з них деякі й тоді були населені у величезній кількості кажанами і завалені їх екскрементами ; в інших печерах тварин залишків не помічалося, і селітра потрапляла сюди, просочуючись у вигляді розчину з вищерозміщеної грунту, багатою рослинними залишками (напр., печера Меmооrа). У Бенгалії, в долині Гангу, селітра з'являється в жарку пору року на поверхні землі, яка в цих місцях дуже багата гумусом. У всіх цих випадках селітра є результатом розкладання азотистих речовин під впливом діяльності особливих бактерій (див. Селітрообразованіе), чому сприяє волога і теплий клімат. Так як селітра грунтом не поглинається, то розчини її, завдяки капілярності, піднімаються на поверхню грунту, і тут після випаровування води селітра виділяється у вигляді нальоту. Для отримання селітри збирають селітроносную землю після періоду дощів в жовтні і листопаді, вранці, після сходу Сонця; землю знімають на глибину кількох дюймів. За деякими вказівками, у багатьох місцях цією операцією займаються члени особливої касти (Sorawallah), які обходять села, оглядають стічні канави, хліви і різні місця, куди може потрапляти сеча і органічні відходи. Зібрану землю іноді залишають вилежуватися 2 - 3 місяці (і тоді вміст у ній селітри зростає); звичайно ж її кладуть у великі глиняні судини і витравлюють водою, до якої іноді додають золи (для розкладання азотно-кислих солей, кальцію і магнію). Отриманий розчин концентрують у глиняних посудинах або в особливих ямах прямо на сонці, потім випарюють в котлах до появи кристалів і, нарешті, залишають кристалізуватися на холоді. В інших випадках селітряні землю поміщають в ряд глиняних посудин, сполучених між собою так, що розчин з однієї судини можна перевести в інший, і піддають землю методичного вилуговування. При кристалізації розчинів селітри, отриманих без надбавки золи, в маткових розчинах залишається значна кількість азотно-кислого кальцію і магнію, які йдуть потім в покидьок і служать, в свою чергу, джерелом для утворення селітри в грунті. Сира (не очищена) селітра містить значну кількість домішок кухонної солі, хлористого калію, сірчано-натрієвої солі, магнезіальні, кальцієві солі, буру і пр.

Для отримання  чистої селітри, яка була потрібна, напр., Для приготування чорного пороху, її піддавали нової кристалізації (виходила рафінована або літрованная селітра.). До Кримської війни велика частина існувала у продажу селітра виходила з Ост-Індії, з появою ж біля цього часу на сцену Стассфуртского родовища хлористого калію, калійна селітра починає готуватися з чилійської селітри, і вивіз селітри з Ост-Індії швидко падає. В Алжирі поклади селітри знайдені в околицях Біскри; грунт утримував її там в кількості 4 - 6%; ще в 60-х рр.. поклади ці розроблялися, але тепер майже зовсім занедбані. В Італії селітра знаходили у вигляді нальоту на стінах деяких печер в Апулії; у Франції її знаходили в крейді Рош-Гюйона. селітра утворюється тут завдяки розкладанню (під впливом повітря) азотистих речовин, що знаходяться в крейді; в Турень подібними селітрообразовательнимі властивостями володіє туф, що представляє суміш сланців, піщанику і вапняків; шматки його при лежанні на повітрі швидко покривалися нальотом селітри

Порох

Основною  складовою пороху є селітра. Спочатку до його складу входила натрієва, а  згодом калієва селітра. Натрієва селітра вкрай гігроскопічна. Вміст вологи в такому поросі повинен бути в межах 0,7-1,0%. При вмісті вологи понад 2% порох важко запалюється, а при 15% вологи він зовсім втрачає здатність до займання. Тобто, всього одна туманна або - не приведи Господь - дощова ніч, і битва на ранок буде програна. Порох з натрієвою селітрою і є той багаторазово описаний порох, намокання якого так боялися гармаші, але тільки цей порох спочатку й був більш-менш доступний. 
Найбагатше родовище натрієвої селітри знаходилося в Верхів'ях Нілу, де його відкрили єгипетські «китайці» і «індійці», а потім єгипетські греки та араби. Там же, у сірчаних джерел залягала в достатку і сірка - другий базовий компонент димного пороху. Почасти тому так рвалися в Святу землю хрестоносці. Втім, натрієва селітра, нехай гігроскопічна і в невеликих кількостях свою роль спочатку виконувала чудово: для мін, тобто, підкопів під фортечні стіни її можна було просушити оптом, відразу всю. Легко було просушити селітру і для Бомбардьє - облогових, найперших гармат, які робили до 5-10 пострілів за добу. Півгодини сушиш, півгодини змішуєш з сіркою і вугіллям, і годину готуєш постріл. Натрієва селітра була нездоланною перешкодою лише для ручної зброї. Зібрати у двох-трьох тисяч солдатів вже готовий порох для просушки нереально, та й небезпечно: інгредієнти давно змішані, їх не розділити. Для ручної зброї була потрібна калієва селітра - не така гігроскопічна, а тому що дає стабільні склади. 
Саме тому  для ручної зброї селітри клали більше, а для знарядь - менше. Секрет простий: для гармат згодиться відносно дешева натрієва - і просушити її легко, і покласти до складу поменше можна, щоб не так вологу порох тягнув. А от для ручної зброї потрібна селітра калієва, щоб не вимок порох в кошелях за одну-єдину ніч. Але калієва селітра, по 5-6 років зревшая в селітряні ямах з падлом, коштувала дорого, а тому перші ручні гармати були надбанням знатних і багатих.

На зорі пороху історії його часто називали «дистилятом диявола». Один з компонентів  пороху, сірка, стала асоціюватися з  сатаною. Запах сірки - це запах пекла. Але для виробництва пороху потрібно було багато селітри. Середньовічний китайський текст під назвою «Сон у Східній столиці» описує уявлення, яке дали китайські військові в присутності імператора приблизно в 1110 році. Спектакль відкрився «гуркотом, подібним до грому». Дія таємничого речовини було засноване на унікальній суміші складових частин - селітри, сірки і деревного вугілля, старанно потовчених і змішаних у певній пропорції. Китайці назвали цю суміш хо яо - «вогняне зілля». Китайські алхіміки копітко працювали над тим, щоб звільнити від домішок речовини, які вони знаходили в природі. Чистота була священним якістю, очищення - ритуалом. «Селітра - князь, а сірка - міністр, - говориться в китайському історичному тексті XVI століття. - Їх взаємозалежність - ось що породжує їх придатність ».

Китайці дуже любили застосовувати вогонь у церемоніях і розвагах, а «вогняне зілля» пропонувало винахідливому імпресаріо міріади можливостей. Піротехніка стала першою областю, в якій знайшло застосування нове чарівне речовина. Китайські військові швидко зацікавилися «вогненним зіллям». У 1044 році імператор Женьцзун отримав від одного зі своїх наближених доповідь «Про основи військової справи». У тексті містилися два рецепти виготовлення «вогняного зілля», придатного для використання в запальних бомбах, які можна було метати облоговими машинами. Третя суміш призначалася як пальне для отруйних димових бомб. Пропорція селітри у всіх трьох сумішах була низькою, а це означає, що їх дія була розрахована на стрімке горіння, а не на вибух. Це були перші в світі прикладні формули пороху. До 1083 китайці виготовляли порохові вогненні стріли десятками тисяч: в папір загортали грудку пороху «розміром з гранат», прикріплювали його до древка і запечатували соснової смолою. За 80 років, що минули з тих пір, як було записано перші формули пороху, військові придумали нове застосування для цього чарівного речовини: розривні бомби. «Вогняне зілля» Бойова завдання у цих бомб була поки що та ж, що і у хлопавок, - змусити ворога здригнутися, злякатися, розгубитися. Перші гармати з'явилися в Китаї в кінці XIII століття: найдавніше збереглося знаряддя невпевнено датується 1288 роком. В описі битви, що сталася в 1359 році під Хан-чжоу, який став на той час центром виробництва пороху, вогнепальна зброя вже згадується як щось само собою зрозуміле.

Маршрут, за яким порох прийшов на Захід, і  точна дата, коли це сталося, невідомі і, можливо, ніколи не стануть відомі. Приблизно в 1240 році араби також  отримали зі Сходу відомості про  селітрі («китайському снігу»). Ми знаємо, що монахи-місіонери відвідали двір монгольських правителів Китаю вже  в 30-х роках XIII століття. Можливо, вони й викрали в Китаї секрет пороху, як пізніше станеться і з секретом китайського фарфору. 
 
 
 
 
 
 
 

                                       Список використаних джерел

http://www.naiau.kiev.ua

http://absentis.livejournal.com

http://dalizovut.narod.ru

http://www.ukrreferat.com/