Види стратегії по М.Портеру-їх характеристика

Треба розглянути графік переваг від орієнтації на задоволення специфічних потреб або від більших обсягів виробництва  при виборі стратегії фокусування.

 

Рис. 3. Графічна інтерпретація переваг  велико та маломасштабного виробництва, що демонструє відносні переваги «стратегії фокусування»

 

У ході обирання стратегії фокусування з орієнтацією  на зниження цін/витрат складається ситуація, коли на конкурентному сегменті підприємство досягає нижчих цін порівняно з рештою ринку, що обслуговується галуззю, тобто виникає додаткова «крива досвіду», яка характеризує події на сегменті ринку. Вона відрізняється від «галузевої кривої досвіду» більш «скромними» обсягами виробництва, однак характеризує діяльність фірм, які приділяють більшу увагу ефективності виробництва та збуту. Такий підхід захищає невеликі підприємства галузеві від більш потужних підприємств, для яких розміри сегмента не дають змоги відшкодувати свої умовнопостійні витрати. Фокусування на глибшу диференціацію потреб спонукає підприємство, котре обрало цей тип фокусування, все більше наближуватись до майже індивідуального виготовлення окремих продуктів, що не під силу великим підприємствам.

Підприємства, які обрали стратегію фокусування, іноді називають «підприємствамивіолентами». Така стратегія доцільна за таких  умов:

наявності чіткого  розмежування різних груп покупців, котрі: мають специфічні потреби й використовують продукт порізному;

відсутності конкурентів, що претендують на обслуговування вузького конкретного сегмента;

неможливості  використання наявних ресурсів підприємства на більш широкому сегменті;

наявності значних  відмінностей у розмірах, темпах зростання, прибутковості інтенсивності впливу п’яти конкурентних сил (за М. Портером), що робить одні сегменти більш привабливими, ніж інші.

Стратегія фокусування  пов’язана з наявністю певних ризиків у її застосуванні:

1) можливість  у багатьох підприємств галузі, що обслуговують ринок загалом, знайти ефективні засоби конкуренції в тому самому сегменті, на який націлене підприємство;

2) більша залежність  підприємства від прихильностей  та зміни потреб споживачів (див.  коментарі до моделі конкурентної  боротьби К. Омаї);

3) «пересегментація»  ринку, коли підприємство може  втратити свій сегмент за рахунок  появи нових конкурентів, товарів,  зміни в потребах тощо.

4) запровадження  винаходу (інновації), що дає змогу  задовольнити потреби сегмента  іншим способом.

 

 

5. Види стратегій  залежно від позицій підприємств  у галузі

Розробка загальних  та загальноконкурентних стратегій  націлена на зміни в позиції підприємства в галузі. Треба розрізняти позиції, що є в галузі (щодо інших галузей, її характеристики) та можливості (шанси), які має те чи інше підприємство в галузі. Галузь складається з певної кількості підприємств, серед яких є «перші», лідери та «останні».

Кожне підприємство намагається зайняти міцну конкурентну  позицію на ринку, деякі бажають  стати лідерами на ринку, а відтак мати певні переваги над іншими підприємствами галузі.

Лідирування формується зі складного комплексу причин. Так, велике значення для зайняття лідируючої позиції має, наприклад, час початку  стратегічних дій. «Перші» в галузі мають змогу здобути в галузі великі переваги, коли вчасно розробляють і застосовують стратегії, що адекватно реагують на нові шанси та загрози, які відкриває зовнішнє середовище.

Додаткові витрати  на стратегічні дії у «перших» відшкодовуються за рахунок:

покращення  іміджу та репутації у споживачів як підприємства, що піклується насамперед про їхні потреби;

абсолютної  або відносної переваги над іншими фірмами щодо цін і загальної  вартості укладених раніш договорів  на постачання корисних копалин, матеріалів і сировини, нових технологій, на використання каналів збуту та щодо якості продажу тощо, які дають змогу реалізувати нові шанси або пом’якшити вплив загроз;

більш тривалої роботи зі споживачем, який використовує товари фірмивиробника; за цих умов формуються лояльність і прихильність покупців до продуктів цієї фірми, а у фірми — можливість більшої пристосованості до споживача;

використання  ліцензій та патентів, які не дають  змоги (або ускладнюють) копіювати  продукцію підприємства.

Запізнення  з реалізацією зазначених переваг  іноді призводить до наслідків, які неможливо подолати. Це зумовлює переваги позиції «тих, хто йде за лідером». За таких умов дуже важливо є визначити терміни та часові характеристики як окремих стратегій, так і всього стратегічного набору.

Лідери мають  не лише переваги від своєї позиції на ринку, а й певні втрати, оскільки їхні стратегії та діяльність пов’язані з більшим ризиком в умовах, коли:

технологічні  зміни в галузі, що зумовлюють конкурентоспроможність підприємства, відбуваються швидше, ніж  це потрібно для повернення інвестицій (особливо тоді, коли перевага, що зробила підприємство лідером, має суто технологічний характер: конструкція продукту, методи обробки, що створюють унікальні властивості продукту тощо);

галузь розвивається дуже високими темпами за умов коли «knowhow», які використовувались на попередній фазі циклу, швидко та легко замінюються новими розробками на наступних фазах.

Лідирування є  об’єктом аналізу всіх відомих спеціалістів зі стратегічного управління. Так, консультаційна фірма BZB, що входить до складу групи «Скандстрат», визначає лідера на основі «аналізу прихильності», який здійснюється за допомогою відповідної матриці.

Ринковий лідер  розміщується в квадранті A, оскільки в нього поєднується широке проникнення  на ринок та велика прихильність споживачів. Потенційний лідер — це фірма, що має «своїх» клієнтів, які хочуть купувати більше, що створює для підприємства привабливу перспективу. На менш привабливій позиції перебуває ведений (В), який є серйозним конкурентом у проникненні на ринок, але в нього мало прихильників, і С — маловідома компанія «новачок», якій треба багато працювати, щоб покращити свою конкурентну позицію та завоювати прихильність споживачів.

 

 
Рис.4. Матриця «аналізу прихильності» (за BZB) 

Залежно від  конкурентної позиції підприємства обирають ту чи іншу лінію поведінки, що знаходить вираження в орієнтації стратегічного набору, повертаючи нас  до джерел стратегії — військової практики.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Список  використаної літератури

1. Бобров В.Я.  Основи  ринкової  економіки. – Київ: Либідь,1995р.
2. Мочерний С.В.  - Економічна  теорія. – Посібник  для студентів  вищих закладів освіти, Київ “Видавничий  центр  “Академія””,1999р.
3. Портер М. – Международная  конкуренція. – К., 2002.