Типи інноваційних стратегій

     Захисна стратегія використовується у формі  короткострокових тактичних дій  зі створення конкуруючим фірмам несприйнятливих умов на ринку шляхом перебудови виробництва на випуск модернізованої продукції.

     Стратегія очікування здійснюється в умовах невизначеності ситуації і попиту споживачів. У  цьому разі фірма займає очікувальну  позицію до прояснення ситуації на ринку, а потім нарощує виробництво і збут нового продукту.

     На  ранній стадії розвитку будь-якої галузі фірма ставить собі за мету уважно спостерігати за цим процесом. Спостереження  дає змогу фірмі одержати інформацію про вимоги до технології та персоналу, визначити перспективи галузі з  погляду прибутковості й потенціалу зростання, оцінити власні можливості. Коли галузь «дозріє», проясняться  її перспективи і чинники успіху для очікуваної фірми, тоді фірма  вдається до тактичних дій: розгортає  власні НДДКР, купує ліцензії, створює  спільне підприємство з фірмою-новатором  або купує його. «Дженерал-електрик» тільки за 1981-1982 pp. скупила 118 малих новаторських фірм, витративши на це 1 млрд. дол. За допомогою цих фірм вона започаткувала виробництво ЕОМ, електроніки, медичної апаратури, засобів комунікації [23].

     Стратегія оперативного реагування притаманна спеціалізованим  малим фірмам, які працюють за індивідуальними  замовленнями і володіють здатністю  швидко перебудовуватись на створення  нового продукту.

     Великі  підприємства використовують спільні  інноваційні стратегії (наступально-захисні), що забезпечує гнучкість їх поведінки  серед конкурентів на ринку.

     Вищезазначені інноваційні стратегії в тій  чи іншій мірі зв'язані з інноваційним ризиком. Ступінь цього ризику спрощено (схематично) можна визначити, виходячи з того, що в загальному вигляді  будь-яка інноваційна стратегія  розпадається на три типи нововведень:

     відносно  продукту - існуючий / новий;

     щодо  ринку - існуючий / новий;

     стосовно  технології - існуюча / нова.

     Відповідно, можливі шість варіантів поєднання  даних змінних (рис. 8.4). 

      Переміщення з лівого верхнього  кута рисунка в правий нижній характеризує нарощення ризику інноваційної стратегії. Слід зазначити, що в сучасних ринкових умовах України найменш контрольованим і потенційно найризикованішим чинником є вихід на нові ринки. В економічній  літературі достатньо широко висвітлюються  підходи до процесу управління ризиком [74]. Ризик та непередбачені витрати враховуються завжди, проте в сучасних умовах їх коло значно збільшилось і може бути зведеним до таких п'яти взаємопов'язаних груп:

     ринковий  ризик - зміна кон'юнктури ринку для інноваційного проекту, тобто попиту на пропозиції;

     економічний ризик - недостатній ступінь точності оцінки ресурсів або витрат, рівня інфляції та ін.;

     екологічний ризик - непередбачені законодавчі обмеження екологічних нормативів у процесі реалізації проекту або недостатній ступінь обліку природоохоронних вимог під час передінвестиційних та передпроектних обґрунтувань;

     технічний ризик - недостатній ступінь точності аналізу надійності технологій, які будуть використані;

     політичний  ризик - зміна політики державного регулювання у сфері податків, амортизацій тощо, виникнення політичної нестабільності або форс-мажорних обставин.

     Наявність чинника ризику має бути сильним  стимулом до заощаджування коштів і  ресурсів та змушувати підприємство дуже ретельно аналізувати рентабельність проекту, відповідально розробляти стратегії, інвестиційні смети, купувати ресурси, наймати кадри і т. д.