Вплив фінансів на суспільне виробництво

Усе це переконливо засвідчує, що діалектична взаємодія прямих і опосередкованих товарних зв’язків у процесі історичного розвитку зумовлює те, що то одна, то інша форма – пряма чи опосередкована – набирає панівного значення у цій єдності.

Отож, можна  зробити висновок, що товарна організація виробництва є рушійною силою розвитку продуктивних сил суспільства, підвищення ефективності виробництва, оскільки призводить до подальшого поглиблення суспільного поділу, спеціалізації виробництва і як результат – до зростання кількості виробленої продукції, тобто продуктивності праці.

2. Структура  суспільного виробництва

Економічна  система суспільства формується на основі суспільного виробництва  і спрямована на його розвиток, якісне удосконалення, що є фундаментом для реалізації багатоманітних потреб та інтересів суб’єктів виробничої діяльності всіх членів суспільства.

Матеріальне виробництво є сферою суспільного виробництва, в якій виробляються:

• Матеріальні блага: вугілля, цемент, метал, папір, будівлі, одяг, взуття, машини, обладнання, сільськогосподарська продукція, хімічні вироби, електроенергія, тепло, холод тощо.
• Матеріальні послуги: вантажний транспорт, оптова торгівля, обслуговування і ремонт техніки, обладнання виробничого призначення тощо.

Нематеріальне виробництво – це сфера суспільного виробництва, в якій виробляються:

• Нематеріальні послуги: роздрібна торгівля, громадське харчування, пасажирський транспорт і зв’язок (що обслуговує населення), побутове обслуговування, охорона здоров’я тощо.
• Духовні цінності: освіта, культура, мистецтво тощо.

Виробництво матеріальних і нематеріальних послуг становить сферу послуг. Остання охоплює підприємства і галузі, що виробляють як матеріальні, так і нематеріальні послуги. Це може бути, скажімо, транспорт, торгівля, зв’язок. Зазначені галузі самі по собі не створюють матеріального продукту. Проте корисний ефект, що створюється вантажним транспортом та зв’язком, можна спожити лише під час перевезення (переміщення вантажів – матеріальних благ у просторі) та поєднання різних суб’єктів господарювання (економія часу, підписання угоди). Ось чому ці галузі є структурним елементом матеріального виробництва.

Праця у сфері обігу (оптової  торгівлі) передбачає сортування, фасування, зберігання та пакування засобів  виробництва, що також є продовженням процесу виробництва. Роздрібну  торгівлю, перевезення пасажирським транспортом, зв’язок, що задовольняє потреби людей, слід відносити до нематеріальних послуг.

Матеріальне виробництво  – це вирішальна сфера людської діяльності. Вона визначає виникнення, становлення, розвиток нематеріального виробництва. Водночас, особливо в сучасних умовах у розвинених країнах, нематеріальна сфера має великий зворотний вплив на розвиток матеріального виробництва.

Усі складові структури  економіки не тільки глибоко взаємозалежні  та взаємодіють, а й постійно змінюються. Інакше кажучи, категорія «структура економіки» є не статичною, а динамічною. Так, процес індустріалізації країни передбачає переважний розвиток виробництва засобів виробництва, важкої промисловості.

Проте, як показує  досвід розвинених країн, безумовне  слідування переважному зростанню  засобів виробництва порівняно  з виробництвом предметів споживання призводить до суттєвих викривлень у  розвитку економіки. Внаслідок цього наша країна досягла найвищих показників виробництва матеріальних ресурсів і водночас набагато відстала у виробництві кінцевої продукції, насамперед товарів народного споживання, послуг. Наприклад, у розвинених країнах на базові галузі – електроенергетику, чорну металургію, паливну промисловість – припадає в середньому 20 відсотків промислового виробництва, близько третини займає машинобудівельний комплекс. Приблизно така ж сукупна частка легкої та харчової промисловості.

В Україні після розпаду Радянського Союзу в умовах швидкого підвищення цін на продукцію базових галузей, і передусім на енергоносії, частка електроенергетики в обсязі промислової продукції, паливної промисловості, чорній металургії зросла. При цьому частка продукції машинобудування, легкої промисловості – значно зменшилася.

Країни з  розвиненою економікою у 70 ті роки під впливом розвитку науки та техніки, невигідності широкого використання дорогих палива і сировини, загострення економічної ситуації стали переходити до нової моделі економічного зростання. Вона заснована на інтелектуальних, наукомістких галузях, що використовують передові технології, висококваліфіковану працю та досягнення науково-дослідницьких і дослідно-конструкторських розробок.

Такий стратегічний напрям структурних зрушень в економіці виявився ефективним. У Японії, наприклад, одночасно зі згортанням потужностей в енерго – та матеріаломістких галузях відбулося швидке нарощування таких високотехнологічних, наукомістких виробництв, як виробництво електронно-обчислювальних машин, літаків, промислових роботів, інтегральних схем, тонких хімічних сполук, засобів зв’язку, верстатів з числовим програмним управлінням, високоякісної побутової електроніки, одягу, меблів. Про успіх цього курсу свідчать такі дані. Нині Японія виробляє близько 2/3 світового випуску виробництва промислових роботів, майже половину верстатів з числовим програмним управлінням і продуктів тонкої кераміки, близько 3/4 світового випуску понадвеликих інтегральних схем, від 60 до 90 відсотків випуску окремих типів мікропроцесорів, близько 90 відсотків світового випуску відеомагнітофонів.

Структурна  перебудова матеріального виробництва  стала важливою умовою зростання  ефективності економіки, зниження матеріало- і енергомісткості, зростання наукомістких, інтелектуальних галузей.

На жаль, економічний  розвиток в Україні йде всупереч проблемам НТП, всупереч прогресивним тенденціям щодо зміни співвідношення матеріального і нематеріального  виробництва.

Україна значно відстає від провідних промислово розвинених країн за цими показниками. У них у ВВП частка промисловості значно нижча і становить 35–37 відсотків, а сільського господарства є меншою більше ніж у 10 разів.

Водночас частка сфери послуг в Україні дуже мала. Вона становить всього 18 відсотків, тоді як у країнах з розвиненою економікою цей показник дорівнює 55–70 відсотків. Це є свідченням того, що Україна розвивається в межах індустріального, а не постіндустріального суспільства, як США, Японія, Канада та країни Європейського Союзу.

Україна має дуже недосконалу структуру зайнятості, для якої характерною є велика частка зайнятих у сільському господарстві та промисловості. Так, у США, Канаді, Німеччині, Великій Британії у сільському господарстві працює лише 3 відсотки усіх зайнятих. Це стало можливим завдяки розвитку галузей зберігання, транспортування і переробки сільськогосподарської продукції. В Україні ж у сільському господарств працює 20 відсотків. Частка зайнятих у сфері послуг в Україні майже вдвічі менша, ніж у США і Канаді.

Така структура суспільного виробництва в нашій країні стримує розвиток тих сфер діяльності, які пов’язані переважно з розвитком працівника, його розумових та фізичних здібностей, професійних знань і практичних навичок, підвищенням освітнього та культурного рівня, забезпеченням фізичного і морального здоров’я.

Отже, світовий досвід переконує, що значення нематеріального  виробництва у розвитку суспільства  постійно зростає. Воно є чинником удосконалення  самої людини, поліпшення її життя.

3. Поняття  фінансів та їх вплив на суспільне виробництво

Термін «фінанси» (від лат. – доход, платіж) виник  у ХІІІ ст. в Італії. Вперше його почали використовувати у відомих на той час європейських центрах  торгівлі та банківської справи (Венеції, Генуї, Флоренції) у значенні «грошова оплата». Йшлося передусім про обов’язкове передавання громадянином частини свого доходу в розпорядження монарха, короля або іншого правителя для його матеріального утримання і здійснення певних витрат державного характеру. В подальшому цей термін дістав міжнародне визнання і почав застосовуватися при визначенні форм, методів мобілізації коштів та їх використання для виконання державою її функцій.

Фінанси виникли  внаслідок розширення регулярного  товарно-грошового обміну, розвитку держави та її потреб у грошових ресурсах. Їх існування неможливе без використання грошей у соціально-економічних процесах і втручання в них держави з метою задоволення життєвих суспільних інтересів.

Фінанси охоплюють  не будь-які економічні відносини, пов’язані з грошовими коштами (потоками). До них належать лише відносини, що забезпечують рух грошей у вигляді фондів.

Іноді вважають, що всі грошові відносини можна  вважати фінансами. Проте грошові  відносини та фінанси – це не тотожні поняття. Насправді до сфери  фінансів належать такі грошові відносини, які, по-перше, виражають відносини  між суспільством в особі держави, з одного боку, і підприємствами, організаціями – з іншого, а також грошові відносини підприємств і організацій між собою; по-друге, грошові відносини, які знаходяться під контролем центрального (в Україні – Національного) банку.

Неправильно називати фінансами грошові ресурси, які обслуговують особисте споживання та обмін на основі еквівалентних форм ринкових відносин (роздрібний товарооборот, оплата побутових, комунальних, транспортних послуг, купівля-продаж між окремими громадянами). До цього ряду можна додати й бартерні операції, що обходяться без грошей, а також гроші як об’єкт дарування.

Через фінанси  держава перерозподіляє частину  національного доходу з метою  регулювання економічних процесів, розвитку суспільного виробництва, вирішення соціальних проблем, удосконалення зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Фінанси здійснюють багатосторонній регулюючий вплив  на процес розширеного відтворення. Адже постійно на всіх рівнях господарювання, від окремого підприємства до суспільного  виробництва в цілому, виникає необхідність у різних формах грошових фондів, за якими завжди стоять матеріальні ресурси. Тому з позицій суспільного виробництва в узагальненому вигляді фінанси є системою утворення і використання грошових ресурсів, спрямованих на забезпечення процесу розширеного відтворення. У суспільному виробництві вони вписуються в кругооборот і оборот капіталу, обслуговуючи його безперервний рух у вигляді трьох послідовних основних форм – грошової, продуктивної та товарної.

Фінанси всіляко  сприяють формуванню ефективної структури суспільного виробництва, стимулюють розвиток пріоритетних галузей економіки, науково-виробничої та соціальної інфраструктури та поліпшення організації господарських зв’язків.

Фінанси необхідні, тому що обумовлені потребами суспільного розвитку. Без фінансів неможливо забезпечити кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, стимулювати розвиток виробництва.

Фінанси – невід’ємна частина економічних відносин, тому їхня роль і значення залежать від того, яке місце в ринковому господарстві займає фінансове відношення між господарюючими суб’єктами.

Фінанси, як ніяка  інша економічна категорія (ціна, кредит, заробітна плата тощо) дають змогу пристосувати (трансформувати) потреби виробництва до потреб споживання. Без фінансів неможливо забезпечувати індивідуальний і суспільний кругообіг виробничих фондів на розширеній основі, регулювати галузеву і територіальну структуру економіки, запроваджувати науково-технічні досягнення, стимулювати інвестиційну діяльність і задовольняти різноманітні суспільні потреби.

Виникнення  фінансових відносин, як і їх відмирання, є об’єктивними процесами, що не пов’язані з діяльністю держави. Держава може лише впливати на розвиток фінансових відносин: вводити чи відміняти конкретні види платежів, змінювати форми використання фінансових ресурсів.

У повсякденній господарській діяльності важлива не сама по собі категорія фінансів, а конкретні форми її прояву фінансових відносин, види яких установлюються державою. Визначаючи організаційні форми прояву категорії фінанси, держава використовує останні як активний інструмент управління економікою.

Як економічний  інструмент господарювання фінанси здатні якісно і кількісно впливати на суспільне виробництво.

Кількісний  вплив характеризується обсягом і пропонуванням мобілізованих, розподілених і використаних фінансових ресурсів.

Якісний вплив виявляється в інтересах учасників відтворювального процесу через форми організації фінансових відносин (у який спосіб формуються фінансові ресурси, в яких формах і на яких умовах відбувається їх рух і використання). Саме через якісний вплив відбувається перетворення фінансів в економічний стимул розвитку суспільного виробництва.

Можливо виділити три головні напрями фінансового  впливу на процеси суспільного розвитку:

• Фінансове забезпечення потреб розширеного відтворення
• Фінансове регулювання економічних і соціальних процесів
• Фінансове стимулювання.

Фінансове забезпечення відтворювального процесу – це покриття затрат за рахунок фінансових ресурсів, акумульованих суб’єктами господарювання і державою.

В умовах економічної  і фінансової самостійності суб’єкти господарювання формують джерела розширеного  відтворення за рахунок власних  фінансових ресурсів, залучених на акціонерній основі, або на пайових  засадах грошових коштів інших підприємств, використання банківських кредитів, бюджетних асигнувань та ін. Додатковими джерелами фінансового забезпечення можуть бути кошти, мобілізовані на ринку цінних паперів, іноземні інвестиції.

Фінансове забезпечення розширеного відтворення може здійснюватись у таких формах:

• бюджетне фінансування як надання коштів з бюджету на безповоротних засадах;
• кредитування – це надання коштів на принципах повернення, платності, строковості і забезпеченості;
• самофінансування передбачає відшкодування видатків суб’єктів господарювання з основної діяльності та її розвитку за рахунок власних джерел. Принцип самофінансування допускає залучення кредитних ресурсів;
• оренда (лізинг) – передання майна у користування за певну плату і на певний строк;
• інвестування – процес вкладення грошей у ті чи інші об’єкти з розрахунком на збільшення їх вартості, а також отримання додаткового доходу.