Співпраця центральних банків з міжнародними кредитно-валютними і фінансовими організаціями

УКООПСПІЛКА

Львівська комерційна академія

 

Кафедра фінансів

 

Реферат на тему:

« Співпраця центральних банків з міжнародними кредитно-валютними і фінансовими організаціями»

 

 

 

 

 

Виконала

Студентка 363 групи

Заставська Н.Р.

Перевірила

Бабійчук Т.П.

 

 

 

 

Львів 2012 
Зміст

 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Міжнародне співробітництво центральних банків………………..4
2. Особливості інтернаціоналізації банківського капіталу…....…...10
3. Класифікація міжнародних банків……………………………...…13

Висновки……………………………………………………………………..…..16

Список літератури……………………………………………………….………17

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Актуальність: Міжнародні банки є інституційною основою переливу капіталів, яка зазнала еволюційних змін у процесі збагачення форм і видів міжнародних економічних відносин. Висвітлення змісту міжнародної банківської діяльності ґрунтується на виокремленні функцій міжнародних комерційних банків та центральних банків країн, що дає можливість визначити специфіку їхньої ролі й місця у світовій валютно-фінансовій системі.

Мета: обґрунтувати процеси та шляхи міжнародного співробітництва центральних банків.

Завдання: вивчити особливості та передумові виникнення міжнародних інституцій та процес взаємодії міжнародних банків.

 Об’єкт: міжнародні банківські інституції

Структура реферату: складається зі вступу, трьох розділів, висновків,

списку використаних джерел. Загальний обсяг реферату складає  17 сторінок. У списку використаних джерел 5 пунктів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Міжнародне співробітництво центральних банків

 

У сучасних умовах головною ланкою банківської системи країни, як правило, є центральний банк. У  різних країнах цей банк називається  по-різному: національний, центральний, резервний, народний, державний банк (Австрійський національний банк, Резервний банк Австралії, Народний банк Китаю, Шведський державний банк, Центральний банк Російської Федерації) або зовсім скорочено - Банк Японії, Банк Італії, враховуючи його ключову роль у банківській системі країни.

У другій половині XX ст., яка  характеризується глобалізацією грошових ринків, тобто поступовим перетворенням національних грошових ринків у єдиний загальносвітовий простір, діяльність центральних банків розвивається у трьох напрямах:

* співробітництво центральних  банків на міждержавному рівні;

* співпраця центральних  банків з міжнародними валютно-кредитними  і фінансовими організаціями;

* створення наднаціональних  центральних банків.

Першим кроком на шляху  міждержавної діяльності центральних  банків можна вважати створення  у 1930 р. Банку міждержавних розрахунків - БМР в місті Базель, Швейцарія.

Основні функції банку:

* сприяти співробітництву  між центральними банками;

* забезпечувати сприятливі  умови для проведення центральними  банками міжнародних фінансових операцій;

* виступати у ролі довіреної  особи або агента центральних  банків - членів БМР у проведенні  міжнародних розрахунків.

Банк діє як довірена особа  та агент у проведенні міжнародних  розрахунків її членів. Акціонерами банку є майже всі європейські центральні банки, а також центральні банки Австралії, Японії, Канади, Південно-Африканської республіки. Банк є найстарішою з міжнародних фінансових організацій і центром співробітництва центральних банків. БМР приймає у вигляді депозитів частину ліквідних коштів центральних банків країн-учасниць, у разі потреби надає їм кредити, розміщує на ринку кошти, що є в його розпорядженні. Зобов'язання БМР переважно складаються з короткострокових (до трьох місяців) вкладів центральних банків, які вкладаються на ринкових умовах у центральних банках різних країн, міжнародних організаціях або у банках-кореспондентах.

Крім банківської діяльності БМР відіграє роль координаційного  центру. На регулярних зустрічах управляючих  центральних банків розглядаються проблеми функціонування та стабільності міжнародного фінансового ринку, координування валютної політики, нагляду за діяльністю міжнародних банків. Банк також є потужним інформаційно-дослідним центром, звіти, аналітичні довідки та рекомендації якого мають велике значення для учасників міжнародного ринку. У середині 70-х років під егідою БМР було створено Комітет з банківського регулювання та нагляду.

Ініціаторами створення  Комітету виступили центральні банки  Бельгії, Великобританії, Італії, Канади, Люксембургу, Нідерландів, США, Франції, ФРГ, Швейцарії, Швеції та Японії. Неофіційно його ще називають Базельським Комітетом (за місцезнаходженням) або Комітетом Кука (за ім'ям одного з директорів Банку Англії, який очолював цей комітет).

Країни у Комітеті представлені центральними банками або іншими органами, які відповідно до національного законодавства несуть відповідальність за регулювання банківської діяльності та нагляд. Юридично Комітет не володіє наднаціональними повноваженнями стосовно регулювання діяльності банків та здійснення нагляду. На основі дослідження світового банківського досвіду він розробляє принципи ефективного банківського нагляду і директиви (рекомендації), в яких викладені процедури аналізу банківських ризиків і критерії їх оцінки, визначені методи управління ризиками і шляхи забезпечення прозорості банківської діяльності.

Комітет надає можливість усім країнам скористатися його рекомендаціями з урахуванням особливостей національної економіки і, зокрема, банківської системи. Зважаючи на високий авторитет комітету, підготовлені ним директиви враховуються центральними банками, регулятивно-наглядовими органами та банківськими установами у багатьох країнах світу і стають, як правило, невід'ємною частиною банківського законодавства.

Комітет традиційно підтримує  тісні зв'язки з регіональними  професійними організаціями банківського нагляду. У 1990 р. була створена регіональна група банківського нагляду країн Центральної та Східної Європи. Комітет надає групі спеціальні експертні рекомендації щодо створення і функціонування банків, організації банківського нагляду, підготовки законодавчої бази в умовах ринкової трансформації економіки. НБУ активно контактує з членами групи, бере участь у роботі органів групи.

Центральні банки активно  співпрацюють з міжнародними валютно-кредитними і фінансовими організаціями, насамперед з МВФ, який виконує роль головного  органу міждержавного валютного  регулювання. Тісні контакти центральних банків з МВФ зумовлені насамперед тим, що вони мають схожі цілі діяльності, а саме: забезпечення стабільності валют і підтримка упорядкованих відносин у валютній сфері. Згідно зі Статутом МВФ виконує регулятивну, емісійну, консультативну, кредитну дослідницьку функції.

При цьому слід відзначити тенденцію до посилення кредитної  функції фонду, яка певною мірою  змінила саму його природу. Оскільки МВФ надає свої кредити переважно  центральним банкам країн, забезпечуючи надійне виконання ними своїх стабілізаційних і регулятивних функцій, у перспективі можливе перетворення його у своєрідний Банк центральних банків.

Характерною рисою сучасності є розвиток регіональної економічної  інтеграції в Західній Європі, який спричинив зміну місця і ролі центральних банків у її економіці. Процес зближення і взаємопереплетіння національних економік розпочався ще у 50-ті роки, коли почало функціонувати найбільш розвинуте регіональне угруповання країн Західної Європи - Європейське економічне співтовариство (ЄЕС). Невід'ємним компонентом економічної інтеграції є валютна Інтеграція - процес координації валютної політики, формування наднаціонального механізму валютного регулювання, створення міждержавних валютно-кредитних організацій.

Елементи валютної інтеграції в Західній Європі формувались поступово. У 1979 р. була створена Європейська валютна система, в якій брали участь країни ЄЕС (більш пізня назва - Європейський союз - ЄС). Система мала на меті створення зони європейської стабільності із власною валютою ЕКЮ і передбачала режим сумісного коливання валютних курсів країн-членів ЄС (так звана суперзмія). Функції емісії ЕКЮ і міжнародного валютного регулювання були покладені на Європейський фонд валютного співтовариства. Фонд надавав кредити центральним банкам країн-членів ЄС для проведення валютних інтервенцій з метою підтримки коливань курсу валют у межах визначеного коридору.

Успішне функціонування Європейської валютної системи створило необхідні умови для формування економічного валютного союзу ЄС (ЄВС). Важливим етапом формування ЄВС стало заснування у 1994р. Європейського валютного інституту для розроблення правил і процедур створення Європейської системи центральних банків (ЄСЦБ) і введення в обіг єдиної європейської валюти євро.

ЄСЦБ - це дворівнева банківська система, що складається із Європейського центрального банку - ЄЦБ (European Central Bank - ЕСВ) і національних центральних банків країн Європейського союзу. Створення ЄСЦБ було логічною передумовою запровадження єдиної європейської валюти - євро.

З 1 січня 1999р. в одинадцяти країнах ЄВС (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція) установлено незмінний обмінний курс національних валют відносно євро і запроваджено євро в безготівковий обіг.

Відповідно до Статуту  основне завдання ЄСЦБ - це підтримка  цінової стабільності в ЄВС. Базові функції ЄСЦБ:

* визначення та реалізація  єдиної монетарної політики в  зоні євро (ЄВС);

* проведення міжнародних  валютних операцій;

* зберігання офіційних  золотовалютних резервів, що передані  ЄЦБ країнами-учасницями системи, а також управління цими резервами;

* сприяння чіткому функціонуванню  платіжних систем країн-учасниць  ЄВС.

Крім того, ЄСЦБ повинна  сприяти стабільності фінансової системи  і проведенню уповноваженими національними  органами ефективного пруденційного нагляду за банками.

Виконання завдань і функцій, що покладені на ЄСЦБ, забезпечує Європейський центральний банк (ЄЦБ) - самостійно або через національні центральні банки. При цьому ні ЄЦБ, ні національні центральні банки не можуть отримувати вказівки від органів влади ЄС та урядів країн-учасниць. Згідно зі Статутом ЄЦБ і національним центральним банкам забороняється надавати кредити органам влади ЄС і урядам країн-учасниць, а також купувати у них безпосередньо боргові зобов'язання.

ЄЦБ розпочав своє існування  з 1 липня 1998р. Штаб-квартира банку розташована  у Франкфурті-на-Майні (Німеччина). Статутний  капітал ЄЦБ становить 5 млрд. євро. Частка кожного національного центрального банку у формуванні капіталу визначається двома чинниками: обсягом внутрішнього валового продукту і кількістю населення в країні. Причому ці два чинники однаково впливають на обсяги внеску до статутного капіталу.

Чистий прибуток ЄЦБ за рішенням Ради керуючих частково (не більше 20%) спрямовується для формування резервного фонду. Загальна сума цього  фонду не повинна перевищувати капітал  банку. Залишок прибутку розподіляється між національними центральними банками (акціонерами ЄЦБ) пропорційно частці сплаченого ними капіталу.

Керівні органи ЄЦБ: Рада керуючих і Виконавче правління. Рада керуючих складається з членів Виконавчого правління і голів національних центральних банків країн зони євро ЄВС. Рада визначає основні орієнтири монетарної політики й інструменти її реалізації. Рішення стосовно монетарної політики приймаються простою більшістю голосів членів Ради. Для прийняття рішень стосовно формування капіталу банку, офіційних золотовалютних резервів і деяких інших питань голоси голів національних центральних банків зважуються згідно з участю цих банків у формуванні статутного капіталу ЄЦБ. Рада керуючих є підзвітною Європейському парламенту і Раді міністрів країн-членів ЄС.

Виконавче правління складається  з президента банку, віце-президента і чотирьох інших членів, які обираються за загальною згодою урядів країн-членів на рівні Глав держав або урядів. Термін повноваження членів Правління становить 8 років і не підлягає подовженню. Виконавче правління здійснює реалізацію монетарної політики відповідно до рішень, прийнятих Радою керуючих, і розробляє директиви для національних центральних банків згідно з покладеними на нього повноваженнями.

Для координації монетарної політики між країнами зони євро та іншими країнами ЄС (Велика Британія, Швеція, Данія, Греція) створена Загальна Рада. Вона складається з Президента ЄЦБ, віце-президента та голів національних центральних банків країн- учасниць ЄС.

Щорічно ЄЦБ направляє  звіт про діяльність ЄСЦБ Європейському  Парламенту, Комісії і Раді Міністрів.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Особливості інтернаціоналізації банківського капіталу

 

Перші ознаки інтернаціоналізації  банківського капіталу спостерігалися ще в XIX ст., проте значне її посилення  припадає на XX ст. Фахівці умовно розрізняють  тут кілька етапів. Перший етап тривав з кінця XIX ст. до 60-х років XX ст. і  позначився зрощуванням банківського капіталу з промисловим переважно на національних ринках. Там же відбувався процес концентрації й централізації банків, інтенсивно зростав банківський капітал. Розвивалися також специфічні форми міжнародних банків і міжнародних банківських об'єднань. Для цього періоду характерним є панування в міжнародній сфері насамперед операційних кореспондентських відносин між банками. Основною формою інтернаціональної співпраці банків стали міжнародні союзи, утрулопання, консорціуми тощо. Поширюється практика створення спільних дочірніх підприємств, тимчасового співробітництва в межах конкретної угоди. Виникають перші мережі філій і відділень банків за кордоном.