Планування як функція управління

            Планування  як функція управління

  Перш ніж почати яку-небудь справу, керівник підприємства повинен ретельно продумати, що саме, до якого терміну, якими способами і засобами він повинен досягти своєї мети. Кінцевим результатом повинна стати побудова моделі виробничого (товарного) процесу, направленого на досягнення цієї мети. Таким чином, управління – це дія на процес праці або іншої діяльності, направлене на досягнення поставленої мети найбільш ефективного використання ресурсів.

   Процес управління складається з прогнозування, планування, організації, координації і регулювання, обліку, аналізу і контролю. Ці складові можна назвати функціями управління, які характеризуються своїм технологічним процесом обробки інформації і способом дії на підлеглий об'єкт. Отже, можна сказати, що процес управління є певна система функцій.

    Прогнозування – процес передбачення, побудований на ймовірнісній думці, дозволяючий виявити альтернативні варіанти розвитку підприємства. Прогнозування вважаються одним з етапів перспективного планування, але може виступати і як самостійна функція управління.

   Планування – управлінська діяльність, яка передбачає вироблення цілей і завдань управління виробництвом.

Організація – діяльність, направлена на свідомість і (або) розвиток структури господарської системи.

Координація – процес забезпечення узгодженості всіх дій працівників.

 Регулювання має на меті забезпечення збереження режиму роботи підприємства шляхом усунення відхилень і забезпечення нормального протікання виробничих процесів

Облік, аналіз, контроль – збір інформації для комплексного вивчення виробничо-господарської діяльності з подальшою перевіркою виконання прийнятих планових рішень.

Планування служить початком всякої цілеспрямованої економічної діяльності, це перший і найбільш важливий етап процесу управління. На підставі складених планів здійснюватиметься надалі вся діяльність підприємства. У сучасних ринкових умовах планування є важливою передумовою вільного виробництва, розподілу і вжитку товарів і ресурсів. Процес планування забезпечує необхідна рівновага між виробництвом і вжитком продукції, величиной ринкового попиту на товари і об'ємом пропозиції підприємствами.

За формою і змістом прояви розрізняють наступні види планування.

1. З точки зору обов'язковості планових завдань виділяють:

а) директивне планування – процес ухвалення рішень що мають обов'язковий характер для об'єктів планування. Вся система планування при командно-адміністратівній економіці носила директивний характер. Директивні плани мають адресний характер і відрізняються надмірною деталізацією;

 б) індикативне планування – поширена в світі форма державного планування макроекономічного розвитку. Індикативний план носить рекомендаційний, направляючий характер, в його складі можуть бути обов'язкові завдання, але їх число обмежене. Роль індикативного плану полягає у виявленні економічних параметрів, які можуть бути скоректовані державою при несприятливому економічному розвитку. Індикативне планування застосовується і на мікрорівні, причому в більшості випадків при складанні перспективних планів.

2. Залежно від терміну, на який складається план, прийнято розрізняти:

а) перспективне планування – план складається на терміни більше п'яти років. Такі плани покликані визначати довгострокову стратегію підприємства. Слід відрізняти перспективне планування від прогнозування.

б) середньострокове планування – план складається на термін від одного року до п'яти. На деяких підприємствах середньострокове планування поєднується з поточним;

в) поточні планування – план складається на період до одного року з розбиттям на півріччя, квартали, місяці, тижні.

3. За змістом планових рішень виділяють:

а) стратегічне планування, яке орієнтоване на довгострокову перспективу і визначає основні напрями розвитку господарюючого об'єкту. За допомогою стратегічного планування вирішуються такі питання, як розширення діяльності в області бізнесу, стимулювання процесу задоволення потреб споживачів. Основна мета стратегічного планування – створення потенціалу для успішного розвитку підприємства в умовах зміни зовнішнього і внутрішнього середовища, що породжує невизначеність перспективи. Внутрішнє середовище складається з таких елементів, як виробництво, маркетинг, фінанси, управління персоналом, організаційна структура; зовнішнє середовище – з робочого середовища (учасники ринку, з якими в підприємства є прямі стосунки або які надають пряму дію на підприємство) і загального середовища (елементи, не пов'язані безпосередньо з діяльністю підприємства).

б) тактичне планування, яке предстовляєт собою процес створення передумов для реалізації нових можливостей підприємства. Рішення, що приймаються при тактичному плануванні, менш суб'єктивні, чим при стратегічному, оскільки базується на об'єктивнішій і повнішій інформації. Реалізація тактичного плану пов'язана з меншим ризиком, оскільки його рішення детальніші, стосуються внутрішніх проблем підприємства. Тактичний план є розгорнутою програмою всієї виробничої, господарської і соціальної діяльності підприємства, направленою на виконання стратегічного плану при раціональному використанні всіх ресурсів. Тактичне планування дозволяє задіювати резерви підприємства, результатом чого стає, зокрема, збільшення обсягів виробництва, зниження витрат, підвищення якості продукції, зростання продуктивності праці.

в) оперативне планування, яке є завершуючим етапом планування діяльності підприємства. В процесі такого планування конкретизуються показники тактичного плану з метою організації повсякденної діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому.

4. По сферах планування виділяють наступні його види:

 а) планування збуту – вибір каналу збуту і методів стимулювання продажів, визначення собівартості і цін на продукцію, що реалізовується, і др.;

б) планування виробництва – визначення обсягу виробництва продукції в плановому періоді, відповідної по номенклатурі, асортименту і якості вимогам плану продажів (складання виробничої програми). Промислові підприємства формують свою виробничу програму на основі державного замовлення і замовлень споживачів.

в) планування трудових ресурсів – визначення потреб підприємства в персоналі і напрямів його ефективного використання в планованому періоді, тобто оптимальних витрат на вміст персоналу як найважливішого чинника виробництва, від якого залежить ефективність використання ресурсів в процесі виробництва;

гпланування матеріальних ресурсів – визначення оптимальної потреби в конкретних матеріально-технічних ресурсах. Вихідними даними для розробки плану матеріально-технічного постачання є планові обсяги виробництва, об'єми робіт по технічному розвитку підприємства, капітальному будівництву).

д) планування фінансів – встановлення показників фінансової діяльності підприємства (найважливіша з них – загальний прибуток, або сукупний дохід). Фінанси підприємства є системою грошових стосунків, що виражає формування і використання виробничих фондів і ресурсів в процесі діяльності підприємства. Завдання кожного підприємства полягає в плануванні і використанні фінансових ресурсів в цілях підвищення своєї платоспроможності і ліквідності.

На форму планування роблять вплив чинники зовнішнього середовища, які діляться на дві групи: прямої і непрямої дії. Чинники прямої дії роблять безпосередній вплив на планові рішення, що приймаються, до таких чинників відносяться постачальники і споживачі, конкуренти, центральні і місцеві органи державної влади. У групу чинників непрямої дії включаються стан економіки, міжнародні події, науково-технічний прогрес.

Для зменшення можливості негативних результатів планерування і ефективної роботи підприємства в процесі планування необхідно дотримувати певні принципи.

 Принцип єдності передбачає, що планерування на підприємстві має бути системним.

Принцип участі тісно пов'язаний з принципом єдності і означає, що кожен співробітник підприємства стає учасником планового процесу, незалежно від посади і виконання ним функції. Принцип безперервності полягає в тому, що планування повинне здійснюватися в рамках встановленого циклу і розроблені плани повинні безперервно приходити на зміну один одному.

Спрямованість процесу планерування міняється у зв'язку з виникаючими обставинами. З цієї причини плани повинні складатися з урахуванням того, що до них вноситимуться зміни. У цьому полягає принцип гнучкості.

Існують також традиційні методи ухвалення планових рішень:

1.Творчість –  процес можна охарактеризувати як здатність плановика розробляти і застосовувати нові рішення, втілювати в плані оригінальні ідеї.

2.Адаптивный пошук, заснований на загальному знанні проблеми. Знання і досвід – ключ до вирішення будь-якої проблеми.

3. Граничний аналіз. Цей метод дозволяє контролювати, встановлювати співвідношення між витратами і доходами підприємства.

4.Розрахунок норми прибутку на вкладений капітал. У основі цього методу лежить простий розрахунок, що показує зв'язок між доходами і його капіталом що дозволяє визначити віддачу капітальних вкладень, а також дати оцінку ефективності минулих планових рішень.

5.Дисконтування.. Цей метод є додатковим до методу числення норми прибутку на вкладений капітал: Дд  =  Дг :(1 + Кд)tД_г - щорічний дохід від капітальних вкладень, розрахований на момент їх здійснення.

 К_д- коефіцієнт дисконтування.

^{t – порядковий номер року приведення.}

Чим вище приведений дохід, тим переважно дане вкладення.