Проблеми реформування бюджетної системи України

Спеціальний фонд державного бюджету формується за рахунок коштів державних цільових фондів, власних надходжень та спеціальних видатків бюджетних установ та організацій. Обов'язковою умовою функціонування спеціального фонду є те, що видатки здійснюються лише в межах коштів, одержаних на цю мету в даному фонді. Залишки коштів на кінець року зараховуються на рахунки спеціальною фонду (держаних цільових фондів та бюджетних установ та організацій по власних надходженнях) для проведення видатків у наступному році.

У процесі реформи  бюджетної системи і міжбюджетних взаємовідносин в Україні має  бути розв'язана проблема державної  стандартизації бюджетних видатків. Це означає, що в межах усієї території  України державні та громадські послуги  мають надаватись у гарантованих обсягах і бути за якістю не нижчими, ніж у середньому по країні. Ось чому в законодавчому порядку слід визначити державні мінімальні соціальні стандарти державних і громадських послуг.

Що стосується обов'язкових завдань органів  місцевого самоврядування, то в їх межах ці органи мають надавати державні та громадські послуги на рівні не нижчому, ніж це буде передбачено державними мінімальними соціальними стандартами.

За роки незалежності України в державі зроблені реальні  кроки щодо реформування бюджетної системи. Встановлені прозорі правила поведінки учасників бюджетного процесу. Відбулися радикальні перетворення у сфері міжбюджетних відносин. Урядом запроваджена єдина методика бюджетного забезпечення потреб соціально-культурної сфери, соціального захисту населення.

Як свідчить аналіз, більшість звернень, що надходять  до Міністерства фінансів з регіонів, пов'язані не з механізмом розподілу  ресурсу, а взагалі з його обсягом. Розрахунки дотацій вирівнювання місцевих бюджетів пройшли еволюцію від їх перерозподілу на рівні обласного бюджету до розподілів за останні два роки безпосередньо до рівня районів і міст обласного значення як повноправних учасників бюджетного процесу.

Водночас сьогодні є необхідність у вдосконаленні  формули розподілу дотацій вирівнювання до бюджетів місцевого самоврядування на районному рівні, до бюджетів сіл, селищ, міст районного значення. З цією метою Міністерством фінансів України був прийнятий відповідний законопроект, який дав змогу врахувати ці проблеми.

Ще одним  аспектом удосконалення бюджетних відносин залишається проблема надання субвенцій, насамперед на видатки, пов'язані з соціальним захистом населення. Практика рахунків по пільгах і субсидіях для населення визначених послуг давно себе пережила і вимагає термінового переходу до адресної виплати таких сум безпосередньо громадам, і уряд працює в цих напрямах.

Міністерство  водночас працює над удосконаленням податкового бюджетного законодавства, зокрема з урахуванням пропозицій народних депутатів вдосконалюється  Бюджетний кодекс України. Також готується ряд законопроектів, які дадуть можливість значно поліпшити цю роботу.

3. Проблеми реформування бюджетної системи України

 

Трансформаційні процеси в економіці держави негативно вплинули на стан місцевих бюджетів України. Механізм формування місцевих бюджетів є недостатньо ефективним, що підтверджуються несталістю та малозабезпеченістю їх дохідної частини, виникненням конфліктних ситуацій між центрами та регіонами щодо обсягів трансфертної підтримки.

Актуальність проблем  формування місцевих бюджетів, забезпечення відповідних органів влади та населення достатніми фінансовими  ресурсами, роль місцевих бюджетів у  соціально-економічному розвитку регіонів, розв’язання суперечностей між державою і органами місцевого самоврядування набуває великого теоретичного та практичного значення. Тому оптимізація механізму управління формуванням місцевих бюджетів стає однією з нагальних проблем, від рішення якої залежатиме розвиток економіки і зростання добробуту населення.

Існуючі проблеми інституціональних  змін у фінансовій системі не слід зводити тільки до недосконалості діючого  законодавства та ігнорування регіональних інтересів з боку центральних  органів влади. Аналітичні матеріали свідчать, що основою суперечностей при формування та виконанні місцевих бюджетів є розрив між власними доходами і витратами місцевих органів влади [1]. У цих умовах концептуальні основи фінансової незалежності місцевих органів влади, децентралізація міжбюджетних відносин повинні базуватися на оптимальному сполученні і врахуванні інтересів держави, підприємницьких структур, населення і місцевих органів влади. При цьому прагнення органів місцевого самоврядування до більшої фінансової незалежності цілком виправдано.

Важливим кроком у  напрямі наближення до загальноприйнятих  європейських стандартів у цій сфері  стало прийняття Бюджетного кодексу  України. Почав використовуватися  формульний підхід для визначення міжбюджетних трансфертів та було встановлено прямі відносини Міністерства фінансів України з місцевими бюджетами. Визначено нові підходи до розмежування доходів місцевих бюджетів. За бюджетами місцевого самоврядування закріплено на постійній основі податки і збори, що формують кошти доходів, один з яких призначений для виконання делегованих повноважень, а другий спрямований на фінансування власних повноважень місцевих органів влади. Доходи, які призначені для виконання делегованих повноважень враховуються при визначення обсягів міжбюджетних трансфертів. Таким чином, законодавчо закріплено перелік доходів місцевих бюджетів, що створює умови для перспективного планування доходів території, чого не було до прийняття Бюджетного кодексу.

Введено новації у  формування видатків місцевих бюджетів:

- законодавчо встановлені  принципи розмежування видатків  та їх деталізований перелік,  закріплений за кожним видом  місцевих бюджетів, що забезпечує  єдиний підхід до планування  видатків у межах усієї бюджетної  системи України;

- постійним і надійним джерелом фінансування програм соціального захисту населення визначені цільові субвенції із державного бюджету.

До складу закріплених (враховуються при визначення обсягів  міжбюджетних трансфертів) доходів місцевих бюджетів відносять:

1. до обласного бюджету:

- податок з доходів  фізичних осіб – 50%;

- плата за ліцензії  на впровадження певних видів  господарської діяльності та  сертифікати, що видаються відповідними  місцевими органами;

- плата за землю  – 25%.

2. до бюджету міст  обласного і республіканського  значення:

- податок з доходів  фізичних осіб – 75%;

- державне мито;

- плата за ліцензії  на впровадження певних видів  господарської діяльності та  сертифікати, що видаються відповідними  місцевими органами;

- плата за державну  реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності;

- плата за торговий  патент за здійснення певних  видів підприємницької діяльності;

- надходження від адміністративних  штрафів;

- єдиний податок для  суб’єктів малого підприємництва.

Власні доходи (не враховуються при визначенні міжбюджетних трансфертів) не включаються до обласних бюджетів. До складу власних доходів бюджетів міст обласного і республіканського значення відносять:

- податок на прибуток  підприємств, що перебувають у  комунальній власності;

- місцеві податки і  збори;

- плата за землю – 75%;

- податок з власників  транспортних засобів;

- надходження суми  відсотків за користування тимчасово  вільними бюджетними коштами;

- податок на промисел;

- надходження дивідендів  на акції;

- плата за забруднення  навколишнього природного середовища;

- кошти за відчуження майна, що знаходиться в комунальній власності;

- фіксований с/г податок  та інші.

Таким чином, можна зазначити, що вже чимало зроблено на шляху  поліпшення ситуації навколо місцевих бюджетів, але багато надзвичайно  актуальних проблем зосталося невирішених.

Практика організації  бюджетного процесу відповідно до Бюджетного кодексу України дає змогу  оцінити як позитивні, так і негативні  моменти в формуванні місцевих бюджетів.

До позитивних можна  віднести упорядковану структуру доходів  та видатків бюджетів місцевого самоврядування, збільшення питомої ваги місцевих бюджетів у зведеному бюджеті країни та загальний обсяг трансфертів з Державного бюджету, посилення ролі та відповідальності органів місцевого самоврядування.

З негативних можна виділити наступні:

1. Визначення реального  обсягу ресурсів на фінансування  видатків, що гарантуються державою.

2. Механізм формування  і використання бюджету розвитку  місцевого самоврядування.

3. Збільшення частки  трансфертів у доходах місцевого  бюджету, що свідчить про залежність бюджету місцевих органів влади від державного бюджету.

Таким чином можна  зробити висновок, що самостійність  місцевого бюджету залишається  на даному етапі лише формальною. Місцева  влада змушена працювати в  умовах обмеженості власних фінансових ресурсів і залежності від державного бюджету.

Для вирішення наявних  проблем потрібно:

залишати більшу частину  доходів, які збираються з територій  для фінансування територіально  орієнтованих витрат місцевих бюджетів;

застосовувати більшу кількість  корегуючих коефіцієнтів при складанні проектів місцевих бюджетів;

прискорити реформування податкової системи, що дозволить на стабільній податковій основі здійснювати  середньострокове бюджетне планування;

провести зміни у  адміністративно-територіальному устрої країни;

провести зміни у  розподілі видаткових повноважень  між рівнями влади;

законодавчо врегулювати  питання відмови органів місцевого  самоврядування від виконання фінансово  незабезпечених повноважень.

Невирішеність цих питань не дозволяє вести мову про незалежність місцевого самоврядування та повну реалізацію його функцій і повноважень.

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Вже багато років  в Україні триває реформа бюджетної  системи. Реформа, яка має на меті сформувати оптимальну систему міжбюджетних відносин, привести у відповідність делеговані місцевим органам повноваження і виділені для їх виконання фінансові ресурси, ввести в дію оптимальний механізм розподілу бюджетних трансфертів між регіонами, укоренити нову філософію бюджетних відносин між центром і регіонами, надати бюджетному процесу більшої відкритості та публічності, забезпечити умови для економії місцевих бюджетних видатків і створення стимулів для перевиконання місцевих бюджетів та розвитку територій.

У 2001 році був  прийнятий Бюджетний кодекс України, який процедурно врегульовує провадження бюджетного процесу та встановлює загальні для всіх правила гри. Уперше було гармонізовано та взаємопов’язано державний бюджет і програму соціально-економічного розвитку країни. Було запропоновано бюджет розвитку, в якому передбачаються кошти на капітальні вкладення та інші державні інноваційні програми. Розпочату роботу із запровадженням програмно-цільового методу фінансування видатків державного бюджету. Відбулося збільшення фінансової незалежності місцевих бюджетів.

Однак незважаючи на ці досягнення бюджетна реформа стикається з багатьма проблемами. Головною з них є те, що вона так і не стала складовою реформи суспільних відносин взагалі. За відсутності реальних реформ в інших сферах суспільного життя бюджетна реформа діє фрагментарно. Фактично реформа міжбюджетних стосунків зупинилася на рівні села, селища, міста, району. Затягується введення в дію програмно-цільового методу фінансування на рівні місцевих бюджетів. Існує проблема перепідготовки кадрів, які мають навчатися правильно застосовувати нові бюджетні процедури Бюджетного кодексу.

Державна бюджетна політика – це діяльність у сфері  управління бюджетом, що спрямовується  на досягнення державних цілей.

Бюджетна політика є складовою економічної політики держави та фінансової політики. Основа бюджетної політики – розроблення напрямів використання бюджету відповідно до засад соціально-економічного розвитку суспільства. Практична реалізація бюджетної політики полягає у сукупності заходів стратегічного та тактичного характеру які здійснює держава через бюджетну систему.

Завданнями  бюджетної політики на сучасному  етапі є:

- сприяння процесу збалансованості макроекономічної стабілізації та структурній перебудові економіки, подолання інфляційних процесів;

- здійснення податкової політики в напрямів стимулювання підприємницької діяльності вітчизняних виробників товарів і послуг;

- здійснення структурних реформ за критерієм економічного зростання і підвищення рівня економіки в країні;

- оптимізація рівня бюджетного дефіциту, державного боргу та пошук джерел їх реалістичного фінансування;

- пошук додаткових джерел доходів бюджету.

Основними проблемами при формуванні бюджетної політики є:

- максимально точне визначення обсягу ВВП, із урахуванням інших макроекономічних показників: рівня інфляції, обсягу виробництва, споживання та нагромадження;